Реформування національної економіки України

• торгівельна й бюджетна політика;
• ступінь втручання уряду в економіку;
• монетарна політика;
• рівень грошових потоків та іноземних інвестицій;
• розвиненість банківського сектора й системи фінансів;
• контроль за рівнем заробітних плат і цін;
• дотримання прав власності, державне регулювання й чорний ринок [8, с. 138].

Чим більший бал за конкретними  визначеними вище чинниками, тим  вищий рівень оцінки втручання держави в економіку й, відповідно, нижчий рівень оцінки економічної свободи. Ліберальні реформи економіки в першу чергу грають провідну роль в створенні сприятливого підприємницького та інвестиційного клімату. Також велике значення реформи мають для усунення бар'єрів для входження на існуючі ринки, особливо на монополізовані, усіляке сприяння розвитку конкуренції

Створення сприятливого конкурентного  середовища для розвитку підприємництва - невід'ємна складова лібералізації  економіки, один із пріоритетних напрямів економічної політики в трансформаційний період. З огляду на це визначалась нова роль держави в забезпеченні розвитку конкурентного середовища. Насамперед, ішлося про те, що держава мала здійснювати контроль за діяльністю реально існуючих на ринку конкурентів та їх взаємодією; постійно аналізувати діяльність потенційних конкурентів; здійснювати державне регулювання суб'єктного складу ринків; припиняти або обмежувати монополістичну діяльність та недобросовісну конкуренцію; впроваджувати антимонопольний контроль за економічною концентрацією; сприяти недопущенню або усуненню руйнівної іноземної конкуренції; надавати державну допомогу та пільги суб'єктам господарювання з метою підтримки конкуренції та недопущення монополізації ринків; встановлювати економічні бар'єри щодо входження на ринок та виходу з нього.

Отже, ліберальні економічні реформи є головною рушійною силою  для розвитку економіки. Без змін та трансформацій, які враховують сучасні  тенденції економічного розвитку, неможливе  зростання економіки будь-якої країни. Для України мало велике значення впровадження ліберальних реформ. Ці реформи дали певні позитивні результати щодо визнання України як самостійної держави міжнародною спільнотою. Європа визнала Україну країною з ринковою економікою. Реформи спряли входження України в світовий ринок.

3. Сучасні тенденції економічного розвитку України

У першому півріччі 2011 р. ВВП України порівняно з попереднім роком зріс на 4,4 %. Стабільно позитивні  показники приросту ВВП протягом 2011 р. дають підстави констатувати завершення економічної кризи в Україні  і початок післякризового відновлення  економіки. Зважаючи на високий рівень відкритості економіки та міжнародну галузеву спеціалізацію промисловості, ключовим чинником формування більшості  позитивних тенденцій розвитку національної економіки у 2011 р. стало становище  у зовнішньоторговельній сфері.

Активізувалося відновлення  складових внутрішнього попиту, яке, втім, поки що не дозволило подолати стагнації галузей, орієнтованих на внутрішній ринок, негативної динаміки інвестицій в основний капітал. Це досі не дає підстав для висновку про  остаточне завершення післякризової  економічної депресії та перехід  економіки України до фази економічного пожвавлення. Через стагнацію інвестиційних  процесів посткризове відновлення  зростання не супроводжується якісними змінами у структурі виробництва  валової доданої вартості. Відтак підґрунтям цього відновлення не стали модернізація національної економіки  та набуття нею сучасного рівня  конкурентоспроможності. Динаміці економіки  України у 2011 р. були притаманні послідовне подолання ризиків макроекономічної дестабілізації 2008-2009 рр. та встановлення відносної усталеності основних показників грошово – фінансової стабільності.

