Розвиток підприємства - важливий фактор підвищення продуктивності

      В Україні становлення ринкової економіки, створення конкурентоспроможної продукції, збільшення обсягу продажу можливо лише за умови ефективного використання ресурсів на кожному робочому місці, підприємстві, тобто глибокої реформи системи управління, виробництва і реалізації продукції, узгодженої з такими перетворювальними процесами, як приватизація, реструктуризація та адаптація до міжнародних стандартів. Зростання продуктивності також сприятиме підвищенню зайнятості. 
 
 
 
 
 

      РОЗДІЛ 2. ПЛАНУВАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ. РЕЗЕРВИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

      2.1 Основні фактори які впливають на планування продуктивності праці.

      У ринковій економіці підвищення продуктивності праці — основний чинник вирішення  економічних проблем підприємства. Зміна співвідношення між затратами робочого часу і кількістю виробленої продукції характеризує рух продуктивності праці. Рівень і динаміка продуктивності праці визначаються складною взаємодією чинників: матеріально-технічних, організаційних, економічних, соціальних, природно-кліматичних, структурних. Для планування продуктивності праці на підприємстві можуть використовуватися вартісні й натуральні показники виробництва. Проте вимірювання продуктивності в натуральних одиницях практично не застосовується через різноманітність і непорівнянність продукції. Вона часто обновлюється, змінюються її споживчі властивості. Цим пояснюється повсюдне використання вартісних показників. Під час планування продуктивності праці визначають рівень, темпи і фактори її зростання. Метою планування зростання продуктивності є:

      • розрахунок основних техніко-економічних  показників виробничо-господарської  діяльності підприємства на стадії підготовки і порівняння варіантів проекту плану;

      • найповніший облік ефективності впровадження заходів плану технічного й організаційного розвитку виробництва;

      • визначення ролі й завдань окремих  служб, відділів та інших виробничих підрозділів у підвищенні продуктивності праці;

      • аналіз динаміки зростання продуктивності праці.

      Найпоширенішим  методом планування показника підвищення продуктивності праці є планування за факторами її зростання.

      Усі фактори, що впливають на підвищення продуктивності праці, можна поділити на такі:

      1) структурні зрушення у виробництві,  тобто зміна частки окремих  видів продукції в загальному обсязі виробництва;

      2) підвищення технічного рівня виробництва;

      3) удосконалення управління організації виробництва і праці;

     4) зміна обсягу виробництва продукції;

     5) галузеві фактори, наприклад зміна  гірничо-геологічних умов, вміст  корисних речовин у руді тощо;

     6) уведення в дію і освоєння нових об'єктів.

     Визначаючи  кількісний вплив окремих факторів на підвищення продуктивності праці, слід виходити із відносної економії чисельності працівників за рахунок впливу того чи іншого фактора або їх сукупності. Вихідним показником всіх планово-економічних розрахунків є необхідна чисельність промислово-виробничого персоналу (умовна), розрахована на основі показників базисного виробітку і запланованого обсягу виробництва, тобто вона дорівнює базисній чисельності, помноженій на показник темпу зростання запланованого обсягу продукції. Вплив можливої економії робочої сили на підвищення продуктивності праці за окремими факторами і в цілому визначається за допомогою показника умовної планової чисельності, зменшеної за рахунок усіх факторів.

     Приклад. У базисному періоді обсяг  продукції підприємства становив 2744 тис. грн., виробіток на одного працюючого — 2000 грн., а обсяг продукції на запланований період установлено в розмірі 2800 тис. грн. Чисельність працівників у плановому періоді за умови виробітку на рівні базисного періоду становитиме: 2800000/2000=1400 (осіб). Справжня ж потреба в працівниках буде меншою. Для її визначення необхідно врахувати економію робочої сили за окремими факторами.

     Відмінності в умовах виробництва на підприємствах, а також особливості впливу на зростання продуктивності праці  окремих чинників зумовлюють різноманітність  розрахунків економії чисельності за окремими факторами. Однак можна визначити певні загальні принципи цих розрахунків: 

     • необхідність урахування поправки на строк упровадженого заходу;

     • в тих випадках, коли впроваджуваний захід стосується тільки частини  робітників, результат множиться на відповідну частку робітників у загальній їх чисельності;

     • за послідовного впровадження заходів, спрямованих на економію чисельності  працівників, застосовується ступінчастий метод розрахунку, тобто наступна величина зменшення відноситься не до первісної чисельності працівників, а до скороченої в результаті упровадження попередніх заходів. 

     На  рівень продуктивності праці впливають  структурні зрушення у виробництві. Оскільки збільшення планових обсягів  виробництва по окремих цехах неоднакове, остільки умовна чисельність працюючих, розрахована в цілому по підприємству, і сума умовної чисельності по цехах різнитиметься:

     Ечп = Чбаз • Коб • Чп, 
де Ечп — відносна економія чисельності промислово-виробничого персоналу; 
Чбаз — чисельність промислово-виробничого персоналу в окремих структурних підрозділах у базисному періоді, осіб; 
Коб — коефіцієнт збільшення обсягу виробництва продукції у плановому періоді; 
Чп — умовна чисельність промислово-виробничого персоналу, розрахована в цілому по підприємству.

