Продуктивність праці та шляхи її підвищення на підприємстві

         Київський університет туризму, економіки  і права

Факультет економіки і менеджменту

Кафедра економіки і маркетингу туризму  та готельного господарства 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА 

з блоку  дисциплін „ Економіка підприємства ”

на тему:

 „ Продуктивність праці та шляхи її підвищення на підприємстві ” 
 
 
 
 
 
 

Виконала студентка

21 ОАд групи 2 курсу денної форми навчання спеціальності „Облік і аудит”

Рибка Тетяна Олександрівна 
 

Перевірив

к.е.н., доцент Снігурьов А.І. 
 
 
 
 
 
 

                              Київ – 2008

 

                               Зміст 
 

Вступ

1. Продуктивність праці і її різновиди.
2. Методи визначення продуктивності праці.
3. Резерви і фактори росту продуктивності праці.
4. Шляхи підвищення продуктивності праці на виробничому підприємстві.
5. Висновок

Список використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                              Вступ 

    На  сучасному етапі, в умовах розвитку ринкової економіки в Україні, розвитку великого, малого та середнього підприємництва, загострення конкурентної боротьби, науково-технічного прогресу виникає потреба аналізу. Аналізу фінансово-економічних результатів діяльності підприємства. Це потрібно насамперед заради більш ефективного управління підприємством для досягнення поставлених цілей, а саме: подальшого розвитку підприємства, відтіснення конкурентів і завоювання більшої частки ринку; особливо необхідним є аналіз при спробі підприємства виходу на світовий ринок – для визначення реальних можливостей підприємства.

      У даній курсовій роботі буде розглянуто продуктивність праці, а саме: методи визначення, резерви і фактори  росту та шляхи її підвищення.

      Ключовим  показником у цій групі є шлях підвищення продуктивності. Саме цей показник, який відображає результат діяльності підприємства і підвищення його прибутку. У прибутку акумулюються підсумки всіх сторін роботи підприємства: зростання виробництва продукції та її реалізації відповідно до договорів замовника, ефективність використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, наявних в його розпорядженні.

      Прибуток  за сучасних умов є не тільки показником ефективності роботи окремого підприємства, а й має важливе практичне  значення. Він є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності. Також це одне з найбільших джерел фінансових ресурсів держави.

      Отже, метою даної курсової роботи є  знаходження і доведення кращих шляхів для підвищення продуктивності праці. 
 
 
 
 

               

1. Продуктивність  праці і її різновиди.

 

    В умовах ринкових відносин висока продуктивність праці в кінцевому рахунку  забезпечує ріст обсягу виробництва. 
Продуктивність праці відображає плодотворність, ефективність людської праці в сфері матеріального виробництва.

    Розрізняють індивідуальну, локальну і суспільну  продуктивність праці.

    Індивідуальна продуктивність живої праці відображає продуктивність праці окремого робітника.

    Загальна  продуктивність — це усереднена індивідуальна продуктивність, розрахована на ділянці, у цеху, на підприємстві, у галузі.

    Незважаючи  на велике значення індивідуальної і  локальної продуктивності в господарській  діяльності підприємства, ці показники  не відображають сукупних витрат праці, зв'язаних з виробництвом і реалізацією продукції. Трудові витрати й економія, досягнуті на всіх етапах виробництва, включаючи задоволення споживача, можуть бути враховані тільки в продуктивності суспільної праці, що характеризується економією праці, розрахованої в цілому по народному господарству.

    Рівень  продуктивності праці  (віддача робочої сили) — одна з найважливіших характеристик, що відбиває прогресивність способу виробництва.

    Підвищення  продуктивності праці забезпечує ріст кількості продукції, зробленої в одиницю часу, що Сприяє росту валового внутрішнього продукту, зниженню собівартості і збільшення національного доходу.

    Виготовлення  продукції безпосередньо пов'язане  з живою працею, а також з  минулою працею, упредметненій у  засобах виробництва, сировині, матеріалах. Співвідношення між витратами живої і минулої праці з ростом продуктивності праці змінюється. В міру впровадження досягнень науково-технічного прогресу витрати живої праці в одиниці продукції скорочуються швидше, ніж витрати минулої праці, упредметненої в засобах виробництва. В результаті у вартісній структурі одиниці продукції частка живої праці зменшується, а частка упредметненої праці росте, але збільшується в таких пропорціях, що загальна сума витрат живої і минулої праці, яка включена в одиницю товару, зменшується.

    Ріст  продуктивності праці, як і його рівень, у значній ступені залежить від  розвитку продуктивних сил і суспільства, тобто сукупності засобів виробництва  і трудових ресурсів, що забезпечують їхню роботу. 

    Розрізняють продуктивність суспільної і живої праці. 
Продуктивність суспільної праці — це витрати живої й упредметненої праці (сукупність засобів і предметів праці) у сфері матеріального виробництва. Ріст продуктивності суспільної праці досягається, коли забезпечується сукупна економія трудових ресурсів і засобів виробництва.

