Регіональні особливості розвитку й розміщення продуктивних сил України

Особливої уваги заслуговують державні регіональні програми, які  дають змогу узгодити територіальні  та галузеві інтереси. Вже розроблено проекти регіональних програм соціально-економічного розвитку Карпат, Полісся, Придніпров’я та інших регіонів. Державні регіональні програми розглядаються як важливий інструмент посилення керованості соціально-економічними процесами в районах, містах і областях країни. [4]

Накопичені проблеми регіонального розвитку набувають  особливої актуальності для України, яка увійшла в новий етап свого існування як суверенна держава з помітними відмінами у рівнях соціально-економічного розвитку між окремими її районами. Зважаючи на це, окреслюються найбільш характерні регіональні проблеми, що потребують невідкладного вирішення.

По-перше, необхідно стабілізувати  роботу підприємств сфери матеріального  виробництва у регіонах і створити умови для нарощування обсягів  виробництва товарів та надання  послуг.

По-друге, потребує вирішення  проблема ефективності зайнятості трудових ресурсів в районах з високим рівнем безробіття. Це перш за все стосується західних областей, особливо Львівської, Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської та індустріально-розвинутих областей – Донецької, Луганської, Харківської.

По-третє, набуває все більшої актуальності проблема надмірного антропогенного та техногенного навантаження на природно-територіальні комплекси Донбасу, Придніпров’я, окремих районів Прикарпаття, Причорномор’я, північного Криму. Гіпертрофічний розвиток ресурсо– та енергомістких виробництв призвів до погіршення екологічної ситуації в більшості з них. Особливо небезпечна ситуація склалася у Донецькому і Придніпровському регіонах та у великих містах.

По-четверте, необхідно  підвищити відповідальність органів  управління за рівень виконання державних регіональних програм. Для цього треба забезпечити їх централізоване фінансування із Державного бюджету.

Необхідно удосконалити галузеву структуру машинобудування,  розширити асортимент його продукції  за рахунок підвищення питомої ваги галузей, що виробляють товари народного споживання. Потрібна модернізація машинобудівних заводів, їх технічне переоснащення з використанням сучасних технологій  і значне підвищення за рахунок цього якості машин, їх  конкурентоздатності.

Здійснення аграрної реформи в Україні повинно  бути спрямоване на створення економічно ефективного агропромислового виробництва, поглиблення ступеня переробки  та покращення зберігання сільськогосподарської  продукції.

У перспективі в Україні  передбачається створення потужного освітнього та наукового потенціалу на основі впровадження степеневої освіти та створення потужних регіональних навчальних закладів.

У галузях виробництва  товарів народного споживання та послуг  заплановано розширення імпортозамінюючі продукції, технологічне переоснащення та запровадження сучасних технологій.

У перспективі транспортного  комплексу планується здійснити  поступовий перехід на нові принципи організації та управління транспортним процесом на основі новітніх інформаційних  технологій та сучасного маркетингу, запровадження автоматизованих центрів управління доставкою вантажів.

Для розвитку металургійного комплексу Україна має декілька сприятливих чинників:

1) близькість розміщення  родовищ коксівного вугілля, залізної  і марганцевої руд, вапняків, формувальних пісків і вогнетривких глин в останні роки великі запаси різноманітних руд кольорових металів;

2) густа мережа шляхів  сполучень між родовищами;

3) велике і надійне  джерело водопостачання, яким є  Дніпро з його водосховищами; 

4) розвиток металомісткого машинобудування;

5) велика місткість  металобрухту;

6) висококваліфіковані  кадри. 

У наш час Україна є одним з найбільших виробників металу на планеті. Вона розширює поставку своїх виробів, особливо прокату і труб на світовий ринок.

Машинобудування – важлива галузь промисловості розвинутих країнах світу.

Велике значення машинобудування в народногосподарському комплексі визначається тим, що воно виробляє знаряддя праці як для галузей, що виготовляють засоби виробництва, так і для галузей , які виробляють предмети споживання, а також самі предмети споживання. Крім того, машинобудування виробляє різноманітне устаткування для будівництва, транспорту, зв’язку, торгівлі, спецобладнання для невиробничих галузей, а також продукцію оборного призначення.

У перспективі стратегічним напрямом розвитку металургійного комплексу  України буде системна реструктуризація галузі з орієнтацією на кон’юнктуру внутрішнього і зовнішнього ринків. Передбачається продовжити будівництво об’єктів металургійного комплексу, спроможних збільшити експортний потенціал галузі. Поряд з цим очікується закриття нерентабельних виробництв, а також вилучення з експлуатації морально застарілого та фізичного спрацьованого обладнання.

