Регіональні особливості розвитку й розміщення продуктивних сил України

Тільки через структурні зміни та підвищення конкурентоспроможності власного виробництва можна сприяти зміцненню економічної безпеки України та її входженню до системи світових господарських зв’язків як рівноправного партнера.

Важливою закономірністю є планомірність і керованість  у розміщенні і розвитку продуктивних сил, що ґрунтується на теоретичних засадах "планування розвитку" як синтезу державного регулювання, індикативного планування та економічної прогнозування, планування розвитку, в тому числі і продуктивних сил. В Україні в теперішній час щороку розробляється Державна програма економічного і соціального розвитку держави, самостійними розділами якої є аналогічні програми, що формуються в областях. Одним з інструментів забезпечення планомірного розвитку продуктивних сил є Державні програми соціально-економічного розвитку регіонів, які розробляються відповідно до постанов Кабінету міністрів України.

Керованість процесу  розміщення і розвитку продуктивних сил України та її регіонів забезпечується шляхом проведення відповідної промислової, аграрної, структурної, інвестиційної, фінансово-кредитної та соціальної політики органами державного управління та місцевого самоврядування. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчим органами сільських, селищних і міських рад надаються широкі повноваження у сфері економічного та соціального розвитку.

Важливою закономірністю, що об’єктивно зумовлена умовами  ринкового господарювання, є орієнтація в процесі вирішення конкретних питань щодо розміщення продуктивних сил на забезпечення високої конкурентоздатності продукції, яка значною мірою залежить від прийнятого варіанта розміщення нових виробничих чи соціально-культурних об’єктів та напрямів удосконалення існуючої структури господарства регіону. Якщо коливання ринкової кон’юнктури короткотермінові, то їх вплив на розвиток продуктивних сил не істотний чи повністю відсутній. І навпаки, суттєві зміни ринкової кон’юнктури та їх довготривалий характер спричиняють необхідність радикальних зрушень у територіальній структурі господарства. Результативною закономірністю РПС виступає забезпечення його високої економічної ефективності. Безумовно, ефективність залежить від цілого спектра різних чинників, взаємодія яких і визначає кінцеву економічну результативність розміщення. Існують різні методи оцінки ефекту від економії витрат за рахунок оптимального РПС. Найпоширеніший з них - це підсумовування ефекту, що обчислюється для окремих галузей. Певні уявлення щодо ефективності РПС регіону дає система таких показників: співвідношення за чисельністю зайнятих між спеціалізованими, обслуговуючими та допоміжними галузями, питома вага господарського комплексу регіону у валовому внутрішньому продукті чи національному доході у зіставленні з його питомою вагою в трудових ресурсах, основних виробничих фондах, інвестиційних ресурсах, рівень та динаміка продуктивності суспільної праці в регіоні, забезпеченість населення закладами соціальної інфраструктури та ін. [17, c.285]

2. Передумови розвитку та розміщення продуктивних сил України: історичні, природні, демографічні, екологічні

 Розміщення продуктивних сил опирається на ряд чинників та факторів, ігнорування яких може різко зменшити отримання максимальних економічних результатів.

Передумови розміщення продуктивних сил – це умови, без яких розміщення й розвиток виробництва неможливі. До передумов відносять спосіб виробництва, технологічні особливості виробничого процесу, зумовлені науково-технічним прогресом, рівнем територіального поділу суспільної праці. Їх можна поділити на чотири великі блоки: історичні, природні, демографічні та екологічні.

Історичні передумови. На 1.01.1998 р. на території України проживало 50,5 млн. осіб. За цим показником наша країна перебуває на 5-му місці в Європі після Німеччини, Великобританії, Італії та Франції. Середня густота населення близько 84 осіб на 1 км2.

У минулому великий вплив на кількість, густоту населення України і  внутрішні територіальні відміни  мали постійні війни, які вів український  народ з іноземними поневолювачами і загарбниками з Польщі, Туреччини, Угорщини, Румунії, Росії.

Особливо вплинули на кількість і густоту населення в Україні роки радянської влади і входження до складу Радянського Союзу. Починаючи з 1917 р., український народ втратив понад 25 млн. своїх громадян вбитими і закатованими. Це найбільший з відомих геноцидів (знищення за національною ознакою), що його знала історія людства: громадянська війна і агресія російських, польських і. німецьких військ 1917—1920 рр., голодомори 1921—1923 рр., 1932— 1933 рр., масові репресії 1935—1939 рр., Друга світова війна, голод 1946—1947 рр. Під час освоєння цілинних і перелогових земель у 1953—1954 рр. з України було вивезено понад 1,5 млн. осіб. І, нарешті, чорнобильська трагедія, що призвела до міграції сотень тисяч осіб і перетворення цілих районів нашої країни в безлюдні території.

