2.2. Наслідки девальвації долара
у 2008 році. Світова економічна
криза.
Починаючи з 2006 р. обидва позитивні
для споживача фактори практично
зникли: вартість грошей піднялася, а
ціни на житло стали знижуватися,
тоді як борги та фінансові зобов’язання
нікуди не ділися. Рівень прямих видатків
на обслуговування іпотечних і споживчих
кредитів у використовуваному доході
родин піднявся до історичного максимуму
– 14,5%, а з урахуванням зобов’язань
по оплаті оренди, страхування й
оподатковування житла й оренди
автомобілів ці виплати наблизилися
до 20%. По оцінках американського Центру
житлової політики частка домогосподарств,
що витрачають на оплату житла більше
половини своїх доходів, виросла
в США з 1997 по 2005 р. на 88% (з 2,4 млн. до
4,5 млн.). [11]
Надзвичайно щільна і переплетена
взаємопов’язаність фінансових установ
на ринку призвела до того, що криза,
яка мала б стосуватися лише кредитних
установ, що працюють на ринку високоризикованих
позичок, вплинула спочатку на американську
фінансову систему, а потім і на загальносвітову.
Під час стрімкого зростання ринку високоризикованих
позик, банки, які до цього працювали лише
з надійними позичальникам, почали вкладати
свої активи у компанії, що працювали на
вищезазначеному ринку. Фактично, більшість
найбільших американських та світових
банків (Merrill Lynch, Citigroup, Bank of America, UBS, Barclays,
HSBC, Northern Rock, BNP Paribas, Deutsche Bank, JPMorgan) тривалий
час кредитували та мали у власності акції
компаній, що працювали на ринку високоризикованих
кредитів. Відповідно, банкрутство цих
компаній призвело до того, що банки були
змушені списувати заборгованості. Так,
наприклад, банк Merrill Lynch заявив про списання
15 млрд. дол.. заборгованості, Citygroup – 18
млрд.дол., а швейцарський банк UBS – про
рекордну суму в 37 млрд. дол.. заборгованості
(18,4 млрд. у 2007 році та 19 млрд. у 2008) [12].
Іпотечна криза в США
спровокувала іпотечні кризи в Європі
та країнах Азії, де мали місце схожі
схеми кредитування. При чому, кризи
зачепили як високорозвинені країни,
на зразок Великобританії, Іспанії, Японії,
так і країни що розвиваються, на
зразок Казахстану. Відповідно, збитки
почали зазнавати не лише банки світового
масштабу, а й локальні банки. За
оцінками експертів інвестиційного
банку Goldman Sachs, фінансові установи всього
світу зазнали за 2 роки кризи 1,2 трлн. дол..
збитків, при цьому тільки американські
установи зазнали збитків на суму 460 млрд.
дол. [16].
Такі значні збитки призвели
до обвалу фондових ринків світу. За 2007
рік цінні папери на світовому
фондовому ринку подешевшали
на 5 трлн. доларів США. В результаті,
інвестори переключили свою увагу
з фондового ринку на товарний
ринок, що призвело до зростання цін
на нафту та золото. Це в свою чергу
спровокувало зростання загальносвітової
інфляції та зменшення темпів росту
світової економіки.
Девальвація долару США призвела
до світової економічної кризи у
2008 році. Серед комплексу чинників,
що характеризують світову фінансову
кризу,
ключовими є наступні.
1. Дефолт системи іпотечного
кредитування в США, банкрутство
найбільших у світі
американських інвестиційних банків,
що спричинило обвал
світового фондового ринку.
2. Падіння світових
цін на нафту—зі 147 доларів
за барель в липні 2008
року до 47 в листопаді
цього рок. Цей процес триває,
й спричинив глобальне
падіння цін на енергоносії.
3. Руйнація світової
кредитно-фінансової системи спричинила
втрату
реальної платоспроможності
населення та (відповідно) падіння
рівня
промислового виробництва
на всіх ланках технологічного ланцюжка.