Перспективи розвитку металургійного комплексу України тісно пов’язані з підвищенням конкурентоспроможності продукції на основі зменшення енерго- та матеріалоємності продукції, скорочення трудових витрат, впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

У перспективі машинобудування  повинно зайняти більш вагоме місце як у структурі промисловості, так і у формуванні експорту України. Необхідно удосконалити галузеву структуру машинобудування, розширити асортимент його продукції за рахунок підвищення питомої ваги галузей, що виробляють товари народного споживання. Потрібна модернізація машинобудівних заводів, їх технічне переоснащення з використанням сучасних технологій і значне підвищення за рахунок цього якості машин, їх конкурентоздатності. Спеціалізацію і кооперування виробництва в машинобудуванні необхідно орієнтувати на вітчизняні підприємства, створювати замкнуті цикли виробництв у середині країни.

У перспективі з метою  подолання кризових явищ в агропромисловому комплексі України поряд із заходами щодо прискорення аграрної реформи  та розвитку інфраструктури аграрного ринку передбачається посилення державного регулювання щодо фінансового стану підприємств.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Аналізуючи опрацьований матеріал можна зробити висновок, що значення кожної окремо взятої  країни у світовому аспекті визначається перш за все рівнем її економічного розвитку. Чим кращий економічний розвиток, тим більше значення належить  країні в світовому  господарстві .

Якщо оцінювати значення нашої держави у структурі  загальносвітового розвитку, то  на основі значних природних перетворень сформувалася стійке бачення нашої України щодо належного їй місця серед передових країн світу.

 Розвиток і становлення національної  економіки України відбувалася  за рахунок  соціально-економічних,  природних, політичних та демографічних передумов, які  кожна по своєму впливали і реформували структуру галузей промисловості, сільського господарства та інші. Аналіз приросту та особливостей зайнятості населення України свідчить про те, що в межах її території є певні надлишки працездатного населення, насамперед у малих містах. Розв’язання цієї проблеми можливе завдяки підвищенню продуктивності праці на основі максимального використання досягнень науково-технічного прогресу. Україна належить до територій із кліматичним комфортом. Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним.

Спостерігаючи за всіма  процесами, які відбувалися в  країні під впливом даних передумов, можна оцінити загальний вплив  окремої взятої передумови на розвиток всієї національної економіки та на її  окремої ланки.

Якщо проаналізувати сьогоднішній стан промислового розвитку нашої держави, то помітно, що країна має досить потужний  природно-ресурсний  потенціал. 

Сталий розвиток продуктивних сил України можливий лише на основі кардинальної структурної перебудови економіки, техніко-технологічного переозброєння виробництва, інтенсивного розвитку наукомістких галузей, екологізації усіх сфер суспільного життя. Основна ідея сталого розвитку щодо продуктивних сил полягає у: забезпеченні раціонального природокористування; відтворення ресурсної бази виробництва; реструктуризації господарського комплексу регіону у зв’язку з новими економічними і соціальними умовами, ефективному використанні трудового та виробничого потенціалу.

Велика забезпеченість України земельними ресурсами високої якості. Є поклади рудних і нерудних ресурсів, великі площі, вкриті лісами, майже кожна область має рекреаційні ресурси. Держава багата на водні ресурси, зокрема на її території прослідковуються значні запаси підземних вод.

Україна має вигідне природно-географічне положення. Через територію нашої держави проходять світові торговельні шляхи, є вихід до морів. Все це сприяє виходу країни на світовий ринок товарів і послуг.

Україна має відносно високий рівень освоєння території. Досить розвинені галузі матеріального виробництва та невиробничої сфери.

Для економіки України  характерне переважання важкої індустрії, недостатній розвиток галузей товарів  народного споживання, наявність  галузей і виробництв, що забезпечують НТП і розширення й поглиблення внутрішньогалузевих і міжгалузевих виробничих зв’язків.

Сьогодні наука повинна  вдосконалювати методи аналізу рівня  розвитку продуктивних сил, більш конкретно  вивчати природні умови і ресурси  районів як вихідну базу для прогнозування  соціально-економічного розвитку території. Одне з важливих завдань науки про розміщення продуктивних сил полягає у тому, щоб разом з іншими науками, зокрема з економічною і соціальною географією та регіональною економікою, провести порівняльний аналіз ефективності територіальної організації виробництва в різних районах країни. Особливої гостроти набувають проблеми охорони природних ресурсів і навколишнього середовища, бо вони завжди пов'язані з певною територією і є регіональними.

