Правове регулювання грошового обігу

      5. Порядок готівкової  і  безготівкової   емісії  та  обігу  грошових  знаків. Такі  регулювання держава здійснює   за   допомогою   актів   внутрішнього законодавства та врахування економічного і валютного становища країни. У колишньому СРСР помилково був прийнятий роздільний обіг готівкової і безготівкової маси, коли готівка випускалася лише для задоволення споживчих потреб населення на основі так званого касового плану, а між підприємствами і закладами розрахунки велися переважно безготівковим способом. До того ж видача кредитів  здійснювалася лише   на   основі   затвердженого урядом кредитного  плану,  а взаємне узгодження показників грошового обігу досягалося через систему вартісних балансів.

      6. Регламентація безготівкового  грошового обороту  - це функція держави  і НБУ, яка реалізується  через:

      1)  встановлення  порядку  використання  грошей,  що  знаходяться   на  рахунках банків;

      2)  держава  визначає  сфери,  у   яких  платежі   виконуються   шляхом безготівкового перерахування  коштів з одного рахунку на  інший;

      3) держава законодавчо визначає  способи  платежу,  форми   розрахунків, порядок  платежу   тощо.  Найповніше  проблеми регулювання   безготівкових розрахунків викладені у законах України «Про банки і банківську  діяльність».

      Цим та іншими нормативними актами визначено  такі  засади  організації безготівкових  розрахунків: 

      - по-перше,  підприємства  усіх  форм   власності зобов'язані  свої грошові кошти зберігати  на рахунках  комерційних  банків  і використовувати їх для міжгосподарських  розрахунків у  безготівковій   формі шляхом перерахування з  рахунку  платника  на  рахунок   продавця.  Хоч  це і обмежує  права вибору підприємцями форми  розрахунків, але воно значною  мірою сприяє впорядкуванню і  зміцненню стабільності  грошового  обігу; 

      - по-друге, платежі потрібно здійснювати  максимально наближено до моменту   відвантаження продукції.  Це  сприяє  прискоренню   кругообігу  фінансових ресурсів  і реалізації  продукції підприємств; 

      - по-третє, платежі здійснюються  банками  за згоди і в  порядку, що встановлюють власники  рахунків. Списання коштів без  згоди платників допускається  у вигляді т. зв. «безакцентного» списання  лише у виключних випадках, коли стягуються штрафи чи недоплата за неплатежі до держбюджету або ж за рішенням судових органів;

      - по-четверте, форми і способи розрахунків  визначаються   договорами та  угодами  між господарськими  суб'єктами,  але  в  межах   чинного законодавства;  

      - по-п'яте, суб'єкти господарського  життя  можуть  скористуватися  правом  вибору банків  для  відкриття рахунків, а за потреби,  то можуть мати поточні і  два  розрахункові рахунки  у різних містах  і  банках.  Для  цього  вони укладають  з банками договори про розрахунково-касове  обслуговування.

      7. Правила вивезення  і ввезення національної  валюти та організації  міжнародних розрахунків.  У сфері  валютного   регулювання   НБУ  виконує   такі функції:

      - здійснює валютну політику на  підставі принципів загальної   економічної  політики України;

     - складає  спільно  з  Кабінетом  Міністрів України платіжний  балан України;

      - контролює дотримання затвердженого  Верховною Радою ліміту  зовнішнього  державного боргу України; 

      - визначає ліміти заборгованості  в  іноземній валюті уповноважених  банків нерезидентів;

      - нагромаджує, зберігає і використовує  резерви  валютних  цінностей   для  здійснення державної  валютної політики; видає ліцензії  на  здійснення      валютних  операцій та приймає рішення  про їх скасування;

      - визначає способи встановлення  і використання валютних  (обмінних)  курсів  іноземних  валют,  виражених   в   іноземній   валюті   або   у  розрахункових (клірингових)  одиницях.⁵

      Отже, можна зробити висновки, що сучасна  грошова система характеризується:

         - відміною офіційного золотого вмісту грошової одиниці за  ухвалою МВФ про демонетизацію золота;

            - переходом до  нерозмінних на золото кредитних  грошей, які значною мірою за  своєю природою наближаються  до паперових грошей;

            - збереженням у  грошовому обігу деяких країн  поряд з кредитними грішми  і  паперових грошей у вигляді  казначейських квитків;

            - випуском банкнот   у  обіг  для  кредитування  підприємств  і  закладів  держави, а також під приріст  офіційних золотих і валютних  резервів;

            - розвитком безготівкового  обороту за умов  одночасного   скорочення  у  обігу готівки;

            - зростанням  масштабів   державного  регулювання  грошового   обігу  для подолання невідповідності  кількості грошей об'єктивним  потребам       економічного  обороту та викликаних цим  інфляційних тенденцій.

      Як  вказує О.О. Качан, в Україні до 1992 р. в обігу перебували грошові  знаки - рублі, що емітувалися Держбанком СРСР. У 1992 р. Національний банк України запровадив в обіг перехідну власну українську валюту - карбованець (спочатку в готівкову сферу, а потім і в безготівкову). Вихід України з рубльової зони дав змогу Національному банку сконцентрувати емісійну функцію у своїх руках і започаткувати проведення власної грошово-кредитної політики. У вересні 1996 р. згідно з Указом Президента України була проведена безконфіскаційна грошова реформа і випущена в обіг постійна національна валюта - гривня. Починаючи з 17 вересня 1996 р., обіг карбованців на території України було припинено, і єдиним законним платіжним засобом, обов'язковим до прийняття в усі види платежів, стала гривня та її розмінна монета - копійка.

