Роль, сутність та значення розвитку і розміщення продуктивних сил Японії

4. Особливості  розміщення і територіальна структура  провідних галузей          

                                                    Японії

У період високих темпів росту економіки в 90-х роках японська енергетика орієнтувалася на переважне споживання імпортного палива в основному нафті і нафтопродуктів. Паливна криза середини 90-х років привела до необхідності серйозних рушень в енергобалансі в напрямі збільшення  частки інших джерел енергії. Однак нафта і нафтопродукти дотепер дають більше половини її надходження, причому практично все рідке паливо імпортується, у 2000 р. імпорт нафти склав 232 млн.тонн., власний видобуток – 0,7 млн.тонн. поступово скорочується в енергобалансі частка вугілля, що складає вданий час 19%, також переважно імпортного (увіз – 115 млн.т, власний видобуток -  7 млн.т.). приблизно 10% споживаної енергії приходиться на частку природного газу в основному імпортного в зрідженому віці, близько 9,5 дає гідроенергія, більше 9% - атома енергія; частка останніх 3-х видів, а також інших джерел енергії поступово зростає.

Вироблення електроенергії в 2004 році склали 964 млрд кВт/рік., з який більш 50%дали ТЕС, в основному розміщених у великих промислових районах. Частка ТЕС у виробництві електроенергії скорочується, головним чином за рахунок розвитку атомної електроенергетики і почасти – гідроенергетики. За станом на 2004 рік у Японії діяло 43 атомних енергоблоку потужністю 35 тис. квт/ч. Розташовуються АЄС звичайно у віддалених периферійних зонах великих промислових вузлів. На них приходиться близько 27% усієї виробленої електроенергії.

Перспективи розвитку галузі японське керівництво бачить  у  подальшій диверсифікованості джерел енергії, розвитку нових напрямків  енергетики, найважливіше  значення придається програмам енергозбереження.

В останні часи металургійна галузь Японія перетерпіла значні зміни. Вона була цілком реконструйована. Замість безлічі застарілих заводів побудовані могутні комбінати, оснащені новітньою технікою. Не розташовуючи в достатній мірі своєю сировиною базою. Японія орієнтується на імпортні залізо і вугілля, що коксується. Великими постачальниками залізної руди були і залишаються Малайзія, Канада. Загальна кількість підприємств галузі в Японії обчислюється сотнями, але найважливіше значення мають металургійний район на півночі Кюсю, що зародилися на основі використання місцевих вугіль.

По якісних параметрах виробленої продукції Японія вийшла на лідируючі позиції у світі. Хоча по ряду найбільш складних видів  товарів вона уступає іншим країнам, насамперед США (авіа космічна техніка, складна радіоелектроніка, устаткування для атомної енергетики). У структурі власності японської промисловості знову зросла роль найбільших багатогалузевих концернів («Міцубісі», «Фудзі», «Сумі то»), що представляють інтереси ведучої фінансово-промислової групи.

У галузях машинобудівного  комплексу в даний час випускається майже 44% усієї промислової продукції, у тому числі 17% - у радіоелектронній і електротехнічній промисловості,14,5% - у транспортному машинобудуванні,10,5% - у суспільному машинобудуванні. Японська хімічна промисловість займає по обсязі виробництва друге місце у світі після США і перше в Азії. У даному секторі економіки нараховується 5224 підприємств із числом працюючих 86 тис.чол. Найбільшими виробниками хімічних виробів у Японії є: «Асарі Кемікл», «Кей-Ей-Оу», «Сумімо Кеміл».

Серед продуктів японського хімічного експорту органічні сполуки (34,1%) пластики (27,9%), фарби і барвники (7,5%), фармацевтичні вироби (6,5%), неорганічні з’єднання (5,7%),очищена нафта й ароматичні вироби (3,2%).

Хімічна промисловість переживає  переламний етап. Для того, щоб утриматись на міжнародному ринку, потрібна більш вузька спеціалізація, підтримана більш енергійними технологічними зусиллями. Це означає зміну акценту від кількості до якості, що стало знову актуальним для Японії на початку 21 століття.

Проблема сировинної залежності  проблема коливання  цін на хімічну сировину можуть у  нинішніх умовах, ефективно вирішуватися тільки в рамках транснаціональних  торгово-промислових об’єднань.

