Продуктивність праці та шляхи її підвищення на підприємстві

    де  ВП — кількість випущеної підприємством продукції (загальний обсяг виконаних робіт) у вартісних одиницях.

    Така  продуктивність праці дає змогу  узагальнити в одному показнику продуктивність праці при виконанні різних робіт та виготовленні різноманітної продукції. Але цей показник має один суттєвий недолік, пов'язаний з тим, що підвищення продуктивності праці залежить від збільшення валового доходу підприємства, одним із шляхів збільшення якого є зростання витрат виробництва, а це дає можливість використовувати на виготовлення продукції дорожчі сировину та матеріали, не збільшуючи віддачу виробництва. Щоб уникнути цього недоліку, можна застосовувати третій метод.

    3) Визначення продуктивності праці у нормативних одиницях. При нормативному методі обсяг виробництва вимірюється і визначається в нормативному робочому часі, а продуктивність праці обчислюється так:

    q= ТФ\Т

    де  Т нормо-год сумарний обсяг виконаної роботи, нормо-год, який визначається по кожній і-й операції нормативно. Нормативи зібрані у довідниках "Збірники з нормативних трудомісткостей виконання робіт" відповідних галузей народного господарства, що розробляються певними міністерствами;

    ТФ. — фактично відпрацьований час на підприємстві, людино-год.

    Цей метод також недосконалий через  свою відносність. Він не дає уявлення про абсолютний рівень продуктивності праці людини, бригади, виробничого  підрозділу тощо. Однак метод дістає поширення за рахунок більш інтенсивного впровадження типових проектів з одночасною розробкою укрупнених калькуляцій витрат праці на виробництво одиниці готової продукції.

    До  обернених показників продуктивності праці належать показники трудомісткості продукції, що визначається витратами  робочого часу на одиницю продукції чи на конкретний комплекс робіт. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       

3. Резерви і фактори росту  продуктивності праці.

    Фактори — це кількісні і якісні перетворення продуктивних сил суспільства, що підрозділяються на матеріально-технічні, організаційні, економічні, соціальні і т.п. 
До числа матеріально-технічних факторів відносять: упровадження досягнень науково-технічного прогресу в напрямку підвищення технічного рівня знарядь і предметів праці, прогресивних технологічних процесів, механізація й автоматизація виробництва і т.п. По укрупненій оцінці дані фактори забезпечують приблизно близько 60% загального приросту продуктивності праці.

    Організаційні фактори: заходи щодо розширення спеціалізації і комбінування виробництва, поліпшення організації робочих місць, підвищення безпеки робочих місць. 
Економічні фактори росту продуктивності праці: матеріальне стимулювання результатів праці, спрямованих на підвищення ефективності виробництва, удосконалення методів планування, обліку продуктивності праці, забезпечення сприятливого фінансового положення.

    Соціальні фактори: підвищення культурно-технічного і морально-політичного рівня промислово-виробничого персоналу, моральні стимули праці.

    Кожний  з факторів оцінюється по економії праці, котра забезпечується при  раціональному використанні робочого часу.

    Найбільш  високі темпи росту продуктивності праці досягаються при використанні максимальної сукупності всіх факторів. Зниження рівня використання перерахованих  факторів — умова виникнення втрат  при здійсненні засобів по забезпеченню росту ефективності виробництва.

    Фактори росту продуктивності праці тісно  пов’язані між собою і по черзі  виступають як умова, а в другому  випадку як наслідок забезпечення резерву від використання факторів.

    Резерви продуктивності праці— це потенційна можливість подальшого забезпечення росту ефективності промислового виробництва. Вони підрозділяються на народногосподарські резерви, галузеві, міжгалузеві і внутрігалузеві. Останні можуть бути представлені як заводські, цехові, дільничні, робочого місця.

    Народногосподарські резерви — це резерви загальнодержавного характеру, як упровадження досягнень науково-технічного прогресу, удосконалювання галузевої структури промисловості і розміщення продуктивності промислового виробництва і керування.

    Галузеві резерви обумовлені розширенням ролі громадської організації виробництва, заснованої на поділі праці (спеціалізація), розвиток виробничих зв'язків (кооперація), економічно виправданим укрупненням промислових підприємств (концентрація), удосконалюванні галузевого планування, керування, що діє і технології і т.п.

    Міжгалузеві резерви відображають можливості окремих  галузей промисловості робити послуги  іншим галузям по забезпеченню росту  продуктивності праці, що можуть бути реалізовані за умови удосконалювання організації і розширення централізованого виробництва інструментів і ремонту основного технологічного устаткування і т.п.

    Внутрівиробничі резерви — це резерви промислових підприємств, що обумовлені розробкою заходів щодо поліпшення використання активної частини основних виробничих фондів і трудових ресурсів, поліпшенню, організації виробництва і праці, скороченню втрат робочого часу, удосконалюванню обліку витрати й економії матеріальних ресурсів.

    Внутрівиробничі резерви, у свою чергу, поділяються на резерви, пов'язані зі зниженням трудомісткості продукції (скорочення витрат робочого часу в розрахунку на одиницю продукції) і резерви робочого часу, як результат удосконалювання організації праці і підвищення рівня використання трудових ресурсів (збільшення фактичного часу роботи як наслідок скорочення простоїв).

    З усього переліку внутрівиробничих резервів росту продуктивності праці найбільш вагомим є економія робочого часу. «Робочий час, навіть коли цінова вартість буде усунута, завжди залишається субстанцією багатства, що створює, і мірою витрат, що вимагаються для його виробництва». Збільшення валового внутрішнього продукту знаходиться в прямої залежності від того, наскільки ефективно усуваються втрати робочого часу.