Підбиваючи підсумки написання даної курсової роботи слід зауважити той факт, що Україна має достатню кількість ресурсів для потужного перспективного розвитку своєї національної економіки та входження в десятку найрозвинутіших країн світу.

 

 

Використана література

1. Агропромислове виробництво України (2000-2007). – К.: ІАЕ УААН, 2007
2. Гладкий Ю.Н., Чистобаев  А.И. Регионоведение. – М.: Гардарика , 2000.
3. Гогулан І. К. Розміщення виробництва непродовольчих товарів народного споживання в Україні. Конспект лекцій. Київ, 1999
4. Долішній М.І. Актуальні проблеми формування регіональної політики в Україні // Регіон. економіка. – 1999. - №3(13).
5. Дослідження соціально-економічних проблем перехідного періоду // Науковий вісник. – 2001. - №3
6. Доценко А.І. Регіональне розселення: проблеми і перспективи. – К.: Наук. думка, 1999
7. Жук М. В. Комерційна географія України. Чернівці: Прут, 1998
8. Заблоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник. – К.: Академвидав, 2002.
9. Заставний Ф. Д. Географія України. Львів: Світ, 1994
10. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил (теоретико-методологічні основи). – К.: УФІМБ, 1997. – 98 с.
11. Ковалевський В. В.Розміщення продуктивних сил: Підручник/ За ред. Ковалевського В. В., Михайлика О. Л., Семенова В. Ф. – 3-те вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2001. – 353 с.
12. Кулік О.О. Перспективи регіональної економічної політики на межі ХХ та на початку ХХІ століть // УГЖ. – 1999. - №1.
13. Мельник С. А. Управління регіональною економікою. Навчальний посібник. Київ, 2000
14. Михасюк І., Яків М., Залога З., Сажинець С. Регіональна економіка. Львів:  Українські технології, 1998
15. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка / за ред. Качана Є. П. Київ: «Юридична книга», 2005
16. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України/ за наук. ред.. Л.Г. Чернюк: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 728 с.
17. Розміщення продуктивних сил: Навч. посібник / За ред.. В.В. Ковалевського, В.Ф. Семенова, О.Л. Михайлюк та ін. – К.: Либідь, 1996
18. Розміщення продуктивних сил України: Навч.-метод. посібник для сам ост. Вивч.дисц. / С.І. Дорогунцов, Ю.І. Пітюренко, Я.Б. Олійник та ін. – К.: КНЕУ, 2000. -364 с.
19. Руденко В. П. Географія природно-ресурсного потенціалу України. Львів: Світ, 1994
20. Саєнко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навч. посіб. – К.: Вікар, 2002 .-456 с.
21. Симоненко В. Х. Регіони України: проблеми розвитку. Київ, 1997
22. Соціально-економічна географія України: Підручник./ за ред. акад. Шаблія О.І. – Львів.: “Світ”, 2000.
23. Соціально-економічний розвиток України (за січень-лютий 2010 року).
24. Статистичний щорічник України «Про соціально-економічне становище України» за 2009 рік. –  Київ, 2010.
25. Стеневич І.  Лісова політика України // Економіка України. – 2000. - №10
26. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика. Київ: Вікар, 2001
27. Стеченко Д.М. Управління регіональним розвитком. Київ:Вища школа, 2000
28. Суховірський Б.Ы. Регіональна стратегія економічного розвитку України: Монографія. – К.: КНЕУ, 2001. – 154 с.
29. Топчієв О.Г. Основи суспільної географії: Навч. посібник. – О.: Астропринт, 2001. – 560 с.
30. Транспорт Украины: Справ. – О.: Судоходство, 1999
31. Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. Розміщення продуктивних сил України: Навч. посібник. – К.: ЦУЛ, 2002. – 470 с.
32. Шаблій О.І. Суспільна географія: теорія, історія, українознавчі студії. – Л.: ЛНУ ім. І. Франка, 2001. – 744 с.
33. Шевчук Л.Т. Розміщення продуктивних сил. Навч. посібник. – Львів, 2001. – 150 с.
34. www.eup.ru
35. www.nbuv.gov.ua
36. www.rada.gov.ua
37. www.referatcentral.org.ua
38. www.qz.com.ua
39. www.ukrreferat.com
40. www.lib.ua-ru.net
41. www.ukrstat.gov.ua
42. www.ukrstat.gov.ua/operativ/oper_new.html#secks
43. www.gmdh.net
44. www.ukrainref.com.ua
45. www.twirpx.com
46. www.vuzlib.net