Прибутковість ТзОВ «Реал-Вест»та шляхи її підвищення

В умовах ринкової економіки  прибуток є основним показником оцінки господарської діяльності підприємств, оскільки в ній акумулюються всі  прибутки, витрати, втрати, узагальнюються результати господарювання. За прибутком можна визначити рентабельність, вивчити ефективність функціонування підприємств і їх асоціацій. Прибуток є одним з джерел стимулювання праці, виробничого і соціального розвитку підприємства, зростання його майна, власного капіталу.

Аналіз прибутку проводять  загалом по виробничому підприємству, його підрозділам, видам (галузям) діяльності: торгівлі, громадським харчування, заготівлям, транспорту. В процесі  аналізу вивчають виконання плану і динаміку прибутку, вимірюють вплив чинників на її розмір, а головне, виявляють ,вивчають і реалізовують резерви зростання чистого прибутку.

Прибуток від реалізації товарів залежить від зміни обсягу товарообороту, середнього рівня валового прибутку, що залишається в розпорядженні виробничих підприємств [16, с.236].

Джерела формування прибутку підприємства зображені на рис. 2.1.

В умовах, коли прибуток задовольняє різноманітні потреби, важливою задачею стає розробка економічно обґрунтованої  системи розподілу. Головна вимога зводиться до того, щоб в системі розподілу прибутку органічно поєднувалися інтереси суб’єктів господарювання, суспільства загалом і конкретних працівників. Реалізація цієї вимоги обумовлює основні принципи розподілу прибутку, які полягають в наступному:

• Першочергове виконання фінансових зобов’язань перед суспільством загалом (в особі держави);
• Максимальне забезпечення за рахунок прибутку потреб розширеного відтворювання;
• Використання прибутку на матеріальне стимулювання працюючих;
• Використання прибутку на соціально - культурні потреби.

В умовах, коли прибуток задовольняє різноманітні потреби, важливою задачею стає розробка економічно обґрунтованої  системи розподілу. Головна вимога зводиться до того, щоб в системі розподілу прибутку органічно поєднувалися інтереси суб’єктів господарювання, суспільства загалом і конкретних працівників. Реалізація цієї вимоги обумовлює основні принципи розподілу прибутку, які полягають в наступному:

• Першочергове виконання фінансових зобов’язань перед суспільством загалом (в особі держави);
• Максимальне забезпечення за рахунок прибутку потреб розширеного відтворювання;
• Використання прибутку на матеріальне стимулювання працюючих;
• Використання прибутку на соціально - культурні потреби.

Рис. 2.1    Джерела формування прибутку підприємства

 Конкретні форми втілення  в життя цих принципів пов’язані з переходом економіки країни на основи ринкового господарювання. З переходом до ринку підприємство отримує фінансову незалежність: воно саме повинно визначати, куди, в яких розмірах і в які терміни направляти отриманий прибуток.

Підприємства нашої  країни сплачують різні види податків, причому один з них за рахунок  валового прибутку, інший безпосередньо  з прибутку. Існує встановлена  законодавством черговість платежів: спочатку з прибутків сплачуються непрямі податки (ПДВ, акцизи); потім - всі майнові податки (на майно підприємства, земельний, транспортний і ін.) і мито, і нарешті, інші податки, головним серед яких є податок на прибуток.

Податок на прибуток сплачується  підприємствами за єдиною ставкою -25%, яка не варіюється ні в залежності від організаційно-правової норми, ні в залежності від того, під чиєю юрисдикцією знаходиться суб'єкт господарювання. Виняток складає прибуток, отриманий підприємством від специфічних видів діяльності, з яких податок береться окремо від загального фінансового результату [10, с.189].