     Важливим  фактором зростання продуктивності праці є підвищення технічного рівня  виробництва, що досягається за рахунок  комплексної механізації й автоматизації  виробничих процесів, упровадження передової  технології, модернізації діючого устаткування, зміни конструкції і технічних характеристик виробів, підвищення якості продукції, поліпшення використання матеріалів, палива та інших енергоресурсів, упровадження нових, ефективніших видів сировини, матеріалів та енергоресурсів. Зміна чисельності працівників у результаті впровадження нової техніки, технології, модернізації устаткування визначається порівнянням чисельності працівників для виконання запланованого обсягу робіт, до і після впровадження заходів.

     Вплив комплексної механізації та автоматизації на економію праці в деяких випадках можна визначити прямим розрахунком. Вплив удосконалення організації виробництва і праці на підвищення продуктивності найчастіше виявляється за такими напрямами: удосконалення управління виробництвом, скорочення втрат робочого часу (зменшення простоїв, невиходів на роботу); збільшення норм і зон обслуговування; скорочення втрат від браку; зміни в спеціалізації виробництва, не пов'язані з впровадженням нової техніки; впровадження прогресивних форм організації праці; зменшення кількості робітників, які не виконують норми виробітку, тощо.

       Поліпшення  використання робочого часу можна досягти  в результаті скорочення цілодобових  і внутрішньозмінних втрат (простої, прогули, неявки через хворобу, у  зв'язку з виконанням держобов'язків, з дозволу адміністрації тощо).

       Економія  робочої сили в результаті скорочення браку і відхилень від нормальних умов роботи розраховується так само, як і при скороченні втрат робочого часу.

       Велике  значення для підвищення продуктивності праці має зниження чисельності робітників, які не виконують норми виробітку.

       Вплив на зростання продуктивності праці  зміни обсягу і структури виробництва  здійснюється за такими напрямами, як зміна обсягу виробництва продукції, зміна питомої ваги окремих видів  продукції тощо. Необхідно наголосити, що пропорційно до збільшення обсягу виробництва коливається лише чисельність основних робітників, і значно меншою мірою — чисельність інших категорій промислово-виробничого персоналу.

       2.2 Резерви підвищення продуктивності праці.

       Резерви підвищення продуктивності праці –  це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії  тих чи інших факторів (удосконалення  техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

       Резерви можна класифікувати відносно часу їх використання, а також сфери виникнення.

       За  часом використання розрізняють  поточні й перспективні резерви. Поточні резерви можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу або року. Використання перспективних резервів передбачається в перспективі через рік або декілька років згідно з довгостроковими планами підприємства. За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви. До загальнодержавних належать такі резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом і які пов'язані з недовикористанням науково-технічного прогресу, нераціональним розміщенням підприємств і неефективною демографічною й територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання тощо.

       Регіональні резерви пов'язані з можливостями поліпшеного використання продуктивних сил даного регіону.

       Міжгалузеві резерви – це можливості поліпшення міжгалузевих зв'язків, своєчасне, точне  і якісне виконання договорів  щодо кооперативних поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в обробних галузях промисловості сприяє поліпшення якості продукції в сировинних галузях.

       Галузеві  резерви – це резерви, пов'язані  з можливостями підвищення продуктивності праці, які характерні для даної  галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки і технології виробництва прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації, концентрації та комбінуванні виробництва тощо.

       Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві. Велике значення цих резервів полягає в тому, що підприємство є первинним осередком економіки і на ньому виявляються і використовуються всі попередні резерви. Внутрішньовиробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньозмінних втрат часу, а також прихованого безробіття. Отже, внутрішньо виробничі резерви можна поділити на:

       - резерви зниження трудомісткості праці;

       - резерви поліпшення використання робочого часу;

       Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і наукотехнічний прогрес, удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому в кожній конкретний період треба використовувати ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат. Необхідною умовою виявлення і використання резервів є їхня кількісна оцінка.

       Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних величинах. На конкретний період часу величину резервів можна  визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці.

       Оцінку  впливу зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання робочого часу, удосконалення структури кадрів на підприємстві можна визначити за допомогою таких формул:

       За  рахунок зниження трудомісткості:

       Пп = (Tм/Tн)*100-100;Eч = ((Tм-Tн)*P)/Ф*К;

       де  Пп - величина підвищення продуктивності праці, %;

       Тм, Тн - минула та нова трудомісткість на операцію або виріб;

       Ем - економія чисельності робітників;

       Р - кількість виробів або операцій;

       Ф - реальний фонд робочого часу одного робітника, год.;

       К - коефіцієнт виконання норм.

       За  рахунок поліпшення використання робочого часу (зменшення його втрат):

       Пп = (100-n)*100/(100-m)-100,

       або

       Пп = (m-n)*100/(100-m),

       де m - втрати робочого часу в базовому періоді,%;