Показовою ознакою монетарної стабілізації слід вважати гальмування  інфляційних процесів. Показника, нижчого  за 10 %, вдалося досягти вперше після 2003 року. Проте потужність немонетарних цінових факторів, пов’язаних з  обмеженістю товарної пропозиції, проявами ринкового монополізму, високою  витратністю виробництв призвела до надмірних цінових «стрибків» за низкою чутливих товарних груп. Це веде до збереження в Україні потенціалу відтворення двозначних темпів інфляції, погіршує умови для накопичення  заощаджень і перерозподілу грошових ресурсів на цілі інвестицій, консервуючи  дисбаланси економічної системи  України. Ознакою монетарної стабілізації стало відновлення довіри до національної грошової одиниці і банківського сектора, що проявилося в активізації  процесів припливу коштів населення  на депозити в умовах відносної курсової стабільності. Разом з тим, в окремі періоди в економіці України  спостерігалися структурні дисбаланси ліквідності, пов’язані з недосконалістю структури емісійного механізму, що відігравало гальмівну роль щодо відновлення економічного зростання. В складній ситуації вибору між ризиками зниження темпів зростання економіки, дестабілізації банківської системи, зростання інфляції та обмежень руху капіталу НБУ традиційно віддавав перевагу фінансовій стабільності, викуповуючи  валюту і стерилізуючи грошову пропозицію за рахунок мобілізаційних операцій, коригування норм резервування і  стимулювання банків до купівлі ОВДП. Приріст кредитів юридичним особам відбувався майже за всіма видами економічної діяльності, крім будівництва. Між тим, не відбулося активізації  інвестиційного кредитування, частка якого за рік зменшилася. Кредитування фізачних осіб мало від’ємну динаміку. Тому відновлення кредитування скоріше  консервувало чинні дисбаланси структури  економіки, ніж сприяло її виходу з кризи на основі модернізації і  оновлення основного капіталу. Додатковим чинником фактичного виключення банківської  системи з числа рушійних сил  післякризової модернізації економіки  України стала переорієнтація банків на купівлю державних цінних паперів. Стан державних фінансів в 2011 р. характеризувався призупиненням негативних тенденцій, притаманних кризовому періоду. Зростання ВВП, доходів населення та прибутків корпоративного сектору мало наслідком збільшення доходів Державного бюджету.

Виконання дохідної частини  зведеного та державного бюджетів у  січні – травні 2011 року продовжило тенденцію, що склалася з початку року, а саме – в цілому до бюджету надійшло коштів на рівні більшому, ніж планувалось. Так, до державного бюджету надійшло 118,0 млрд. грн., що майже на 30 % більше показника 2010 року. Річний план при цьому виконано на 42,3 %. У травні надходження до державного бюджету зростали швидше, ніж в аналогічні періоди попередніх років; основним чинником цього стало залучення до бюджету 10,3 млрд. грн. податку на прибуток підприємств, що майже в три раза перевищує обсяг надходжень травня 2010 року. Окрім того, що саме на травень припадає кінцевий термін сплати податку на прибуток підприємств, таке збільшення було спричинено зростанням світових цін на продукцію експортоорієнтованих підприємств, зокрема металургійної та хімічної промисловості. Ще одним чинником збільшення податкових надходжень стало зростання надходжень рентної плати, обсяг яких у січені – травні 2011 року майже вдвічі перевищив аналогічний показник 2010 року. Зокрема, зросли надходження рентної плати за нафту, що видобувається в Україні (на 2,5 млрд. грн., або більш як втричі), за газовий конденсат (на 0,7 млрд. грн., або більш як у 2,5 раза), за транзитне транспортування природного газу (на 0,5 млрд. грн., або більш як у 1,5 раза). Крім того, загальне покращання економічної ситуації в країні забезпечило зростання інших податкових надходжень у січні – травні 2011 року: ПДВ (+130,5 %), акцизного збору (+112,1 %), податків на міжнародну торгівлю та зовнішні операції (+134,3 %) тощо. Серед особливостей виконання бюджету слід відмітити суттєве збільшення обсягів відшкодування податку на додану вартість, які порівняно з минулим роком збільшилися більш як удвічі та становили 16,7 млрд. грн., з них 2,2 млрд. грн., або 13,2 % було відшкодовано в автоматичному режимі. У розрізі окремих дохідних джерел, як і в попередні місяці 2011 року, напружена ситуація з виконанням річного планового показника у травні склалася з надходженням акцизного податку з вироблених в Україні товарів (рівень виконання – 28,9 %). Основними причинами цього стало зменшення надходжень акцизу з лікеро-горілчаної продукції (надійшло на 0,3 млрд. грн., або на 16,3 %, менше, ніж за аналогічний період попереднього року), а також з нафтопродуктів, інших ніж бензин моторний для автомобілів (зменшення порівняно з минулим роком – 0,1 млрд. грн., або 17,3 %).

Рівень виконання річного  плану видатків зведеного бюджету  за січень – травень поточного року становить 36,4 %, або на 1,7 в. п. нижче, ніж у минулому році. За травень видатки зведеного бюджету зменшилися проти травня 2010 р. на 7,1 %, що пов’язано зі зменшенням видатків на соціальний захист пенсіонерів більше ніж удвічі через скорочення дефіциту коштів Пенсійного фонду. За видатками державного бюджету за п’ять місяців 2011 р. рівень виконання річного плану склав близько 36,7 %, або на 0,5 в. п. вище, ніж у минулому році, та навіть дещо перевищує аналогічний показник докризового 2008 року. Водночас спостерігаються певні зміни пріоритетів у здійсненні видатків. Так, вище середнього рівня виконання державного бюджету в цілому профінансовано лише видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення (+8,3 в. п.) і освіту (+1,3 в. п.). Нижчими щодо середнього є рівні фінансування житлово-комунального господарства (–35,3 в. п.), охорони навколишнього природного середовища (–12,6 в. п.), економічної діяльності (–7,9 в. п.), а також оборони (–6,1 в. п.). зменшилися порівняно з аналогічним показником 2010 року на 15,8 %. Таке зниження відбулося, в основному, за рахунок зменшення видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення малозахищених верств населення та пенсіонерів. Водночас порівняно з травнем минулого року суттєво збільшилися капітальні видатки – в 3,6 раза, що, в основному, пов’язано з підготовкою до Євро-2012.

