ЗМІСТ 
 

      Вступ

      Ринок — обов'язковий компонент товарного  господарства, основа ринкового господарства. Без товарного виробництва немає  ринку, без ринку немає товарного виробництва. Саме це визначає актуальність вибраної мною теми.

      Обравши за предмет розгляду таку тему, як сучасний ринок та його функції, я маю за мету розкрити економічну сутність ринку, тобто,  що таке ринок, як взагалі  одна з категорій товарного виробництва, що ринок представляє собою, а також визначити його основні функції, тенденції та проблеми розвитку в Україні.

      Спочатку  ринок розглядався як базар, місце  роздрібної торгівлі, ринкова площа. Це відбувалося тому, що з'явився ринок ще в період розкладання первісного суспільства, коли обмін між громадами ставав більш-менш регулярним, лише здобуваючи форму товарного обміну, що здійснювався у визначеному місці й у визначений час. З розвитком ремесла і міст торгівля, ринкові відносини розширюються, за ринками закріплюються визначені місця, ринкові площі. Таке розуміння ринку збереглося і до наших часів як одне зі значень слова.

      В міру поглиблення суспільного поділу праці і розвитку товарного виробництва  поняття «ринок» здобувало усе більш складне тлумачення. Ринок сьогодні розглядають як тип господарських зв'язків між суб'єктами господарювання.

      Специфіка входження України в систему  соціально-орієнтованого ринкового  господарювання визначається наступним: відносно низьким рівнем розвитку продуктивних сил у порівнянні з розвитими країнами; ослабленням світогосподарських зв'язків по всій широті і глибині; ще існуючими елементами адміністративно-командної системи господарювання; надзвичайно високим рівнем концентрації виробництва при незначній противазі у виді сфери малого і середнього підприємництва; глибоко монополізованою структурою економіки й основних ринків; незбалансованістю економіки; відірваністю від людини (відчуженням від виробництва);  сполученням суперечливих процесів — «регіоналізації» ринків і посилення господарської взаємозалежності економік окремих регіонів, районів і т.д.; необхідністю єдиного економічного простору.[26]

      Питання переходу суспільства до ринкових структур не просте. Труднощі розуміння проблеми полягають в тому, що наші теоретичні погляди і суспільна практика не завжди збігаються. Одні в ринку бачать головний шлях виходу з кризи, інші затверджують, що саме ринок загнав наше суспільство в тупик.[17]

      Формування  ринкової економіки — складний, суперечливий процес. Ринкова економіка може руйнівно впливати на суспільні структури, і тоді необхідне втручання держави. Надмірне ж одержавлення економіки викликає зворотну тенденцію, характерну для перетворення сучасного українського суспільства.

      Ринок як соціальна форма організації економіки, з одного боку, викликає в людині активність, а з іншого боку — породжує соціальне розшарування населення, безробіття, не завжди керований ріст цін. От чому вкрай необхідна культура економіки, культура ринку і відповідний розвиток їхніх суб'єктів.

      Враховуючи  актуальність наведених вище питань, я вибрала цю тему з метою глибокого  розгляду питань, щодо сутності та функцій  ринку, адже глибоке розуміння ринкових принципів та механізмів допоможе з’ясувати  проблемні питання в ринкових відносинах, допоможе знайти шляхи  подолання цих проблем на сучасному етапі ринкових перетворень в Україні. 

      РОЗДІЛ  1. Ринкове господарство і його основні суб’єкти

      1.1 Ринкове   господарство   як   невід'ємний  компонент   товарного    виробництва

      Ринок — досягнення всього людства на всіх етапах його розвитку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва.[24]

      Саме  вони і є тим  "робочим одягом", в якому діють економічні закони суспільного виробництва, тобто утверджується природний хід господарського життя суспільства.

      З політико-економічної точки зору ринкове господарство є обов'язковим, невід'ємним компонентом товарного  виробництва. Отже, природа, економічний зміст, функції і структура ринкової господарської системи зумовлюються товарним виробництвом, його принципами та законами.

