Природа і специфіка циклічності економічної динаміки

         Завдяки фундаментальним дослідженням наукової школи економічної динаміки, спрямованим на комерціалізацію та задоволення ринкових потреб у інноваційних продуктах управління, здійснюються прикладні розробки з моделювання процесів управління проектами, фінансового й податкового менеджменту; рейтингового управління підприємствами й установами; прогнозування економічних показників за допомогою нейронних мереж і генетичних алгоритмів; імітаційного моделювання бізнес-процесів підприємства; реінжинірингу систем управління організаційним проектуванням; удосконалення систем управління персоналом, систем мотивації й компенсації праці на підприємствах; впровадження динамічного портфеля замовлень у плануванні виробництва; впровадження методології управління підприємством "Виробництво без втрат".

        Партнерами Науково-дослідного інституту проблем економічної динаміки є Інститут економіки промисловості НАН України (м. Донецьк), Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України" (м. Київ), Інститут регіональних досліджень НАН України (м. Львів), Інститут проблем ринку і економіко-екологічних досліджень НАН України (м. Одеса), Інститут економіко-правових досліджень НАН України (м. Донецьк). Споживачами результатів досліджень виступають промислові підприємства України, зокрема ВАТ "МК "Азовсталь" (м. Маріуполь), ДПП "Укрпромводчормет" (м. Донецьк), Українська гірничо-металургійна компанія (м. Київ).

       Розширення спектра фундаментальних розробок, розвиток прикладних досліджень, їх адаптація до потреб конкретних замовників і реалізація на комерційній основі вимагають удосконалення організаційних форм взаємодії дослідницьких організацій, інтеграції їхньої діяльності в спільних комерційних проектах. Інтеграція Науково-дослідного інституту проблем економічної динаміки в структуру Відділення економіки НАН України сприятиме ефективнішому використанню його потенціалу шляхом залучення наукового колективу до здійснення спільних досліджень і реалізації проектів з науково-дослідними інститутами НАН України, просуванню наукових результатів і впровадженню практичних розробок на базі підприємств-контрагентів. 
 
 
 

Розділ  ΙΙ. Циклічність як форма економічного розвитку

Фази  економічного циклу

     Циклічність - це форма руху національної економіки та світового господарства в цілому, що припускає зміну революційних і еволюційних стадій розвитку економіки, економічного прогресу.

     Коливальна  економічна динаміка спостерігається майже два сторіччя, з того часу як в рамках капіталістичного суспільства  здійснився   перехід до   індустріального виробництва.  Циклічний    розвиток економіки супро-воджується високим рівнем економічної активності, а потім спадом цієї активності до рівня  нижче за допустимий. Періодична повторність економічних спадів веде до зубожіння, голоду, страждань, самогубств людей, що не може не турбувати розвинуте цивілізоване суспільство.  Тому   проблема циклічності завжди привертала увагу вчених-економістів і сьогодні залишається однією з центральних проблем економічної теорії. Цю проблему вивчали такі видатні дослідники цього феномену, як А.Шпітгоф, М.Туган-Барановський, К.Маркс, Т.Веблен, І.Мітчелл, Дж.Хікс, Дж.М.Кейнс, Й.Шумпетер і багато інших. Проблеми циклічності намагалися пояснити ще філософи Стародавньої Греції. Історично їх пов'язували то з циклом руху Венери, то з появою плям на Сонці чи світовими війнами та соціальними революціями. Більшість сучасних економістів вивчають причини циклічності через аналіз внутрішніх і зовнішніх факторів, які впливають на характер циклу, його тривалість, специфіку проявів окремих фаз.[1,c 526]

     До  зовнішніх факторів можуть бути віднесені  об'єктивні та суб'єктивні обставини, які викликають періодичну повторюваність економічних явищ і які знаходяться поза економічною системою:

- війни, революції, та інші політичні потрясіння;

- відкриття крупних родовищ золота, урану, нафти та інших цінних ресурсів;

- освоєння нових територій і пов'язана з цим міграція населення, коливання чисельності населення планети;

- потужні  прориви в технології,  винаходи та  інновації,  які дозволяють радикально    змінити    структуру    суспільного виробництва.

