Шпаргалка по предмету "Внешнеэкономическая деятельность"

• поняття та порядок  розрахунку збитків, відшкодування  яких може вимагатися внаслідок порушення  обов'язків однією із сторін;

• право на отримання  процентів при простроченні платежу;

• принцип звільнення від відповідальності,

• наслідки розірвання договору;

• право на призупинення виконання договору;

• обов'язок по зберіганню товару, що належить іншій стороні  та інші. Перед тим, як укладати зовнішньоекономічний договір, необхідно вибрати спосіб встановлення контакту з потенційними партнерами.

14.Поняття та  види валютного курсу.

Валютний курс представляє собою ціну грошової одиниці даної країни, яка виражена в грошовій одиниці іншої країни. Валютний курс, так само, як і ціна будь-якого звичайного товару, має свою вартісну основу та коливається залежно від попиту та пропозиції.Валютний курс виконує низку важливих економічних функцій:-подолання національних обмежень грошової одиниці;- локальна цінність грошової одиниці перетворюється в міжнародну;- виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин;- сприяє утворенню цілісної світової системи грошей.На валютний курс впливають такі фактори, як зміна обсягів ВВП, стан торговельного балансу країни, рівень інфляції, внутрішня та зовнішня пропозиція грошей, відсоткові ставки, перспективи політичного розвитку, державне регулювання валютного курсу.У реальній практиці міжнародних відносин в умовах паперово-грошового обігу застосовуються наступні два види валютних курсів: фіксовані та плаваючі або гнучкі.Фіксовані курси – система, що припускає наявність зареєстрованих паритетів, які знаходяться в основі валютних курсів, що підтримуються державними валютними органами.Фіксований валютний курс офіційно встановлюється центральним банком з врахуванням співвідношення цін у даній країні з цінами країн головних партнерів, рівня валютних резервів, стану торговельного балансу. Фіксований валютний курс найбільш доцільний за умов внутрішніх кризових ситуацій в нестабільній економіці, тому що забезпечує нижчі темпи інфляції, стабільні умови для зовнішньоекономічної діяльності, створює можливість прогнозувати розвиток ситуації в країні.Одним з головних питань встановлення валютного курсу є пошук певного міжнародного стандарту, на який буде зорієнтована вартість національної грошової одиниці. Як правило курси національних валют, у тому числі і української гривні, перебувають у жорсткій відповідності з курсом долару США. Вперше режим фіксованих валютних курсів був введений після Другої світової війни. Після краху Бретон-Вудської системи в середині 70-х років XX ст. більшість країн перейшли до плаваючих валютних курсів.

Гнучкі (плаваючі) курси – це система, при якій у валют відсутні офіційні паритети.Розрізняють плаваючі курси, які змінюються в залежності від попиту та пропозиції на ринку та курси, які змінюються в залежності від попиту і пропозиції на ринку, але корегуються валютними інтервенціями центральних банків.В разі використання плаваючого валютного курсу рух іноземної валюти не впливає на грошову базу, і центральний банк може проводити свою грошово-кредитну політику, передбачаючи, що це не вплине значною мірою на стан платіжного балансу. Системи валютних курсів у країнах, що розвиваються, часто характеризуються одночасним використанням різних валютних курсів, кожний з яких використовується з певною метою. Ці режими називають системами множинних валютних курсів, які можуть бути:

- валютними курсами,  які безпосередньо контролюються  або фіксуються урядом;

- вільними ринковими  курсами, встановленими приватним  попитом та пропозицією.

