Проблеми повноцінного забезпечення економічної безпеки

Щодо внутрішніх чинників вирішального значення для забезпечення економічної безпеки України  набуває державна структурна політика та її інституційне забезпечення. Насамперед це означає оптимізацію форм власності, проведення науково обґрунтованої і досконалої податкової реформи та формування прошарку ефективних власників і стратегічних власників. Світовий економічний досвід доводить, що організаційно-інвестиційною базою цих процесів є макротехнології і міжгалузеві виробничі комплекси. Саме вини є передумовою конкурентоспроможної структурно-промислової політики.

Зовнішні чинники значного впливу на економічну безпеку країни стосуються всіх сфер зовнішньоекономічної діяльності України – торгівлі, інвестування, кредитування, а також трудової міграції. На сьогодні ¾ експорту України становлять товари, які є або сировиною, або напівфабрикатами з невисокою доданою вартістю. Тому на реалізацію таких товарів не впливає технологічний рівень виробництва та якісні  характеристики конкурентоспроможності. [13]

Погіршення умов зовнішньої торгівлі України у 2009 році свідчить про збільшення диспаритету між експортними та імпортними цінами. Аналіз динаміки індексу умов зовнішньої торгівлі  України показав, що до 2000 року умови торгівлі були сприятливими, далі почалася негативна тенденція, у 2006 році індекс дорівнював 0,84, у 2007 році він дещо підвищився через зростання світових цін на металургійну продукцію, у 2008 році – знову пішов вниз. Але на початку 2010 року у зв’язку з пожвавленням світового попиту на вітчизняну продукцію обсяги експорту збільшились на 24,6%, імпорту – на 20,7%, що дозволило скоротити від’ємне сальдо, яке відображає наявність проблем із рівнем конкурентоспроможності національних товарів (робіт, послуг), та дещо підвищити коефіцієнт покриття та індексу умов торгівлі. [9, C.22]

Слід зазначити, що між  структурою зовнішньої торгівлі країни та рівнем її соціальної безпеки, що вимірюється індексом людського розвитку, існує зв'язок. Згідно зі Звітом HumanDevelopment Report 2010 Україна посіла 75-те місце, як країна з середнім рівнем людського розвитку, серед 182 країн світу. Таким чином випливає ще одна проблема економічної безпеки – трудова міграція, в пошуках кращих умов життя та більш високооплачуваної роботи. Згідно з результатами соціологічного моніторингу Інституту соціології НАН України, на роботу за кордон хоча б раз виїжджали близько 10% дорослого населення України. [12]

На сьогоднішній день Україна  є однією з найбільших країн-донорів  робочої сили в Європі. Незважаючи на те, що з розвитком української  економіки покращилася ситуація на ринку праці і підвищився рівень життя населення, до європейських стандартів все ще далеко. Залишається значним розрив у рівнях оплати праці в Україні та зарубіжних країнах (особливо у перерахунку на іноземну валюту за офіційним курсом), що спонукає українських громадян шукати роботу за кордоном. Трудова міграція, як масове явище, не сприяє наповненню пенсійного і соціального фондів через відсутність відрахувань від заробітної плати заробітчан. Вона призводить до втрати кваліфікації, оскільки особи з високим рівнем професійної підготовки здебільшого виконують за кордоном малокваліфіковану роботу. Щорічно в країну від мігрантів надходить 4,5млрд.дол. на рік, що перевищує суму іноземних інвестицій. Але лише 3,6% заробітчан організовують власну справу.

На мою думку, важливим зовнішнім впливом на національну  економічну безпеку є специфіка  обсягів і структура іноземного інвестування.  Насамперед потрібно розглядати якість інвестування. По-правильному інвестиції повинні залучатися у перспективні й пріоритетні господарські проекти, які виробляють конкурентоспроможні товари. Якщо це не реалізовувати на практиці, то в Україні і надалі випускатиметься нерентабельна продукція, наприклад хімічна та металургійна промисловості, які надходять на малоприбуткові ринки переважно через бартерні схеми.

Необхідно сказати, що у більшості  секторів економіки спостерігається  тенденція до нарощування заборгованості, тобто країна повертає іноземним  кредиторам менше ніж позичає. Надмірно високий тягар зовнішнього боргу, несвоєчасне здійснення платежів по ньому складають значні перепони в функціонуванні національної економіки, підривають можливість проведення незалежної економічної політики і, відповідно, є фактором, який може впливати на економічну безпеку країни. Зростання рівня нагромадження зовнішньої заборгованості в Україні та значна питома частка ресурсів, які відволікають на його обслуговування, зумовлюють дедалі гостріший характер проблеми зовнішньої заборгованості. Наявність державного боргу, його розміри, розміщення і методи погашення прямо чи опосередковано впливають на всі сторони економічного життя країни. На сьогоднішній день зовнішня заборгованість на одного жителя України перевищила $268.