4. Масштабне (від 10% до 40%)
падіння ВВП національних
економік країн,
що орієнтовані, насамперед,
на експорт енергоносіїв та сировини
й залежні від
світової кредитно-фінансової
кон’юнктури.
Глобальні зрушення на світовому
фінансовому ринку призвели до суттєвої
реструктуризації сфери міжнародного
інвестиційного банківського бізнесу.
Вересень 2008 року увійшов в історію
цієї галузі як місяць, коли на Уолл Стрит
зникли із біржевих бюлетенів два провідних
світових фінансових інститута - инвестбанк
Lehman Brothers та брокерський дім Merrill Lynch. Один
із найвідоміших в світі інвестиційних
банків 158-річний Lehman Brothers 16 вересня 2008
року офіційно проголосив про своє банкрутство
і попросив захисту від кредиторів згідно
11 статті про банкрутство. Цей банк був
четвертим за величиною американським
банком і мав в різних країнах світу 126
філіалів. Активи Lehman Brothers складали 680
млрд.дол, він мав більш ніж 100000 кредиторів
у всьому світі.
Уряд США відмовився
врятувати банк через придбання
його проблемних активів, хоча
і робив певні спроби спонукати
до цього консорнціум найкрупніших
банківських установ країни. Такі переговори
зазнали невдачі і банкрутство найстарійшого
американського інвестбанку Lehman Brothers
стало найкрупнішим в історії банківського
бізнесу. Воно мало надзвичайно складні
негативні наслідки для функціонування
всієї світової фінансової системи. Крах
американського гіганту надзвичайно збільшив
невпевненість і ризики ("якщо збанкрутів
Lehman, то може збанкрутіти будь-який")
і зруйнував залишки довіри між учасниками
фінансового ринку. Ще одному інвестиційному
банку - Merrill Lynch в останній момент вдалося
уникнути банкрутства завдяки придбанню
його Bank of America [1]. Ці події поставили під
питання саму бізнес-модель розвитку незалежних
інвестиційних банків. Із 5 нью-йоркських
інвестбанків, які тривалий час домінували
в США і в усьому фінансовому світі, залишилися
тільки два - лідер ринку Goldman Sachs і його
конкурент Morgan Stanley.
Банкрутство Lehman Brothers
та Merrill Lynch спричинило надзвичайне підвищення
рівня систематичного ризику, тобто ризику
всієї фінансової системи, що призвело
до швидкої ланцюгової реакції і втрати
вартості всіх фінансових інституцій
та довіри до них, значних мультиплікативних
негативних ефектів на всі сфери глобальної
економіки [1].
Криза вразила і
деякі найбільші універсальні
банки світу. 26 вересня 2008 року
відбувся крах кредитно-ощадного
банку Washington Mutual (WaMu), який втратив за
2008 рік 95% своєї вартості. Він був взятий
під контроль Федеральною корпорацією
страхування депозитів США (FDIC). Це банкрутство
стало найкрупнішим в історії американського
банківського сектору. Депозитні активи
Washington Mutual на суму 136 млрд.дол. були продані
всього за 1.9 млрд.дол. банку JP Morgan Chase. На
межу виживання була поставлена одна із
найкрупніших фінансових компаній Європи
- Fortis, зокрема, її банківський підрозділ,
у зв'язку із крупними списаннями по знеціненим
кредитним деривативам і масовим відпливом
клієнтських грошей [17]. Найбільший німецький
банк Hypo Real Estate, що фінансує масштабні
проекти в сфері нерухомості, в жовтні
2008 року також постав перед перспективою
банкрутства. Він був змушений звернутися
по допомогу до створеного федерального
Фонду стабілізації фінансового ринку,
щоб отримати кредитні гарантії Бундесбанку
у розмірі 15 млрд. евро. В надзвичайне скрутне
становище потрапили ще десятки провідних
європейських банків, наприклад, відомий
англійський банк HBOS Ріс, Banco Portugues de Negocios
(BPN) в Португалії, Parex Banka у Латвії.