Природні передумови. Природно-географічні чинники, які впливають на розміщення продуктивних сил, включають якісну й кількісну характеристики родовищ корисних копалин, енергетичних, водних, лісових, земельних ресурсів, грунтово-кліматичних та природно-транспортних умов.

На кліматичні особливості України  впливають її географічне положення, надходження сонячної радіації, циркуляція повітряних мас, характер поверхні –  наявність гір, височин, низовин, заліснених територій, водних поверхонь. Територія України розташована переважно в помірному кліматичному поясі. Лише південному берегові Криму притаманні риси субтропічного поясу. Тому загалом кліматичні умови є сприятливими для сільськогосподарського виробництва, функціонування транспорту, галузей енергетики. Україна належить до територій із кліматичним  комфортом.

Природно-ресурсний потенціал є  багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, рекреаційні ресурси. За ознакою  вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологічною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні,вичерпні відновлювані, вичерпні невідновлювані.

Під мінеральними ресурсами розуміють  сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного  рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання  мінеральні ресурси поділяються на групи: паливо-енергетичні, рудні й нерудні. Основні запаси кам’яного вугілля зосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля – переважно в Дніпропетровському басейні. В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно на північному  сході країни, у Прикарпатті і Причорномор’ї. Запаси нікелю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській та Дніпропетровській  областях; ртуті – у Донбасі і Закарпатті; титану – в Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі  Чорного та Азовського морів; бокситів – у Дніпропетровські області. Унікальні  родовища сировини  для отримання  ряду рідкісних і рідкісноземельних елементів розташовані у Житомирському  Поліссі  та в Приазов’ї. Розробку  золоторудного родовища розпочато в Закарпатті. Великі запаси калійно-магнієвих солей (близько 2,7млрд. т) зосереджені в Івано-Франківській та Львівській областях.

 Всі землі України незалежно від їх цільового призначення, господарського використання і особливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави. Геополітичне положення України та її високий земельно-ресурсний потенціал обумовлюють провідну роль земельного фонду як одного з важливих ресурсів держави, що виступає первинним фактором виробництва і своєрідним фундаментом економічного розвитку. Земельний фонд України становить 60,4 млн. га і складається із земель різного функціонального призначення, якісного стану і правового статусу. За цільовим призначенням земель та функціональним використанням земельний фонд України охоплює: сільськогосподарські угіддя (41,9 млн. га, або 69,4% земельного фонду), у тому числі, якщо взяти площу сільськогосподарських угідь за 100%, рілля становить 77,9%, багаторічні насадження  - 2,2%. сіножаті - 5,7%. пасовища - 13,2%; ліси та лісовкриті площі (10,4 млн. га, або 17,2%); забудовані землі під промисловими і транспортними об’єктами, житлом, вулицями тощо (2,3 млн. га, або 3,8%); землі, що покриті поверхневими водами, - (2,4 млн. га, або 4%); інші землі (3,4 млн. га, або 5,6%).[29]

Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового водопостачання. Рівень забезпеченості України водними  ресурсами є недостатнім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю підземних і морських вод. Найвищий рівень водозабезпеченості жителів – у західних і північних областях України. Найменша кількість водних ресурсів формується  у місцях зосередження потужних споживачів – Донбас, Криворіжжя,  Автономна Республіка Крим, південні області України. В Україні побудовано 1,1 тис. водосховищ, найбільші з яких знаходяться на Дніпрі. Створено  близько 29 тис. ставків, 7 крупних каналів і 10 водоводів тощо.

Лісові ресурси відіграють важливу роль у забезпеченні навколишнього середовища та господарській діяльності людей, слугують важливим сировинним фактором для розвитку галузей народного господарства. Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду становить 10,8 млн. га, в тому числі вкрита лісом – 9,4 млн. га. Лісистість території становить всього 15,6%, причому її рівень територіально досить диференційований: від 43,2% в Івано-франківській до 1,8% в Запорізькій. Вікова структура лісів України характеризується такими співвідношеннями: молодняки займають 45,5% площі, середньовікові – 37,7%, достигаючі та стиглі – відповідно 10,1% та 6,8%, що в 1,5 – 2 рази нижче оптимальних величин. 

