Роль держави в ринковій економіці

З кінця XVIII – початку ХІХ ст. почав зароджуватися новий технологічний спосіб виробництва, що ґрунтувався на машинній праці. Виробничі функції окремого робітника закріплюються за окремими підприємствами. Тому по детальна та поопераційна спеціалізація найманого робітника у межах одиничного поділу праці зумовила технологічну залежність окремих підприємств, їх підпорядкування єдиному контролю. І в цей проміжок часу (до кінця ХІХ ст.) виробництво стає дедалі більш суспільним, поглиблюється суспільний поділ праці. Це розширює матеріальну основу планомірності, свідомого регулювання виробництва, поза ринкових форм зв’язку передусім за рахунок внутрішньо фірмових виробничих зв’язків. Хоча сфера ринкових форм зв’язку збільшується і вони домінують, межі планомірності розширюються до монополістичних об’єднань, особливо у формі трестів. Трести виробляють товари не анархічно а за обліком. Крім того, з’являються вексельні курси, розвивається поштовий і телеграфний зв’язок, виникають нові засоби сполучення, державна статистика та ін., що дає змогу підвищувати інформованість підприємців.

Щодо розширення межі планомірності у сфері безпосереднього  виробництва всередині фірм, то ця тенденція в сучасних умовах не обмежується  гігантськими корпораціями, а прокладає  собі дорогу в їхніх взаємовідносинах з багатьма дрібними та середніми  підприємствами – постачальниками  окремих деталей. Слідом за розвитком  суспільного характеру виробництва, хоч і повільніше, в межах приватнокапіталістичної  форми власності еволюціонує  колективний характер привласнення. Воно поступово стає колективним, але  здійснюється спочатку в інтересах  капіталістів, об’єднаних в акціонерне товариство. Незважаючи на це, межі планомірності, свідомого регулювання й контролю ще більше розширюються. Але такий  контроль здійснює вузька група осіб.

На початку  ХХ ст. продуктивні сили починають  переростати межі окремих монополістичних  об’єднань. Це зумовлює інтенсивніше одержавлення економіки, посилення  ролі державної власності (на засоби виробництва, робочу силу, значну частку національного доходу та ін.) як соціальної форми розвитку продуктивних сил.

Активна участь держави в соціально-економічному розвитку країни є атрибутом соціально-орієнтованої ринкової економіки. Розумний симбіоз  ринкових і державних регуляторів  дає можливість забезпечувати реалізацію соціально-економічних цілей розвитку суспільства: досягти високої ефективності виробництва, стабільного економічного розвитку і соціальної справедливості.

1.3 Місце держави в ринковій економіці

 

 Сучасна ринкова  економіка не може існувати без державної  господарської діяльності. Дискутуються тільки масштаби втручання держави  в економіку. Так, класики економічної  теорії (А.Сміт, Д.Рікардо) вважали, що ринкова  економіка повинна розвиватися  на основі саморегулювання. Проте криза  капіталістичної економіки 1929-1933 рр. ознаменувала кінець «ери» вільного підприємництва, показала, що ринкова  економіка без втручання держави  розвиватися не здатна.

Необхідність  державного регулювання ринкової економіки  теоретично обґрунтував англійський  економіст Дж.М.Кейнс в книзі  «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1946). Дана теорія набула застосування на практиці в економіці США (в 50-ті роки) і принесла певні позитивні  результати у господарській діяльності. В подальшому теорія державного регулювання  Кейнса лягла в основу економічної  політики майже всіх розвинутих капіталістичних  країн.

Державне  регулювання ринкової економіки  – це вплив держави на відтворювальні процеси в економіці за допомогою  прямого інвестування, правових та економічних важелів з метою  орієнтації господарських суб'єктів  і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів державної  соціально-економічної політики. Держава  може виконувати свої функції впливу на економіку прямо (через фінансування розвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захисту населення) або непрямо (через систему правових та економічних регуляторів, надаючи  їм можливість орієнтувати діяльність господарських суб'єктів і окремих  громадян на досягнення цілей і пріоритетів  соціально-економічної політики). За допомогою правових регуляторів  держава встановлює «правила гри» на ринку, а через систему економічних  регуляторів-цілеспрямовано «настроює» ринковий механізм, щоб на його основі стимулювати або стримувати ділову активність у раціональних рамках.

