Прибутковість ТзОВ «Реал-Вест»та шляхи її підвищення

Якщо витрати підприємства, постійні та змінні, рівні виручці від реалізації продукції, то підприємство при даному обсязі досягає рівня беззбитковості.

Аналіз беззбитковості дає змогу послідовно визначити  за критерієм беззбитковості критичні обсяги реалізації, критичний рівень цін реалізації, критичний рівень постійних витрат, критичний рівень змінних витрат на одиницю продукції. При визначення одного з показників інші вважаються фіксованими.

Рівень беззбитковості Q_крит обчислюється за формулою 2.1:

       Q_крит= S_пост./(Ц1-S_змін)                                                                       (2.1)

Ключовими елементами розглядуваного методу є операційний важіль, поріг рентабельності та запас фінансової міцності.

Сутність дії операційного важеля виявляється в тому, що будь-яка  зміна виручки від реалізації завжди породжує зміну прибутку.

Сила впливу операційного важеля (S) визначається як:

        S = ВМ / П_зд,                                                                                      (2.2)

де      ВМ – валова маржа (маржинальний прибуток).

Економічну сутність маржинального прибутку (ВМ) можна виразити як різницю між чистим доходом від реалізації та змінними витратами:

ВМ=ЧД-S_змін                                                                                   (2.3)

Сила   впливу   операційного   важеля   показує   яка   зміна   прибутку зумовлена  зміною виручки від реалізації.

Поріг рентабельності (R_p) - це така виручка від реалізації, при якій підприємство вже не має збитків, але ще не має і прибутку:

Rp = S_пост*ЧД/ВМ                                                                              (2.4)

Різниця  між  виручкою  від  реалізації та   порогом   рентабельності складає запас фінансової міцності (F):

F = ЧД – R_p                                                                                         (2.5)

В умовах ринкових відносин велике значення мають показники  рентабельності продукції, які характеризують рівень прибутковості (збитковості) її виробництва

Взагалі рентабельність – це якісний вартісний показник, який характеризує рівень віддачі витрат або ступінь використання існуючих ресурсів в процесі виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг.

У фінансовому аналізі  використовують різні показники  рентабельності. Усі вони відносні і показують, скільки одиниць  прибутку (загального, чистого, операційного) отримують на одиницю реалізованої продукції (активів, виробничих засобів, власного капіталу тощо). Інакше кажучи, при визначенні показників рентабельності в чисельнику завжди буде прибуток.

В господарській практиці, статистиці частіше використовують два показника рентабельності, причому  один з них має характер ресурсного показника і називається рентабельністю виробництва, а інший - витратний характер і називається рентабельністю продукції.

Рентабельність виробництва  характеризує прибутковість підприємства, відносно всіх ресурсів (основних, обігових засобів), які є в розпорядженні  підприємства.

Для визначення прибутковості  можна скористатися такими основними  показниками рентабельності продукції (послуг):

1. Рентабельність реалізованої продукції (послуг) за операційним прибутком і-го виду (R_lі)— відношення операційного прибутку до чистої

виручки від реалізації:

R_1і =П_і /ЧД,                                                                                           (2.6)

2. Рентабельність реалізованої продукції (послуг) за прибутком від реалізації і-го виду продукції (послуг) – як відношення прибутку від реалізації до чистої виручки від реалізації:

К_2і=ВП/ЧД                                                                                          (2.7)

3. Рентабельність реалізованої продукції (послуг) за чистим прибутком і-го виду продукції (послуг) - відношення чистого прибутку до чистої виручки від реалізації

К_3і =ЧП, /ЧД                                                                                      (2.8)

Отже, обрана система  показників прибутку та рентабельності підприємства   дає   можливість   комплексно   оцінити   та   проаналізувати ефективність господарювання ТзОВ "Комп’ютерний всесвіт".

2.3   Класифікація  факторів, які впливають на прибуток

 

Прибуток — це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.

На розмір прибутку впливають  дві групи факторів — зовнішні і внутрішні.

До зовнішніх факторів належать природні, транспортні та соціально-економічні умови, рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, ціни на виробничі ресурси та ін.

