Автор: Пользователь скрыл имя, 23 Февраля 2013 в 21:40, шпаргалка
1. Господарство як підсистема суспільства та об’єкт економічних наук.
Як складова сусп-ва, господарська сфера повинна забезпечити розв'язання однієї з головних задач —потреб окремої людини і сусп-ва. Ця функція охоплює господ-во, що самостійно функціонує як цілісне утворення та підсистема суспільства. Остання також розглядається на засадах системат. підходу, має власну структурну будову, кожний складник якої виконує відповідно відтворювальну, інтеграційну, цільову та адаптивну функції.
Господарство як підсистема суспільства та об’єкт економічних наук.
Особливості історико-економічного аналізу суспільств в межах формаційної і цивілізаційної парадигм.
Зміст цивілізаційної парадигми як прояв нової загальнонаукової методології досліджень.
Характеристика системно-синергетичного підходу до аналізу суспільних та господарських процесів.
Історичний розвиток господарської системи, її стан та особливості функціонування на певних історичних етапах розвитку суспільства.
Типи господарських систем та аналіз їх змісту.
Предмет історії економіки та економічної думки.
Історичні форми господарських одиниць та фактори, що на них впливають.
Етапи розвитку економічної думки.
Методи історії економіки та економічної думки і завдання дисципліни.
Підходи та критерії періодизації господарського розвитку суспільства
Цивілізаційний підхід в аналізі стадій господарського розвитку.
Господарство первісного суспільства: типи і форми.
Неолітична революція та її вплив на розвиток господарської сфери первісного суспільства.
Господарські одиниці первісного суспільства. М.Зібер про общинну організацію первісного суспільства.
Господарство суспільства Трипільської культури.
Суспільство ранніх цивілізацій. Передумови становлення господарської сфери.
Господарство Месопотамії. Закони Хаммурапі.
Господарська сфера суспільства стародавнього Єгипту та його відображення в економічній думці.
Суспільство кріто-мікенської протоцивілізації та особливості його господарської сфери.
Осьовий час та його роль у формуванні Західної та Східної цивілізацій.
Загальна характеристика Східної та Західної цивілізації в осьовий час.
Господарство Індії в другій половині І тисячоліття до н.е. та відображення його у праці „Артхашастра”.
Господарський розвиток Китаю в осьовий час та його економічна думка.
Господарський розвиток Давньої Греції в осьовий час. Реформи Солона.
Економічні погляди Ксенофонта, Платона та Аристотеля.
Особливості господарського розвитку Давнього Риму доби республіки. Закони ХІІ Таблиць.
Вілли та латифундії. Характеристика аграрного господарства Стародавнього Риму у працях Катона Старшого, Варрона та Колумелли.
Криза рабовласницької системи господарства та її висвітлення у працях Луція Колумелли.
Загальна характеристика суспільств Східної та Західної цивілізації доби середньовіччя.
Роль церкви у господарському та культурному житті середньовічної Європи.
Форми власності на землю (аллод, бенефіцій, феод тощо) країн Західної Європи та їх роль в становленні феодальної системи господарства. „Салічна правда”.
Основні форми господарства доби ранньофеодальних держав та феодальної роздробленості та їх висвітлення у „Капітулярії про вілли”.
Середньовічне місто та його роль у розвитку товарно-грошових відносин в Західній Європі.
Корпоративні форми організації господарської діяльності у середньовічних містах Західної Європи (ремісничі цехи та купецькі гільдії). Цехові статути.
Економічні погляди Хоми Аквінського.
Характеристика Київської Русі як ранньофеодальної держави. „Повість минулих літ”.
Розвиток феодального землеволодіння та його форм в Україні і відображення цих процесів в „Руській правді”.
Еволюція відносин особистої залежності в Україні та висвітлення цих процесів у документальних джерелах („Литовські статути”, „Устава на волоки”) у XIV-XVI ст.