Очікується, що завдяки  важкій економічній кризі азіатський ринок хімічних товарів різко зміниться на початку 21 сторіччя. Японським  компаніям прийдеться доводити свою конкурентноздатність не тільки в США і Європі, але і тепер вже в Азії. Глобалізація і швидкість стануть найважливішими критеріями розвитку.

По спеціалізації сільського господарства Японія помітно відрізняється від інших розвинутих країн: частка рослинництва перевищує частку тваринництва в два рази. Але незважаючи на це, свого зерна країні не вистачає. Японія змушена імпортувати зернові культури від найближчих сусідів: Китаю, Кореї.

Про японську організацію сільського господарства в усьому світі знають як про досить таки відсталу, це викликано  такими причинами: превага карликових селянських господарств дрібнотоварного  типу, обмежені капіталовкладення, що направлені на поліпшення землі, слабкість агротехнічної бази. Останнім часом продуктивність землі трохи знизилась.

Пасовищні землі складають  всього лише 1,6% усієї площі, хоча причиною настільки малих розмірів пасовищ  не є поганий клімат країни. Наявні невеликі пасовищу поступово виходять з обороту в міру збільшення імпорту дешевої м’ясної і молочної продукції. У містах  закинуті пасовища заростають лісами. Ці дики ліси усе більш розростаються, тому що лісова індустрія програє в конкуренції з імпортом дешевої сировини.

 Структура сільського  господарства за останні десятиліття  змінилася і хоча перевага  віддається вирощуванню рису  – «японського хліба» якому  віддане близько 50% оброблюваних  земель, нарівні з цим одержали  розвиток скотарство, огородництво і садівництво.

У Японії розвинуте рибальство, це традиційне заняття японців. По вилові риби Японія займає перше місце у світі. Основну частину його забезпечують морське й океанське рибальство, але дуже значну роль грають аквакультури.

Багаторазово зростаючи обсяги і напруженість транспортних перевезень у Японії, особливо в зоні головної транспортної осі країни, що проходить через Тихоокеанський промисловий пояс, зажадали підвищення надійності і безпеки системи комунікацій. Її удосконалення досягається шляхом широкого впровадження електронно обчислювальної й інформаційної техніки як у системи керування транспортними перевезеннями, так і в самі транспортні засоби.

Основні одиниці адміністративно-територіального  поділу Японії, на базі яких формуються всі первинні економічні райони. Є дуже стійкими просторово-вираженими елементами, межі яких не змінювались понад сотню, а то й тисячу років. Господарство вищезазначених територій з усталеними межами послідовно (але з різною швидкістю) проходило етапи структурних змін та розширення участі в географічному поділі праці. Послідовно формувався сучасний вигляд територіально – господарської структури країни на різних етапах її економічного розвитку. Зрештою, рівень розвитку економіки та структурні відмінності господарства базових елементів сучасної територіально – господарської структури Японії визначаються різностадійністю їх розвитку, різними можливостями використання тих чи інших економічних ресурсів, як провідних, різним характером участі в територіальному та міжнародному поділі праці.  Типи первинних економічних районів зображені на картосхемі Додаток №..

Типізація базових елементів  територіальної структури господарства країни за відмінностями показників структури ВВП та індексів локалізації окремих видів господарської діяльності дозволяє виявити такі групи районів І– райони „столичних” систем розселення де, по-перше, вирізняються: Іа– столичні округи Токіо, Осака та Кіото як ядра зосередження інформаційної, банківсько–фінансової, організаційно – управлінської та іншої обслуговуючої діяльності, Іб– „індустріальні окраїни” столичних систем розселення, де розміщені хіміко– металургійні комбінати, потужні осередки машинобудування та інших галузей обробної промисловості та „спальні” райони. ІІ– райони з індустріальною структурою господарства. Які включають: ІІа– території промислових районів та вузлів, розміщених на основній транспортній вісі країни („Тихоокеанській промисловий”); ІІб– території ”нової індустріалізації”, що поступово поширюються від центрального промислового ядра країни на північ та південний захід. ІІІ – райони розміщення регіональних організаційно–управлінських центрів за межами мегаполісу (саме них розташовані агломерації Нагоя, Саппоро, Сендай, Хіросіма, Фукуока, тощо) ІV – райони аграрно-індустріальних окраїн країни.

                                                                                                                    Таблиця 3 

Типи основних територіальних одиниць Японії за структурою ВВП (2004 р.)