До внутрішніх факторів зміни прибутку належать такі:

— основні фактори (обсяг продажу, собівартість продукції, структура продукції і витрат, ціна продукції);

— неосновні фактори, пов'язані з порушенням господарської дисципліни (цінові порушення, порушення умов праці та вимог до якості продукції, що ведуть до штрафів, економічних санкцій та ін.).

Оскільки зовнішні фактори  не піддаються, регулюванню з боку підприємства, розглянемо більш докладно основні внутрішні фактори, що впливають  на розмір прибутку.

Прибуток залежить від обсягу реалізації продукції. За високої частки постійних витрат у собівартості продукції зростання обсягу реалізації приведе до ще більшого зростання прибутку в результаті зниження частки постійних витрат, що припадають на одиницю продукції.[24]

Крім того, оскільки  прибуток обчислюється як різниця  між ціною  і собівартістю продукції, то очевидно, що на розмір прибутку впливають зростання цін і зниження собівартості.

У період високих темпів інфляції зростання прибутку забезпечується за рахунок цінового фактора. Уповільнення темпів інфляції, насичення ринків товарами, розвиток конкуренції обмежують можливість виробників підвищувати ціни й отримувати прибуток за допомогою цього фактора. В результаті актуальним стає фактор зниження витрат. При цьому використовуються такі прийоми, як економія паливно-сировинних ресурсів, матеріальних і трудових витрат, зниження частки амортизаційних відрахувань у собівартості, скорочення адміністративних витрат і т. д. Однак варто мати на увазі, що зниження собівартості має межу, після якої воно неможливе без зниження якості продукції. Те саме стосується адміністративних і комерційних витрат, які неможливо звести до нуля, оскільки без них підприємство не зможе нормально функціонувати і продукція не буде реалізовуватися.

До числа факторів зростання прибутку варто віднести і відновлення асортименту та номенклатури продукції, що випускається. Прибуток у ринковій економіці є рушійною силою відновлення як виробничих фондів, так і продукції, що випускається. Використовуючи концепцію життєвого циклу продукції, необхідно пам’ятати, що підприємство має приступати до освоєння нового виду продукції на етапі зростання прибутку для того, щоб до моменту зниження рентабельності старої продукції випуск нової продукції досяг точки беззбитковості.

Підвищення якості продукції, її дизайну, технічні удосконалення  та інші прийоми підтримання попиту на продукцію вимагають додаткових витрат, і тому також мають застосовуватися  задовго до того, як рівень рентабельності почне знижуватися, чи принаймні  відразу ж, як тільки така тенденція намітиться. Більше того, на гребні попиту поліпшення пропонованого товару може викликати як підвищення ціни на нього, так і (відповідно) прибутку [17, с.221]. Слід мати на увазі, що зміна обсягу реалізації продукції може впливати на прибуток як позитивно, так і негативно. Збільшення обсягу продажу рентабельної продукції сприяє збільшенню прибутку. Якщо ж продукція є збитковою, то при збільшенні обсягу реалізації відбувається зменшення суми прибутку.

Як позитивний, так  і негативний вплив на прибуток може мати і зміна структури продукції. Якщо збільшується питома вага більш рентабельних видів продукції в загальному обсязі реалізації, то сума прибутку збільшується, і навпаки, - при збільшенні питомої ваги низькорентабельної або збиткової продукції загальна сума прибутку зменшується.

Собівартість продукції  і прибуток перебувають в оберненій  залежності: зниження собівартості сприяє зростанню суми прибутку, і - навпаки.

Зміна рівня цін і  прибуток перебувають у прямій пропорційній залежності: при збільшенні рівня цін сума прибутку збільшується, і — навпаки.

Також важливими факторами, які забезпечують зростання прибутку є зростання продуктивності праці, економія матеріальних ресурсів, підвищення фондовіддачі та рівня технічного процесу, а саме: механізації та автоматизації трудомістких технологічних процесів, удосконалення організації виробництва та інші фактори.

Якомога повніше врахування підприємством таких факторів сприятиме  підвищенню ефективності його діяльності.

