Прогнозування фінансової стійкості підприємства

     Другим  базовим чинником I рівня виступає стадія життєвого циклу підприємства. Вона є основоположним чинником при визначенні загально-економічної мети діяльності підприємства, для досягнення якої будуть спрямовані всі інші його стратегії (стратегія управління обсягами діяльності, стратегія управління власним та позиковим капіталом, фінансова стратегія). На рівні підприємства необхідно велику увагу приділяти з’ясуванню специфіки кожної окремої стадії його розвитку, оскільки специфіка кожної окремої стадії розвитку підприємства буде визначати також потенційні його можливості щодо забезпечення обсягів діяльності, а отже, величини прибутку, формування приросту активів та їх фінансування за рахунок окремих видів джерел, зокрема власними фінансовими ресурсами у необхідному обсязі з метою самофінансування, і разом з цим  опосередковано формуватиме певний ступінь фінансової стійкості та стабільності фінансової діяльності підприємства.

     Чинники II рівня – похідні. Вони є результатом дії основоположних (базових) чинників (фази економічного розвитку системи та стадії життєвого циклу підприємства). До складу чинників II рівня (похідних) належать:

• середній рівень доходів населення;
• демографічна ситуація;
• соціальна політика держави;
• податкова політика держави;
• грошово-кредитна політика;
• амортизаційна політика;
• загальний рівень стабільності;
• стратегія управління обсягами діяльності;
• стратегія управління активами;
• стратегія управління капіталом;
• стратегія управління грошовими потоками.

     Чинники II  рівня бувають як зовнішніми, так і внутрішніми.

     Зовнішні  чинники II рівня  – це такі, вплив яких пов’язаний з характером державного регулювання (податкова, грошово-кредитна, амортизаційна, соціальна, демографічна політика тощо). Від ступеня відповідності видів, напрямів, методів цього регулювання і фази економічного циклу залежатиме характер та глибина впливу деталізуючих чинників, або чинників III рівня.

     До  внутрішніх похідних факторів другого рівня, що забезпечують фінансову стійкість, належать стратегія управління обсягами діяльності підприємства, політика управління його активами, власним і позиковим  капіталом. Розроблена стратегія передбачає загальну потребу в активах, їх оптимальну структуру при одночасному визначенні джерел фінансування цієї потреби та оптимізації структури капіталу, що, в свою чергу, є гарантом досягнення ефективної пропорційності між коефіцієнтом фінансової прибутковості та коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства. Досягнення необхідної пропорційності між коефіцієнтом прибутковості та коефіцієнтом фінансової стійкості має бути основною метою підприємства, оскільки це один із чинників, який  сприяє максимізації його ринкової вартості.

     Чинники III рівня – є деталізуючими. За допомогою їх з’ясовують і деталізують механізм впливу на фінансовий стан підприємства похідних чинників. До чинників III рівня (деталізуючих) відносять:

• середній рівень доходів населення;
• рівень конкуренції;
• рівень інфляції;
• склад та структуру активів;
• стратегію управління власними фінансовими ресурсами та позиковим капіталом;
• стратегію управління ризиком.

     Вплив чинників III рівня на фінансову стійкість  є різним. Тому за їх значущістю одним із найважливіших внутрішніх чинників фінансової стійкості є оптимізація складу та структури активів підприємства. Аналогічним за своїм впливом є також правильний вибір стратегії управління активами. Значною мірою фінансова стійкість підприємства залежить від якості політики управління поточними активами, від того, який загальний обсяг оборотних коштів має підприємство, який розмір запасів та активів у грошовій формі. При зменшенні виробничих запасів та зростанні ліквідних активів підприємство може отримувати більший обсяг прибутку за рахунок залучення в оборот додаткових коштів, однак разом з цим виникає ризик неплатоспроможності підприємства. Оптимізація управління поточними активами полягає в тому, щоб забезпечити достатньо високий рівень прибутковості активів при одночасній мінімізації ризику втрати платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості.

     Другим  за своєю значущістю внутрішнім чинником III рівня є стратегія управління капіталом – оптимізація складу та структури джерел фінансування активів, власних фінансових ресурсів, а також правильний вибір політики управління ними. Iз збільшенням обсягу власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел збільшуються також потенційні можливості підприємства. Важливим є як загальний розмір прибутку, так і структура його розподілу, а саме та частка, яка спрямовується на реінвестиційні цілі.

