Ринкові відносини: сутність, умови формування, розвиток, суб`єкти та об`єкти

 

Виходить, спеціалізація  породжує повну взаємну залежність. Після розпаду Радянського Союзу  криза фінансово-кредитної системи  і грошового обігу порушили всю систему економічних зв'язків між підприємствами, що призвело до різкого спаду обсягів виробництва і значного зниження життєвого рівня українського народу. [10, c. 256-258]

 

На Україні особливо позначилося прогресуюче звуження економічної самодостатності колишніх республік, що практикувалося союзним центром. Про це свідчать факти, які часто залишаються поза увагою громадськості. В останні радянські часи Україна виробляла лише до 20 % кінцевого продукту. На виробництво товарів народного споживання припадало близько 28 %. А у військово-промисловому комплексі, що переважав у її промисловості, частка готової продукції була і того меншою — всього 3 %. І при тому, що на ВПК припадало до 40 % від усього обсягу виробництва, на задоволення потреб внутрішнього ринку йшло менше 18 % від усіх товарів власного виробництва.

 

Якщо у 1970 році наша республіка давала понад 250 млн. т умовного палива, споживаючи 210 млн. т, то через два  десятиріччя вона вже змушена  була його завозити. І немало — у  перерахунку на світові ціни на 15 млрд. доларів. А згодом Україні довелося купувати енергоносії за цими цінами. За підрахунками фахівців, більш як 85—90 % загального обсягу спаду виробництва пов'язано з недостатньою забезпеченістю промисловості і сільського господарства України енергоресурсами.

 

У результаті такої інтегрованості української економіки в союзний  народногосподарський комплекс вона дуже важко йшла до своєї самодостатності. Важливо сказати і про суто людський вимір. Вилучені на момент розпаду  Союзу грошові вклади населення України в Ощадбанку, які в перерахунку за тодішнім курсом становили понад 150 млрд. доларів, так і залишилися в Москві, а відшкодовувати за це людям доводиться сувереній Україні.

 

 У найзагальнішому  вигляді суб’єктами ринку є продавці і покупці. Ними є ,з одного боку, всі ті особи, які мають товар і бажають його продавати, і з іншого – ті, хто має бажання і можливість купити товар.

 У широкому розумінні  суб’єктами ринку, тобто покупцями   і продавцями, є підприємці, які  продають свої товари і купують необхідні їм засоби виробництва, власники робочої сили, які продають її роботодавцю, продавці й покупці землі, позичкового капіталу, цінних паперів і валюти. Особливо важливе місце на ринку належить домашнім господарствам . Суб’єктів ринку класифікують як юридичні чи фізичні.

  Залежно від умов, за яких діють суб`єкти ринкових  відносин, вирізняють наступні форми   ринку:

1.Монополізований ринок -  це ринок, для якого характерна незначна кількість виробників товарів певного виду, існує дефіцит необхідної інформації, обмежений доступ до ресурсів. Монополізований ринок може бути :

а) монополістичний –  це такий ринок, на якому домінує  один виробник або продавець;

б) олігополістичний  - це ринок, на якому панує невелика кількість суб`єктів господарювання.

2. Вільний ринок – це ринок з великою кількістю незалежних виробників однорідних товарів, які не в змозі впливати на рішення один одного, на рівень цін.

  Немає обмежень  з інформації про попит та  пропозицію, ціну, якість продукції  тощо. Йде вільне ціноутворення , що складається наслідок співвідношення між суспільним попитом і суспільною пропозицією певного товару. Відсутні штучні бар`єри  при входженні на ринок того чи іншого товару та виходу з нього. Цей ринок існував з початку XVI до кінця XIX століття. [10, 112]

 Об’єктом ринкових відносин є різні товари( матеріальні блага та послуги). [6,182-183] За економічним призначенням об`єктів ринкових відносин  розрізняють ринок праці, ринок засобів виробництва, ринок предметів споживання, ринок науково-технічних розробок та інформації, ринок валюти, ринок інтелектуальної власності, страховий ринок та ін.

  Залежно від об`єкту ринкових відносин розрізняють три групи ринків: товарні, фінансові та ринки праці. В кожній із них виділяють відповідно спеціалізовані ринки. До першої групи належать споживчий ринок, ринок матеріальних ресурсів, ринок науково – технічних розробок та інформації, ринок нерухомості. До другої групи – інноваційний, кредитний, цінних паперів, грошей і валютний ринки. До ринків праці належать ринки робочої сили різного рівня кваліфікації та спеціалізації.