Розклад натурального господарства та зародження товарного господарства в країнах Західної Європи в пізньофеодальну епоху (кінець ХУ- початок ХУІ ст.).
Еволюція господарських форм в країнах Західної Європи на етапі переходу від натурального до товарного господарства.
Вплив цивілізаційних факторів на становлення ринкового господарства в західноєвропейських країнах.
Передумови, сутність та значення Великих географічних відкриттів для розвитку господарських систем суспільств Європейської цивілізації.
Первісне нагромадження капіталу: сутність, джерела та значення для становлення ринкового господарства.
Форми господарств на етапі утвердження мануфактурного виробництва в країнах Західної Європи.
Господарства суспільств Європейської цивілізації на етапі становлення централізованих імперій.
Історичні передумови виникнення, сутність та етапи розвитку меркантилізму.
Історичні умови виникнення та суть фізіократизму.
Критика меркантилізму та характеристика основних категорій ринкового господарства у працях В.Петті і П.Буагільбера.
Просвітництво та його роль у становленні суспільства з ринковою економікою в країнах Європейської цивілізації.
Суть та значення демократичної та освітньої революцій для ринкових перетворень в країнах Європейської цивілізації.
Промислова революція, її суть та значення для розвитку ринкового господарства.
Загальна характеристика ринкової господарської системи провідних країн Європейської цивілізації (друга половина ХVІІ – 60-ті роки ХІХ ст.).
Економічна думка про ринкове господарство провідних країн Європейської цивілізації (класична політична економія, історична школа, марксизм).
Теорія вартості в економічному спадку А.Сміта, Д.Рікардо та К.Маркса.
Розвиток ринкового господарства в Англії (друга пол. ХУІІ – 60-ті роки ХІХ ст.). Висвітлення цих процесів у теоріях А.Сміта та Д.Рікардо.
Особливості розвитку ринкового господарства у Франції (друга пол. ХУІІ – 60-ті роки ХІХ ст.). Висвітлення цих процесів у теоріях Ж.Б.Сея та Ф.Бастіа.
Особливості розвитку ринкового господарства у Німеччині (друга пол. ХУІІ – 60-ті роки ХІХ ст.). Вис
Наприкінці 40-х років XIX ст. Г. Ч. Кері підтримував політику фритредерства, яку проводив уряд США. Та вже у 50-х роках пін стає поборником політики протекціонізму. Основний аргумені ученого—- це можливість зберегти для виробника внутрішнії) ринок за рахунок автономізації економіки. А основою міжнародних відносин він вважає досягнення стану всесвітньої гармонії націй завдяки всебічному індивідуальному розвитку.
Що ж до міжнародного поділу праці, то, на думку Г. Ч. Кері, невтручання держави в міжнародні відносини під гаслом міжнародного поділу праці може призвести національну економіку (ідеться, перш за все, про США) до промислової залежності, перетворення країни на постачальника сировини для розквіту якоїсь іншої нації, Звідси видно, що основною метою теорії Г. Ч, Кері був захист американської економіки.
Таким чином, економічна позиція Г. Ч. Кері слугувала теоретичним та ідеологічним підґрунтям становлення і розвитку капіталістичних відносин на всій території США. Разом з тим, крайня протилежність шляхів економічного розвитку Півночі та Півдня, гострий соціально-економічний конфлікт між ними на той час міг вирішитися лише через громадянську війну. Остання, що закінчилась перемогою Півночі, мала характер буржуазно-демократичної революції. її рушійними силами були робітники, фермери та революційна буржуазія, виступила політичним керівником народу, хоча саме робітники і фермери зіграли в революції вирішальну роль.
60.Теорії абсолютних (А.Сміт) і відносних (Д.Рікардо) переваг в зовнішніх екон відноси-нах країн Європ цивілізації та їх сучасне знач.
