Глобальні зміни полягають у тому, що завтра головним фактором суспільного розвитку стає не науково-технічний прогрес (шлях, на який ми нещодавно ступили і нині долаємо), а якості людини, і це вже багатьма державами визнано. Якщо відбудувати схему країн за рівнем економічного розвитку, досягненнями і результатами, рівнем життя і т.д., то вони будуть знаходитись у прямій залежності від якості людського капіталу.

      Використовуючи  найкращий світовий досвід, маючи  необхідне наукове підґрунтя, ми повинні трансформувати існуючі  відокремлені частини, розірвані інформаційні потоки і створити новий макроекономічний господарський механізм, що забезпечить поступовий підйом та розквіт нашої багатої, незалежної держави.

      Господарський механізм не існує окремо від виробничої та організаційної діяльності людей, суспільства. Він підпорядкований визначеним об’єктивним суспільним закономірностям. Це активна самодостатня система, якій властива організація, втілена в охоплюючу весь виробничий простір мережу самостійних суб’єктів. Це соціальна система, і її головними компонентами є господарюючі суб’єкти, а, отже, люди. Для них властива певна форма існування, обумовлена їх особистими інтересами, бажаннями та намірами. Отже, якщо система не в змозі задовольняти першочергові потреби своїх суб’єктів, а саме – людей, то навіщо вона взагалі потрібна.

      Суспільний  продукт господарської системи  знаходиться у постійному русі, проходячи  стадії виробництва, розподілу, обміну і споживання. Система становить  організм, котрий має два основних зустрічних потоки, один з яких –  потік товарів, продукції, робіт, послуг, а інший – грошовий. Збалансованість цих потоків і є здоровим функціонуванням економіки. Як і в будь-якому живому організмі, порушення кровообігу в економіці неминуче призводить до больового шоку та загибелі.

      Зараз Україна переживає складний період саме цього шоку – фінансового колапсу. Грошові потоки розірвано, замість них з’являються грошові сурогати (взаємозаліки, векселі, бартер тощо). Фінансові установи, що мають бути серцем збалансованих грошових потоків, не здатні забезпечити відтворення цього процесу, бо вони зайняті насамперед підтриманням ліквідності та вкладанням своїх коштів у облігації внутрішньої державної позики. Витрати, які несе держава з введенням грошового сурогату, чи взаємозаліки, чи вексельний обіг, чи бартер, який на сьогоднішні день становить 50% фінансового потоку, наносять невиправної шкоди, відкидають нас у епоху середньовіччя.[8]

      Необдумана  монетарна політика уряду та Національного  банку України призвела до зниження рівня монетаризації економіки, її знекровлення. Зниження рівня монетаризації у 1998 році до 13,4% проти 70% нормативних зумовлене випереджаючими темпами зростання рівня інфляції порівняно з темпами зростання грошової маси, внаслідок чого було розімкнуто товарні та ресурсні потоки.

      Відірваність  господарської системи від виробництва, ринку продуктів і ресурсів, відсутність інформації про її діяльність – все це призводить до необхідності терміново налагодити побудову макроекономічної системи України, негайно вирішити питання: що виробляти і в якій кількості; з якими витратами і для кого; як розподіляти вироблений суспільний продукт.

      Основною  ланкою системи повинно стати  виробництво з його основним елементом  – господарським саморегулюючим суб’єктом. При всій значимості виробництва, воно має сенс лише тоді, коли служить  споживанню. Лише споживання робить необхідним виробництво, а виробництво заради виробництва – безглузде. Споживання створює мету виробництва і водночас його мотив, формує соціальне замовлення виробництву, обсяг, структуру і якість суспільного продукту. Задоволена потреба часто народжує нову, часто більш складну потребу. Зростання і ускладнення потреб є потужною рушійною силою розвитку виробництва, яке можливе за умови максимального використання вітчизняними підприємствами високих технологій, створення стратегічного ешелону НТП, випереджаючого розвитку сфери промислової переробки сировинних ресурсів.