Після сплати податку  на прибуток і інших обов'язкових  платежів, що поступає в бюджетні фонди, галузевий прибуток залишається в повному розпорядженні підприємства і використовується ними самостійно. Втручання держави і його органів в процес подальшого розподілу прибутку, що відбувається за межами податків, що сплачуються, не допускається. Прибуток спрямовується на виплату дивідендів і процентів, якщо статутний фонд підприємства був сформований з участю інших інвесторів, і відраховується на потреби виробничого, споживчого і соціального характеру. При цьому склад витрат і порядок їх фінансування за рахунок прибутку досить різноманітний, що і відбивається в установчих документах підприємств різних організаційно-правових форм.

При розподілі прибутку, визначення основних напрямів його використання передусім враховується ринкова кон’юнктура, яка може, диктувати необхідність істотного розширення і оновлення виробничого потенціалу підприємства. Відповідно до цього визначаються масштаби відрахувань від прибутку в фонди виробничого розвитку, ресурси яких призначаються для фінансування капітальних вкладень, збільшення оборотних коштів, забезпечення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, впровадження нових технологій, переходу на прогресивні методи праці. Частина прибутку використовується також на сплату процентів по кредитних інвестиціях.

З переходом до ринку  значно зростають ділові ризики. Імовірність неотримання прибутку від підприємницької діяльності диктує необхідність утворення в складі внутрішніх виробничих фондів резервного фонду. Формується резервний фонд за рахунок щорічних відрахувань, величина яких встановлюється установчими документами і складає, як показує практика, не менше за 5% суми чистого прибутку, що залишилася в розпорядженні підприємства після сплати всіх податків.

В умовах переходу до ринкової економіки створюється принципово нова система розподілу прибутку підприємства. Її головна відмінність полягає в тому, що чистий прибуток розподіляється не відповідно до заздалегідь встановлених пропорцій (процентами) його відрахувань в фонди економічного стимулювання, склад яких суворо регламентований, а виходячи з потреб, безпосередньо за цільовим призначенням. Головна вимога, яка пред'являється сьогодні до системи розподілу прибутку, полягає в тому, щоб забезпечити фінансовими ресурсами потреби розширеного відтворювання на основі встановлення оптимального співвідношення між коштами, що направляються на споживання і накопичення.

Важливе місце в системі  розподілу прибутку займають сьогодні ті напрями його використання, які пов'язані з формуванням заохочувальних фондів, призначених для стимулювання кращих результатів роботи трудових колективів. Використання прибутку на формування заохочувальних фондів безпосередньо зацікавлює працівників підприємств в досягненні більш високих фінансових результатів, оскільки зростання прибутку прямо відбивається на розмірі винагород, що виплачуються за рахунок прибутку. Остання використовується на преміювання робітників і службовців по встановлених преміальних системах, одноразове заохочення працівників, що вирізнилися за виконання особливо важливих виробничих завдань, виплату винагород за загальні результати роботи підприємства по підсумках року, надання одноразовою допомоги.

В умовах переходу до ринку  з його вільними цінами важливе значення має система соціального захисту  працюючих. Мається на увазі, що частка прибутку повинна дійсно прямувати на задоволення різноманітних соціально-культурних потреб: на будівництво і капітальний ремонт житлових будинків, дитячих дошкільних установ, поліпшення культурно-побутового обслуговування працівників підприємства, посилення харчування дітей в дитячих дошкільних установах і літніх таборах і інші цілі. Частка прибутку відраховується на добродійні цілі, йде на підтримку творчих колективів, організацію виставок, оглядів [9, с.134].

Отже, у збільшенні суми прибутку зацікавлені як підприємство, оскільки прибуток — основне джерело виробничого та соціального розвитку підприємства, так і держава, тому що прибуток є важливим джерелом формування державного бюджету.

2.2     Вибір та обґрунтування системи показників для аналізу прибутковості діяльності підприємства

Прибуток — це частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу та комерційну діяльність підприємства.

Прибуток від реалізації товарів  визначаться відніманням із загальної  суми валового прибутку податків і  інших обов’язкових платежів, що стягуються за, рахунок реалізованої продукції, а також витрат виробництва.