Визначення курсу валют  називають котируванням, яким займаються офіційні державні органи.При котируванні  валют вказується курс продавця, за яким банки продають валюту, і курс покупця, за яким банки купують цю валюту. Котирування може бути обов'язковим для суб'єктів валютних операцій або суто номінальним, орієнтовним. Тоді валютний курс, визначений котируванням може не збігатися з курсом конкретної угоди.Базою визначення валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності різних національних валют. Купівельна спроможність валюти виражається як сума товарів і послуг, що можна придбати за дану грошову одиницю. Співвідношення купівельної сили валют стосовно певної групи товарів і послуг у двох країнах визначає паритет купівельної спроможності. Він характеризує товарне наповнення окремих грошових одиниць та є одним із основних факторів визначення валютних курсів. На динаміку валютних курсів впливають норма відсотка і рівень відсоткових ставок, які регулюють міграцію капіталу.Вплив держави на валютний курс проводиться через операції центральних емісійних банків за допомогою дисконтної політики та валютної інтервенції.Дисконтна або облікова політика – зміна облікової ставки центрального банку з метою регулювання валютного курсу шляхом впливу на рух короткострокових капіталів. В умовах пасивного платіжного балансу центральний банк підвищує облікову ставку і таким чином стимулює приплив іноземного капіталу з країн, де рівень облікової ставки нижче. Приплив капіталу поліпшує стан платіжного балансу, створює додатковий попит на національну валюту і таким чином, сприяє підвищенню курсу. І навпаки, при значному активному сальдо платіжного балансу центральний банк знижує облікову ставку та стимулює відплив іноземних та національних капіталів з метою зменшення активного сальдо платіжного балансу. В цих умовах зростає попит на іноземну валюту, її курс підвищується, курс національної валюти знижується.Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці. Врівноваження попиту та пропозиції на іноземну валюту відбувається через купівлю-продаж банком іноземної валюти, що також призводить до обмеження коливань валютного курсу національної грошової одиниці.Становлення та розвиток економіки України неможливі без створення та ефективного функціонування національної валютної системи, що розпочалося з серпня 1995 року, коли відповідно до Указу Президента України було припинено використання в нашій країні іноземної валюти. В зв'язку з цим зростає роль національного валютного законодавства у визначенні порядку обігу іноземної валюти на території України з врахуванням необхідності збереження пріоритету гривні, захисту її купівельної спроможності та врегулювання факторів, які впливають на конвертованість національної грошової одиниці.

15.Відображення  в обліку зобов’язань за зовнішньоекономічними контрактами.

Статтею 383 Господарського кодексу України визначено, що Кабінет Міністрів України з метою забезпечення відповідності зовнішньоекономічних договорів (контрактів) законодавству України може запроваджувати їх державну реєстрацію. Види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що підлягають обов’язковій державній реєстрації, а також порядок її здійснення визначають законом та іншими нормативно-правовими актами. Так, наприклад, на сьогодні обов’язковій реєстрації підлягають зовнішньоекономічні договори (контракти) на здійснення експортних операцій з металобрухтом, що встановлено Наказом Міністерства економіки України № 505 від 15 грудня 2005 року.

Режим державної реєстрації контрактів запроваджується з метою  забезпечення відповідності зовнішньоекономічних договорів (контрактів) законодавству України. Державна реєстрація дозволяє також контролювати кількість товару, що експортується, з метою запобігання перевищенню встановленого обмеження з вивезення певного товару, адже до державних органів постійно надходить інформація про кількість експортованого товару, щодо якого існують певні кількісні обмеження.

Державна реєстрація зовнішньоекономічних контрактів належить до заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Державній реєстрації підлягають контракти, що укладені суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України всіх форм власності і предметом яких є наступні товари походженням з України:

• у відношенні яких міжнародними договорами передбачені добровільні обмеження експорту, щоб уникнути демпінгу;
• у відношенні яких здійснюються антидемпінгові процедури;
• імпорт яких в інші країни квотується, ліцензується згідно із законодавством інших країн;
• експорт яких здійснюється в рамках бартерних операцій;
• товари, реекспорт яких регулюється чинним законодавством України і міжнародними договорами;
• на підставі яких здійснюються операції з давальницькою сировиною українського замовника, якщо контрактом передбачена реалізація готової продукції в країні-виконавці або вивіз її в іншу країну;
• металобрухт;
• нафта.