 Крім того, розрізняють  адміністративно – територіальну  структуру ринку, що охоплює  місцевий ринок у вигляді селищного,  міського, районного, обласного чи  регіонального ринків; національно – внутрішній ринок , який охоплює всі ринки країни , світовий – зовнішній ринок, який  становить сукупність і взаємодію національних ринків. [ 10, 112]

Те, що ринок включає  не тільки відносини з купівлі  – продажу, але й соціально-економічні ( власності, виробництва, розподілу,споживання і т.д.), а також організаційно-економічні відносини дає підстави розглядати ринок у функціонуючій економічній системі як підсистему.

   Суть ринкових відносин зводить до відшкодування витрат продавців, одержання прибутку , а також задоволення платоспроможного попиту покупців на основі вільної взаємної угоди, винагороди, еквівалентності та конкуренції. Саме це і складає сутнісні риси ринку. Матеріальною основою ринкових відносин є рух товару  і грошей. [3,126]

  Сутність ринку  полягає в тому, що певна сукупність економічних відносин між різними типами фірм( промисловими, торгівельними, корпораціями тощо) , а також державою та між собою і наднаціональними органами та іншими суб’єктами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг відповідно до законів сучасного товарного виробництва.[ 5, 179] Сутність ринку знаходить відображення в функціях ринку :

1. Ціноутворююча функція. У політико-економічному аспекті ця функція означає встановлення вартісної оцінки власності на продукт товаровиробника, відчуження такої власності у процесі продажу товару  та можливої втрати або приросту через механізм цін і привласнення певної суми  грошей, відчуження останніх покупцем і привласнення ним товару чи послуг.
2. Регулююча функція. У політекономічному аспекті  ця функція означає узгодження між економічною власністю в її кількісному аспекті у сферах безпосереднього виробництва і споживання. Таку ж роль виконує ринок в узгодженні пропорцій між нагромадженням та споживанням та ін.
3. Спонукальна функція. У політекономічному аспекті ця функція  при капіталізмі означає зниження індивідуальних витрат капіталу, покращення споживчих властивостей різних об’єктів власності, зростання ефективності капіталістичного виробництва, що виражається у збільшенні маси прибутків.
4. Інтегруюча функція ринку сприяє цілісності системи відносин економічної власності у всіх сферах суспільного відтворення, реалізації процесів привласнення різними суб’єктами власності в межах національних країн та на наднаціональному рівні, досягненню основної мети  господарської діяльності.
5. Контролююча функція  ринку, яка у політекономічному аспекті означає частковий і опосередкований контроль споживачів над процесом привласнення, що розглядається  з боку речового змісту , певного скорочення витрат покупців на придбання необхідних товарів та послуг.
6. Функція розвитку. У політекономічному аспекті ця функція означає посилення конкуренції між різними типами і формами власності, рушійних сил розвитку економічної власності.

  З погляду наслідків частина функцій ринку здійснює негативний вплив на зміну окремих сторін економічної системи , тобто є дисфункціональними.

До негативних функцій ринку належать , по-перше, посилення диференціації товаровиробників, неминучість банкрутства частини з них. Це функція провокування та здійснення банкрутства.

   По-друге, посилення процесу концентрації виробництва і власності, а також централізації власності, що на певному етапі призводить до виникнення монополій, передусім у сфері обміну.

    По-третє, ринок  посилює нерівномірність розвитку окремих галузей, регіонів, у т.ч. у межах світового господарства, а отже, виконує функцію диспропорціональності.

   По-четверте, ринок  стимулює нерівномірний розподіл  власності у суспільстві, соціальну  незахищеність окремих соціальних верств і груп населення. Це антисоціальна функція ринку.

  По –п’яте, ринок  посилює наростання інфляційних  процесів в економіці, поглиблює  економічні кризи, сприяє зростанню  армії безробітних. Ця функція  ринку може бути названа антиекономічною.                    По-шосте, ринок позбавлений внутрішніх чинників, які б стимулювали капіталістів оберігати природу. Це антиекологічна

функція ринку, яка в  політекономічному аспекті призводить до зростання витрат на відтворення  робочої сили, а отже, знижує їхній життєвий рівень.

  Виходячи з функцій  ринку, держава має проводити  таку економічну політику, щоб  посилити позитивні функції ринку  і послабити негативні. [2, 122-123]

  При аналізі ринкових відносин прийнято також виділяти два таких основних суб`єкти  : домогосподарство та підприємство. Ці суб`єкти  властиві для моделі чистої ринкової конкуренції, за якої роль держави в економічних процесах мінімальна.