Певний вплив на кінцеві  фінансові результати мають позареалізаційні прибутки, витрати і втрати. Їх аналіз проводять окремо по прибутках і витратах (по окремих їх видах, сумах і загалом по підприємству). Багато з них (в тому числі позареалізаційні прибутки) є результатом певних недоліків в роботі, що потрібно враховувати при аналізі. Особливу увагу при аналізі приділяють вивченню причин утворення позареалізаційних витрат і втрат та розробці заходів по їх попередженню.

Аналіз виконання плану  і динаміки прибутку по окремих підрозділах  дозволяє дати більш глибоку оцінку фінансових результатів виробничого  підприємства. Особливу увагу приділяють вивченню роботи підрозділів, що досягай високих кінцевих фінансових результатів, а також збиткових і що не виконали план прибутку. Аналіз роботи першої їх групи дозволяє виявити, вивчити і узагальнити досвід роботи кращих госпрозрахункових підрозділів по фінансово-торговій діяльності. Вивчення роботи другої групи госпрозрахункових підрозділів сприяє попередженню їх збитковості і більш повному використанню резервів зростання прибутку.

У процесі аналізу потрібно кількісно  виміряти вплив господарської діяльності окремих підприємств на загальні результати роботи виробничої організації. [9]

За новими національними стандартами  абсолютною характеристикою фінансово - господарського стану підприємства є наступні показники:

• Доход (виручка) від реалізації продукції — це узагальнений доход без податків з продаж;
• Чистий доход (виручка) – доход (виручка) від реалізації за вирахуванням податків з продаж;
• Валовий прибуток (збиток) – чистий доход від реалізації за вирахуванням витрат від реалізації продукції;
• Прибуток (збиток) від операційної діяльності — алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат;
• Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування - алгебраїчна сума прибутку (збитку) від основної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат;

Прибуток вВ умовах, коли прибуток задовольняє різноманітні потреби, важливою задачею стає розробка економічно обґрунтованої  системи розподілу. Головна вимога зводиться до того, щоб в системі розподілу прибутку органічно поєднувалися інтереси суб’єктів господарювання, суспільства загалом і конкретних працівників. Реалізація цієї вимоги обумовлює основні принципи розподілу прибутку, які полягають в наступному:

• Першочергове виконання фінансових зобов’язань перед суспільством загалом (в особі держави);
• Максимальне забезпечення за рахунок прибутку потреб розширеного відтворювання;
• Використання прибутку на матеріальне стимулювання працюючих;
• Використання прибутку на соціально - культурні потреби.

• ід звичайної діяльності — прибуток від звичайної діяльності до оподаткування за вирахуванням суми податків з прибутку;

• Чистий прибуток (збиток) – алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності   та  надзвичайного   прибутку   (збитку)  та   податків   з надзвичайного прибутку.

Сума прибутку залежить від ряду чинників (зміни обсягу товарообороту, рівнів валового прибутку і витрат звертання, сум прибутку і збитків від реалізації інших  активів, позареалізаційних прибутків, витрат і втрат), вплив яких на рівень рентабельності функціонуючого капіталу можна виміряти за допомогою способу пайової участі. Для цього необхідно визначити частку кожного чинника в сумі відхилення від плану або в динаміці по прибутку і отримані результати послідовно помножити на розмір впливу прибутку на рівень рентабельності господарських ресурсів.

Механізм управління прибутком будується на системі  аналізу, який одержав назву "взаємозв'язок витрат, обсягу реалізації і прибутку" (cost-volum-profit). Ця система дозволяє виявити роль окремих факторів у формуванні прибутку і побудувати цілісний механізм управління цим процесом.

Основою аналізу є  поділ витрат на такі:

- постійні,  або  умовно  постійні  (Sпост),  за  певний   період.   Вони залишаються незмінними щодо змін обсягів виробництва або ступеня завантаження виробничих потужностей;

- змінні (Sзмінні),тобто такі, що прямо залежать від зміни завантаження виробничих потужностей або змін обсягів виробництва;

- сукупні, тобто повна собівартість (S) – сума постійних та змінних витрат.