За А. Смітом, при визначенні міжнародної спеціалізації країни, тобто що робити і що продавати за кордоном, варто вибирати ті товари, випуск яких даній країні обходиться дешевше за інших. Низькі ціни, а отже, і низькі витрати виробництва, забезпечуються природними чи набутими абсолютними перевагами в їхньому виготовленні. А якщо таких переваг немає, то їх треба створити для можливості одержувати вигоди від зовнішньої торгівлі.
Відповідно до теорії А. Сміта основою торгівлі між країнами с більш висока ефективність у виробництві товарів, що одна країна може мати щодо іншої, тобто абсолютні переваги у виробництві певного товару.
Слід відмітити, що на
сучасному етапі абсолютні
Послідовник А. Сміта — Д. Рікардо теж був прихильником вільної торгівлі й надавав великого значення розвитку торгових зв'язків з іншими країнами. У своїй теорії він показав вплив зовнішньої торгівлі на споживання, виробництво та норму прибутку. Д. Рікардо бачив корисність зовнішньої торгівлі в тому, що вона збільшує масу й розмаїтість товарів, на які може витрачатися доход. Іншими словами, зовнішня торгівля розширює споживання і робить його різноманітнішим.
З іншого боку, як вважав Д. Рікардо, зовнішня торгівля збільшує і виробництво. Завдяки достатку та дешевизні імпортних товарів вона створює схильність до заощадження й нагромадження капіталу за рахунок скорочення споживчих витрат. Крім того, зовнішня торгівля може збільшувати і прибуток, знижуючи зарплати, якщо ввозяться більш дешеві споживчі товари.
Д. Рікардо вважав, що за системи вільної торгівлі кожна країна зможе витрачати свою працю та капітал на такі галузі промисловості, що нададуть їй найбільші вигоди. І треба додержуватися цього принципу, адже він приводить до найефектив-нішого та найбільш ощадливого поділу праці між націями. Рікардо стверджував, що саме цей принцип визначає, що вино повинно вироблятися у Франції і Португалії, хліб — в Америці та Польщі, а різні металеві вироби й інші товари — в Англії.
Д. Рікардо показав, що
можливостей вигідного
Навіть якщо держава не мас абсолютних переваг, у неї завжди є порівняльні переваги, тобто щось, що вона робить краще й дешевше за інших.
61.Історична школа: причини виникнення, сутність та етапи розвитку.
Істор школа була особливим феноменом, бо жоден з її прихильників не зробив навіть спроби, користуючись своїм методом, побудувати якусь завершену політекон доктрину, що могла б замінити класичну.
Засновниками історичної школи були В. Рошер, Б. Гільдебрант, К. Кніс. Критичне ставлення до класичної школи об'єднує їхні теорії, але головне — це намагання визначити й простежити тенденції суспільного розвитку, а потім вплинути на нього, не обмежуючись теоретичними узагальненнями.
Історичний метод дослідження представників цієї школи характеризується аналізом економіки й економічної поведінки з погляду всіх історичних аспектів людського життя: історії розвитку культури, науки, мистецтв, індустрії, релігії, моралі, державних інституцій і т.д..
Лідером історичної школи був Вільгельм Рошер (1817—1894). Він вивчав юриспруденцію і філологію в університетах Геттінгена і Берліна, майже п'ятдесят років був професором Лейпцизького університету.
Рошер ставить собі завдання доповнити й розвинути загальновизнану теорію класичної школи і водночас вплинути на формування національної політики. У його працях наявний глибокий порівняльний аналіз історії становлення й розвитку економічних явищ у Німеччині, Англії, Франції.
Рошер високо оцінює переваги індустрії,
розвитку транспорту і вказує на породжені
ними зміни в економічних
Історична школа в особі Рошера мала рішучого поборника еволюційного шляху розвитку суспільства. Він уважав будь-яке революційне перетворення злом, оскільки наслідки його завжди непередбачувані, а хаос як невід'ємний супутник переворотів заважає розвиткові започаткованих прогресивних явищ.
Теорію поступального розвитку суспільства Рошер протиставляв соціалістичним ідеям, які набували тоді все більшого поширення.