    Резерви робочого часу — це потенційні можливості його економічного використання, як наслідок ліквідації цілодобових втрат робочого часу, зниження витрат робочого часу в розрахунку на одиницю продукції, тобто зниження трудомісткості продукції, усунення непродуктивних втрат праці, внутрішньо змінних простоїв робочого часу.

    Весь  перелік резервів робочого часу може бути представлений як екстенсивний і інтенсивний шляхи зростання продуктивності праці.

    Інтенсивний шлях відображає економію робочого часу, котра досягається шляхом зниження трудомісткості продукції.

    Екстенсивний  шлях росту продуктивності праці — це потенційні можливості найбільш повного використання робочого часу протягом визначеного періоду часу (година, зміна, доба і т.п.), оцінюються за допомогою коефіцієнта використання фонду робочого часу, тобто відносини фактично відпрацьованого часу одним робітником за визначений період часу, вираженого в людино-голинах до номінального фонду часу, а більш точно до ефективного фонду:

    Резерв  часу — це різниця між номінальним чи ефективним і фактичним часом роботи:

    Реальність  резервів забезпечується на основі реалізації результатів аналізу використання робочого часу, що проводиться в двох напрямках:

    • визначення втрат робочого часу;

    • непродуктивне використання робочого часу. 
 
 
 
 
 

4. Шляхи підвищення продуктивності праці на виробничому  підприємстві.

    Найбільш  загальним та універсальним показником, який відображає ефективність використання трудових ресурсів (персоналу) підприємства є продуктивність праці робітників.

    В загальному розумінні продуктивність праці характеризує її результативність (плідність), тобто оцінює результат  праці, отриманий на одиницю витрат, пов'язаних з використанням трудових ресурсів підприємства. У вузькому розумінні рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляються одним працівником за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік) або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання робіт чи послуг).

    Зростання продуктивності праці може бути забезпечене  при виконанні наступних умов:

1. Зростання  результатів праці при зниженні витрат праці.

2. Зростання  результатів праці при стабільних витратах праці.

3. Сталість результатів  при зниженні витрат праці.

4. Темпи росту  результатів випереджають темп росту витрат праці.

5. Темпи зниження  результатів нижчі за темпи  зниження витрат.

    Пошук та мобілізація резервів зростання продуктивності праці потребує чіткої класифікації факторів, що визначають її рівень.

    Залежно від можливостей впливу підприємства та врахування в практичній діяльності факторів зростання продуктивності праці, їх поділяють на 2 групи - зовнішні та внутрішні.

    До  складу зовнішніх  факторів входять:

  1. Загальноекономічні  фактори, які визначають загальні  умови зростання продуктивності  праці всіх підприємств: політичний  устрій, макроструктури! зрушення в  суспільстві, стадія життєвого  циклу країни, розвиток науково-технічного прогресу та використання його досягнень, освітянський та кваліфікаційний рівень населення, рівень інфляції, рівень матеріального добробуту населення тощо.

  2. Галузеві  фактори, що обумовлюють рівень  продуктивності праці в окремій галузі порівняно з іншими: спеціалізація галузі, стадія життєвого циклу, сталість попиту на продукцію (послуги) галузі, рівень розвитку виробництва товарів, кон'юнктура споживчого ринку, динаміка грошових доходів населення, ступінь впровадження в галузь досягнень науково-технічного прогресу тощо.

  Хоча торговельне  підприємство не може активно впливати на перелічені фактори, воно має враховувати їх в своїй діяльності, перш за все - при розробці перспективних програм розвитку.

  Більш практичне  значення з точки зору мобілізації наявних резервів мають внутрішні фактори зростання продуктивності праці.

Залежно від  характеру впливу в їх складі виділяють  наступні групи факторів:

         - організаційні фактори;

         - технічні фактори;

         - технологічні фактори;

         - економічні фактори;

         - соціальні фактори.

    Змінений  внутрішніх факторів та характеру їх впливу на рівень продуктивності праці  дозволяє знайти й оцінити наявні резерви зростання продуктивності праці та організувати роботу щодо їх мобілізації.

    Забезпечення  зростання продуктивності праці пов'язане, як правило, з необхідністю понесення певних витрат - на купівлю нового обладнання, підвищення рівня оплати праці, проведення ремонту та обладнання об'єктів соціальної сфери, оплату розробки нових технологій, навчання персоналу, збільшення частки прибутку, що споживається, тощо.

Доцільність їх проведення визначається шляхом розрахунку чистого прибутку, отриманому завдяки цим заходам. При цьому слід враховувати всі можливі наслідки впливу - зміни товарообороту, обсягу та рівня доходу, поточних витрат (збільшення та зменшення по окремих групах).

    У країнах з розвинутою ринковою економікою виділяють два направлення в  системах стимулювання робітників підприємства:

       · Стимулювання росту продуктивності праці;

       · Стимулювання підвищення якості робочої сили.

    Серед систем стимулювання росту ефективності виробництва найбільш розповсюдженою є система підвищення продуктивності праці. Наприклад, у Німеччині при  підписанні колективних договорів  про підвищення тарифних ставок керуються  розробленими авторитетними експертами прогнозами росту продуктивності праці та цін. В усіх країнах з розвинутою ринковою економікою широко застосовуються різні системи преміювання за ріст продуктивності праці, економію сировини, матеріалів і т.п. Принцип дії систем преміювання засновано на співставленні норм продуктивності праці, витрат сировини, матеріалів з практичними результатами праці робітників.