Розвиток малого бізнесу в Україні

Крім  зазначених об’єктивних чинників, значного впливу у перехідних економіках також набувають специфічні інституційні чинники, зокрема - громадська думка  стосовно підприємництва та ставлення  до підприємців з точки зору суспільно-масової  свідомості, ставлення держави до цього сектора економіки.

Отже  малий бізнес, який є невід’ємною  структурною складовою сучасної ринкової економічної системи, в  трансформаційній економіці додатково  набуває функцій структуроутворюючого елемента. Між тим, особливо – у  трансформаційних економіках, яскравого  прояву набуває суперечність між  об’єктивно високою економічною  та соціально-політичною значущістю ролі малого підприємництва як форми діяльності та слабкою життєздатністю його окремих  суб’єктів. 

Значно  більш виражена, ніж у великих  підприємств, здатність до саморегулювання, самовідтворення та відносно автономного  функціонування в рамках визначеної ринкової ніші обумовлює те, що специфічною  рисою малого бізнесу є переважна  схильність до мінімізації стосунків  з державою, там більше - політизації  бізнесу. Відповідно, малий бізнес зазвичай є головною лобістською силою  економічної лібералізації та дерегулювання  економіки.

Між тим, слід зазначити, що малий бізнес об’єктивно потребує цілеспрямованої державної  політики щодо створення сприятливих  умов для розвитку та спрямування його діяльності відповідно до встановлених стратегічних пріоритетів національного рівня.

В сучасній постіндустріальній економіці, яка  спирається насамперед на інтелектуальне виробництво, малий бізнес набуває  додаткових можливостей для розвитку. Йдеться, зокрема, про розвиток телекомунікацій, завдяки якому створюється можливість інтегрованого функціонування територіально  віддалених виробничих суб’єктів, поширення  технологій дистанційних економічних  розрахунків, підвищення індивідуальної продуктивності практично в усіх сферах суспільного виробництва  тощо. Водночас, сучасна економіка  висуває і додаткові вимоги до малих підприємств: підвищується кваліфікаційний  ценз для працівників, відповідно –  вартість трудових ресурсів, зростає  вартість необхідного обладнання, підвищуються вимоги щодо слідування прогресу знань  та технологій. Тому необхідність цілеспрямованого сприяння розвитку малого бізнесу в  постіндустріальній економіці зростає.

У світовій практиці прийнято виділяти три основні  напрями державної підтримки  малого підприємництва:

• Фінансова допомога.
• Система державних закупівель (як правило – на контрактній основі).
• Надання консультативної і технічної допомоги.

Комплекс  фінансових механізмів підтримки малих  підприємств включає в себе:

• використання гарантійних фондів кредитування малих підприємств;
• страхування комерційних ризиків;
• пільгове кредитування та часткову компенсацію відсоткових ставок по кредитах;
• забезпечення спрощених режимів оподаткування та податкових пільг;
• надання фінансової підтримки інноваційної діяльності;
• компенсацію видатків на інформаційне обслуговування;
• компенсацію видатків на отримання патентів, захист авторських прав тощо;
• кофінансування проектів, які здійснюють малі підприємства;
• надання обладнання в лізинг;
• франчайзинг;
• венчурне фінансування малих підприємств;
• підтримку утворення кредитних союзів для малих підприємств;
• розвиток бізнес-центрів та бізнес-інкубаторів з метою зменшення накладних витрат малих підприємств;
• централізований бухгалтерський облік та комплексне надання ділових послуг малим підприємствам.

Слід  відзначити, що суб’єктами підтримки  виступають як держава, так і інші підприємства чи групи підприємств. а також громадські та галузеві асоціації  та інші незалежні інституції.

