Роль держави в ринковій економіці

Моделі  азіатських країн Гонконгу, Тайваню, Сінгапуру, як і Південної Кореї, в значній мірі запозичені з Японської  моделі державного регулювання, і хоча характеризуються вони різним ступенем втручання держави в економіку (втручання уряду в Сінгапурі, наприклад, вище, ніж у Гонконзі), в них деякі спільні риси.

Спільним  є відсутність абсолютизації  ролі державного сектора. Державне регулювання  проявляється в тому, що держава  установлює правила розподілу ресурсів і принципи регулювання цін, ставок процента і валютних курсів, податків. Держава бере на себе функції посередника  між суб’єктами економічних відносин, як здійснюють заощадження та інвестиції експортерами та імпортерами.

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Шляхи вдосконалення державного  регулювання ринкових відносин

3.1. Суть державного регулювання.

Державне  регулювання – комплекс форм і  засобів централізованого впливу на розвиток економічних об’єктів і  процесів з метою стабілізації та пристосування існуючої економічної  системи до умов, що змінюються, зокрема  пристосування економічних відносин і господарського механізму до законів  та потреб розвитку продуктивних сил.

Основними суб’єктами державного регулювання є:

1. всі елементи економічної системи (продуктивні сили, техніко-економічні, організаційно економічні відносини і господарський механізм);
2. навколишнє середовище;
3. сфери, регіони та галузі народного господарства;
4. національний дохід;
5. підприємства;
6. економічний цикл;
7. інфраструктура;
8. законодавство;
9. зайнятість;
10. грошовий обіг;
11. сукупний попиті сукупна пропозиція;
12. платіжний баланс;
13. ціни;
14. зовнішньоекономічні зв’язки.

Форми регулювання. Основними формами державного регулювання економіки є пряме і опосередковане.

Пряме регулювання  здійснюється шляхом поширення державної  власності (на засоби виробництва, частину  національного доходу, фінансово-кредитні інститути та ін.) управління державними підприємствами, а також з допомогою  законотворчої та адміністративної діяльності. Поширення державної  власності на засоби виробництва  відбувається шляхом будівництва нових  державних об’єктів, націоналізації збиткових підприємств, купівлі  акцій колективних капіталістичних  підприємств та ін.

Опосередковане  регулювання здійснюється шляхом планування, прогнозування, фінансування, бюджетного регулювання, системи оподаткування, кредитування, грошової політики, політики прискореної амортизації, цінової, промислової, інвестиційної політики, обліку і контролю та ін.

Розрізняють також короткотермінове та довготермінове державне регулювання. Короткотермінове регулювання передбачає комплекс антициклічних  та антикризових заходів держави, зокрема  зміни відсоткової ставки, надання  державних субсидій та ін.

Довготермінове  регулювання здійснюється у формі  економічного програмування або  прогнозування розвитку народного  господарства загалом чи окремих  сфер, регіонів, галузей. З цією метою  формують конкретні цілі, визначають порядок їх досягнення, встановлюють відповідальність певних органів за їх виконання, виділяють необхідні  кошти та визначають порядок фінансування, здійснюють поточний контроль за їх виконанням. При використанні такого способу  державного регулювання економіки, як планування, його формами виступають індикативне (рекомендаційне, необов’язкове  для виконання) і директивне (обов’язкове  для виконання) планування.

3.2 Необхідність державного регулювання ринкових відносин

 

 У ринковій економіці  держава втручається в ринок  лише настільки, наскільки це потрібно для стійкості й макроекономічної рівноваги та для забезпечення діяльності механізму конкуренції. В економіці  можуть виникнути ситуації які обумовлюються:

– неспроможністю конкуренції;

– неспроможністю ринку забезпечувати  людей суспільними товарами;

– зовнішніми ефектами або наслідків  дій, які не беруться до уваги людьми, що їх здійснюють (негативними –  коли дії одного суб’єкта ринку  завдають шкоди іншим; позитивними  – коли дії суб’єкта ринку дають  благо іншим). У значній кількості  випадків зовнішні ефекти малопомітні  на рівні приватної ініціативи та потребують коригування з боку державних  і громадських структур. Держава, таким чином, має виконувати функцію  визначення зовнішніх ефектів і  перерозподілу доходів, яку не в  змозі виконати традиційний ринковий механізм;

– неповнотою ринків (повний ринок забезпечує споживачів товарами, ціни на які перевищують  витрати на їх виробництво);

– недосконалістю інформації;

– економічною нестабільністю.

І за таких обставин ринковий механізм не забезпечує оптимального використання ресурсів і тоді створюються вади ринку.

