Регіональні особливості розвитку й розміщення продуктивних сил України

Металургійний комплекс. В Україні основну частку залізної руди дає Криворізький басейн (близько 90%). Видобуток ведеться переважно відкритим способом, але багаті руди добувають і в шахтах з великої глибини. Залізорудні басейни є і в інших районах – Керченський у Криму, Кременчуцький у Полтавській області, Білозерське родовище в Запорізькій. Відкриті родовища залізної руди в Харківській області та поблизу Маріуполя в Донецькій. Марганцеворудна база чорної металургії зосереджена в Придніпровському басейні, який складається з Нікопольського, Інгулецько-Дніпровського і Токмацького районів.  Коксівне вугілля видобувають переважно в Донецькій області, а коксохімія зосереджена в Донбасі і Придніпров’ї. Флюсові вапняки і доломіти знаходяться в родовищі Донецької та Дніпропетровської областей. Каолін і доломіти видобувають у Донбасі, Придніпров’ї та Криму. Титанові руди є в Житомирській. Дніпропетровській, Київській і Харківській (Краснокутськ) областях. Ртутні руди розробляються в Донецькій і Закарпатській областях. Нікелеві руди знайдено в Кіровоградській і Дніпропетровській областях. Алюмінієві руди: боксити (Черкаська і Херсонська області), нефелінові сієніти (Приазов’я і Хмельницька область), алуніти (Закарпаття). Мідні руди – Харківська, Волинська, Рівненська області. Магнієві руди є в оз. Сиваш, Запорізькій області і в Калуші (Івано-Франківська область). Хромітові руди виявлено в долині р. Південний Буг. Олов’яні і цинкові руди – на півночі Житомирської області. Поліметалічні руди (Закарпаття, Луганська і Львівська області). Із 2031  підприємств машинобудування і металообробки України найбільша їх кількість концентрується у Донецькій (207), Дніпропетровській (159), Луганській (149) і Запорізькій (126) областях. Багато підприємств розміщено в Київській (74), Харківській (188), Львівській (155), Одеській (108) областях, а також у м. Києві (173), де добре розвинута науково-дослідна база і є достатня чисельність кваліфікованих кадрів.

Важке машинобудування включає виробництва металургійного, гірничо-шахтного, підйомно-транспортного та енергетичного устаткування. Переважна більшість підприємств важкого машинобудування  розміщується  в Донецькому та Придніпровському  економічних районах. Найбільші підприємства підйомно-транспортного машинобудування розташовані  у Львові (завод “Автонавантажувач), а також у Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Нікополі, Прилуках, Золотоноші(Черкаська обл.), Ківерцях (Волинська обл.), Слов’янську. Найбільшим центром енергетичного машинобудування є Харків. Автозаводи України випускають великовантажні (Кременчук), малолітражні легкові (Запоріжжя) автомобілі.  В Луцьку налагоджено виробництво легкових автомобілів для сільської місцевості.  Автомобільна промисловість кооперується із заводами, які випускають двигуни, окремі вузли і агрегати автомобілів (Мелітополь, Полтава, Херсон, Чернігів, Синельникове, Кременчук), електрообладнань (Херсон,Сутиска Вінницької обл.), запасні частини (Чернігів). 

До складу агропромислового комплексу входять сільське господарство і галузі харчової промисловості, які переробляють його продукцію. До агропромислового комплексу належать також підприємства і організації, що забезпечують зберігання, перевезення і реалізацію продукції, і ті, що виробляють машини та обладнання, виконують дослідницьку роботу, готують кадри. Основу рослинництва країни становлять такі культури, як пшениця, жито, кукурудза, рис, ячмінь, овес, просо, гречка, зернобобові (Додаток Е). [21]

Тваринництво – це друга після рослинництва важлива  галузь сільського господарства. Вона забезпечує населення цінними продуктами харчування – молоком, маслом, яйцями, а харчову промисловість – сировиною.

