Региональная Экономика

     Транспортне машинобудування зосереджене в  Кременчуці (великовантажні автомобілі загального призначення, а також підвищеної прохідності, тягачі й автосамоскиди, різні види вагонів, у тому числі для перевезення цементу, вугілля, руди, лісу тощо); в Харкові - велосипеди, мотоцикли, кулькопідшипники, дизель-генератори для потужних тепловозів, тракторні двигуни і самохідні шасі, в Ромнах - тракторні запчастини.

     Верстатобудування зосереджено в Харкові (важкі  круглошліфувальні верстати загального та спеціального призначення, автоматичні  лінії, верстати високої точності з програмним керуванням); в Лубнах - круглошліфувальні і спеціальні колові верстати високої точності.

     У Харкові значного розвитку набула авіаційна  промисловість. Тут виробляють пасажирські  і транспортні літаки.

     Харчова промисловість району за обсягом виробництва закмае друге місце після машинобудування. Вона переробляє місцеву сільськогосподарську сировину - зерно, цукрові буряки, насіння олійних культур, продукцію тваринництва. В районі діють підприємства цукрової, м’ясної, молочної, борошномельно-круп’яної, олійної, жирової, спиртово-горілчаної, кондитерської та інших галузей харчової промисловості.

     Найбільше значення має цукрова промисловість, яка виробляє понад 20 % цукру в  Україні. На території Східного економічного району є 59 цукрових заводів. Лохвицький цукровий комбінат (Полтавська обл.) - одне з найпотужніших підприємств галузі в Україні. До великих цукрових підприємств належать також Куп'янський, Орільський (Харківська обл.), цукрові заводи та цукрорафінадний завод у м. Дружбі (Сумська обл.). Район випускає майже 13 % вершкового масла в Україні. Маслоробна, сироварна промисловість представлена мережею підприємств, розміщених у межах сировинних зон, та молочно-консервними зачодами у Харківській (Круп'янськ) і Полтавській (Кобеляки) областях. У районі працює мережа консервних заводів.

     Хімічна промисловість виробляє мінеральні добрива, пластмаси, кіноплівку, хімреактиви, дубильні препарати, барвники, лаки та іншу продукцію. В районі сформувався  нафтогазохімічний цикл виробництва. Підприємства хімічної промисловості зосереджені у Харкові, тут налагоджено випуск пластмас, лаків, фарб, хімреактивів, речовин побутової хімії, фармацевтичних препаратів; у Кременчуці функціонує нафтопереробний завод, налагоджене виробництво технічного вуглецю; в Сумах виготовляють фосфорні добрива, сірчану кислоту, отрутохімікати, пігменти, лакофарбову продукцію, мінеральні домішки до кормів для худоби; в Шостці випускають кольорову і чорно-білу фотоплівку, стрічку для магнітофонів; у Шебелинці - хімічні реактиви.

     Легка промисловість за вартістю продукції посідає третє місце в районі після машинобудування і харчової промисловості. Текстильна промисловість виробляє вовняні, бавовняні, трикотажні тканини, діють підприємства хутрової та шкіряно-взуттєвої промисловості.

     Найбільшим центром легкої промисловості є Харків. Тут зосереджена швейна, панчішно-шкарпеткова, суконна, взуттєва промисловість, найбільше в Україні хутрове об'єднання, канатний і шкіряний заводи.

     У Полтаві розміщені бавовняно-прядильна, трикотажна, швейна фабрики, шкіряно-взуттєвий комбінат, у Сумах - швейна, суконна і шкіряно-взуттєва фабрики.

     Підприємства  деревообробної і меблевої промисловості  розміщені переважно у великих  промислових вузлах - Харкові, Полтаві, Сумах, Кременчуці.

     Енергетичне господарство району розвинулося на базі природних горючих газів, нафти, привізного з Донбасу вугілля, торфу і гідроенергії Дніпра.

     Особливе  місце посідає газова промисловість. Найбільше газу добувають у Харківській  області. Крім того, тут використовують попутний газ нафтових родовищ та експлуатують родовища Полтавської області із значно меншими запасами газу.

     Торф  видобувають переважно на північному заході і на півночі Полтавської  і Сумської областей. На Східний  економічний район припадає приблизно 1/5 частини виробленої в Україні електроенергії. Виробляють її в основному теплові електростанції. Серед них найбільша Зміївська ДРЕС потужністю 2,4 млн. кВт. Переважна більшість електростанцій Харківської енергосистеми працює на привізному вугіллі, деякі на горючому газі й мазуті. Як місцеве паливо використовують буре вугілля і торф. 

3.6. Посівні площі та валовий збір сільськогосподарських культур. 

     Соціально-економічні й природні умови району зумовлювали  розвиток високоінтенсивного сільського господарства. На сільськогосподарські угіддя тут припадає понад 70 % земельної площі. їх загальна кількість становить 5959,9 тис. га, в тому числі орні землі - 4857, сіножаті й пасовища - 1046,8 тис. га. Осушуються заболочені і перезволожені землі (переважно у Сумській обл.), зрошенням займаються головним чином у Харківській області на площі приблизно 70 тис. га. Більшість сільськогосподарських підприємств спеціалізується на вирощуванні зернових, цукрових буряків, соняшника і на м’ясо-молочному тваринництві. Навколо міст створено овочево-молочні господарства приміського типу. Більше половини посівної площі району припадає на зернові культури, серед яких найбільше озимої пшениці, ячменю, жита, гречки, кукурудзи.

     У районі вирощується велика частка технічних  культур - 12 - 14 %. Цукрові буряки вирощують майже на всій території району, а соняшник - переважно на півдні і південному сході. У західній частині поширені посіви тютюну та ефіроолійних культур. Картоплю й овочі вирощують майже в усіх господарствах, але найбільше навколо великих міст і в південній та західній частині. Вони займають 6 - 10 % усієї посівної площі. Розвинені також садівництво та ягідництво.