Ще  однією причиною участі держави в  економічному регулюванні є наявність  товарів і послуг колективного користування або так званих суспільних товарів. До таких послуг можна віднести національну  оборону, охорону громадського порядку, державного управління й т. ін. Витрати  на всі види діяльності такого роду має покривати держава, направляючи  сюди через бюджет необхідні ресурси. Громадяни ж повинні платити  за них порівну, вносячи власні платежі  до бюджету у вигляді податків.

Разом з тим, необхідно враховувати  і вади держави при реалізації соціально-економічної політики, виборі методів і засобів державного регулювання економіки. Вади держави  – це її нездатність забезпечити  ефективний вплив на розподіл обмежених  ресурсів і невідповідність політики розподілу обмежених ресурсів поширеним  у суспільстві уявленням про  справедливість. Вирізняють чотири групи  факторів, які негативно впливають  на обґрунтування та реалізацію державних  управлінських рішень у сфері  державного регулювання економіки. Це:

1.Обмеженість  інформації. Державні органи, як  і інші суб’єкти ринку, не  володіють абсолютно повною та  об’єктивною інформацією про  стан економіки. Застосування  будь-яких інструментів державного  регулювання економіки має ґрунтуватися  на аналізі можливих наслідків  прийняття рішень. Тому там, де  бракує об’єктивних даних, що  унеможливлює прогнозування результатів  з достатньою достовірністю, слід  утримуватися від надмірного  державного втручання в економіку. 

2.Нездатність  держави повністю контролювати  реакцію контрагентів на її  дії. Не тільки втручання держави  в економіку, але й реалізація  на перший погляд обґрунтованих  державних рішень можуть спричиняти  негативні побічні наслідки (екстерналії).

3.Недосконалість  політичного процесу. Під впливом  виборців, груп спеціальних інтересів,  політичних маніпуляцій державні  органи здатні застосовувати  неадекватні методи регулювання  і тим самим проводити неефективну  політику. Засобом подолання цієї  вади є запровадження своєрідної  технології, яка має назву «публічна  політика». Основними рисами публічної  політики є робота з групами  інтересів, розглядання альтернатів,  публічні обговорення на всіх  етапах підготовки рішень, упровадження  рішень через управління змінами  тощо.

4.Обмеженість  контролю над державним апаратом. Особливості становища і поведінки  бюрократії здатні посилювати  неефективність функціонування  економіки, зокрема призводити  до надмірного зростання управлінського  апарату та невиправданого збільшення  бюджетних витрат.

Отже, для реальної економіки характерні ситуації, коли одночасно мають місце  й вади ринку, й вади державного впливу. При цьому послабити вплив  одних вад найчастіше можна лише посиленням впливу інших. Тому, приймаючи  економічні рішення, слід зіставляти наслідки впливу вад ринку та держави, щоб  визначити оптимальну форму та межу державного регулювання.

Особливо  актуально проблема оптимального співвідношення між впливом ринку і держави  на управління економікою є для України, яка стала на шлях переходу від  адміністративно-командної системи  управління до цивілізованої ринкової економіки. Розглянемо чинники, що зумовлюють необхідність державного регулювання  економіки (табл. 3.1) .

Слід  зазначити, що ринкова конкуренція, впливаючи на ціни і доходи, тривалий час може досить ефективно пристосовувати дії господарюючих суб’єктів  до економічної ситуації, що постійно змінюється, регулювати рівновагу між  попитом і пропозицією, що забезпечує макроекономічну стабільність.

Проте за сучасних умов складних відтворювальних  процесів проявляється обмеженість  регуляторних можливостей ринкового  механізму. Це проявляється через інфляцію, безробіття, тривале порушення рівноваги  між попитом і пропозицією. За цих умов є об’єктивна необхідність в активізації ролі держави в  регулюванні економіки.

Таблиця 3.1 Чинники, що зумовлюють необхідність державного регулювання економіки

Фактори	Зміст факторів
Фактори, що пов’язані з вирішенням проблем ринкового сектора економіки, згладжуванням негативних ефектів  ринкового механізму	1. Обмеження стихійності ринкових  процесів. 2. Забезпечення ефективного сукупного  ринкового попиту, ринкової кон’юнктури. 3. Забезпечення виробництва суспільних  товарів, суспільних потреб й  нестатків. 4. Підтримка конкурентоспроможності, відкритості ринку. 5. Посилення конкурентоспроможності  на світовому ринку.
Фактори, що забезпечують економічну стабільність, процес розширеного відтворення	1. Створення загальних умов розвитку  економіки, забезпечення економічної  ефективності функціонування сукупного  капіталу, необхідність визначення  «правил гри» суб’єктів, що  господарюють. 2. Забезпечення антициклічного розвитку  економіки. 3. Стимулювання довгострокового економічного  зростання, ділової активності. 4. Формування оптимальної структури  національного господарства. 5. Підтримка макроекономічної рівноваги. 6. Забезпечення ефективного управління  державним сектором економіки. 7. Потреба в державних інвестуванням,  малорентабельних, з точки зору  приватного капіталу, видів діяльності. 8. Регулювання грошового обігу. 9. Сприяння розвитку науки, НТП.
Фактори, які пов’язані з вирішенням соціальних проблем	1. Забезпечення раціонального перерозподілу  доходів. 2. Забезпечення економічної основи  соціальної стабільності, зменшення  соціальної напруги. 3. Забезпечення повної зайнятості  населення. 4. Формування умов розширеного  відтворення робочої сили, прояву  інтелектуальних здібностей людини (розвиток охорони здоров’я, освіти, перепідготовка та підвищення  кваліфікації кадрів та ін.).