Подальше поглиблення
світової фінансової кризи було
пов'язане із її розповсюдженням
на ринки країн, що розвиваються.
Якщо спочатку епіцентром кризи
були США та промислово розвинуті
країни Європи та Азії, то згодом
імпульси кризи почали передаватися
в країни, що розвиваються, викликаючи
тут стрімке падіння котирувань
акцій та дестабілізацію валютних
курсів та банківських систем.
Як вже згадувалося, після того,
як влітку 2007 року відбулося значне
загострення іпотечної кризи
в США, більшість провідних американських
банків зробили ставку на операції на
ринках країн, що розвиваються.
Але сподівання
банків США компенсувати в
2008 році свої втрати на американському
ринку за рахунок високодохідних
операцій в країнах, що розвиваються,
не справдилися. Падіння цих
ринків ще більше ускладнило
становище банків і збільшило
їх збитки. За вісім місяців
2008 року зведений індекс ринків
країн, що розвиваються, втратив
майже 60%, тобто знизився до
чотирьохрічного мінімуму. В результаті
американські банки знову зазнали
величезних збитків. В листопаді
2008 року гострі проблеми із
ліквідністю відчули американські
гіганти Citigroup і Goldman Sachs. Так, Goldman Sachs
в 2006 році придбав акції Industrial and Commercial
Bank of China (ICBC). Вартість пакету акцій на
кінець серпня 2008 року складала 7,1 млрд.дол..
Однак лише за декілька наступних місяців
котирування акцій ІСВС впали на 40%.
Після банківського
сектору, який найбільше постраждав
від шоку іпотечної кризи, в
другій половині 2008 року ризики
почали розповсюджуватися і на
страховий сектор та бізнес
хеджфондів. Оскільки протягом 2007 і першої
половини 2008 року іпотечні цінні папери
та муніціпальні облігації драматично
погіршили свої рейтинги, страховим компаніям
доводилося витрачати все більше зусіль
на їх підтримку. Це, в свою чергу, викликало
проблеми їх ліквідності і призвело вже
до погіршення рейтингів самих страхувальників,
значно обмеживши їх можливості залучати
нові ресурси для операцій. Так, American International
Group (AIG), найбільша в світі страхова компанія
(із глобальними активами більше 1 трлн.дол.),
опинилася перед перспективою банкрутства
і була вимушена 14 вересня 2008 року звернутися
до уряду США із проханням екстреної надзвичайної
допомоги. Це викликало справжній шок
страхового ринку. Оскільки страхові компанії
не підпадають під регулювання Федеральної
резервної системи, виникли серйозні питання
щодо юридичних аспектів надання такої
державної допомоги. Вже наступного дня,
15 вересня, найбільші рейтингові агенства
Standard & Poors (S&P), Moody's та Fitch, значно знизили
рейтинг AIG, що викликало паніку серед
партнерів та клієнтів AIG. Урядові експерти
ФРС з'ясували, що AIG була одним із найбільших
гравців на глобальному ринку кредитних
дефолтних свопів. За відсутності державної
підтримки вона неминуче була б вимушена
сама оголосити дефолт, що посилило б систематичний
ризик і загрозу неплатоспроможності
фінансових інституцій в різних країнах
світу [1].
В другій половині
вересня 2008 року негативний ефект
зазаначених вище подій (особливо краху
транснаціональних банківських гігантів
Bear Stearns, Lehman Brothers та Merrill Lynch і втрати ліквідності
AIG) набув такої сили, що, на думку аналітиків
ринку, ризики колапсу світової фінансової
системи надзвичайно зросли. 18 вересня
2008 року уряд Великобританії повідомив,
що Lloyds TSB поглине інший відомий банк HBOS,
щоб запобігти банкрутству останнього.