     Отже, політика розподілу та використання прибутку є одним із основних внутрішніх деталізуючих чинників, що впливають на фінансову стійкість підприємства.

     На  фінансову стійкість підприємства значний вплив мають кошти, що додатково мобілізуються на ринку позичкового капіталу. Збільшення позикового капіталу, з одного боку, приводить до зростання прибутковості власного капіталу, а з другого – надмірне зростання частки позикового капіталу призводить до  зниження фінансової стійкості підприємства, зростання ризику втрати платоспроможності та фінансової незалежності. Отже, у цьому зв’язку особливо важливим є чинник умілого використання ефекту фінансового леверіджу і забезпечення оптимізації структури капіталу підприємства.

     Вплив зовнішніх чинників III  рівня на фінансову стійкість особливо  зростає на стадії економіки кризового періоду. З фінансовою стійкістю підприємства тісно пов’язаний обсяг платоспроможного попиту населення, оскільки зростання обсягу попиту є стимулом до розширення обсягу його діяльності. Останнє потребує зростання активів підприємства, що в свою чергу, обумовлює необхідність пошуку додаткових джерел фінансування цього приросту. Залучення додаткових джерел фінансування призводить до структурних змін у складі джерел фінансування активів, а отже, відповідно впливає на ступінь фінансової стійкості підприємства.

     Падіння платоспроможного попиту, яке характерне для кризового періоду функціонування економіки, призводить до загострення конкурентної боротьби та підвищення рівня конкуренції на ринках різних типів. Гострота конкурентної боротьби – не менш важливий зовнішній чинник фінансової стійкості, оскільки така боротьба призводить до кон’юнктурних змін на товарних, ресурсних та фінансових ринках, що, в свою чергу, є причиною змін цін на продукцію підприємства (що впливає на можливі обсяги реалізації), на матеріальні ресурси (що змінює витрати на виробництво та реалізацію), на фінансові ресурси (що відбивається на можливості залучення підприємством позикових коштів). Всі ці зрушення відразу відбиваються (позитивно чи негативно – залежно від характеру змін зовнішніх чинників) на ступені фінансової стійкості підприємства.

     Зовнішнім фактором третього рівня, що впливає  на фінансову стійкість, є рівень інфляції. Порівняно із стабільним етапом розвитку в умовах економічної кризи зростає вплив інфляції, що негативно відбивається на ступені фінансової стійкості підприємства, оскільки зменшується обсяг його чистого прибутку. Це призводить до зниження обсягу власних фінансових ресурсів, які формуються за рахунок внутрішніх джерел. Зменшення власних фінансових ресурсів підприємств при стабільній чи зростаючій потребі в ресурсах обумовлює необхідність їх запозичення у значно більших обсягах, а це означає, що ціна на позикові ресурси зростатиме, ускладнюватиметься можливість їх використання для збільшення прибутковості власного капіталу, внаслідок чого зросте вартість капіталу підприємства. Все це в сукупності сприяє зниженню ринкової вартості підприємства. [5 c.309-311]

           Градов А. П. стверджує, що будь-яка класифікація факторів служить певним цілям. Враховуючи, що підприємство являється одночасно і об’єктом, і суб’єктом відносин у ринковій економіці, а також те, що воно володіє різними можливостями впливати на динаміку різних факторів, найважливішим являється їх розподіл на зовнішні й внутрішні.

     Внутрішні фактори, що впливають на фінансову  стійкість безпосередньо залежать від організації роботи самого підприємства. Очевидно, що успіх чи невдача підприємницької діяльності багато у чому залежить від вибору складу й структури продукції чи послуг, що створюються підприємством. При цьому важливо не лише правильно вирішити, що виготовляти, а й безпомилково визначити, як виробляти, тобто шляхом застосування яких технологій і яких моделей організації виробництва й управління. Від відповіді на ці запитання залежать фінансові результати і, у кінцевому підсумку, можливість забезпечити фінансову стійкість підприємства. Для її підтримання дуже важливою є загальна величина затрат, а також співвідношення між постійними і змінними витратами.

     Інший істотний фактор фінансової стійкості  підприємства, що тісно пов’язаний з видами продукції чи послуг, що виробляються, - це оптимальний склад і структура активів, а також ефективне управління ними. Стійкість підприємства та потенційна результативність бізнесу значною мірою залежать від якості управління поточними активами, інтенсивності залучення обігових засобів за оптимальною їх структурою, величиною запасів і активів у грошовій формі тощо.