      У загальній макроекономічній системі  особливу увагу слід приділити зовнішньоекономічним зв’язкам. На етапі складання міжгалузевих балансів, розробки планів розвитку держави та визначення її виробничих потужностей необхідно сконцентрувати всі наявні фінансові джерела у експортноспроможному виробництві, яке здатне у стислі терміни окупити вкладені у нього кошти і отримати прибуток, забезпечити необхідні фінансові надходження до бюджету. Разом з тим необхідно запобігти відпливу капіталів з економіки України до інших країн світу через офшорні зони тощо, використовуючи ці кошти для забезпечення власного економічного зростання. Лише за приблизними розрахунками акумулювання та використання цих капіталів надасть можливість відродити економіку і досягти рівня валового внутрішнього продукту 1990 року вже у 2007 році. При цьому імпортна частка валового внутрішнього продукту повинна складатися лише з тих товарів, які з поважних причин не виробляються на цей час в Україні, але мають стратегічно важливе значення.

      Глибока інституціональна і організаційно–структурна криза виявляється у стагнації  мікроекономіки та її інфраструктури, управлінському вакуумі, втраті керованості. Політика щодо подолання кризи повинна ґрунтуватися на концепції та стратегії мікроекономічного розвитку як частини загальноекономічної стратегії реформування. При цьому важливо розробити модель переходу до нових механізмів організації, управління й господарювання.

      Сьогоднішня ситуація вимагає негайного перегляду  та формування стратегії промислового розвитку на основі використання досягнень  НТП, активізації інвестиційного процесу  та докорінної структурної перебудови виробництва шляхом прискореного розвитку наукомістких галузей. Адже промислова сфера досі залишається основною ланкою соціально-економічного прогресу, вирішальним фактором економічного зростання. Високотехнологічні промислові сфери виступають потужним каталізатором технологічного оновлення усього національного товаровиробництва, визначення першочергових точок зростання і забезпечення конкурентоспроможності промислової продукції на внутрішніх і зовнішніх ринках. Стратегія і тактика розвитку цієї сфери повинна бути визначена структурною і промисловою політикою держави.

      Структурна  перебудова економіки має відбуватись  послідовно, поетапно, з розгортанням інвестиційної та інноваційної діяльності, забезпечуючи оздоровлення виробничої структури економіки при посиленні  ролі внутрішнього банківського капіталу і власних коштів підприємств.

      На  першому етапі структурної перебудови економіки увагу слід зосередити на галузях, що визначають життєзабезпечення  населення. Важливо відновити інвестиційний  попит на оновлення і розвиток товарного виробництва, забезпечивши його достатніми внутрішніми накопиченнями й інвестиційною підтримкою держави. Такими паростками економічного зростання можуть стати галузі зі швидкими темпами економічного обороту, високим і стійким ринковим попитом – агропромисловий комплекс, харчова та легка промисловості, сфера послуг.

      Таким способом буде зупинено спад рівня  життя населення. Із зупинкою спаду  виробництва, стабілізацією систем життєзабезпечення населення та відродженням позитивних тенденцій  в інвестиційній діяльності активізується  процес економічного відтворення й пожвавлення.

      Другий  етап структурної перебудови економіки  може початись тільки за умов відтворення  фінансової системи на засадах нової  економічної системи, формування надійного  ринку цінних паперів і капіталу, введення науково обґрунтованої амортизаційної діяльності, регулювання темпів зміни співвідношень руху фондів накопичення і споживання.

      За  прогнозними оцінками зарубіжного  досвіду, для нормалізації відтворення  основних фондів питому вагу накопичень в національному доході слід підтримувати на рівні не нижче 20%.