     Частка  тваринництва в структурі сільськогосподарського виробництва становить 52,7 %. Розводять  велику рогату худобу, свиней, овець, птицю. Південь має м’ясо-молочний напрям. У південно-східній частині району значного розвитку набуло вівчарство. Переважають тонкорунні вівці. Свинарство – м’ясного напряму. Оскільки провідне місце в сільськогосподарському виробництві Східного району займає тваринництво, то відповідно значні площі угідь зайняті під кормовими культурами (багаторічні трави, коренеплоди, кукурудза). В районі розвинені також рибальство, бджільництво і шовківництво. 

3.7.  Екологічна ситуація в регіоні. 

     Заходи  з охорони навколишнього середовища у Східному економічному районі спрямовані насамперед на ліквідацію негативних наслідків, до яких призводять лінійний розмив і площинний змив земель, засолювання ґрунтів, суфозійно-просадкові процеси. Заплави річок, днища балок перезволожені, в місцях розвідки та видобування нафти забруднюються ґрунти і водойми.

     Ситуацію  можуть поліпшити регулювання стоку, протиерозійні та лісомеліоративні заходи. З цією метою більш як на 70 тис. га створено яружно-балкові  насадження, вздовж берегів річок  і водойм є захисні лісонасадження. На площі 72,7 тис. га функціонують 472 об'єкти та території природно-заповідного фонду.

     Особливої шкоди навколишньому середовищу завдають галузі промисловості, особливо Харківської області, територія  якої належить до екологічно-кризових індустріальних регіонів. Вплив промисловості супроводиться негативними глобальними змінами у повітряному і водному басейнах, надрах і земельних ресурсах. Внаслідок надмірної концентрації забруднюючих виробництв із застарілими технологіями, нагромадження токсичних відходів високого рівня урбанізації відбуваються незворотні процеси деградації природних ресурсів, збільшується захворюваність населення та ін.

     Особливість сучасної екологічної ситуації в  Східному районі полягає в реалізації концепції всебічної екологізації виробничих та суспільних процесів. 

     3.8. Розміщення регіону в системі економічного районування ( Шаблій О.І., Заставний Ф.Д., Пістун М.Д., Поповкін В.А., Качан Є.П.). 

     В Україні можна виділити три економічні зони: Західну, Східну та Південну із своїми характерними ознаками і напрямами економіки. Останнім часом з оригінальною думкою про районування виступив О.І. Шаблій. Він виділив на території України шість соціально-економічних районів: Західний, Центральний, Центрально-Східний, Північно-Східний, Південний та Східний.

     Виділяються своїм оригінальним підходом і особливим  аналізом мережі економічних районів, розроблені такими вченими, як М.Д. Пістун, Ф.Д. Заставний і В.А. Поповкін:

1. М.Д. Пістун: район - Північно-Східний, область - Харківську, Полтавську, та Сумську;

2. Ф.Д. Заставний: район - Подільський, області - Харківська, Тернопільська та Вінницька;

3. В.А. Поповкін: район - Слобідський - Харківська, Сумська і Полтавська області.

      Слід  зазначити, що нами прийнято районування  згідно з мережею економічних районів проф. Ф. Д. Заставного. 

3.9.  Зовнішньоекономічні зв’язки регіону (експорт, імпорт). 

   Сьогодні  своєрідним іспитовим полігоном  інноваційної політики держави є  Технологічний парк “Інститут монокристалів” - об’єднання на юридичній основі суб’єктів наукової, технологічної та підприємницької діяльності різних міст країни, що мають високий інноваційний потенціал. Спеціальний режим діяльності дозволяє їм забезпечити повний цикл впровадження їхніх проектів у життя - від наукових досліджень до промислового випуску продукції, маркетингових досліджень і навчання персоналу.

   Сьогодні  це найбільший в Україні і колишньому Союзі центр з розробки, досліджень і застосування функціональних матеріалів, що використовуються в атомній енергетиці, лазерній, інформаційній та інших галузях сучасної техніки, До цього спектру слід додати ще комплекс робіт, необхідних для комерціалізації наукових розробок, залучення інвестицій у науково-технічну сферу, створення нових технологічних підприємств малого і середнього бізнесу.

   Принцип інноваційності полягає в тому, щоб  всім сферам економіки - видобувній, переробній, аграрній сфері послуг - був притаманний  динамізм, готовність до конкуренції, пошуку і освоєння нових ринків.

   Економічні  зв’язки Східного району:

   1. експорт: є нафта, газ, кінофотоматеріали, ЗБК, продукція нафтопереробки, верстати, трактори, молоко продукція.

   2. імпорт: вугілля, метал, ліс, машини, обладнання. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

1. Волков  С.Г., Гідроенергетика, СПб, 1997.
2. Екологічні проблеми електроенергетичної промисловості. – К., 1992.
3. Єпіфанів А.О., Сало I.B. Регіональна економіка.- К.: Наукова думка 2000.
4. Лишиленко В.І. Регіональна економіка: підручник. - К.: ДП “Інформаційно аналітичне агентство”, 2009.
5. Мартинюк І.В., Механізм регулювання економіки № 3, Т.2, 2009.
6. Непорожний П.С., Попков В.І., Енергетичні ресурси світу, Енергоатомвидат, 1995.
7. Основи екології. Підручник. - К., 2002.
8. Циганенко В.О. Розвиток енергетики України (до 40 х років XX ст.) // Дослідження з історії техніки: Збір. наук. пр. / За ред. Л.О.Гріффена. - К.: ІВЦ “Видавництво “Політехніка”, 2005.