      Ринкове господарство в країнах, в економіці  яких панувала адміністративно-командна система, практично не застосовувалось. Це призвело до некоректного заперечення товарного виробництва, а отже, і до відторгнення відпрацьованих віками регуляторів і структур господарського життя.

      Аналіз  відносин, що характеризуються категорією "ринкове господарство", слід здійснювати щонайменше в трьох аспектах: історико-цивілізаційному, об'єктно-суб'єктному та за фазами суспільного виробництва. Існує розмежування поняття "ринкове господарство" також за політико-адміністративними ознаками, що мають похідний характер.

      У сучасній науковій літературі, в політичних і законодавчих документах поняття "ринкове господарство" нерідко  ототожнюють з такими поняттями, як "ринок", "ринкова економіка", "ринкова організація виробництва". Ці поняття в цілому можна використовувати як тотожні для економічних систем, господарська діяльність яких ґрунтується на конкуренції.

      В економічній системі ринкове  господарство, з одного боку, є сферою обміну, сукупністю купівлі-продажу, які  відбивають збалансування попиту і пропозиції, рівновагу вигоди для господарських суб'єктів; з другого — воно генерує безперервність процесу відтворення, його цілісність. Виходячи з останнього, ринок є складовою частиною, компонентом ринкового господарства. Ринкова економіка — це сфера прояву і відтворення відносин товарного виробництва. Ринок є механізмом, за допомогою якого товарно-грошові відносини перманентно виявляються у господарському житті. Формуючи конкурентне середовище, ринок є ефективним організатором товарного виробництва.

      Ринок як спосіб організації товарного виробництва можна подати за схемою, наведеною на рис. 1.1.

      Рис. 1.1 – Схема ринку як способу  організації товарного виробництва

      Ринкова економіка передбачає чіткі відповіді  на такі запитання: Що і в якому  обсязі виробляти? Як виробляти товар (технологія, ресурси)? Які будуть витрати виробництва? Для кого призначена вироблювана продукція? Який життєвий цикл виробленого товару?

      Суть  кожного ринкового господарства — додатковий продукт як конкретне  вираження підтвердження суспільно  корисної праці.[12]

      Конкурентно-ринкове  середовище визначає найжиттєздатніші структури. Ринок спонукає до раціонального  господарювання, вміння рахувати витрати й прибутки. В умовах ринкової економіки життєздатним зв'язком є еквівалентний обмін, оплачена послуга. Крім того, ринок стимулює диференціацію прибутків відповідно до кінцевих результатів господарської діяльності.

      Концепції ринкового господарювання включають  право господарюючого суб'єкта оперативно розробляти і здійснювати ефективні задуми за рахунок гнучкого управління економічними інтересами. Вони не відкидають прямого централізованого впливу, коли це необхідно. Небезпечна не централізація як така, а перевищення її міри, відрив вказівок і рекомендацій центральних структур управління економікою від економічних інтересів господарюючого суб'єкта.[17]

      Загальнолюдська практика господарювання виробила два  фактори, що спонукають всіх учасників виробництва працювати сумлінно й високоефективно. Це, з одного боку, реальна можливість значного економічного зиску, відчутного виграшу на основі підприємливих управлінських задумів та гнучких багатоваріантних маневрів, а з другого — цілком реальна можливість провалу, тобто неминучої економічної відповідальності за рішення, що приймаються.

      Можливість  економічного провалу визначається реальними умовами господарської діяльності, рівнем наукової зваженості запрограмованих маневрів. Будь-яка форма господарювання й підприємницької діяльності, що припускає підвищення витрат виробництва або відстає щодо оновлення продукції, призводить до втрати споживачів на користь конкурентів. Звідси неминуче падіння прибутків і, якщо не буде прийнято ефективних заходів, — банкрутство.

