Ринок, який ґрунтується на правових засадах, є економічною "технологією", за допомогою якої створюються умови для ефективного господарювання, динамізму виробництва. Такі конкретні прояви ефективності, як продуктивність праці, якість роботи, економічність виробництва, науково-технічний прогрес, значною мірою зумовлюються ринково-конкурентним середовищем.

      Ринок є "вимірювальним пристроєм" людської праці. Вся гама якостей, які несе в собі енергія людської праці, врешті-решт, знаходить своє вираження у формі числа (вартість товару, ціна товару) в ринковому середовищі. Елементами товарності є не лише матеріальні речі, предмети і послуги, а й результати інтелектуальної праці — ідеї, управлінські рішення, винаходи, результати мистецької діяльності тощо. Невідтворювана унікальність "подарунків природи" (землі, повітря, води та ін.) також: є констатуючим елементом товарності й тому також має свою цінову оцінку.

      Крім  того, ринок стабілізує грошовий обіг, підтримує авторитет національних грошових одиниць; створює дійовий  механізм мотивації праці; підтримує "здоров'я" сфери споживання; стимулює різні форми бізнесу; стверджує повагу до писаних і неписаних правил людського співіснування.

      Цивілізований ринок генерує таке середовище, в  якому особа реалізує інтереси інших  через себе. Центральна фігура ринку — споживач — виступає і як індивідуум, і як член трудового колективу, і як член певної соціальної групи, і разом з тим як член єдиного суспільства.

      Водночас  у сучасному ринковому середовищі існують і так звані тіньові  відносини і зв'язки. Вони знаходять своє вираження у тих організаційних формах і структурах, які діють в обхід законодавства, що регулює ринкові відносини, їх стале існування і розповсюдженість в усіх країнах ринкової економіки ґрунтуються на об'єктивних суперечностях самого товарного виробництва і обміну. Особливого розмаху тіньові відносини і зв'язки набувають в умовах і сферах екстремального стану (кризові ситуації в економіці, політиці й самій державності, кредитні та інші дефіцити, значна різниця в цінах, у тому числі на робочу силу, в різних частинах світового господарства тощо). Все це дає змогу отримати величезні прибутки, а тіньовим структурам — сховати їх від оподаткування та ін.

      Тіньові відносини і зв'язки є немовби  тінню офіційного ринку, ринкового  законодавства тощо, які, отримуючи певну самостійність руху, паразитують на суперечностях товарного виробництва і обігу. Проте самостійність існування тіньової економіки надто обмежена. Якщо підрив нею об'єктивних законів товарного виробництва і обігу сягає певної межі, то починає пробуксовувати ринкове господарство, тінню якого вона є, і це впливає на неї саму, різко скорочуючи її можливості. Звідси об'єктивною межею тіньової економіки є нормальне функціонування ринку.

      Конкретні організації та прояви тіньової економіки, існуючи як загальні форми, не є стабільними і довговічними щодо певних її учасників. Розвиток соціально орієнтованого ринкового господарства, в якому поєднуються ринкова система і державне регулювання при зростанні ролі колективів власників та їх організаційних структур, інфраструктури ринку, суспільних організацій тощо, долає суперечності ринкової економіки, а разом з тим і саморух його тіні. Суперечність сучасного ринку розв'язується не через його відкидання, а шляхом використання для всебічного розвитку продуктивних сил і багатства суспільства.

       РОЗДІЛ 3. Проблеми розвитку ринкових відносин в перехідній економіці України

      З кожним роком у світі посилюється  розуміння того, що намагання досягти  економічного росту без приділення достатньої уваги соціальним проблемам не може служити основою для подальшого розвитку суспільства. Виконання урядом важливих функцій регулювання ринкової економіки повинно поєднуватися з вкладанням коштів у розвиток людського капіталу. Така роль не перешкоджає економічному зростанню, а навпаки, придає йому прискорення та забезпечує його сталість.

      Досвід  багатьох країн з перехідною економікою свідчить, що Уряд дійсно виконує важливі  обов’язки в управлінні економікою таким чином, щоб забезпечити  стабільність та згуртованість суспільства. Ці життєво необхідні цілі являються важливими не просто самі по собі, а у випадку їх досягнення, можуть сприяти зменшенню соціальних конфліктів, а також прискоренню економічного зростання.

      Ринкова економіка потребує наявності розвинутих демократичних інструментів та інституцій. Головне завдання Уряду у довготерміновій перспективі полягає у тому, щоб перетворитися в ефективну установу, спроможну простежувати дотримання демократичних принципів і практики на усіх рівнях і в усіх сферах життя суспільства з метою сприяння створенню умов для загального процвітання, шляхом забезпечення справедливого доступу до можливостей суспільства, а також для ефективного розподілу суспільних благ в умовах розвинутого ринку.

      Одним із напрямків забезпечення економічної  трансформації України є проведення реформи системи державного управління, актуальність якої зумовлюється наступними обставинами:

      Нинішня ситуація у системі державного управління характеризується відсутністю прозорості в процесах прийняття та виконання  урядових рішень.

      Уряд  не зовсім відійшов від ролі, яка  була притаманною державним органам  адміністративно-командної системи, а саме – від керівництва економікою та управлінням господарською діяльністю, хоча в ринковій економіці головною функцією уряду має бути встановлення інституційних та правових рамок, в межах яких економічні агенти одержали б можливості для діяльності за принципами ринку.

      Структура апарату центрального уряду побудована відповідно до галузевої структури  національної економіки; діє велика кількість виконавчих органів, функції яких не сумісні з моделлю ринкової економіки і які дублюють один одного.