Про необхідність державного регулювання  економіки говорить весь світовий досвід. Держава через свою особливу роль у суспільстві за всіх часів тією чи іншою мірою втручалася в економічні процеси. Але спочатку це втручання  було зумовлене її власним виникненням  і необхідністю, що випливає з цього  факту, вилучення на свою користь  певної частини суспільного продукту для утримання державної машини: апарату чиновників, державної влади, армії, поліції, судів та ін. Таке вилучення  і перерозподіл вимагали від держави  створення відповідного законодавства, яке б стояло на сторожі державних  інтересів і визначало обов'язки усіх членів суспільства. Зазначені  суто утриманські інтереси держави  визначали її обмежену, пасивну роль у регулюванні економіки.

За  цих умов активну роль відіграв ринковий механізм. Ринкова конкуренція, впливаючи  на ціни і доходи, автоматично і  досить оперативно пристосовувала розрізнені дії господарських суб'єктів, що постійно змінювалася, регулювала рівновагу  між попитом і пропозицією, забезпечувала  макроекономічну стабільність. Проте  в міру розвитку товарного виробництва, його монополізації і ускладнення  відтворювальних процесів стали  виразно проявлятися обмеження  у регулюючих можливостях ринкового  механізму. В економіці стали  виникати істотні вади: тривалі порушення  рівноваги між сукупним попитом  і пропозицією, інфляція, безробіття. За зазначених умов виникла об'єктивна  необхідність активізації ролі держави  у регулюванні економіки.

Разом з тим слід зазначити, що державне регулювання економіки не є «чарівною  паличкою», яка автоматично усуває недоліки ринкового механізму. Дуже багато залежить від ступеня, форм і  методів втручання держави в  економіку, їх відповідності умовам конкретної країни. Світовий досвід показує, що у застосуванні державного регулювання  ринкової економіки не існує світових стандартів, а сліпе копіювання чужого досвіду може завдати тільки шкоди.

Необхідність  державного регулювання ринкової економіки  випливає з об`єктивно притаманних  державі економічних функцій. Вони досить різноманітні. Розглянемо основні  з них.

Регулюючі функції держави в ринковій економіці  зведено до трьох основних із них  — законодавчої, стабілізуючої, розподільчої (рис. 1.1).

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Функції держави та ринку в  сучасній ринковій економіці

Перша полягає в розробці системи економічних, соціальних і організаційно-господарських  законів і постанов, які встановлюють певні правові засади ринкової економіки, гарантуючи таким чином однакові права й можливості всім суб'єктам  будь-якої форми власності і господарювання.

Для розвитку конкуренції як основної умови  і регулятора ринкової економіки  держава розробляє антимонопольне законодавство. Воно дає можливість суб'єктам ринкової економіки реалізувати  свої інтереси в узгоджених діях без  порушення об'єктивних законів ринку.

Стабілізуюча  функція держави забезпечує підтримання  високого рівня зайнятості населення  та цінової рівноваги і стимулює економічний розвиток країни.

Для цього необхідно визначити на державному рівні мету, напрями та пріоритети цього розвитку, надати відповідні ресурси для їхньої реалізації, застосовуючи грошово-кредитні та бюджетно-податкові  засоби: забезпечити пропозицію грошей; стабільні рівні зайнятості населення  та цін, проводячи відповідну фіскальну  і кредитно-грошову політику, спрямовану на запобігання інфляції та безробіттю.

Розподільча функція держави полягає з  одного боку у досягненні найсправедливішого розподілу доходів у суспільстві, а з іншого — найефективнішому розміщенні ресурсів у ринковій економіці.

Для здійснення цієї функції, котра сприяє виправленню певних недоліків ринкової системи, держава перерозподіляє кошти  різних груп населення, що мають високі доходи, на користь непрацездатних і малозабезпечених, проводячи відповідну фіскальну та політику регулювання  цін.

Крім  того, держава встановлює і контролює  мінімальний розмір заробітної плати; бере на себе функцію забезпечення суспільними благами, у виробництві  яких приватні та колективні суб'єкти не зацікавлені, проте без цих  благ не можливе існування суспільства.