      Третій  етап структурного оновлення економіки  – це перехід до нормального функціонування економіки, яке передбачає узгоджену  взаємодію як ринкової економіки  з конкуренцією у всіх сферах бізнесу  під регулюючим впливом держави, так і планової, де державні муніципальні накопичення й інвестиції під структурні зміни формуються залежно від загальнодержавних і місцевих потреб та замовлень в єдиному руслі національних інтересів України.

      Підприємливість і ринкова активність на третьому етапі будуть залежати не тільки від потреб, попиту і платоспроможності внутрішнього ринку, а й значною мірою від зовнішніх ринків, інтеграції економіки у світовий економічний простір.

      Враховуючи  те, що країна 7 років йшла до економіки  ринкового типу, необхідно взяти всі ті надбання, якими вона володіє сьогодні, і додати ті нові форми та інструментарії, якими користується світова економічна наука і не відштовхує світова економічна система.

      Ми  повинні створити всі умови переходу від економіки, яка базується на екстенсивному способі розвитку, до економіки, яка розвивається шляхом інтенсифікації виробництва, основу якої складають найновіші технології, високий рівень науки в поєднанні з високим загальноосвітнім рівнем. Саме на цій основі ми повинні побудувати новий господарський механізм, нову господарську систему.

      Крім  того, ми повинні чітко визначити  своє місце у системі світової економічної безпеки, орієнтуючись в першу чергу на досягнення власних  економічних інтересів, водночас враховуючи інтереси світової спільноти.

       Висновки

      В даній роботі розкрите питання щодо сутності сучасного ринку та його функцій. В результаті проведеного  аналізу цього питання  можна  зробити наступні висновки:

1. Ринок - це місце,  де  відбувається купівля-продаж товарів за вільно-встановлюваними цінами.
2. Ринкова економіка - це система  економічних  відносин  із приводу  купівлі-продажу  товарів і послуг,  здійснюваних за допомогою грошей в умовах плюралізму усіх  форм  власності,  вільної конкуренції  і ціноутворення, що забезпечує ефективність рішення соціально - економічних проблем

      Класифікація  ринків:

1. За сферою діяльності розрізняють:  ринок товарів, ринок послуг,  будівельний ринок,  ринок технологій, інформаційний ринок, кредитний ринок, фондовий ринок, ринок робочої сили.
2. У  просторовому  відношенні розрізняють:  локальний, регіональний, національний, регіональний по групі інтегрованих країн, світовий ринки.
3. За механізмом функціонування розрізняють: вільний, монополізований,  державно-регульований та планово-регульований ринки.
4. За рівнем насиченості розрізняють:  рівноважний  (за обсягом і структурою), дефіцитний і надлишковий.

      В процесі  регулювання  суспільного  відтворення сучасний ринок виконує  наступні основні функції:

1. Інформаційна,  тобто поширення різної інформації, що необхідна людині в ринкових умовах.
2. Посередницька. В умовах розвитого розподілу праці економічно відособлені виробники можуть обмінюватися  результатами своєї праці.
3. Стимулювання ефективного господарювання, раціонального використання органічних ресурсів людиною і суспільством.
4. Розподілу й обміну.  Забезпечується розподіл і обмін між групами суспільства.
5. Функція пропорційності. Ринок сприяє встановленню відповідності між виробництвом і споживанням.
6. Функція санування.  Через  механізм  конкурентної  боротьби відбувається очищення ринку від неконкурентоспроможних підприємств.

      Україні, в сучасних умовах, як і іншим  постсоціалістичним країнам, що переходять до ринкової економіки, необхідне ринкове  регулювання, в тому числі щодо ціноутворення.

      Конкуренція, а також вільне ціноутворення – необхідні інститути ринку, не можуть функціонувати через відсутність бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій, пунктів прокату, культури введення ринкової економіки. Відсутність введення культури ринкової економіки пов’язане з нестачею досвіду роботи і кадрів.

      Так створення ринкової інфраструктури відбувається дуже повільно, з великим  відхиленням.

      Для того щоб суб'єкти національного  ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.