До рекреаційних ресурсів відносять  об’єкти і явища  природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу входять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ландшафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщені практично на всій території України, однак їх територіальне розміщення є дуже нерівномірним. В Україні діє 45 курортів загальнодержавного і міжнародного значення  та 13 курортів місцевого значення, є понад 400 санаторіїв, які можуть прийняти на лікування більш як 600 тис. відпочиваючих. Найвища концентрація склалася в південних областях України – Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька та Донецька області, Автономна Республіка Крим, Карпати. 

Демографічні  передумови. У комплексі передумов розміщення продуктивних сил демографічні є найважливішою складовою частиною, бо трудові ресурси – головна продуктивна сила. Населення у своїй сукупності формує і споживчий ринок, і ринок праці.

Демографічні передумови можна  поділити на такі основні структурні блоки:

· чисельність населення країни (регіону), його динаміка, характер відтворення;

· розміщення населення на території, щільність населення, форми розселення, міграції;

· статево-вікова структура населення, чисельність і динаміка трудових ресурсів, рівень їхньої кваліфікації;

· структура зайнятості населення;

· національний склад  населення;

· демографічна політика держави.

Чисельність населення  найбільше впливає на формування контингенту трудових ресурсів і  потенціалу внутрішнього ринку країни або регіону. Певною мірою вона визначає й розмір валового внутрішнього продукту країни, хоча ця залежність не пряма: вирішальний вплив на цю величину справляють інші фактори. В багатьох галузях РПС орієнтується саме на трудові ресурси. Тому демографічні передумови розміщення продуктивних сил є найважливішим фактором серед усіх. Трудові ресурси країни напряму залежать від кількості населення цієї країни. На кількість населення напряму впливає смертність, народжуваність та природний приріст.

Україна – п’ята за чисельністю населення держава в Європі. Станом на 1 лютого 2010 року його чисельність становить 45,9 млн. мешканців, з них 31,5 млн. — міське населення й 14,4 млн. — сільське. В Україні є представники 127 етносів. Найчисельніша національність це українці, потім ідуть росіяни. [20]

Статево-вікова структура населення також має великий вплив на розміщення продуктивних сил. Україна є ”старіючою ” країною, тобто середній вік громадян збільшується. Жінки живуть довше за чоловіків - в середньому кількість жінок перевищує кількість чоловіків після 25 років. Сьогодні середня тривалість життя в Україні становить 70-71 рік і поступово зменшується. За цим показником, Україна посідає 52 місце серед країн світу.

Трудові ресурси –  це наявне працездатне населення, а  також працюючі підлітки і пенсіонери. Загальна кількість працездатного населення України в 2009 р. перевищила 36 млн. чоловік. У сфері матеріального виробництва на 2009 р. було зайнято 75 % усіх працівників. Понад 29 % населення країни працювало в промисловості, більш як 20 – у сільському господарстві, понад 11 % – в освіті, галузях культури і науки. Значна частка припадала на будівництво (7.4 %), торгівлю, громадське харчування (7.1 %), транспорт і зв’язок (6.7 %). Урбанізація стала великою проблемою для держави як у екологічному аспекті, так і з погляду на розвиток сільського господарства. В Україні все більше проблем виникає з раціональним використанням трудових ресурсів. Невиправдано велика кількість працездатного населення або нестача робочих місць призводить до такого явища як безробіття. Нинішній етап соціально-економічного розвитку України не забезпечує повного і ефективного використання трудових ресурсів. В Україні кількість зареєстрованих безробітних у березні 2010 р. становила 505,2 тис. осіб, за даними Держкомстату. Цей показник складає 1,8% до загальної кількості населення працездатного віку. Проте в країні поширене приховане безробіття, особливо в містах з незначним вибором місць роботи. 

Коефіцієнт змінності  більшості промислових підприємств  України невисокий. Раніше він становив 1.2 – 1.4, нині ще більше знизився.

Нерівномірне розміщення трудових ресурсів в областях, зниження абсолютних розмірів їх природного приросту в більшості адміністративних районів, низький рівень ефективності використання робочої сили в галузях народного господарства зумовлюють потребу наукових досліджень і практичних заходів щодо раціонального використання ресурсів живої праці не тільки в галузях, а й в окремих районах України. Густоту населення України представлено в додатку А.

Аналіз приросту та особливостей зайнятості населення України свідчить про те, що в межах її території є певні надлишки працездатного населення, насамперед у малих містах. Розв’язання цієї проблеми можливе завдяки підвищенню продуктивності праці на основі максимального використання досягнень науково-технічного прогресу.