Транспорт – одна з найважливіших інфраструктурних галузей матеріального виробництва, яка забезпечує виробничі й не виробничі потреби народного господарства і населення в усіх видах перевезень (Додаток Є). Виділяються такі види транспорту: наземний (залізничний, автомобільний, гужовий, в’ючний), водний ( морський, річковий, озерний), повітряний та трубопровідний.  Довжина залізничних колій загального користування 22,8 тис. кілометрів. Їх щільність складає 38 кілометрів на 1тис. квадратних кілометрів території. Найгустіша мережа залізничних магістралей характерна для Донбасу, Придніпров’я, правобережного Лісостепу на західних територій України. Серед внутрішньодержавних залізниць найбільше значення мають лінії Донбасу-Кривий Ріг, Київ-Львів, Київ-Одеса, Харків-Севастополь. Найважливішими міжнародними залізничними магістралями є: Донбас-Москва, Одеса-Київ-Москва, Бахмач-Гомель, Мінськ, Ковель-Хелм, Львів-Перемишль, Київ-Чоп-Прага, Чернівці-Сучава тощо. Залізничні магістралі різного напрямку, перетинаючись, утворюють залізничні вузли. Найбільші – Харків, Київ, Дніпропетровськ, Львів, Кривий Ріг тощо. Довжина автомобільних шляхів загального користування понад 172,6 тис. км., з них із твердим покриттям – 163,9 тис. км., щільність –понад 271км. на 1 тис. квадратних км. території.  У цілому найкраще забезпечені автомобільними шляхами Донбас, Закарпаття, Поділля, Автономна Республіка Крим, Київська область. Найгірше – Полісся. Основні автомагістралі всередині країни – Київ – Львів, Київ – Харків, Донецьк – Дніпропетровськ – Кіровоград та ін. Важливими автомагістралями, що сполучають Україну з сусідніми державами, є Київ – Брест, Київ – Москва, Харків – Москва, Одеса –Кишинів та інші. Україна добре інтегрована в європейську мережу автомобільних доріг з виходом в Ужгороді в Словаччину і Чехію, в Чопі – в Угорщину та Австрію, в  Порубному – в Румунію – в Польщу. Морський транспорт відіграє важливу роль у міжнародних зв’язках нашої країни. На нього припадає чверть її вантажообороту. За середніми відстанями перевезень вантажів ( близько 6000 тис. км.) морський транспорт посідає перше місце серед інших видів транспорту. Найбільші морський порт України – Одеса. Серед інших – Миколаїв, Херсон, Ізмаїл. Пасажирські перевезення здійснюють  в Україні 17 морських портів. Найбільший обсяг пасажиропотоків припадає на порти Чорного моря: Севастополь, Ялта, Одеса. Діють міжнародні поромні переправи з Одеси в Хайфу (Ізмаїл) і Поті (Грузія). Загальна довжина судноплавних шляхів в Україні до 4 тис. км.  По Дніпру та найбільших притоках – Прип’яті та Десні – здійснюється понад 90 % усіх перевезень річкового транспорту в країні. Найбільші порти на Дніпрі – Київ, Дніпропетровськ і Запоріжжя. Судноплавні шляхи проходять також по Дністру, Південному Бузі, Стирі та Горині. Основною річковою магістраллю міждержавних перевезень є Дунай. На ньому діють порти Вилкове, Кілія, Ізмаїл та Рені. Літаками перевозять переважно пасажирів. За середньою відстанню перевезення 1 пасажира повітряний транспорт в Україні посідає перше місце і перевищує залізничний транспорт більш, як у 10 разів. Найбільші міста України мають по 2 аеропорти: в Києві – це “Бориспіль” і “Київ (Жуляни)”, в Одесі – “Центральний” і “Застава”, в Сімферополі – “Сімферопільський” і “Заводський”.  Трубопровідний транспорт призначений для транспортування нафти, газу та інших рідких, газоподібних і сипучих речовин.  Довжина газопроводів у межах нашої країни близько 35 тис. км., нафтопроводів – 2,5 тис. км, нафто продуктопроводів – близько 3 тис. км. Найбільший нафтопровід “Дружба” є транс’європейською магістраллю і в межах України має протяжність 680 км. У межах України нафтопроводи тягнуться до родовища Гнідиці до Кременчука та від родовищ нафти до переробних заводів у Передкарпатті.

У зростанні життєвого  рівня населення велика роль належить сфері послуг:житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт і зв’язок, система побутового обслуговування, освіта, культура і мистецтво, охорона здоров’я, фізична культура і спорт. На сучасному етапі розвитку суспільства загальною закономірністю є зростання соціально-економічного  значення споживання різного роду послуг і галузей, які надають ці послуги.  Основне значення сфери послуг полягає втому, що весь комплекс її галузей забезпечує зростання рівня споживання та вдосконалення його структури. Розширення асортименту життєвих благ, які входять до фонду споживання і задовольняють зростаючі потреби людини – учасника суспільного виробництва, - забезпечує саме розвиток  соціально орієнтованих галузей народно господарського комплексу.

