Розвиток підприємства - важливий фактор підвищення продуктивності

     Крім  інших вищезазначених функцій підприємництва виділяються саме та, що воно виступає важливим джерелом фінансового та організаційного  забезпечення соціального захисту, вносить визначальний внесок у зменшення соціальної напруги і демократизації ринкових відносин. Саме мале підприємництво своїми руками забезпечує свій рівень життя воно є фундаментальною основою у формуванні середнього класу. Немаловажна роль малого підприємництва полягає і в тому ,що воно виступає інвестором вітчизняної економіки, а також сприяє розширенню експортних можливостей держави.

     Мале  підприємництво включає будь-яку  комерційну діяльність, що здійснюється малими організаційно-правовими формами, де середня чисельність працівників  не перевищує встановлених граничних  рівнів:

     -у  промисловості та будівництві-100 осіб;

     - на транспорті –100 осіб;

     -у  сільському господарстві-60 осіб;

     -у  науково-технічній сфері-50 осіб;

     -у  роздрібній торгівлі та побутовому  обслуговуванні населення-50 осіб;

-в інших  галузях і зайнятих іншими  видами діяльності-50 осіб;

     До  суб’єктів малого підприємництва належать також фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи.

     На  кінець 2000р. в Україні налічувалось близько 200 тис. малих підприємств (діючих близько половини з них або 2 підприємства на 1 тис. населення)Майже 1 млн. Підприємців без створення юридичної особи ,40 тис. фермерських господарств. Всього в малому підприємництві зайнято біля 2,7 млн. чол., що становить 9% працездатного населення країни, які виробляли 11% загального виробництва продукції.

     Що  стосується Івано-Франківщини, то кількість діючих підприємств в області на кінець 2000р. становила 4 983 (3,5 підприємства на 1 тис. населення),чисельність працюючих в цих структурах склала 52,0 тис. осіб. Кількість фермерських господарств-685, підприємців-фізичних осіб-24,8 тис. чоловік. Питома вага малого підприємництва в загально обласних обсягах виробництва продукції склала 19,5%.

     Аналіз  динаміки змін кількості діючих суб’єктів  малого підприємництва засвідчує, що за перші роки незалежності України (1991-1993 рр.) і в зв’язку з проведенням малої приватизації та формування законодавчої бази (яка спонукала підприємливих осіб на законних підставах організувати свій приватний бізнес) кількість малих підприємств збільшилася в 3,8 рази, фермерських господарств 13,2 рази, а число кооперативів різко скоротилась. Як свідчать статистичні дані ,кількість зареєстрованих суб’єктів малого бізнесу в

     Україні на 01.01.1996р. складала 281,2 тис. одиниць, тобто 5,4 одиниць на 1 тис. населення в яких зайнято 1 млн.(4,6% від загальної кількості зайнятих),а частка малого і середнього підприємництва у ВВП складає 5,0-5,5%.

В Україні  в 1996 р. нараховувалося 93 091 діючих малих  підприємств (з низ у промисловості 12753, сільському господарстві-690, транспорті та зв’язку-1892, будівництві-10316, торгівлі та громадському харчуванні –47273, інших галузях-20167).Кількість діючих кооперативів становила 3170,а фермерських господарств 35353.

     Становлення і розвиток малого підприємництва України (приватні підприємства, господарські товариства) проходило досить швидко для малих підприємств в 1991-1995рр., фермерських господарств в 1991-1995рр., громадян-підприємців в1992-1995 рр., а кількість кооперативів за цей період скоротилася.

     В другій половині 90-х років темпи створення нових малих підприємств загальмувалися. Почала скорочуватись середньоспискова чисельність працюючих в малому бізнесі. Особливо негативним явищем стало те, що велика кількість малих підприємств не діяла, а більша частка діючих займається торгівлею та громадським харчуванням.

     Разом з тим ,протягом 1999-2000рр., як свідчать самі підприємці український малий  бізнес потроху почав спинатися  на ноги. Адже підприємці, які оцінили  стан справ у своїх фірмах як ”задовільний”  було у двічі більше ніж у 1998р. Трохи покращилася ситуація з оподаткуванням: малий бізнес сплачував в середньому 9 різних податків, тобто на 25% менше ,порівняно з 1993р. На сплату податків іде до 30% ,а іноді і до 40% коштів, отриманих від реалізації робіт чи товарів .