     Внутрішні фактори притаманні самій економічній  системі, і вони можуть викликати як підйоми, так і спади економічної активності через певні проміжки часу. Серед них виділяють:

- фізичний  строк  служби  основного  капіталу  (рухомого  та нерухомого);

- особисте споживання, скорочення або зростання якого впливає на обсяг виробництва та зайнятості;

- інвестування,    тобто    вкладення    коштів    у    розширення виробництва, його модернізацію,  створення  нових робочих місць;

- економічну політику держави щодо виробництва, попиту та споживання.

     Пояснити  циклічність руху економіки дією тільки зовнішніх або внутрішніх   факторів   неможливо,   тому що економічний цикл прискорює і гальмуг економічну систему, використовуючи їх разом.

    Розглядаючи економічні цикли та їх причини, австрійський економіст И.Шумпетер висунув ідею про трициклічну схему, тобто про коливальні процеси в економіці, що здійснюються, так би мовити, на трьох рівнях. Він назвав ці цикли іменами Н.Д.Кондратьєва, К.Жупіяра та Дж.Кітчіна - вчених, що відкрили цикли тривалістю відповідно в п'ятдесят п'ять років, десять років і три роки 4 місяці.

     Головною  причиною довгохвильових коливань М.Д.Кондратьсв вважав наявність у складі сукупного  капіталу особливих частин, що мають тривалий термін дії: великих засобів виробництва, споруд, устаткування, а також кадрів кваліфікованої робочої сили. У цілому концепція російського науковця визнана як теорія, що містить комплексний опис феномена довготривалих коливань.

     Найчастіше  в економіці розвинутих країн  зустрічаються середні промислові цикли - тривалістю 8-10 років, але на ділову активність впливають і всі інші. Протягом одного великого циклу відбувається декілька середньострокових коливань, матеріальною основою яких є фізичне оновлення основних засобів виробництва, насамперед їхньої найактивнішої частини - знарядь праці.

     Малі економічні цикли Дж.Кітчіна матеріальною основою мають процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Малі цикли розмежовуються грошовими кризами, що повторюються з певними закономірностями. Вони характеризуються особливою гостротою та інтенсивністю - або накладаються на промислові кризи, або ж мають самостійний розвиток.

   Економічні цикли (цикли  ділової активності) означають коливання економічної активності, рух виробництва від початку попереднього до початку чергового кризового спаду.

   Кожен з економічних циклів унікальний, але водночас усім їм притаманні певні загальні риси, передусім однакова послідовність фаз циклу: піднесення; спад або криза (рецесія); депресія; пожвавлення (рис.1). На різних етапах економічного розвитку суспільства і за різних конкретних умов відтворення цикл і його фазипроявляються по-різному.

Рис.1. Фази економічного циклу в їхній послідовності та взаємозв'язку 

     Головною  фазою циклу вважають кризу (спад, рецесію, скорочення ділової активності). Вона ніби підводить підсумок попередньому циклу і відкриває новий цикл. Головні особливості кожного циклу (його загальна тривалість, співвідношення між окремими фазами) визначаються перш за все характером і глибиною кризи. Без кризи не було б циклу, оскільки саме періодичне повторення кризи надає економічному відтворенню циклічного характеру. Однак, розглядаючи кризу як вирішальний момент циклу, не можна ігнорувати інші фази циклу. В кожній фазі циклу містяться умови її перетворення в іншу фазу, і, отже, увесь розвиток циклу заснований на саморусі. [2,c 408]

     Економічна криза - це більш або менш регулярно повторювані тимчасові падіння виробництва, що виникають внаслідок порушення економічної рівноваги. Вона  характеризується: порушенням макроекономічної рівноваги, розбалансуванням взаємодіючих структур; перевиробництвом з наступним падінням обсягів виробництва, нагромадженням товарних мас в оптовій торгівлі; падінням товарних цін; зростанням безробіття, збільшенням незайнятих виробничих потужностей; падінням рівня реальної заробітної плати, інших доходів, прибутків підприємств, життєвого рівня населення; зниженням платоспроможного попиту населення, зменшенням обсягів оптової та роздрібної торгівлі; крахом грошово-кредитних зв'язків; наростанням системи взаємних неплатежів; кредитною напругою, злетом норми позикового відсотка; нестачею грошової маси, високими темпами інфляції; масовим знеціненням капіталу, завмиранням інвестиційних процесів; падінням курсу акцій, біржевою панікою; масовим банкрутством підприємств; зростанням соціальної напруженості у суспільстві тощо.