Навіть ті фінансові
інституції, які традиційно працювали
із найменш ризикованими інструментами,
зазнали величезних несподіваних
збитків і опинилися в надзвичайно
скрутному становищі. Наприклад,
найстаріший американський фонд
грошового ринку Reserve Primary Fund з активами
у 62 млрд.дол. проголосив 18 вересня 2008 року,
що внаслідок великих втрат по комерційним
цінним паперам, емітованим Lehman Brothers, повинен
закритися і неспроможний повністю розрахуватися
із своїми клієнтами. В цей же день, на
додаток до закриття 3 фондів грошового
ринку Lehman Brothers, Putnam оголосив про припинення
діяльності свого рітейлерського фонду
(активи у 12 млрд.дол.), a Bank of New York Mellon свого
інституційного фонду. Ці події ще більше
збільшили паніку і викликали відплив
величезних ресурсів із фондів грошового
ринку. Тільки протягом 15-19 вересня 2008
року в США із них було вилучено більше
200 млрд.дол.
Дестабілізація фінансових
ринків і гостра криза ліквідності
банківського сектору призвели
до зростання недовіри мільйонів
клієнтів до банківських інститутів.
У другому кварталі 2008 року, за
даними дослідження швейцарського
Банку міжнародних розрахунків,
клієнти банків в різних країнах
світу зняли із своїх рахунків
більше 1 трильйона доларів, Зокрема, американці
зняли із депозитів 633 млрд.дол., британці
184 млрд.фунтів стерлінгів (приблизно 300
млрд.дол.). Вкладники були занепокоєні
можливістю втрати своїх заощаджень в
умовах глобальної фінансової кризи. Це,
в свою чергу, ще більше посилило проблеми
ліквідності банків і призвело до різкого
обмеження кредитування реального сектору
економіки. Погіршення умов фінансування
реальної економіки стало одним із факторів
зменшення економічної динаміки і входження
США та європейських країн до фази економічної
рецесії.
Могутня хвиля світової
фінансової кризи примусила уряди
багатьох країн переглянути свою
політику відносно фінансових
ринків. Уряди США, країн Європейського
союзу, Росії, Австралії прийняли
рішення про державну підтримку
окремих фінансових установ, що
відчували кризові проблеми. Тільки
за січень-вересень 2008 року розмір
державної фінансової допомоги
для подолання наслідків кризи
склав майже 4 трлн.дол., а із урахуванням
дій центробанків сума стабілізаційних
програм оцінюється в 7,8 трлн.дол.
Найбільш масштабні
заходи були задіяні у США.
Вперше після Великої депресії
уряд США застосував в безпрецедентно
великих розмірах заходи прямого
державного втручання в фінансову
систему. Перед загрозою фінансового
краху в національних масштабах
уряд США і американський Конгрес
схвалили план спасіння фінансового
ринку країни (Troubled Asset Relief Program (TARP))
вартістю 700 млрд.дол. Саме таку суму передбачається
спрямувати на викуп "поганих" іпотечних
активів у інститутів американського
фінансового ринку [3] Конгрес США також
прийняв Emergency Economic Stabilization Act, відповідно
до якого Міністерство фінансів має право
скуповувати проблемні активи, надавати
гарантії та надавати капітал для посилення
балансів фінансових установ.
Програма порятунку
TARP стала важливим кроком на
шляху відокремлення сумнівних
активів через урядові закупки.
Відповідно до цієї програми,
Міністерство фінансів США використовує
кошти TARP для того, щоб допомогти
рекапіталізації банківської системи
шляхом купівлі акцій, які не дають права
голосу у фінансових інститутах. Спочатку
заплановано витратити 250 млрд. дол. для
купівлі привілейованих акцій в банках.
Також, Міністерство фінансів США буде
використовувати деякі ресурси, отримані
від державних цінних паперів, для купівлі
сумнівних активів в банках та інших фінансових
установах. Вилучення таких активів з
балансів комерційних банків дозволить
посилити їх ліквідність. Хоча на порятунок
банківської системи в рамках TARP спрямовуються
досить великі кошти, багато експертів
висловлюють сумнів щодо ефективності
таких витрат. Важливою умовою досягнення
поставлених цілей вважається викуп сумнівних
активів за справедливими, тобто ринковими
цінами [3; 9].