Державне  регулювання охоплює всі напрямки суспільного виробництва. Однак  першочергова увага приділяється регулюванню  відносин власності та підприємництва, інвестицій і структурної перебудови галузей матеріального виробництва, соціального розвитку й ринку  праці, фінансового ринку та грошового  обігу, територіальних пропорцій і  регіональних ринків, природокористування, зовнішньоекономічної діяльності. Ці питання становлять основний зміст  державного регулювання економіки. Водночас з огляду на наявні особливі умови реформування розв’язуються  гострі економічні та соціальні проблеми, зокрема структурні перетворення, технологічні оновлення, подолання кризових явищ.

Мета  державного регулювання економіки  – створити таку господарську систему, яка б орієнтувалась на вибір  найефективніших варіантів використання наявних факторів виробництва та забезпечення сприятливих соціально-економічних  умов життєдіяльності.

Завдяки механізму державного регулювання  економіки необхідно створити умови:

– для ефективного функціонування ринкового середовища;

– усунення негативних наслідків ринкових процесів;

– захисту національних інтересів  на світовому ринку;

– вирішення проблем, які ринковий механізм вирішити не може або вирішує  їх погано.

Таким чином, державне регулювання ринкових відносин є необхідним для досягнення двох взаємопов’язаних цілей –  це захист інтересів як громадян, так  і суспільства в цілому від  тих негативних наслідків, які можуть для них породжувати ринкові  відносини та забезпечення реалізації окремих суспільних інтересів, які  не може реалізувати ринок.

Параметри впливу держави на ринкові події  класифікуються за трьома групами: регулювання  процесу входження в ринок; регулювання  ринкового ціноутворення; регулювання  ринкових обсягів виробництва.

Сьогодні  в Україні загальновизнаною є  об’єктивна необхідність переходу до регульованого ринку, однак чітко  не визначено форми, принципи й засоби державного регулювання. Через це особливого значення набуває встановлення кола об’єктів державного впливу, оскільки саме об’єкт зумовлює адекватну йому економічну форму державного регулювання. Розвиток об’єкта регулювання зумовлює розвиток форм і засобів його регулювання.

На  сучасному етапі національна  модель змішаного регулювання національною економікою України можна окреслити  такими аспектами:

1.Вона  має гармонічно поєднувати антитоталітарний  механізм соціального ринкового  господарства та економічне макрорегулювання  змішаної економіки.

2.Нова  модель економіки має передбачати  відносно тривале функціонування  сильного державного та приватного  секторів економіки, причому частка  останнього повинна щорічно збільшуватись.  Це свідчить про необхідність  структурної перебудови не лише  міжгалузевих комплексів, а й  економіки країни загалом. При  цьому переважання на початку  державного сектора економіки  не передбачає будь-яких пільг,  переваг або виняткових прав, якими б користувались підприємства  цього сектора. Набутий досвід  з приватизації підприємств України,  а також світовий досвід свідчить, що за три-чотири роки неможливо  якісно трансформувати підприємства  у сфері сучасного підприємництва. Це зумовлено насамперед недосконалістю  законодавчої та нормативної  бази, інерцією мислення керівників  і вищих органів управління. Тому  процес трансформації державного  сектора економіки у приватний  буде поступовим і триватиме  невизначений час. Це означає,  що економіка України в найближчій  перспективі буде змішаною, а  тому держава має використати  кейнсіанські принципи макроекономічного  регулювання. При цьому слід  урахувати постсоціалістичний характер  української економіки й узяти  за основу змішану модель управління  ринковою економікою європейського  типу, коли ринковий механізм  функціонує під суворим контролем  держави. Водночас курс на інтенсивне  становлення приватного сектора  – це не форсований і бездумний  розподіл державних підприємств,  їх негайне передання у приватний  сектор. Такі проблеми мають вирішуватися  послідовно і за допомогою  механізмів конкуренції, роздержавлення, приватизації, банкрутства, злиття, поглинання та інших трансформацій.