Але поряд з усіма проблемами Україні є кому і чому протегувати. Мінеральна сировина, що добувається в Україні, оцінюється в 2,9-3,8 % світових запасів і в більш $15млрд. Навіть у теперішньому стані вітчизняна промисловість виробляє 5% світової мінеральної сировини і продукції її переробки. Серійне освоєння принципово нових моделей літаків АН-70, АН-140, АН-38, які вважають найперспективнішими моделями XXI століття, реалізація унікального міжнародного проекту – програми ракетно-космічного комплексу “морський старт” і “Глобал стар”, де застосовується вітчизняні ракетоносії “Зеніт” і “Циклон”. З 22 базових технологій ракетно-космічної галузі Україна володіє 17. В промисловому комплексі функціонують 500 конструкторсько-технологічних та наукових організацій, у яких працює понад 65 тис. наукових працівників і 7,7 тис. кандидатів та докторів наук.  [14]

Один з батьків теорії постіндустріального суспільства  Даніель Белл виділяє технологічні “сходи”, по яким піднімаються країни у своєму економічному розвитку. По Беллу, ці «сходи» складається з таких щаблів: 1) ресурсна база (сільське господарство і гірничодобувна промисловість) ; 2) легка промисловість (текстильна, взуттєва й ін); 3) важка промисловість (металургія, суднобудування, автомобілебудування, машинобудування); 4) високі технології (вимірювальні прилади, оптика, мікроелектроніка, комп'ютери, телекомунікації); 5) галузі, що базуються на наукових досягненнях майбутнього – біотехнології, матеріалознавстві, космічних дослідженнях». [11, C.378] 

Я вважаю, що Україна має  всі підстави для реалізації нової економічної парадигми з огляду на наявність потужного внутрішнього технологічного потенціалу. Саме від того, наскільки правильно визначені національні інтереси і наскільки послідовно та рішуче державне керівництво їх відстоює у внутрішніх і зовнішніх стосунках, залежить добробут нації та стан її національної безпеки.

2.2 Проблеми повноцінного забезпечення економічної безпеки

Обрання неадекватної парадигми  розвитку, проведення урядом України  протягом тривалого часу недбалої політики реформування, збільшення криміногенності  суспільства значно ускладнило ситуацію у сфері економічної безпеки  України. Це додало ще більшої ваги питанням з’ясування сутності та розв’язання  проблем економічної безпеки  країни.  
Основним зовнішнім орієнтиром при створенні ефективної моделі відкритої економіки України є збільшення обсягів зовнішньої торгівлі при підвищенні (і навіть в умовах прискорення цього підвищення) співвідношення показників світової торгівлі та валового світового продукту. Так, якщо в 1960 р. воно становило 7 %, в 1970 — 8 %, то в 90-х роках — вже перевищувало 15 %. 

Окрема «больова точка» —  несприятлива динаміка припливу та відпливу капіталу для України. При малих  обсягах інвестицій у вітчизняну економіку, що пояснюється передусім  несприятливим підприємницьким кліматом, відбувається нелегальний відплив капіталу з України. Щоправда, поняття «нелегальність» є відносним. В Україні взагалі дуже обмеженим є право національних інвесторів вивозити капітал та вкладати його в іноземні виробництва (що є звичною справою для переважної більшості держав з ринковою економікою). Краще вести мову про загальні зловживання та джерела походження капіталів, що стають предметом міжнародної взаємодії, а оптимізація правового режиму всередині країни сприятиме й оздоровленню міжнародного інвестиційного процесу.

Звичайно, цей аспект міжнародної  економічної безпеки пов’язаний і з проблемою готовності тих  або інших угруповань, міжнаціональних  економічних блоків та окремих країн  до конкретних торговельно-коопераційних  заходів стосовно України. А це передбачає поступовість та певну етапність процесу інтеграції України в світогосподарські структури. Уточнимо це міркування [7, c. 284].

Етапність інтеграції, звичайно, не повинна сприйматися механічно, з огляду лише на логіку сьогоднішніх переваг. Так, відносна легкість реалізації інтеграційних проектів сьогодні не повинна затьмарювати міркування довгострокового порядку.

Під час розроблення довгострокової стратегії України слід враховувати  такий значущий фактор для гарантування національної безпеки окремої держави, як те, що на сучасному етапі формується виражена триполярна структура поділу світу та зон впливу з високим  протекціоністським рівнем щодо зовнішніх  конкурентів та ліберальних всередині. Це відповідає нинішній ситуації та виражає  баланс інтересів провідних діючих макроагентів міжнародної кооперації та міжнародного поділу праці.

Найбільш актуальним для  України є динамічне формування та розширення ефективно захищеного від товарних надходжень ззовні зі значними загальноблоковими нетарифними  обмеженнями єдиного європейського  ринку з вільним внутрішнім переміщенням людей, товарів, послуг та капіталів, на якому запроваджено єдину європейську  валюту та спільний банк. Підключення до цього ринку сусідів нашої держави — країн Східної та Центральної Європи — означає створення для неї нової системи геоекономічних пріоритетів.