Для державної реєстрації зовнішньоекономічного  контракту слід подати такі документи:

1. заяву в довільній формі на офіційному бланку суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності – заявника за підписом його керівника;
2. інформаційну картку зовнішньоекономічного контракту встановленої форми;
3. оригінал зовнішньоекономічного контракту з усіма чинними на дату подання додатками, специфікаціями, додатковими угодами та іншими документами, що є частинами контракту, та його копію, завірену в установленому порядку керівником суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності (якщо зовнішньоекономічний контракт підписаний фізичною особою, його копія засвідчується в установленому порядку);
4. оригінал іншого договору (наприклад договору доручення, комісії, агентування, спільної діяльності та співробітництва, консигнації, дилерських чи дистриб’юторських послуг, оренди, наймання, лізингу, збереження) і його копії, завірені в установленому порядку. Ці документи подають у тому випадку, якщо суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності України, який звернувся за реєстрацією, доручає виконання зовнішньоекономічного контракту іншому суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності України;
5. копію свідоцтва про державну реєстрацію підприємства, завірену керівником суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності;
6. копію витягу з торговельного, банківського чи судового реєстру або реєстраційного посвідчення місцевого органу влади іноземної держави про реєстрацію іноземного суб’єкта господарської діяльності, завірену керівником суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності України. Її подають лише у разі попередньої поставки товару;
7. лист-погодження Мінпромполітики (у разі експорту металобрухту);
8. документ, що підтверджує оплату послуг за реєстрацію зовнішньоекономічного контракту.

16.Поняття курсових  різниць.

Курсова різниця – це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти одного найменування при різних валютних курсах.

Курсова різниця –  це та сума, яка виникає під час  обліку активів і пасивів за курсом НБУ на момент здійснення операцій по розрахунках, або на момент складання звітності, і які виражені в іноземній валюті. Реальна оцінка валютних ресурсів залежить від коливання валютного курсу.

Відповідно до П(С)БО 3 «Звіт про рух грошових коштів», усі курсові різниці, в залежності від виду діяльності (природи їх виникнення) умовно, поділяються на:

• операційні – які виникають під час господарських операцій з активами і по зобов’язанням підприємства, пов’язаних з операційною діяльністю;
• неопераційні – які виникають під час господарських операцій з активами і зобов’язанням підприємства в інвалюті, які пов’язані з інвестиційною і фінансовою діяльністю підприємства.

При віднесенні курсової різниці до операційної чи неопераційної необхідно керуватися тим, якою операційною, інвестиційною чи фінансовою є сама операція, в результаті проведення якої дана курсова різниця утворилася.

Операційні курсові  різниці відображають у складі інших операційних доходів (витрат) (субрахунок 714 «Дохід від операційної курсової різниці», 945 «Втрати від операційної курсової різниці»).

Неопераційні курсові різниці відображають у складі інших доходів (витрат) 744 «Дохід від неопераційної курсової різниці», 974 «Втрати від неопераційної курсової різниці», за винятком курсових різниць, що виникають по фінансових інвестиціях в господарські одиниці за межами України. Ці різниці відображають у складі іншого додаткового капіталу (субрахунок 425 «Інший додатковий капітал»). Негативна сума курсової різниці віднімається від суми іншого додаткового капіталу, залишок наводиться із знаком «–».

17.Банківський переказ.

Розрахунки у формі  банківського переказу полягають у  тому, що покупець дає доручення  банку, який обслуговує його, переказати певну суму в іншу країну та виплатити  одержувачу цю суму.Банківський переказ - це просте доручення комерційного банку імпортера своєму банку-кореспонденту (банку експортера) виплатити певну суму грошей за дорученням та за рахунок переказодавця (імпортера) іноземному отримувану (бенефіціару, експортеру) із зазначенням способу відшкодування банку-платнику виплаченої ним суми.Виплата банківського переказу може мати певні умови. Ці умови обумовлюються у контракті і, відповідно, у платіжному дорученні банку. Наприклад, в них може бути умова, що виплата переказу бенефіціару здійснюється після надання ним зазначених комерційних та фінансових документів або проти надання розписки (документарний або умовний переказ).