     Наступний значний внутрішній фактор фінансової стійкості – склад і структура фінансових ресурсів, правильний вибір тактики і стратегії управління ними. Чим більше у підприємства власних фінансових ресурсів, насамперед прибутку і фондів, що формуються на його рахунку, тим більша впевненість у збереженні ним фінансової стійкості. При цьому важливий не лише загальний обсяг прибутку, а й структура його розподілу і особливо та частка, яка спрямовується на розвиток виробництва. Отже, політика розподілу  і використання прибутку висувається на перший план у ході аналізу і управління фінансовою стійкістю. Як свідчить практичний досвід, у вітчизняному виробництві сьогодні залишається поза увагою проблема постійного, усталеного вдосконалення методів оцінки затрат праці, використання яких надає можливості визначити реальні затрати праці кожного учасника виробництва, ступінь досконалості його організації, сприйняття та ефективності науково-технічного прогресу.

     Підбиваючи  підсумки, з точки зору впливу на фінансову стійкість підприємства і необхідності врахування даних факторів у загальній системі фінансового менеджменту визначальними внутрішніми факторами є: галузева належність суб’єкта господарювання; структура виробництва продукції чи послуг, які відпускаються підприємством, її частка у загальному платоспроможному попиті; розмір сплаченого капіталу; величина й структура витрат, їхня динаміка порівняно з грошовими доходами; склад майна і фінансових ресурсів, включаючи запаси й резерви, їхній склад і структуру.

     Однак,  в  умовах  ринкової  турбулентності  підприємства  повинні  приділяти  значну  увагу зовнішнім факторам негативного впливу на фінансову стійкість, адже саме вони являються загрозою в теперішніх умовах господарювання.

     Зовнішні  фактори – це компоненти середовища, в якому функціонує підприємство. Вони поділяються на базові та доповнюючі. Основним базовим фактором є наявність законів, якими держава регулює діяльність підприємництва. До інших базових факторів можна віднести наявність та доступність основних компонентів для організації підприємницької діяльності (кошти, приміщення, обладнання, сировина, матеріали тощо), співвідношення фіскальної та економічної функцій податків, яке б давало змогу здійснювати розширене відтворення виробничого процесу; загальна економічна  стабільність  у державі  тощо. Доповнюючими факторами  є: наявність  державної підтримки підприємств; інфраструктура, яка сприяє їх розвитку, процедура реєстрації підприємницьких структур тощо [39, с. 10 - 12].

     Термін  «зовнішнє середовище» включає  у себе різні аспекти: економічні умови господарювання; пануючі у суспільстві техніку й технології; платоспроможний попит споживачів; економічна, фінансова, кредитна політика законодавчої й виконавчої влади; соціальна й економічна ситуації у суспільстві тощо. Зазначені зовнішні фактори справляють вплив на всі аспекти виробничо-фінансової діяльності підприємства і, через них, на його фінансову стійкість.

     Зокрема, В.І Оспіщев і І.В. Нагорна  вважають  за  доцільне  виділити  зовнішні  чинники  фінансової стійкості, до яких відносять: економічні (податкова політика, рівень інфляції конкуренція,  інвестиційний  клімат,  стан  економіки  країни);  соціально-політичні (соціально-політична стабільність, зовнішньоекономічна політика держави, ефективність економічних зв'язків, зміна умов експорту та імпорту, антимонопольна політика); фінансові (рівень відсоткової ставки, кредитна політика,  валютна  політика,  рівень  страхових  тарифів);  демографічні (чисельність та склад населення, рівень життя населення); науково-технічний прогрес (динаміка  інноваційного процесу). В.І. Оспіщев та І.В. Нагорна зазначають, що основними чинниками фінансової стійкості є податкова й кредитна політика,  рівень  розвитку фінансового  ринку,  страхової  справи,  зовнішньо економічних  зв'язків,  використання  порівняльних  та  абсолютних  переваг міжнародного поділу праці [43].

     Особливе  значення має рівень, динаміка й  коливання платоспроможного попиту на продукцію (послуги) підприємства, бо платоспроможний попит визначає стабільність надходження виручки. У свою чергу, платоспроможний попит залежить від макроекономічної кон’юнктури, рівня доходів споживачів – фізичних та юридичних осіб, цін на продукцію чи послуги підприємства.