На відносини України  з Північноамериканськими країнами впливатиме створення та подальший  розвиток Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА), а також  формування торговельного блоку  країн АТР за участі потужних та динамічних економік Японії та Китаю. У процесі підготовки або своєї реалізації перебуває і цілий ряд інших регіональних проектів, реалізація яких докорінно змінить існуюче співвідношення центрів геоекономічного тяжіння та сил, які впливають на сам характер сучасної міжнародної кооперації [8, c. 114]. 

Щодо української участі в системі ГАТТ/СОТ в контексті  економічної безпеки, то її слід пов’язувати  з низкою істотних інституційних  обмежень, пов’язаних із здобуттям  нашою державою статусу країни з  перехідною економікою. Це дасть змогу «зарезервувати» за собою право на певний захист національних галузей порівняно з більш ефективними та конкурентоспроможними західними, яким, крім того, попри численні декларації та заклики до торговельної лібералізації з боку західних держав, надаються вагомі протекціоністські пільги на внутрішніх ринках.  
Потенційно вразливою для національної економіки є валютно-фінансова сфера, що особливо проявилося в українській практиці. «Національною специфікою» стала криза неплатежів, виникнення значної заборгованості по заробітній платі та інших соціальних виплатах, особливо гострий бюджетний дефіцит. Важливо також наголосити на тому, що для досягнення належного рівня економічної безпеки держави необхідна трансформація ідеології взаємовідносин України та міжнародних фінансово-кредитних установ.  
З проблемами валютно-фінансової сфери України пов’язана і висока залежність від міжнародних фінансово-кредитних установ. Використання кредитно-фінансової й технічної допомоги з боку міжнародних фінансових інституцій є необхідним для динамізації економічного розвитку та структурної трансформації економіки в Україні. Але реалізація відповідних програм можлива лише за умови використання набутого досвіду співробітництва з міжнародними фінансово-кредитними установами, урахування національних особливостей і макроекономічної і фінансової ситуації, на основі максимальної гарантованості національних інтересів України. Адже відомо, що в багатьох країнах мали місце негативні наслідки реалізації проектів та настанов МВФ, про що свідчать як події другої половини 90-х років, так і економічний колапс в Аргентині 2002 р.  
Енергетична безпека держави — це можливість надійно забезпечувати потреби національного господарського комплексу паливно-енергетичними ресурсами, які є достатніми для підтримки життєдіяльності відповідних галузей і видів виробництв та соціальної сфери.  
Факторами, що загрожують державним інтересам в енергетичній сфері, є:

• надзвичайно висока енерговитратність виробництва та значно більші обсяги споживання пального порівняно з випуском ВВП у країні, неощадливе споживання енергоносіїв; 
• неефективне споживання електроенергії, опалення та газу в побуті, використання морально застарілих та неощадливих нетеплоізоляційних проектів у процесі житлового будівництва, відсутність побутових лічильників газу, тепла, води;
• застарілість, фізична амортизація та моральна невідповідність сучасним вимогам потужностей нафто- та газопереробної галузі, зношеність нафто- та газомагістралей, висока їх аварійність;
• структурна деградація вуглевидобувної галузі через низьку технічну озброєність гірничих розробок, неповне видобування вугілля, збереження неефективних збиткових шахт, кризу неплатежів;
• залежність держави від одного вектора імпорту енергоносіїв — з СНД (Росії та Туркменістану), що спричиняє неприпустимо значний вплив обмеженої кількості міжнародних суб’єктів, власне Росії, на економічну політику України;
• несприятливі умови функціонування українських АЕС, які, фактично, перебувають в аварійному стані та значною мірою виробили свій ресурс;
• велика заборгованість атомним електростанціям з боку споживачів, триваюча невизначеність багатьох питань щодо Чорнобильської АЕС;
• відсутність ефективної стратегії щодо впровадження альтернативних видів енергетики;
• недостатньо ефективний контроль за станом та будівництвом транспортної інфраструктури;
• відсутність чіткої загальної державної стратегії щодо оптимізації споживання енергоносіїв, зокрема імпортованих з інших країн, що спричиняє посилення економічної, у тому числі енергетичної, залежності [7, c. 305].

В умовах сучасної глобалізації ступінь інтегрованості окремої  країни в міжнародний господарський  простір також стає одним із важливих компонентів національної економічної  безпеки. Це відповідає тому, що залучення певних країн до тих або інших угруповань об’єктивно сприяє тенденціям зростання, скорочує технічні та трансакційні витрати. Рух шляхом дедалі більшої лібералізації й економічної взаємної залежності, регіоналізації стає ключовим чинником конкуренції між країнами, забезпечення динамізму просування вперед і в такий спосіб — стабільності і гарантованого, безпечного національного розвитку.