Світовою  практикою також напрацьовано вельми широкий спектр заходів щодо надання  технічної та інформаційної допомоги малим підприємствам:

• надання інформації про форми та методи державної підтримки малого бізнесу;
• консультації з питань законодавства;
• забезпечення спрощених режимів звітності;
• забезпечення сприятливих умов для використання державного фінансування, матеріально-технічних, інформаційних та інших ресурсів, що надаються в рамках держпідтримки малого бізнесу;
• підтримка участі малих підприємств у зовнішньоекономічній діяльності, допомога в укладанні міжнародних контрактів;
• підтримка виходу малих підприємств на фондові ринки;
• розвиток ділових мереж та кластерів, спрямованих на встановлення ринкових відтворювальних ланцюгів;
• створення інфраструктури підтримки і розвитку (агентств розвитку, бізнес-центрів, палат, асоціацій, державних структур, міжнародних організацій, бізнес-інкубаторів, технопарків тощо);
• перепідготовка кадрів, підвищення кваліфікації зайнятих на підприємствах (в тому числі забезпечення обміну досвідом між представниками малого бізнесу);
• регіональна підтримка.

Безперечно, застосування наведеного комплексу  заходів набуває у кожній конкретній країні своїх специфічних рис. Досить яскраво це помітно і на прикладі України.

3. Нормативно – правове забезпечення сталого розвитку малого бізнесу.

Формування  державної політики підтримки малого бізнесу в Україні починається  з 1991 року, з прийняття Закону України  “ Про підприємництво та утворення Державного комітету України зі сприяння малим підприємствам і підприємництву. Закон України “ Про підприємництво визначив загальні правові, економічні та соціальні засади, умови здійснення підприємницької діяльності, а також визначив правові основи державного регулювання та підтримки підприємництва, відносин суб’єктів підприємницької діяльності та держави.

Закон України  “ Про підприємства в Україні”, прийнятий у 1991 році, визначав критерієм віднесення підприємства до категорії малих чисельність працюючих, причому – диференційовано залежно від галузі, у якій функціонувало дане підприємство. Указом Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємництва ”, який набрав чинності з 1 січня 1999 року, критерії було змінено. До суб’єктів малого підприємництва відносилися юридичні особи, чисельність найманих працівників на яких не перевищувала 50 осіб, також було обмежено річний оборот коштів. Закон України “ Про державну підтримку малого підприємництва ”, прийнятий у 2004 році, визнає суб’єктами малого підприємництва фізичних осіб-підприємців, річний оборот яких не перевищує 500 тисяч гривень на рік, та юридичних осіб, на яких працює не більше 50 осіб та обсяг річного валового доходу яких не перевищує 500000 євро.

З метою  реалізації державної політики сприяння розвитку підприємництва, у тому числі  малого бізнесу, у березні 1993 року Кабінетом  Міністрів України була схвалена перша Програма державної підтримки  підприємництва в Україні.  

Початок новому етапу розвитку державної  політики підтримки малого бізнесу  поклало схвалення Кабінетом  Міністрів України Концепції  державної політики розвитку малого підприємництва (квітень 1996 р.), закріплення  свободи підприємництва в Конституції  України. Одним з механізмів підтримки  малого підприємництва стала державна Програма розвитку малого підприємництва в Україні на 1997-1998 рр., розроблена Міністерством економіки відповідно до положень Концепції державної  політики розвитку малого підприємництва, і затверджена постановою Кабінету Міністрів 29 січня 1997 року. Метою Програми було визначено забезпечення сталого  розвитку малого підприємництва як невід’ємної  складової ринкової економіки та головного чинника створення  нових робочих місць.  

У 1998 році зі створенням Державного комітету з  питань підприємництва (Держпідприємництва, нині Державний комітет з питань регуляторної політики і підприємництва) почався наступний етап політики державної підтримки малих підприємств. Важливим кроком у цьому напрямі стало підписання Президентом України Указу “ Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності ”. Згаданий Указ заклав основи єдиної регуляторної політики у сфері підприємництва. На рівні державної політики було визнано необхідність зменшення державного втручання в підприємницьку діяльність, відмови від патерналізму з боку держави по відношенню до малого бізнесу, формування середовища, сприятливого для розвитку підприємництва, шляхом усунення адміністративних бюрократичних бар’єрів. Створення Держпідприємництва забезпечило інституціалізацію зазначених політичних орієнтирів.