      Назва «гривня» походить від слова «грива». Спершу воно означало обруч, що носили на шиї («на загривку») знатні люди. Слово «гривня» в давнину мало кілька значень. Лічильна гривня означала певну кількість монет, вагова - точну  вагу срібла чи золота. Нарешті, в IX ст. виникли монетні гривні - зливки срібла стандартної форми і ваги. Уперше гривня як грошова одиниця використовувалася в Україні ще за часів Київської Русі, вдруге - в період існування Української Народної Республіки (1918 - 1920 рр.), нарешті повернулася в Україну в 1996 р.⁶

      О.А. Костюченко також підкреслює, що у створенні грошової системи в Україні ключову роль відіграв Указ Президента України від 25 серпня 1996 р. № 762/96 «Про грошову реформу в Україні», яким було введено в обіг національну грошову одиницю - гривню, що забезпечила економіку національною валютою. Зазначений Указ передбачав введення в обіг банкнот вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривен.

      Для проведеної грошової реформи були характерні ряд моментів:

      а) курс обміну становив 100 000 карбованців за одну гривню (тобто 1,76 грн. за долар США);

      б) на обмін банкнот встановлено межу 100 млн. гривень; обмін банківських депозитів проводився без обмежень;

      в) із першого дня обміну грошей ціни на всі товари та послуги заморожувалися строком на один місяць;

      г) із дня уведення гривню можна було обмінювати на будь-яку іноземну валюту, а карбованець з того ж дня втрачав таку можливість;

      д) обмінні пункти обмежувалися чотирма державними банками та   певними  спеціально уповноваженими пунктами обміну валют.⁷

 

      2. Нормативне регулювання  грошового обігу. 

      2.1. Система нормативно-правового  регулювання грошового  обігу. 

      Система нормативно-правового регулювання  грошового обігу, як і система  банківського права складається  з кількох рівнів. На першому рівні  звичайно – норми Конституції  України, на другому –законів, і на третьому розташовані підзаконні нормативно-правові акти – постанови, інструкції, положення, розпорядження, накази і ін.

      Важливу роль в організації грошового  обігу відіграють норми Конституції України. В ст. 92 Конституції України передбачено, що засади створення і функціонування грошового ринку, статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України встановлюється виключно законами України.

      У ст. 100 Конституції України визначено  що основні засади грошово-кредитної політики та здійснення контролю за її проведенням покладено на Раду Національного банку України.

      В Конституції України також закріплено, що офіційною грошовою одиницею України є гривня, а основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці України.⁸

      Важливу роль у встановленні правової основи взаємовідносин між суб'єктами господарювання і банками з приводу функціонування банківських рахунків та порядку переказу грошей відіграє Закон України від 5 квітня 2001 року «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні». В цьому законі визначені загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу грошей в межах України і відповідальність суб'єктів, захист інформації при проведенні переказу грошей.

      Даним законом передбачено, що загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, відносини у сфері переказу коштів регулюються Конституцією України, законами України “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про поштовий зв’язок”, іншими актами законодавства України та нормативно-правовими актами Національного банку України, а також Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами з інкасо Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами по договірних гарантіях Міжнародної торгової палати та іншими міжнародно-правовими актами з питань переказу коштів.⁹

      Слід  зазначити, що конкретний механізм реалізації грошово-кредитної політики передбачений в розділах IV і V Закону України «Про Національний банк України». В ст. 25 цього Закону визначе но, що основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обігу грошової маси через:

1. визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;
2. процентну політику;
3. рефінансування комерційних банків;
4. управління золотовалютними резервами;
5. операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов'язаннями, на відкритому ринку;
6. регулювання імпорту та експорту капіталу;
7. емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними.¹⁰

      Національний  банк проводить суворе розмежування сфер готівкового і безготівкового грошового обігу на території України, надаючи особливе значення нормативному регулюванню готівкового грошового обігу.

      Основними нормативними документами, прийнятими НБУ, в цій сфері є:

      - Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затв. постановою Правління Національного банку України від 15 грудня  2004 р. №  637. Це Положення розроблено відповідно до статті 33 Закону України “Про Національний банк України”, визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою;

      - Інструкція про касові операції в банках України, затв. постановою Правління Національного банку України від 14.08.2003 N 337 і зареєстр. в Міністерстві юстиції України 05.09.2003 за N 768/8089 (із змінами),

      - Правила визначення платіжності  та обміну банкнот і монет  Національного банку України,  затв. постановою Правління Національного  банку України від 17.11.2004 N 547 і  зареєстр. у Міністерстві юстиції  України 06.12.2004 за N 1549/10148,

      - Інструкція про організацію виготовлення, випуску в обіг і реалізації  пам’ятних монет України та  сувенірної продукції, затв. постановою  Правління Національного банку  України від 14.01.2005 N 8 і зареєстр. в Міністерстві юстиції України  01.02.2005 за N 124/10404 та ін.