     В процесі опитування 85% підприємців чесно зазначили ,що змушені приховувати частину доходів від державних органів. Доречі за даними МВС чесно сплачують податки лише 10% комерційних структур. Перетікання капіталу в тінь відбувається через високі ставки податку на прибуток, ПДВ та нарахування до фонду заробітної плати. В умовах існуючої фінансової системи, підвищення рівня інфляції, зменшення обсягів матеріального виробництва малі і середні підприємства практично не в змозі, не порушуючи закону ,самостійно нагромадити достатні кошти для розвитку власного бізнесу на сучасному цивілізованому рівні.

     Аналіз  стану малого підприємництва показує, що сектор малого бізнесу в Україні  перебуває на початковому етапі  розвитку і характеризується високим  ступенем неефективності. За теперішньої ситуації розвиток малого бізнесу в Україні повинен стати вирішальним чинником для вдосконалення економічних механізмів: цей напрямок потребує ефективної державної підтримки, яка повинна бути спрямована на створення позитивного економічного та правового клімату. І це особливо потрібне тому, що малий бізнес пов’язаний із значним ризиком. В США спостерігається тенденція :в перший рік роботи свого існування банкрутує половина новостворених малих підприємств, а через 5 років залишається тільки 25% від початкової кількості .В Японії 7 із 10 підприємств припиняють свою діяльність протягом перших п’яти років. Жорстока конкуренція ,нестача початкового та обігового капіталу ,підвищена чутливість до зовнішніх факторів можуть обернутись для будь-якої фірми крахом. Тому згубним для малого підприємництва є відсутність знань і досвіду в галузі фінансів, права, недостатня компетентність в управлінні фірмою. Як свідчить статистика ,тільки 5% з числа новостворених підприємств в Україні можна вважати успішними .35% зникають вже протягом першого року діяльності .Решта 60% ледве зводять кінці з кінцями.

     Звичайно ,якщо порівняти вище наведені показники  з промислово розвинутими країнами, то вони в нас ще досить низькі. Так  кількість суб’єктів малого бізнесу  на 1 тис. населення в США складає 74 підприємства, в Італії -68, Японії -50, Великобританії-46, в країнах ЄС - 45 .Частка зайнятого населення в таких підприємницьких структурах вищезгаданих країн становить від 54 до 78 відсотків, а частка у виробництві валового продукту (ВВП) – 52-72 відсотки. 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Висновки 

    Рівень  продуктивності праці (віддача робочої  сили) — одна з найважливіших  характеристик, що відбиває прогресивність способу виробництва.

    Підвищення  продуктивності праці забезпечує ріст кількості продукції, зробленої в одиницю часу, що Сприяє росту валового внутрішнього продукту, зниженню собівартості і збільшення національного доходу.

    Виготовлення  продукції безпосередньо пов'язане  з живою працею, а також з  минулою працею, упредметненій у  засобах виробництва, сировині, матеріалах. Співвідношення між витратами живої і минулої праці з ростом продуктивності праці змінюється. В міру впровадження досягнень науково-технічного прогресу витрати живої праці в одиниці продукції скорочуються швидше, ніж витрати минулої праці, упредметненої в засобах виробництва. В результаті у вартісній структурі одиниці продукції частка живої праці зменшується, а частка упредметненої праці росте, але збільшується в таких пропорціях, що загальна сума витрат живої і минулої праці, яка включена в одиницю товару, зменшується.

    Ріст  продуктивності праці, як і його рівень, у значній ступені залежить від  розвитку продуктивних сил і суспільства, тобто сукупності засобів виробництва  і трудових ресурсів, що забезпечують їхню роботу. 
 
 
 
 
 
 

    Література

    1. Болотіна Н. Б., Чанишева Г. І., Додіна Т. М. Трудове право України: Підручник. — К.: Київська обласна організація товариства "Знання", 2001. — 564 с.

    2. Єсінова Н.І. Економіка праці  та соціально-трудові відносини:  Навч. посіб для студ. вузів/ Н.І.  Єсінова. — К.: Кондор, 2004. — 432 с.

    3. Завіновська Г. Т. Економіка  праці: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — 300 с.

    4. Калина А. В. Економіка праці:  Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К.: МАУП, 2004. — 272 с.: іл.

    5. Пилипенко С.М., Пилипенко А.А.  Економіка праці: Навч. Посібник. — Х.: ХДЕУ, 2001. — 228 с.