     Скорочення  виробництва у період кризи триває доти, поки не буде встановлена рівновага, тобто відповідність попиту та пропозиції, припинення кризовою падіння та розсіювання  товарних запасів відбувається внаслідок  зниження цін, виробничих потужностей і товарних запасів (у вартісному вираженні), а також шляхом посилення вивозу товарів на зовнішні, в основному колоніальні ринки. Після цього кризове падіння припиняється, а економічна система входить у фазу депресії.

     Депресію, застій або дно економічної активності справедливо порівнюють з післяшоковою ситуацією. Рух капіталу в'ялий і нечіткий, він ніби набирається сил перед новим штурмом. Цьому сприяють поступове відновлення перерваних кризою зв'язків, переливання капіталу у більш перспективні сфери застосування, а головне - масове оновлення основного капіталу досягає таких розмірів, що виникає його надлишок або така його кількість, для якої зниження норми прибутку не врівноважується зростанням її маси. У цьому випадку додаткові інвестиції не приносять додаткового прибутку. Іншими ознаками депресії є: стабілізація виробництва на найнижчому рівні; призупинення інфляційних процесів; збереження високого рівня безробіття; норма позикового відсотка висока; починають відновлюватися господарські зв'язки; стабілізуються і поступово зменшуються товарні запаси. Внаслідок цього - поступове поширення реанімаційних процесів, наростання позитивних тенденцій. Зв'язок депресії з кризою полягає передусім у відновленні основного капіталу (який під час кризи був зруйнований фізично), але вже на новому, більш високому технічному рівні. Тому у наступному циклі економіка досягає більш високої точки піднесення.

     Депресія  переходить у наступну фазу циклу - пожвавлення (розширення ділової активності), яка характеризується тим, що тут уперше після початку кризового падіння відбувається розширення попиту на засоби виробництва та робочу силу; оновлюється основний капітал; починається модернізації виробництва; відновлюється економічне зростання; зростають прибуток, заробітна плата, позиковий відсоток; скорочується безробіття. У суспільній свідомості посилюються позитивні сподівання, розширюється бізнесова активність. У ході пожвавлення відновлюється докризовий рівень економічного розвитку і готується майбутнє піднесення. Відновлюється докризовий стан економіки.

     Піднесення, або пік ділової активності характеризується тим, що економіка виходить на рівень, який перевищує всі попередні рубежі. Економічне зростання прискорюється, поліпшуються всі показники ринкової кон'юнктури, передусім збільшується платоспроможність попиту. Це сприяє зростанню товарних цін, збільшує прибутки, стимулює пропозицію. Особливо великих розмірів досягають кредитно-фінансові операції, а також спекулятивні операції на біржах. Але саме у цей, найбільш сприятливий для економіки період, в її надрах зріють передумови майбутнього падіння. До певного часу розвиток цих передумов приховується багатоланковою та розгалуженою торговельною мережею, розвинутою кредитною системою, створенням штучних дефіцитів у результаті спекуляцій на зростанні цін. І лише у період кризового падіння виявляється дійсний стан речей, справжні масштаби нерівноваги ринкової економіки.

     Фазам економічного циклу відповідає зміна  фаз бізнесової активності в економіці: піднесення означає пік ділової активності, спад супроводжується стисненням ділової активності, депресія - це дно ділової активності, а пожвавлення - розширення ділової активності. Основними індикаторами фази циклу ділової активності служать: рівень зайнятості, рівень безробіття, обсяг випуску.[5,с 411] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Сучасна теорія циклів

     Сучасна теорія циклів являє собою певну сукупність різноманітних моделей із деякими спрощеннями, що формалізують процес економічної динаміки, найбільш відомі з яких подані нижче.

     Гіпотетична модель ділового циклу А. Бернса й У. Мітчелла. Перша серйозна спроба узагальнення в теорії економічних циклів була почата Артуром Бернсом і Уеслі Мітчеллом у їхньому дослідженні, що було частиною широкомасштабного проекту, проведеного протягом декількох десятиліть Національним бюро економічних досліджень (США). Одна з основних гіпотез, що лежать в основі підходу в даній моделі, полягає в тому, що динаміку рядів випуску і зайнятості обумовлює економічний ріст, відомий як зростаючий тренд, а цикл ділової активності являє собою коливання навколо тренда.