      Створення ефективної та прийнятної для суспільства  системи державного управління, яка  спроможна оперативно діяти в  умовах ринкової економіки, забезпечувати сталий баланс економічних інтересів у державі – є однією з ключових умов забезпечення економічної безпеки.

      Стан  економічної безпеки має стати  головним критерієм оцінки ефективності державної економічної політики і діяльності владних структур у  ході реформування економіки.

      Трансформація методів державного управління покликана  змінити і принципи роботи центральних  органів виконавчої влади.

      Верховна  Рада України прийняла проект Закону “Про державне прогнозування та розроблення  програм економічного і соціального розвитку України”, який дозволить створити цілісну систему прогнозів економічного і соціального розвитку на різні періоди та систему програмних документів економічного і соціального розвитку.

      Прогноз економічного і соціального розвитку є засобом обґрунтування вибору тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та виконавчої влади та органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів.

      Програма  економічного і соціального розвитку - це документ, у якому визначаються цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку, засоби та шляхи їх досягнення; формується взаємоузгоджена і комплексна система заходів органів законодавчої і виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне вирішення проблем економічного і соціального розвитку та досягнення стабільного економічного зростання, а також характеризуються очікувані зміни у стані економіки та соціальної сфери.

      Розбудова соціально-орієнтованої ринкової економіки  потребує удосконалення методів державного регулювання соціально-економічними процесами.

      Перш  за все, на мою думку, необхідними  умовами удосконалення державного регулювання соціально-економічними процесами мають бути:

• впровадження відкритості і прозорості бюджетного процесу, створення механізму ефективного контролю за виконанням бюджету, використанням бюджетних коштів;
• недопущення погіршення показників у життєво важливих секторах економіки і особливо в тих, стан яких наближається до критичних значень;
• недопущення переважання групових або регіональних інтересів над загальнонаціональними в процесі формування державних цільових програм та Державного бюджету.

      Важливим  інструментом реалізації державної  соціально-економічної політики в  Україні є впровадження адекватного економічній ситуації програмно-цільового управління. Шляхом концентрації обмежених бюджетних ресурсів на реалізації державних цільових програм, спрямованих на вирішення пріоритетних проблем і завдань, можливо у стислі терміни забезпечити подолання кризових явищ в економіці і суспільстві.

      На  сьогодні ці важелі використовуються недостатньо ефективно. Ситуація з  розробки і затвердження державних  програм в країні набула складного  і до певної міри неконтрольованого  характеру, що в значній мірі є  наслідком відсутності або недосконалості існуючої законодавчої, нормативної та методичної бази.

      Відсутність механізму контролю за розробкою, прийняттям та реалізацією програм спричинила затвердження великої кількості  програм, значна частина яких не фінансується. Тому важливим питанням є впорядкування механізму формування, прийняття та контролю за реалізацією програм, що фінансуються з державного бюджету, ефективного використання та повернення бюджетних коштів шляхом прискореного впровадження результатів реалізації програмних заходів.

      Мінекономіки  розроблений проект Закону України  “Про державні цільові програми”, який, на нашу думку, дозволить вирішити переважну більшість питань, зокрема  щодо принципів, умов, обов'язкових  вимог, етапів формування програм та їх складу, повноважень органів державного управління та суб'єктів формування і виконання програм, запровадження системи комплексної державної експертизи, контролю і звітності, визначення порядку фінансування програм і контролю за використанням бюджетних коштів, а також припинення виконання програм, в. т.ч. дострокового. Зараз проект Закону знаходиться у Кабінеті Міністрів України і готується для подання Верховній Раді.

      Потребують  змін і організаційні механізми  підготовки рекомендацій. На перше  місце виступає не кулуарна підготовка рішень з наступним узгодженням позицій інших відомств, а процес постійного (крок за кроком) обговорення проблемного питання з метою виявлення проблем, розбіжностей, суперечностей.

      У цьому процесі знайде своє місце  і такий важкий для виконання  на сьогодні захід, як залучення до обговорення незалежних експертів, представників громадських організацій, представників інших гілок влади.

      Лише  розгорнута система комунікацій  здатна забезпечити ефективність політики, досягнення економічного зростання. 

      Головна мета будь-якої реформи – економічна свобода громадян і створення на цій основі ефективної господарської системи, здатної забезпечити динамічний розвиток народного господарства і гідний рівень добробуту громадянам держави, подолавши відставання від інших країн.

      При проведені ж реформ економічної  системи України не були навіть визначені  та проаналізовані основні комплексні моделі, які можуть забезпечити економічне зростання. Ці перетворення не сприймаються суспільством і здійснюються незалежно  від його потреб, тобто мають самодостатній характер їх проведення в соціальному плані, що коштує народу дуже дорого.

      Політичне й економічне реформування буде успішним лише тоді, коли само воно буде психологічно і соціально обумовленим, а методи його здійснення – реалістичними та ефективними. Інакше нам ще довго доведеться виживати на звалищах минулого.

      Метою реформ в умовах сьогодення не може бути стабілізація економіки. Адже, по суті, це означало б нижню рівновагу, коли спад призупинився, а економічне зростання ще не почалось. Але при цьому зберігаються всі диспропорції, які склалися за роки кризи і економічної деградації, а також ціла низка руйнівних чинників, програм та моделей. Таке становище не може зберігатися довго, оскільки в подальшому воно призведе до ще більшого застою і деградації.[11, c.3]

      Проблема  нашої економіки в першу чергу  полягає не в тому, щоб швидко перейти від планових до ринкових засад, а в переході від економіки, що базується на екстенсивному способі  розвитку шляхом інтенсифікації виробництва, до економіки, основу якої складають найновіші технології, високий рівень науки в поєднанні з високим загальноосвітнім рівнем. Саме на цій основі ми повинні побудувати новий господарський механізм.