Іншим німецьким адептом історичного методу був професор-економіст Бруно Гільдебранд (1812—1878).
Бруно Гільдебранд — автор багатьох книжок із політики, соціології, бізнесу, статистики. Він значно рішучіше, ніж Рошер, нападає на класичну політекономію: не визнає об'єктивності економічних законів, універсальності узагальнень, принципу індивідуалізму і критикує Рошера за те що той намагається примирити свою теорію з класичною.
Історія у Гільдебранда — це не лише засіб доповнення економічних теорій, а зброя повного оновлення науки.
Схема, яка, на думку Гільдебранта, мала охопити всю історію розвитку людства, обмежилась визначенням фаз еволюції, далі він лише порівнює основні ознаки, що за ними визначається конкретна фаза суспільного розвитку. Як вершину прогресу економіки будь-якої нації він бачить кредитне господарство, що формується під впливом попередньої еволюції і є її результатом.
Третій представник історичної школи Карл Кніс (1821—1898). Кніс виходить з того, що рівень економічної могутності суспільства і теоретичні концепції, які відображають стан цього суспільства, є результатами певної передісторії розвитку. Рівень, якого досягало воно на даний момент, є перехідною фазою до його наступного прогресу.
Кніс критикує Рошера за визнання об'єктивності законів та використання класичних методів у дослідженнях, а Гільдебранда — за перебільшення ролі чистої теорії. Але він солідаризується з ними щодо питань аналізу еволюції явища у його взаємозалежності і взаємозумовленості з іншими аспектами суспільного розвитку.
Кніс, як і його
попередники, поділяв думку
Політична економія Німеччини тієї доби була пронизана ідеями національної єдності, характерними для всіх аспектів суспільного життя. Досягненням історичної школи було те, що вчені цієї школи широко користувалися історичним та статистичним матеріалом, а також висновками конкретних економічних досліджень.
62.Господарський
розвиток україн земель та
основні форми господарств
У період з XVI по першу половину XVIII ст. український на-од існував без своєї держави, не маючи можливості розвивати власне господарство і вільно порядкувати своїми природними багатствами. Україн Козацька держава, створена в ході визвольної війни середини XVII століття, поступово втратила свою незалежність. Тож, господарський розвиток україн земель визначався економічними системами Речі Посполитої та Московської держави, до яких вони належали.
Протягом XVI -- першої половини XVIII ст. ст. утвердилася панщинно-кріпосницька система.
У 1569 р. між Великим князівством Литовським і Польським королівством було укладено Люблінську унію про створення єдиної держави - Речі Посполитої, в результаті чого більша Частина україн земель відійшла під владу Польщі. Почало стрімко зростати велике феод землеволодіння.
Одним з наслідків Великих географ відкриттів для Укр було виникнення фільварків. Фільварок - це товарне багатогалузеве господ-дарство, базоване на примусовій праці кріпаків. Розвиток фільваркового господарства став причиною проведення аграрної реформи короля польського та князя литовського Сигізмунда II Августа.
За рахунок цього очікувалося підвищити продуктивність фільваркових та селянських господарств з метою збільшення товарного виробництва, яке було головною с/г-ою експортною культурою. Запроваджена так звана волочна реформа була поширена на більшість магнатських маєтків. Такі реформування були проведені переважно на Берестейщині та Волині.
Волочна реформа ще не прикріплювала селян остаточно до землі. Селянин зберігав право покинути пана, залишивши замість себе іншого, але фактично це було надзвичайно важко зробити.
Розвиток товарно-грошових відносин, бажання феодалів збільшити прибутковість господарств зумовили певний прогрес у с/г виробництві. Панівною системою в землеробстві було трипілля, ширше стали застосовувати угноєння, вдоскона-лювалося знаряддя праці.