Крім того, на розмір прибутку істотний вплив справляють методи регулювання, самостійно обумовлені підприємством на підставі чинних загальних правил організації бухгалтерського обліку при виборі облікової політики. Вони зводяться до таких положень:

-   зміна вартості меж віднесення предметів — до основних засобів чи до малоцінних і швидкозношуваних предметів (МШП).  При  віднесенні предметів до МШП підприємство одержує більше можливостей управляти собівартістю продукції за допомогою варіювання способами віднесення вартості МШП на втрати виробництва та обігу;

-  вибір порядку нарахування зносу з основних засобів. Відповідно до чинного положення підприємства мають можливість здійснювати прискорену амортизацію активної частини основних засобів. Метод прискореної амортизації дає змогу в коротший термін перенести вартість використовуваних основних засобів на витрати виробництва і обертання, тобто їх відтворення. При цьому собівартість продукції зростає, що веде до зменшення прибутку і податків з прибутку;

-  вибір порядку нарахування зносу за нематеріальними активами. Підприємства самі визначають порядок нарахування зносу і перелік об'єктів нематеріальних активів, на яких нараховується знос. Норми зносу також установлюються підприємством самостійно, що дає змогу використовувати чималі можливості для регулювання собівартості продукції (первісна вартість і термін використання активів визначаються підприємством);

-  вибір методу оцінки спожитих виробничих запасів (сировини, матеріалів, палива і т. д.). Чинними положеннями дозволяється оцінку витрачених матеріальних ресурсів відображати в обліку одним з обраних методів оцінки;

-  вибір порядку списання витрат з ремонту основних засобів на собівартість продукції. Витрати можуть бути віднесені на собівартість одним із таких способів: фактичні витрати на ремонт списуються на рахунки витрат виробництва чи обігу; створюєтеся ремонтний фонд із наступним списанням з нього фактичних витрат з ремонту основних засобів; фактичні витрати з ремонту основних засобів акумулюються на рахунку "витрати майбутніх періодів" з наступним рівномірним списанням на витрати виробництва й обігу; За першого способу списання витрат з ремонту основних засобів наявні коливання у витратах на ремонт, викликані нерівномірністю ремонтних робіт протягом року, прямо переносять на собівартість продукції. Другий і третій   способи   не   мають   цього   недоліку,   однак   їх   використання призведе до збільшення фінансово-експлуатаційних потреб підприємства в оборотних коштах;

- вибір способу розподілу непрямих витрат між окремими об'єктами обліку і калькулювання. Такий розподіл може здійснюватися пропорційно до основної заробітної плати виробничих робітників чи пропорційно до виробничої собівартості. Це впливає на достовірність визначення собівартості й рентабельності окремих видів продукції (робіт, послуг);

-  зміна термінів погашення витрат майбутніх періодів. Скорочення термінів погашення витрат майбутніх періодів веде до зростання собівартості продукції звітного періоду;

-  створення резервів майбутніх витрат і платежів. Підприємство самостійно визначає розмір цих резервів і їх види.

Фактори, які впливають  на прибуток підприємства зобразимо  на рис. 2.2.

 

Рис. 2.2  Фактори, які впливають на прибуток підприємства

 

Таким чином, керівництву  підприємства варто враховувати вплив вищенаведених чинників, для максимізації величини отримуваних доходів.

 

РОВ умовах, коли прибуток задовольняє різноманітні потреби, важливою задачею стає розробка економічно обґрунтованої  системи розподілу. Головна вимога зводиться до того, щоб в системі розподілу прибутку органічно поєднувалися інтереси суб’єктів господарювання, суспільства загалом і конкретних працівників. Реалізація цієї вимоги обумовлює основні принципи розподілу прибутку, які полягають в наступному:

• Першочергове виконання фінансових зобов’язань перед суспільством загалом (в особі держави);
• Максимальне забезпечення за рахунок прибутку потреб розширеного відтворювання;
• Використання прибутку на матеріальне стимулювання працюючих;
• Використання прибутку на соціально - культурні потреби.