5. Участь України в міжнародному поділі праці

Під міжнародним територіальним поділом праці розуміється процес концентрації в окремих країнах  виробництва товарів та надання  послуг понад необхідні внутрішні  потреби у розрахунку на їхній  обмін або продаж іншим каїнам.

В  сучасних  умовах економічного розвитку  України  зовнішньоекономічні відносини – одна з найважливіших сфер її діяльності. Створення і розвиток цих відносин з усіма  країнами світу, і особливо з найбільш розвинутими, сприятиме інтернаціоналізації виробництва, підвищенню рівня технології та якості продукції. Тільки цим шляхом  Україна  зможе інтегруватися в Європейський і світовий ринок. В той же час структура та обсяги експорту не відповідають стану України у світогосподарських зв’язках. Для України на сучасному  перехідному етапі розвитку її економіки особливо важливим є повне і ефективне  використання зовнішніх економічних зв’язків для вирішення  нагальних науково-технічних і господарських проблем. Розвиток ефективних зовнішньоекономічних  зв’язків дасть змогу Україні швидше подолати глибоку економічну кризу, сприятиме стабільному і швидкому розвитку продуктивних сил і зростанню на цій основі життєвого рівня населення.

Україна як молода суверенна  держава не має достатнього досвіду  налагодження економічних зв’язків з іншими країнами світу. Тому вона робить перші кроки на шляху до входження у світове господарство. Об’єктивними причинами, що перешкоджають нині входженню України як повноправного партнера у світове господарства, є низька конкурентоспроможність її продукції на світових ринках. З вітчизняних промислових товарів на ринках далекого зарубіжжя може конкурувати не більше 1%. Крім того, навіть ті товари, на які є попит на зовнішніх ринках, не відповідають міжнародним стандартам. На розвиток міжнародного поділу праці впливають географічні фактори, нерівномірність поділу природних ресурсів на земній кулі, в тому числі рослинного і тваринного світу, а також відмінності у кліматі та умовах для розвитку сільського господарства тощо. В Україні високий освітній рівень. Варто сказати, що вчені країни зробили третину відкриттів, запатентованих у колишньому Союзі.  Україна підтримує тісні контакти з ученими світу, бере активну участь у різноманітних програмах ООН, у підготовці  національних кадрів.

Обсяг експорту зовнішньої торгівлі товарами України за січень-листопад 2009р. становив 35602,9 млн. дол. США і по відношенню до 11 місяців 2008р. склав 56,6%, імпорту – відповідно 40417,9 млн. дол. та 50,1%. Від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 4815 млн. дол. (за відповідний період 2008р. – також від’ємне 17857 млн. дол.). Коефіцієнт покриття експортом імпорту склав 0,88 (проти 0,78 у січні-листопаді 2008р.). Зовнішньоторговельні операції товарами Україна здійснювала з партнерами з 212 країн світу. Інформацію щодо зовнішньої торгівлі товарами з найбільшими торговими партнерами наведено у таблиці 1 додатка Ж. До країн СНД було експортовано 34% усіх товарів, до країн ЄС – 23,8% (у січні-листопаді 2008р. – відповідно 34,4% та 26,9%). Найбільші експортні поставки здійснювались до Російської Федерації – 21,1%, Туреччини – 5,3%, Китаю – 3,8%, Казахстану – 3,7%, Білорусі – 3,3%, Німеччини та Польщі – по 3,1% від загального обсягу експорту. У січні-листопаді 2009р. зменшились обсяги експорту до більшості головних торгових партнерів, крім Китаю та Індії.

Із країн  СНД імпортовано 43% усіх товарів, з  країн ЄС – 34,1% (у січні-листопаді 2008р. – відповідно 39,5% та 33,6%). Найбільшу  питому вагу в загальному обсязі імпорту  мали Російська Федерація − 28%, Німеччина − 8,6%, Китай − 6,1%, Казахстан та Польща – по 4,9%, Узбекистан − 4%, Білорусь – 3,7%. Порівняно з відповідним періодом попереднього року скоротились імпортні поставки з усіх головних торгових країн-партнерів. Основу товарної структури зовнішньої торгівлі України у січні-листопаді 2009р. складають мінеральні продукти, недорогоцінні метали та вироби з них, механічні та електричні машини, продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості, продукти рослинного походження. Інформацію щодо найважливіших товарних груп у структурі зовнішньої торгівлі України наведено у таблиці 2 додатка Ж. Основні споживачі тваринницької продукції – Росія,  країни Закавказзя й Середньої Азії, макаронних виробів і борошна – Білорусь, Росія, країни Закавказзя і Середньої Азії; цукор вивозиться практично в усі країни СНД, олія – в Білорусь, держави Балтії.