В країні сформувалися 9 економічних  районів 1-го порядку: Столичний, Кінкі, Токай та Хокуріку - в центральній частині; Тюгоку, Сікоку та Кюсю - на південному заході, Тохоку та Хоккайдо – на півночі. Кожний з них є поєднанням різнорідних за особливостями спеціалізації територій, згрупованих навколо основних та регіональних „полюсів”, і представлені на картосхемі в Додатку №.

5. Участь Японії у міжнародному поділі праці

Основою виникнення й розвитку світового господарства є поглиблення міжнародного територіального поділу праці. Цей процес полягає у дедалі більш виразній спеціалізації національних економік на продукування повних товарів та послуг і як наслідок у безперервному зростанні обсягів обміну ними. Тривалий час також поділ праці виражався у поширенні міжнародної торгівля. Буде доречним згадати те, що основна частка в економіці Японії 80-90 роки припадала на важку промисловість – металургію, енергетику,  важке машинобудування, основну хімію та нафтопереробку. Така спеціалізація (структура) в основному збереглася  до 90-х років минулого століття. Оскільки на світових ринках в ті часи сформувалася тривала тенденція падіння цін на сировину, в тому числі мінеральну. Японія вирощувала потужності в галузях важкої індустрії  на імпортованих рудах металів, нафти й газу, хімічної сировини. Практично не маючи залізної та марганцевої руд, а з кольорових металів видобування тільки мідь, Японія протягом майже всього минулого століття посідала друге місце і світі за виплавкою сталі, алюмінію, міді й деяких інших кольорових металів. За потужністю нафтопереробних заводі вона поступається тільки США хоч вся її нафта находить з інших країн.

Особливо швидкими темпами  розвивалося машинобудування. Якщо виробництво в обробній промисловості  в цілому збільшилося у 90 роки в 11 разів, то в машинобудуванні  - у 25 разів. Відносно дешева робоча сила обумовлювала конкурентоспроможність. Також трудомісткість виробництва – автомобілебудування, радіо й телевізійної техніки, легкої промисловості. Наприкінці 90-х років Японія вийшла на перше місце  у світі за виробництвом легковичок, радіоприймачів і телевізорів, а згодом і металорізальних верстатів.

З 80-х років зовнішньоекономічна ситуація для Японії суттєво змінюється. По-перше, різко підвищуються ціни на нафту, а також на деякі інші природні ресурси, - що боляче відзначилося на японській економіці; енергоємні та метало ємні види виробництва втратили стимул подальшого розвитку. В 1984 р. – 1985 р. імпортні ціни зросли в 2,1 рази. По-друге, розвинуті країни вступили до стадії постіндустріального розвитку, коли традиційні галузі, особливо металургія, важке машинобудування, основна хімія вже не відіграють провідної ролі. По-третє, заробітна плата японського робітника підвищилася і досягла рівня інших розвинутих країн: це ліквідувало перевагу Японії у собівартості продукції за рахунок дешевої робочої сили.

В таких умовах необхідна  була докорінна перебудова структури  японської економіки. Енергетична криза спонукала до впровадження енергозберігаючих технологій. Значно скоротилися питомі втрати палива на виробництві одиниці товару. Різко загальмувалися темпи виробництва електроенергії й чотирьох металів. Подорожчання робочої сили призвели до суттєвого зниження частки продукції легкої промисловості. Натомість швидкими темпами розвивалися наукоємні види виробництва, особливо електроніка й робототехніка. Зайнятість населення за головними сферами економіки Японії розглядається таким чином: сільське господарство – 6%, промисловість – 23%, послуги – 61%.

Загалом Японія дедалі більше орієнтувалася на наукомісткі галузі. Частка машинобудування в структурі  обробної промисловості піднялася в 30% в 70-х роках до майже 60% в 80-х роках.

Приоритетними галузями стали електроніка, аерокосмічна техніка, телекомунікаційні засоби, робототехніка. Частка Японії у світовому виробництві  кольорових телевізорів становить  понад 60%, роботів – 50%, напівпровідників – 40%. Крім того, Японія посідає перше місце в світі за виробництвом суден (52% світового обсягу), автомобілів (30%), тракторів, металообробного устаткування.

Одне з провідних  місць в автомобілебудуванні  займає японська автомобільна компанія Toyota Motor Corporation, що входить до складу фінансово-промислової групи «Тойота». Вона є однією з найбільших автомобільних компаній у світі, що випускає свою продукцію під різними марками у тому числі «Дайхатцу».