      При пануванні адміністративно-командних  методів керівництва для господарських  суб'єктів (велике підприємництво чи окремий працівник) головне завдання полягає не в тому, щоб досягти максимуму (це пов'язано з додатковими витратами зусиль, часу, ресурсів), а в тому, щоб бути не гіршим за інших і мати приховані резерви на випадок нових завдань. Об'єкт управління боїться лише покарання за невиконання команди, економічної ж мотивації підприємливості немає.

      Ринкова економіка — це сфера прояву та відтворення відносин товарного  виробництва. Оскільки ринкове господарство повністю зумовлюється наявністю та функціонуванням товарного виробництва, як, і навпаки, останнє наповнюється ринковими відносинами, то можна вважати, що ринкова економіка є не що інше, як товарне виробництво.

      Товарно-грошові  відносини визначаються тими об'єктивними  засадами, які відтворюються господарським життям суспільства. Це, в свою чергу, відбиває діалектику продуктивних сил і виробничих відносин, а в певній частині є матеріалізованим підсумком поглядів та уявлень господарських суб'єктів.

      Товарне виробництво, а в наш час ринкова  економіка є матеріалізацією товарно-грошових відносин, що виступають суспільною формою розвитку продуктивних сил, У цьому зв'язку важливо враховувати два принципових моменти.

      1. Виробничі відносини зароджуються  в продуктивних силах, а не  в системі управління. Інакше  виробничі відносини можна було б "творити" за бажанням політиків. На ділі ж право в кращому випадку відображає економічну дійсність. Економічне середовище не створюється голосуванням та референдумами. Те, що можливе в політиці, неможливе в економіці, в господарському житті, хоч перша й впливає на другу та навпаки.

      Перспективи розвитку організаційно-економічних  виробничих відносин, ринкових за своєю  суттю, зумовлюються характером та рівнем розвитку продуктивних сил. Саме в розвитку останніх слід шукати становлення ринкових відносин.

      2. Чисті, тобто не одноукладні  економіки в природі суспільного буття не зустрічаються. І будь-які спроби ліквідувати багатоукладність, розмаїття форм власності та господарювання означають відмову від ринкової економіки, законів товарного виробництва, тобто відпрацьованих віками регуляторів господарського життя.

      Вільне  підприємництво — одна з передумов ринкової економіки. Сутністю підприємництва є самостійне, ініціативне господарювання, а його метою — діловий успіх у вигляді прибутку, особистий доход. Основними його рисами є постійний ризик, матеріальна відповідальність, організаційно-господарське новаторство, раціоналізм, ефективне використання ресурсів. Підприємництво має такі форми: індивідуально-приватне, асоційоване, державне, індивідуально-сімейне.

      Необхідним  інститутом ринкового господарства є гроші, їх конвертованість. Це кисень для ринкового організму. При  наявності дієздатного грошового  інструментарію в споживача з'являється  реальний важіль впливу на виробництво, а у виробника — реальний стимул інтенсивніше працювати, щоб багатіти, бо гроші — це багатство, а багатство — це гроші.

      Величезне значення для становлення ринкового  середовища мають ціни, зокрема інститут вільного ціноутворення. Поза останнім існування саморегулюючих систем ринкових відносин неможливе. Вільне ціноутворення — це пункт перехрещення попиту й пропозиції, неминуча самокорекція, реагування на інтереси споживача залежно від стану виробництва, економії витрат.

      Перелік передумов формування ринкового  середовища можна значно продовжити, включивши, зокрема, стимулюючу податкову політику, еквівалентні відносини в сфері праці та найму робочої сили, відкритість національних економік, орієнтацію їх на міжнародний поділ праці, можливість світового обміну, зв'язки зі світовим ринком.

      Перехід України до ринкової економіки ні за яких обставин не може бути здійснений "кавалерійською атакою", цей процес не може бути легким і безболісним. При цьому треба взяти до уваги, що в сучасному світі з 170 країн  ринкової економіки тільки понад 30 належать до багатих розвинутих країн.[14]