Держава відіграє також важливу роль у  регулюванні зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку, міграції капіталів і робочої сили та контролі платіжних балансів.

Це  сприяє стабілізації національної економіки  і розвиткові світового господарства. Виконання державою регулюючих функцій  в умовах ринкової економіки забезпечує досягнення балансу економіки на макрорівні, проведення ефективної грошово-кредитної  політики, соціальний захист малозабезпечених верств населення.

Проте в сучасному світі економічні функції держави набагато ширші. В їх числі є такі: захист середовища проживання людини, розвиток інфраструктури, дотації на шкільне навчання, допомоги по безробіттю, різноманітні види пенсій і допомог малозабезпеченим членам суспільства тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Економічні риси та аналіз  розвитку економіки України на  сучасному етапі.

2.1 Проблеми ринкової економіки  України на сучасному етапі

 

 Зараз економіка  України перебуває в стані  дуже глибокої, затяжної кризи. Усю  сукупність причин нинішнього соціально-економічного становища в Україні можна  поділити на три основні групи. До першої з них належать ті, що були успадковані нашою державою від  колишнього СРСР, до другої — ті, що були зроблені так званими реформаторами  з часу проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, до третьої — проблеми, зумовлені необхідністю трансформації  неефективної економічної системи, яка існувала в нашій державі. Перехідний період для такої трансформації, як показує досвід інших країн, не може не відбуватися інакше, ніж через кризи і потрясіння.

Найбільш  згубною помилкою було ігнорування  специфічності умов ринкової трансформації  економіки України не тільки порівняно  з країнами Центральної та Східної  Європи, а й навіть з Росією. Своєрідність цих умов визначалася насамперед браком на час здобуття незалежності цілісної системи державних інституцій, необхідних для здійснення широкого комплексу заходів ринкової трансформації  економіки.

Не  були враховані й особливості  функціональної структури економіки  України — висока концентрація базових  галузей виробництва та галузей  ВПК, що протягом тривалого часу були зорієнтовані на обслуговування потреб не лише загальносоюзної економіки, а й економіки країн колишньої  РЕВ і за своєю природою виключали  можливість швидкого входження в  режим ринкового саморегулювання.

Ці  та інші обставини зумовлювали необхідність використання на початковому етапі  суто еволюційного шляху ринкової трансформації  за одночасного здійснення широкого комплексу організаційних заходів, які б забезпечили утвердження  сильної виконавчої влади та ефективних важелів державного регулювання  економічних процесів. Насправді  сталося протилежне. Політичним керівництвом країни було взято абсолютно помилковий курс на самоусунення держави від  регулювання процесів ринкової трансформації  економіки.

Слід  зазначити, що без дійової державної  політики, спрямованої на розвиток цивілізованих ринкових відносин, які  б сприяли зростанню ефективності підприємництва та підвищенню продуктивності праці, активізації інвестиційної  та інноваційної діяльності, подолати затяжну й гостру кризу в Україні  неможливо. Необхідно якомога скоріше  позбутися ілюзорних та поверхових уявлень про глибинну сутність сучасної ринкової економіки. Це не є, як дехто  вважає, «саморегулююча» система  «вільного» ринку. Такою вона, може, і була колись — понад дві сотні  років тому. Зараз ситуація у світовій економіці зовсім інша. Сучасні ринкові  моделі економічно розвинутих країн (таких, наприклад, як країни «великої сімки») характеризуються іншими за своєю складністю та ступенем розвитку структурами, принципово іншими методами та способами економічного управління і регулювання. Ці моделі ефективно функціонують не завдяки  вільній ринковій кон’юнктурі, а  завдяки існуванню науково обґрунтованої  системи раціонального управління, відповідного регулювання складних та суперечливих процесів, які відбуваються в економіці на макро- та мікрорівнях. З цією метою держава створює, з одного боку, вільне конкурентне  середовище, відповідні правові умови  і правила конкурентної гри для  великого, середнього та малого бізнесу, а з іншого — спрямовує підприємницьку діяльність на структурні зміни, покликані  до життя новітніми науковими  відкриттями і технологічними досягненнями. З цією метою на державному рівні  розробляються і реалізуються відповідні національні, а на регіональному  — регіональні програми з наданням для цього необхідних фінансових, матеріальних та природних ресурсів.