Домогосподарства виконують  дві основних функції ринку: вони є основними постачальниками  всіх економічних ресурсів і водночас основною видатковою групою в національному господарстві.

 Підприємства є  другим  основним компонентом  приватного сектору. Підприємства  – це основна ланка народного  господарства, яка забезпечує виробництво  товарів і послуг та здійснює  комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

 Підприємства,  як  і домогосподарства  вкрай різноманітні  – від гігантів до крихітних  майстерень і бакалейних крамничок  – з одним – двома працівниками.

 У змішано ній  ринковій економіці важливими   суб`єктом ринкових відносин є держава ( за визначенням західних економістів – уряд). Держава і ринкова система ділять між собою основні фундаментальні проблеми ринкової економіки. Завдяки цьому функціонування приватного сектора на основі ринкової системи модифікується державним сектором різними способами, такими, наприклад, як перерозподіл доходу і багатства і т.д.[ 8, 145 – 146 ]

2.Економічний механізм функціонування ринку.

Це механізм формування ринкових цін і розподілу ресурсів, взаємодії цін і розподілу  та застосування цін , обсягу виробництва і продажу товарів та послуг. Його основними елементами є попит, пропозиція, ринкова ціна, грошовий обіг, монополізація і конкуренція.[ 1,129]

2.1.Сутність попиту та особливості його формування .Закон попиту.

   В умовах сучасної ринкової системи попит є найважливішою категорією, тому що він  визначає ринкову ціну на різні послуги та товари, розподіляє ресурси та готову продукцію.

   Попит – це форма прояву потреб покупців у певних товарах та послугах, забезпечена певними грошовими коштами.

 

 

Графік попиту.

 

Р (ціна)

 

 

 

 

 

                   Q (величина)    

 

     Обсяг попиту  визначається кількістю товарів  чи послуг , яку суб`єкт попиту (покупець)  має право купити  за певними цінами, що склалися  на ринку .

   Об`єктами попиту можуть бути будь-які об`єкти ринкових відносин, що мають вартісну оцінку і певну користь для споживачів.

   Закон попиту –  між ринковою ціною і величиною попиту існує зворотній зв`язок: чим вища ціна товару, тим менша величина попиту, і навпаки, чим нижча ціна, тим більша величина попиту.

 У політєкономічному  аспекті цей закон цей закон  виражає внутрішньо необхідні  , сталі та суттєві зв`язки між  обсягом відчуженої платоспроможної   потреби і привласнюваної   за відповідними цінами певної  кількості товарів і послуг, за яких ( зв`язків ) зі зменшенням  ціни на товари  і послуги величина привляснюваних  благ зростає. [ 2, 127] 

 Формами закону  попиту є ефекти доходу та  заміщення. Суть ефекту доходу полягає в тому, що в результаті зниження ринкової ціни у споживача з`являється  вільна кількість грошей і він може купити більшу кількість цього товару . Тобто зниження ціни товару збільшує купівельну спроможність  грошового доходу споживача і навпаки.

  Суть  ефекту заміщення полягає  у переміщуванні попиту на товари- замінювачі.

  Проте в реальному  житті обсяг ринкового попиту  залежить не тільки від ринкової  ціни але й від  неціновими факторами :

• реальні грошові доходи покупців;
• смаки та уподобання споживачів;
• ціни на суміжні товари;
• кількість споживачів на ринку;
• очікування споживачів щодо реальних доходів та цінових очікувань;
• гарантійний та після гарантійний сервіс товарів.

2.2. Сутність пропозиції та чинники, що її визначають. Закон пропозиції.

 Пропозиція -  це загальна кількість товарів і послуг, які представлені  на ринку за певною ціною.

 

Крива пропозиції

        Р (ціна)  

 

 

 

    Q (обсяг)

    Пропозиція, як і попит, залежить від цін.  Таку залежність називають                   законом пропозиції.

  Головним чинником, що впливає на пропозицію, є витрати на виробництво продукції..

  Обсяг ринкової  пропозиції , як і у попиті, може  змінюватися під впливом  нецінових  чинників. Головним серед них  є: рівень технологій,застосованих  при виробництві однойменних  товарів, ціни на виробничі  ресурси, кількість виробників на ринку , очікувана зміна ринкових цін у майбутньому.