    У промисловості для виміру продуктивності, живої (індивідуальної) праці використовуються два показника: виробка і трудомісткість продукції. 
Виробка відображає кількість продукції, виробленої в одиницю робочого часу. 
формула 
де Q – кількість продукції, програма випуску, шт.; 
FРОБ – тривалість робочого часу, год.; 
 
Розрізняють три види виробки: середньорічну, середньогодинну і середньоденну. 
Середньорічна виробка: 
q=Q\P 
де Р – чисельність робітників; 
 
Середньогодинна виробка: 
q cep=Q\Fkop 
де Fкор – корисний фонд часу; 
 
Середньоденна виробка: 
qсрдн= Q\ Fkor*Tзм 
де Тзм – тривалість змыни, год.;

    Виробка може розраховуватися на одного працівника промислово-виробничого персоналу. Вона відображає рівень продуктивності праці у вартісному виразі і являє собою відношення вартості валової продукції чи товарної, зробленої за визначений період часу (декада, місяць, кварта, рік) до середньооблікової чисельності працівників промислово-виробничого персоналу.

    Виробка в натуральних одиницях виміру найбільше  об'єктивно відображають динаміку продуктивності праці і застосовується на підприємствах, що випускають однорідну продукцію.

    Вартісної метод використовується для визначення рівня і динаміки продуктивності праці на тих підприємствах, де номенклатура продукції різноманітна. 
Трудовий метод, заснований на вимірі обсягу зробленої продукції в незмінних нормо-годинах використовується переважно у внутрішньозаводському плануванні.

    Виробка може бути плановою і фактичною. При  визначенні планової виробки в розрахунок приймаються планові показники  обсягу виробництва і чисельності, а при оцінці фактичної — фактично досягнуті результати.

    Показник  виробки, розрахований по валовій чи товарній продукції страждає серйозними недоліками, що спотворюють рівень продуктивності за рахунок включення у валову чи товарну продукцію витрат підприємства-суміжників, що поставляє напівфабрикати і виконує послуги, під впливом структурних зрушень у виробництві продукції, застосуванні матеріалоємності продукції і т.п.

    Трудомісткість  продукції — це витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції чи роботи. 
tp=Tзм\N

    Показники продуктивності праці виробка і  трудомісткість продукції зв'язані між собою зворотньопропорційною залежністю, тобто чим менше трудомісткість, тим вище виробка.

    По  характеру витрат робочого часу розрізняють  три види трудомісткості продукції: нормативну, планову і фактичну.

    Нормативна  трудомісткість продукції — це витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції, розраховані по всім операціям технологічного процесу виготовлення конкретної одиниці виробу по діючим нормах.

    Планова трудомісткість — це витрати робочого часу на виготовлення одиниці продукції, зафіксовані в плані.

    Фактична  трудомісткість відображає реальні витрати праці на виготовлення одиниці продукції. Вона може бути визначена відношенням нормативної трудомісткості до коефіцієнта виконання норм. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

         

2. Методи  визначення продуктивності праці.

 

    Всі методи визначення продуктивності праці поділяються на визначення прямих та обернених показників.

    До  прямих показників належить виробіток  продукції, безпосередньо продуктивність праці. Продуктивність праці, в свою чергу, визначається в натуральних, вартісних і нормативних показниках.

    До  обернених показників належить трудомісткість, що поділяється на планову, фактичну і нормативну.

    Загальний виробіток продукції  — це кількість продукції, що випустило підприємство за розрахунковий період. Але для докладного економічного аналізу ефективності діяльності підприємства слід визначити, скільки виробила продукції окремо взята людина, яку кількість продукції виготовлено за одиницю часу і скільки продукції за певний період виготовляє одиниця устаткування. Таким чином, цікаво визначити саме продуктивність індивідуальної праці.

1. Визначення продуктивності праці в натуральних показниках. 
   • Показник, що характеризує продуктивність окремо взятого робітника: 
   q=Q\Pср.об

де  Q — кількість випущеної продукції в натуральних одиницях по підприємству або його структурному підрозділу;

РСР.ОБ. — середньооблікова чисельність працюючих на цьому підприємстві; 
• Показник, що характеризує кількість продукції, яку випускає одиниця устаткування за певний проміжок часу:

q=Q\Aоб 
де АОБ – облікова кількість устаткування, питома вага якого на цьому підприємстві найбільша (основне устаткування). Такий показник має ще другу назву: технологічна продуктивність, яка зазначається в технічному паспорті основного виробничого фонду.

• Показник, що характеризує, скільки продукції можна виготовити за одиницю часу по підприємству:

q=Q\T 
де Т — час, витрачений на виготовлення всього обсягу продукції.

    Визначення  продуктивності праці в натуральних  показниках є найбільш вірогідним методом, але він має обмежене застосування, оскільки не дає можливості зіставити продуктивність різного устаткування і по різних видах робіт, виконаних в неоднакових умовах, а також у цілому по підприємству. Щоб позбутися цього недоліку, застосовують інший метод.

2. Визначення продуктивності праці у вартісних показниках:

q= BП\Pср.об

q= ВП\ Аоб

q= ВП\ Т