Перелік та кількість платіжних  документів, проти яких здійснюється оплата, зазначаються у ЗТК за узгодженням  сторін. Найчастіше цей перелік включає  такі документи: специфікацію товару, сертифікат якості товару, пакувальні листи, транспортний документ, рахунок-фактуру (інвойс). 'Банки беруть участь у цій формі розрахунків з моменту надання у банк імпортера відповідного доручення на оплату ЗТК. Банки не відповідають за поставку товару, передачу документів, а також сам платіж до моменту надання платіжного доручення. Таким чином, банки несуть мінімальну відповідальність при банківському переказі, і тому збирають при цій формі розрахунків мінімальну комісію. Наприклад, при банківському переказі банк імпортера збирає комісію з імпортера у відповідності з Тарифами комісійної винагороди комерційного банку по роботі з клієнтами (розмір її визначається самим банком і є або фіксованим, або виражається у проценті та ін.).Банк імпортера, прийнявши платіжне доручення від клієнта-імпортера, направляє від свого імені платіжне доручення у відповідний банк експортера тим способом, який зазначений у дорученні клієнта: телеграфом, поштою або по каналах системи СВІФТ (тими банками, які приєднались до цієї системи).Перевагою телеграфного переказу, у порівнянні із поштовим, є не тільки висока швидкість одержання грошей, а й менший ризик зміни валютного курсу, тому що купівля валюти для платежу та переказу відбувається практично одночасно. Крім того, ефективність телеграфного переказу визначається тим, що за час руху не йдуть відсотки на капітал, як при поштовому переказі.Розрахунок у формі банківського переказу з авансовим платежем здійснюється у такій послідовності:1. Продавець та покупець укладають ЗТК, який передбачає розрахунок у формі банківського переказу з авансовим платежем.2. Продавець звертається до банку, який його обслуговує (банк експортера), з проханням надати йому необхідну банківську гарантію належної поставки та вислати її у встановлений термін покупцю.3. Покупець, отримавши банківську гарантію, перевіряє її на відповідність умовам ЗТК і направляє до свого банку (банку імпортера) платіжне доручення - лист, в якому доручає цьому банку здійснити платіж через банк експортера зазначеному у листі покупцю у такій-то сумі за майбутні поставки товару за контрактом № такий-то.4. Банк імпортера, який є банком-переказодавцем, направляє відповідне платіжне доручення банку експортера, який виконує роль банку-отримувача, також із зазначенням суми, номера ЗТК, найменування та адреси бенефіціара (отримувана грошей), яким може бути не лише продавець, а й зазначена ним особа.5. Одночасно банк-переказодавець згідно з міжбанківською угодою інформує банк-отримувач, яким чином здійснюється покриття платежу банку отримувача: дебетуванням коррахунка банку-переказодавця, кредитуванням коррахунка банку-отримувача або іншими способами.6. Банк-отримувач переказує гроші на рахунок бенефіціара та інформує його, що на його рахунок за таким-то ЗТК надійшла такого-то числа така-то сума. На цьому розрахунок закінчується.Якщо продавець у межах зазначеного у гарантії строку не поставить передбачений ЗТК товар, імпортер сам або через свій банк направляє до банку експортера лист з інформацією, що експортер не виконав своїх зобов'язань з поставки товару, і з Проханням переказати на його рахунок у банку-переказодавцю суму банківської гарантії.Розрахунок шляхом банківського переказу використовується також при взаємних розрахунках по претензіях, при оплаті рекламацій, поверненні надлишково одержаних сум та інших операціях. Якщо сторона ЗТК на підставі домовленості щодо задоволення поданої їй претензії або за рішенням арбітражного суду зобов'язана переказати іншій стороні узгоджену або визначену судом суму, вона дає відповідне платіжне доручення свому банку-переказодавцю із відповідними реквізитами, зазначивши, у рахунок задоволення якої претензії здійснюється даний переказ. У деяких випадках за згодою сторін або за рішенням суду потерпіла сторона зобов'язана передати платнику рахунок, який підтверджує її фактичні витрати, пов'язані з претензією.Розрахунки у формі банківського переказу, як і у формі відкритого рахунка, характеризуються простотою оформлення, незначною вартістю,' високою швидкістю одержання платежу, але й більшою ризикованістю для продавця. У надійніші вони можуть бути перетворені, як і при відкритому рахунку, використанням різних форм гарантій.