Отже, Україна практично  визначилася в спеціалізації  виробництва і має широкий  ринок збуту на Сході. Найтісніші економічні зв’язки підтримує Україна  з країнами Східної Європи, зокрема з Угорщиною та Польщею. У структурі вивозу в ці країни переважає продукція галузей важкої індустрії: кокс, руда, сірка, чорні метали, устаткування для гірничодобувної і металургійної промисловості, сільськогосподарські машини тощо. Залізну руду Україна вивозить до Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії та інші. Самородна сірка  з України надходить до Чехії, Словаччини, ФРН, Угорщини, Румунії.

В сучасних умовах економічні зв’язки України з країнами Східної  Європи трохи послабилися, але в майбутньому, очевидно, вони розвиватимуться більш ефективно. Україна бере участь в економічному співробітництві з промислово розвиненими країнами світу. Понад 20 країн отримують з України промислову продукцію і промислову сировину. В економічних зв’язках України із зарубіжними країнами використовується науково-технічне співробітництво. До нього належить торгівля патентами, ліцензіями, технічним досвідом («ноу-хау») тощо. Науково-технічне співробітництво сприяє прискоренню темпів економічного розвитку, втіленню найновіших технічних досягнень, раціональному використанню природних ресурсів, автоматизації і механізації технологічних процесів, скороченню строків будівництва сучасних підприємств, підвищенню ефективності капіталовкладень, розширенню сфери міжнародних відносин.

Налагоджується прямі  стосунки Міністерства сільського господарства і продовольства України із зарубіжними  фірмами. Заслуговує уваги співробітництво  з фірмою BASF (ФРН) у галузі впровадження інтенсивної технології виробництва  сої на основі застосування хімічних препаратів фірми.

Отже, перебудова зовнішньоекономічної діяльності України значною мірою  сприятиме її просуванню на світовий ринок та інтегруванню в міжнародну економіку.

6. Проблеми та перспективи розвитку та розміщення продуктивних сил України

Вивчення особливостей територіальної організації продуктивних сил передбачає глибокий аналіз спеціалізації  і комплексного розвитку господарства економічних районів на основі всебічного знання природних і економічних  умов, населення, розселення. Одне з важливих завдань науки про розміщення продуктивних сил полягає у тому, щоб разом з іншими науками, зокрема з економічною і соціальною географією та регіональною економікою, провести порівняльний аналіз ефективності територіальної організації виробництва в різних районах країни. Особливої гостроти набувають проблеми охорони природних ресурсів і навколишнього середовища, бо вони завжди пов'язані з певною територією і є регіональними. Завданням регіональної політики є забезпечення збалансованого комплексно-пропорційного розвитку окремих регіонів з метою успішного функціонування їх господарських комплексів і створення умов, за яких жителі регіонів зможуть вільно реалізувати свої можливості. Головним завданням регіональної політики є обґрунтування та розробка оптимальної територіальної структури господарського комплексу держави.

В минулому регіональна  політика не враховувала особливостей і специфіки окремих територій, що призвело до виникнення значних  диспропорцій у територіальній структурі  суспільно-господарського комплексу. Центральні керівні органи мало приділяли уваги раціональному використанню місцевих трудових і природних ресурсів. Так, Запорізька область за виробництвом валового суспільного продукту на душу населення випереджає Закарпатську в 1,8 рази. На сьогодні економічний потенціал держави зосереджений головним чином у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Харківській і Київській областях, в яких розміщено 47% усіх створених в Україні основних фондів. Разом з Одеською областю на них припадає майже 60% обсягів промислового виробництва. Така нерівновага загальноекономічних і соціальних індикаторів по регіонах посилює політичну напругу в державі і зумовлює необхідність вжиття заходів, які змогли б забезпечити ефективне державне регулювання процесів регіонального розвитку країни. Тому головна увага у регіональній політиці України на сучасному етапі реформування економічних відносин повинна бути спрямована на створення організаційно-правових та економічних умов для забезпечення стабільної роботи підприємств в усіх регіонах.