У 1999-2004 рр. було прийнято майже 20 указів Президента України з питань розвитку підприємництва, Верховною Радою України прийнято закони України “ Про ліцензування певних видів господарської діяльності ”, “ Про державну підтримку малого підприємництва ”, “ Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні”( Див. дод.5), а також “ Про захист економічної конкуренції ”, окремі норми якого передбачають виняток для малих та середніх підприємців у частині положень, що жорстко регулюють дії суб’єктів господарювання у сфері економічної конкуренції.

Значні  кроки зроблено державою у напрямі  подолання правових та адміністративних бар’єрів у сфері ліцензування підприємницької  діяльності. Прийнятий у 2003 році Закон України “ Про ліцензування певних видів господарської діяльності ” дозволив кодифікувати державне регулювання в сфері ліцензування, на законодавчому рівні встановити прозорі процедури та правила ліцензування, спростити умови входу на ринок, встановити відповідальність усіх суб’єктів правовідносин у цій сфері.

Після прийняття  Указу Президента України від 22 січня  2003 року “ Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері виробництва ” органами виконавчої влади було виявлено 385 власних нормативно-правових актів, які не відповідають вимогам ринкових відносин. З них 65 актів відносяться до сфери ліцензування та дозвільної системи, 19 - до сфери оподаткування, 82 - соціальної політики та трудових відносин. 220 актів (58 %) було змінено чи скасовано, проте 165 залишаються без впорядкування. Запровадження порядку погодження нормативно-правових актів, що приймаються у сфері регуляторної політики, з Держпідприємництва дало змогу “ відсіювати ” ті з них, які суперечать інтересам розвитку підприємницької діяльності в Україні. Зокрема, за 11 місяців 2004 року органами виконавчої влади було подано на погодження до Держпідприємництва 539 проектів регуляторних актів, з них погоджено 354, або 65,7 %. 

Згідно  Закону України “ Про державну підтримку малого підприємництва ” метою державної підтримки малого підприємництва визначено:

• створення умов для позитивних структурних змін в економіці України;
• сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становлення малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства;
• підтримка вітчизняних виробників;
• формування умов для забезпечення зайнятості населення України, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць.

Виходячи  з цього, Закон встановлює такі напрями  державної підтримки малого підприємництва в Україні:

• формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб’єктів малого підприємництва;
• встановлення системи пільг для суб’єктів малого підприємництва;
• запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності;
• фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;
• залучення суб’єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.

Фінансове забезпечення реалізації державної  політики у сфері підтримки малого підприємництва здійснюють відповідно до своєї компетенції на загальнодержавному рівні - Український фонд підтримки  підприємництва, на регіональному рівні - регіональні фонди підтримки підприємництва, на місцевому рівні - місцеві фонди підтримки підприємництва.

Кошти Українського фонду, регіональних та місцевих фондів підтримки підприємництва формуються за рахунок бюджетних коштів, коштів, одержаних від приватизації державного та відчуження комунального майна, добровільних внесків фізичних і юридичних  осіб, у тому числі іноземних, та інших коштів.

Розроблена  на підставі зазначеного закону Національна  програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні встановлює більш конкретні  завдання. Основними завданнями Програми є:

• створення державної системи забезпечення розвитку та підтримки малого підприємництва;
• створення належних умов розвитку малого підприємництва в регіонах;
• сприяння створенню нових робочих місць суб’єктами малого підприємництва;
• підтримка ділової та інвестиційної активності, розвиток конкуренції на ринку товарів та послуг;
• залучення до підприємницької діяльності жінок, молоді, пенсіонерів та інших верств населення;
• активізація фінансово-кредитних та інвестиційних механізмів, пошук нових форм фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва;
• формування регіональної інфраструктури розвитку та підтримки малого підприємництва;
• створення умов для розвитку малого підприємництва у виробничій сфері, в тому числі на базі реструктуризованих підприємств.