Зростання фільваркової системи та поширення панщини зміцнило землеволодіння магнатів і шляхти. Селяни почали втрачати право переходу, опиняючись в особистій, поземельній, судово-адміністративній залежності від хазяїна чи пана. Протягом XVI ст. (1505 та 1520 рр.) польські сейми видали низку законів, що суворо забороняли селянам без дозволу феодала покидати свій наділ, і, нарешті, третій Литовський статут 1588 р, остаточно закріпачив селян. Шляхтич отримав право не лише продати чи купити селянина, а й засудити його на смерть. Під ярмом Польщі українського селянина було позбавлено всіх прав.
Зростання кріпосного гніту призводить до масових утеч селян. У другій половині XVI ст. на Нижньому Подніпров'ї виникла Запорізька Січ — центр українського козацтва, що стає осередком боротьби за визволення України від феодального та національного гноблення. У цей період B Україні виникає козацьке землеволодіння з вільною працею на власній землі. Процес окозачування селянства та звільнення від феодальної юрисдикції посилювався.
Під впливом зростання товарно-грошових відносин в ринок поступово втягувалися і селянські господарства, в результаті чого зростає прошарок заможного селянства, яке займалося торгов. землеробством, промислами, використо-вувало найману працю, проте розвиток капітал відносин стримувався пануванням феодальних.
Цехове ремесло, як і в Зах. Європі, було жорстко регламентоване. Внаслідок цього в містах існувала велика кількість позацехових майстрів, так званих партачів. Розвиток ремесла, його подальша спеціалізація, поява мануфактур посилювали територіальний поділ праці, що в свою чергу стимулювало розширення внутрішнього ринку. Збільшилася кількість торгів та ярмарків. Міцніли й економічні зв'язки України із зовнішнім світом: з Західною Європою, Росією, Сходом. Проте умови для торгівлі були дуже важкими. Економічна політика польського уряду захищала передусім інтереси шляхти і завдавала великої шкоди розвиткові української вітчизняної промисловості, затримувала загальний економічний розвиток
63.Утворення
козацько-гетьманської держави
Зростання фільваркової системи та поширення панщини зміцнило землеволодіння магнатів і шляхти. Селяни почали втрачати право переходу, опиняючись в особистій, поземельній, судово-адміністративній залежності від хазяїна чи пана. Протягом XVI ст. (1505 та 1520 рр.) польські сейми видали низку законів, що суворо забороняли селянам без дозволу феодала покидати свій наділ, і, нарешті, третій Литовський статут 1588 р, остаточно закріпачив селян. Шляхтич отримав право не лише продати чи купити селянина, а й засудити його на смерть. Під ярмом Польщі українського селянина було позбавлено всіх прав.
Зростання кріпосного гніту призводить до масових утеч селян. У другій половині XVI ст. на Нижньому Подніпров'ї виникла Запорізька Січ — центр українського козацтва, що стає осередком боротьби за визволення України від феодального та національного гноблення. У цей період в Україні виникає козацьке землеволодіння з вільною працею на власній землі. Процес окозачування селянства та звільнення від феодальної юрисдикції посилювався.
Економічна система запорозького козацтва складалася із двох секторів: січового та індивідуального. В свою чергу січове господарство поділялося на загальносічове та курінне. На цьому рівні переважали ті форми господарської діяльності, які потребували спільних зусиль, артільної роботи. Ядром соціальної організації Січі був курінь, де й минало все козацьке життя. Як самостійна економічна одиниця кожний курінь мав майно і доходи, якими центральний запорозький уряд не розпоряджався. Індивідуально-трудовою діяльністю на приватному рівні запорожці займалися в паланках — адміністративно-територіальних округах на землях Вольностей запорозьких козаків. В економіці Запорожжя землеробство довго відігравало другорядну роль. Через свою трудомісткість воно було малорентабельним. Скотарство порівняно з ним приносило в 5 разів більший доход. Чимало козаків займалися ремеслом і промислом. Осідаючи поблизу укріплених пунктів, вони ставали ковалями, бондарями, ткачами.