Дефіцит державного бюджету  профінансовано на рівні 4,1 % від запланованого річного обсягу, що на 22,3 в. п. нижче, ніж у минулому році. Водночас запозичення здійснені на рівні 43,4 % та, в основному, збережені у складі залишків коштів. Такий рівень виконання плану із запозичень перевищуєминулорічний показник на 16,5 в. п. Зберігається позитивна тенденція до зменшення дефіциту державного бюджету порівняно з 2010 роком. Так, у травні він склав 2,4 млрд. грн., що на 21,0 % менше, ніж у попередньому році. Зокрема, загальний фонд виконано з профіцитом в обсязі 3,0 млрд. грн. завдяки надходженням від приватизації державного майна, що у травні становили 5,3 млрд. грн.

Виконання річного плану  доходів місцевих бюджетів за п’ять  місяців 2011 року становить 38,8 %, що є найбільшим значенням за останні роки. Головною відмінністю виконання дохідної частини у травні стало нехарактерне для останніх років зростання надходжень порівняно з квітнем. Одним із основних чинників таких змін було збільшення у 1,5 раза надходжень від зборів за спеціальне використання природних ресурсів. У структурі цих зборів, як і попередні роки, спостерігалося зростання надходжень від плати за землю (на 15,1 % порівняно з травнем 2010 року). Однак варто відмітити значне травневе зростання надходжень від справляння зборів за спеціальне використання води та плати за користування надрами (відповідно у 5,5 та 16,2 раза порівняно з квітнем). Це зростання пов’язано з тим, що саме на травень припадають кінцеві терміни сплати цих зборів за І квартал року, а також з розширенням кількості платників та підвищенням ставок оподаткування відповідно до Податкового кодексу. На 10,6 % зросли надходження податку з доходів фізичних осіб порівняно з травнем 2010 року. Зазначимо також, що унаслідок зарахування до місцевих податків і зборів надходжень від сплати єдиного податку їх обсяги збільшились у понад 2,5 раза (навіть попри скасування значної кількості місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України). Проте порівняно з квітнем 2011 року цих надходжень було на 7,6 % менше.

Обсяги видатків місцевих бюджетів зросли на 27,6 %. Традиційно більшість видатків місцевих бюджетів спрямовувалися на соціально – кул ьтурну сферу. Однак у звітному періоді мало місце зростання у майже 2,3 раза видатків на економічну діяльність, ЖКГ та охорону навколишнього середовища. Основними статями, які демонстрували зростання з початку року, були видатки на будівництво (зросли у 8,1 раза), на сільське господарство (у 4,9 раза), на охорону навколишнього середовища (у 5,4 раза) на житлово-комунальне господарство (у 1,7 раза). Така тенденція продовжувалася й у травні, що призвело до нехарактерного для останніх років зростання видатків місцевих бюджетів (на 1,5 %) порівняно з квітнем. Аналізуючи економічну структуру видатків за ці два місяці 2011 року необхідно відмітити зростання у травні капітальних видатків (на 39,1 %) з одночасним зменшенням видатків на поточне утримання бюджетних установ на 0,4 %.

Ситуація, що склалася у грошово-фінансовій сфері України у 2010 р., засвідчила збереження основних рис докризової моделі фінансової системи, основою  якої були фінансові потоки від експортної діяльності та припливу іноземних інвестицій, зі спекулятивною моделлю фінансового  ринку, високими системними ризиками, підвищеною волатильністю фінансових показників за відсутності ринкових амортизаторів, спроможних послабити  ймовірні шоки. Стабілізація грошово – фінансової сфери у 2011 р. дає підстави констатувати незначну ймовірність «другої хвилі» кризової дестабілізації фінансової сфери України. Проте переважання спонтанних чинників пожвавлення економіки, спрямовуючи її розвиток у напрямку відновлення традиційної експортоорієнтованої моделі, відтворює також високий рівень її залежності від коливань світової економічної кон’юнктури та передумови жорсткої «шокової» реакції в період наступної циклічної рецесії світової економіки. Процеси післякризового відновлення 2011 р. поки що не мали належного впливу на поліпшення у соціальній сфері. Протягом року давалися взнаки як загострення суттєвих проблем соціальної сфери, яке відбулося в кризовий період, так і специфічні соціальні дисбаланси, притаманні посткризовому періоду. Низька ефективність структурних змін в економіці України, значні коливання обсягів виробництва у кризовий та післякризовий періоди знайшли закономірний відбиток у становищі на національному ринку праці. Структурні диспропорції попиту та пропозиції на цьому ринку зумовлюють деформації в галузевій структурі та професійно-кваліфікаційному складі робочої сили. Відновлення економічного зростання не супроводжувалось збільшенням зайнятості спеціалістів та кваліфікованих робітників. Зміни у структурі зайнятості засвідчили про її зростання серед представників найпростіших професій та працівників сфери обслуговування й торгівлі. Зберігається значна частка малоефективних робочих місць. Відсутність умов для ефективного використання національного трудового потенціалу веде до поширення бідності серед працюючого населення: понад 80 % бідних домогосподарств мають у своєму складі бодай одну працюючу особу. Через низький рівень доходів працюючих зростає частка населення, яке потребує державної соціальної допомоги. Між тим, найгострішою проблемою соціальної політики України залишається нераціональне використання коштів, що виділяються на соціальні потреби. Модернізація соціальної підтримки відбувається надто повільними темпами, збільшення обсягів державного фінансування не супроводжується адекватними змінами у системі управління, організації та механізмах надання соціальної допомоги та послуг. Збільшення видатків соціального спрямування не супроводжується подоланням їх головної вади - неадресного характеру. Лише третина сімей, охоплених програмами державної соціальної допомоги, є бідними, а переважна частина соціальних трансфертів надходить до населення, яке за українськими критеріями не може визнаватися бідним. Фінансово-економічна криза посилила розбалансованість пенсійної системи. Зволікання із реформуванням пенсійної системи призводить до поєднання проблем її фінансового забезпечення та соціальної ефективності. Зберігається проблема надмірного пенсійного навантаження на роботодавців, значних рівнів тіньової зайнятості та тіньової оплати праці значної частини працездатного населення, що уповільнює удосконалення солідарної системи і ускладнює формування бюджету Пенсійного фонду. Відтак чинна модель соціальної політики України входить у суперечність з цілями посткризової модернізації економіки та суспільства. Інертність адаптаційних механізмів сприяє поширенню бідності, що відтворює витратний характер системи соціальної підтримки, що наразі склалася на базі універсальних соціальних трансфертів, субсидій на товари та послуги та категоріальних пільг. Відсутність чітких стратегічних пріоритетів соціальної політики спричиняє розпорошення коштів і недостатню ефективність соціальних програм. Рівень гарантованих соціальних зобов’язань держави істотно перевищує її фінансові можливості, а отже перешкоджає ефективному використанню бюджетних інструментів посткризового відновлення та структурної модернізації економіки. Кризовий період 2008-2009 років наочно продемонстрував і закріпив хронічну структурну розбалансованість економіки навіть розвинених регіонів України. Протягом 2011 року позначились позитивні тенденції розвитку регіонів, що свідчить про активізацію процесів післякризового відновлення, проте поряд з позитивною динамікою базових галузей економіки регіонів помітне поглиблення існуючих структурних і регіональних диспропорцій. Результатом посилення дисбалансів системного характеру на регіональному рівні стало погіршення ситуації у сфері соціально-трудових відносин, зниження якості людського капіталу. В умовах кризи та у післякризовий період яскраво проявилась неспроможність більшості громад та регіонів самостійно фінансувати власний розвиток. Посткризове відновлення 2010 р. сформувало логічну необхідність зміни основ формування фінансової бази громад та регіонів у напрямі зменшення залежності її джерел від коливань економічної кон’юнктури. Отже, забезпечення стабільності соціального та економічного поступу у післякризовий період вимагає реалізації стратегії соціально-економічних реформ, спрямованих на зміну економічних механізмів розвитку, досягнення стабільно високих темпів економічного зростання, системну модернізацію економіки країни, післякризове оновлення економіки. Забезпечення належного соціального ефекту від подальшого процесу післякризового відновлення національної економіки вимагає радикальної реконструкції механізмів соціальної політики держави та зміцнення функцій ринку праці як головного джерела отримання доходів населенням України. Україна потребує нової регіональної політики, орієнтованої на раціоналізацію відносин «центр-регіони» та максимальне сприяння освоєнню та використанню власного економічного потенціалу регіонів.