Праця як фактор виробництва. ринок праці

- збільшення попиту  на робочу силу з боку як  держави, так і приватного сектору  економіки;

- підвищення конкурентоспроможності  робочої сили та забезпечення  відповідності робочої сили і  робочих місць;

- вдосконалення процесу  працевлаштування. 

Для  підвищення напрямів підвищення зайнятості необхідно провести ряд економічних реформ, які дозволяють:

-   впровадити прогресивні  системи оплати праці;

-   удосконалити  інформаційне й науково-освітнє  забезпечення;

-   оптимізувати  системи оподаткування та кредитування;

-   удосконалити  державну підтримку розвитку  сільського господарства.

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці  є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання  населенням офіційних основних і  додаткових доходів, соціальна підтримка  окремих груп, підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили, сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення, запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення виробництва.

Щодо подальшого реформування оплати праці як чинника реформування оплати праці кваліфікованої робочої  сили має здійснюватися за певними  напрямами, основними з яких є: розробка нових та вдосконалення існуючих механізмів організації і регулювання оплати праці з метою відродження основних функцій заробітної плати, забезпечення зростання мотиваційного потенціалу працівників на основі підвищення розмірів та посилення стимулюючої ролі заробітної плати.

Загальновiдомо, що ефективне функцiонування ринку праці в будь-якiй країнi можливе в разі дотримання ряду умов, а саме:

1) повна самостiйнiсть  і незалежнiсть продавця та  покупця робочої сили в поєднаннi з їхньою економiчною вiдповiдальнiстю; 

2) вiдносини суб’єктів на ринку працi — це вiдносини договорiв та угод мiж рiвноправними партнерами, яким притаманний високий ступінь потенційної мобільності;

3) функцiонування ринку  працi тим ефективніше, чим активнiша  конкуренцiя мiж власниками робочої  сили за право зайняття робочого мiсця та роботодавцiв за залучення квалiфiкованої робочої сили;

4) має iснувати баланс  мiж робочими мiсцями, сукупною  пропозицiєю робочої сили та  грошовою масою заробiтної плати; 

5) найманi працiвники та  роботодавцi для захисту своїх  iнтересiв можуть об’єднуватись у спiлки. Проте в однiй спiлцi вони перебувати не можуть;

6) мають активно проявлятись  ринкові мотивації поведінки  економічних суб’єктів на ринку  праці;

З метою формування ефективного  ринку праці слід:

1. Розширити практику  формування державного замовлення на підготовку фахівців вищими та спеціальними навчальними закладами, з урахуванням прогнозів потреб галузей народного господарства, здійснення відповідної професійної перепідготовки, заохочення децентралізованого фінансування підвищення кваліфікації працівників.

2. Вдосконалити інструментарій  заохочення населення України  до самозайнятості та створити  комплекс стимулів створення  нових робочих місць в приватному  секторі економіки, зокрема, податкових  інструментів, розширити повноваження місцевих органів влади у заохоченні підприємств до створення нових робочих місць.

3. Забезпечити формування  єдиної національної ціни праці,  здатної забезпечити нормальне  відтворення сучасного висококваліфікованого  працівника, шляхом формування складної ціни праці на основі суспільного договору, за якого у визначенні меж і формуванні окремих елементів ціни праці беруть участь усі суб'єкти трудового процесу: робітники, підприємці, державні і соціальні інститути;

4. Запровадити регульований  мінімум погодинної заробітної плати як соціальний стандарт;

5. Впроваджувати гнучкі  форми зайнятості з метою вирішення  проблем безробіття і пошуку  нових джерел робочої сили  та оптимізації її використання.

6. Підвищити мобільність  робочої сили шляхом:

   * поширення інформації про становище на регіональних ринках праці;

   * розвитку вахтових  методів тимчасового працевлаштування;

Лише за таких умов можна створити висококонкурентний ринок праці з орієнтацією  на працівника та його добробут.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Проаналізувавши стан ринку праці  в Україні слід зазначити, що не дивлячись на деякі позитивні моменти, формування ринку праці відбувається вкрай повільно. Ситуація, яка склалася в Україні на ринку праці, достатньо сприятлива та співзвучна зі світовими тенденціями не враховуючи те, що у 2011 році погіршились показники зайнятості і безробіття. За останні роки завдяки посиленню державного регулювання у сфері зайнятості населення намітилася позитивна тенденція розвитку сучасного ринку праці, а саме збільшено обсяги та рівень зайнятості.

Сучасний механізм функціонування ринку праці повинен забезпечувати  реалізацію можливостей вільного вибору професії, галузі та місця діяльності; вільного руху трудового потенціалу між регіонами, галузями, що зазвичай заохочується поліпшенням умов життя і трудової діяльності; збереження пріоритету кваліфікації та освіти за дотримання гарантованого законом мінімуму зарплати, що забезпечує прожитковий мінімум, і регулювання доходів через податкову систему.

В Україні існують  величезні можливості для підвищення рівня зайнятості – розвиток приватного підприємства, малого бізнесу, сфери послуг, фермерства, всієї ринкової інфраструктури тощо.

Поліпшення ситуації у сфері зайнятості вітчизняної  економіки передбачає формування динамічного  та гнучкого ринку праці, підвищення рівня його організованості. Для цього необхідно створити розгалужену мережу інституцій ринку праці, поліпшити їх фінансування, кадрове та інформаційне забезпечення. Інформаційний масив повинен містити дані про всі основні аспекти функціонування ринку праці: масштаби пропозиції праці, її вартість та якість, структуру зайнятості, реальні обсяги безробіття.

Крім цього потрібно виконати такі першочергові завдання для забезпечення належних умов життя  і зайнятості населення на сучасному етапі розвитку:

   * створення відповідного  законодавчо-нормативного поля з  достатньою конкретизацією для  всіх рівнів управління, що надає  регіонам, галузям та суб’єктам  господарювання різних форм власності  рівні можливості у забезпеченні  продуктивної зайнятості і ефективного використання робочої сили;

   * вдосконалення  фінансового механізму регулювання  ринку праці у взаємозв’язку  з реформуванням податкової системи,  здійсненням структурних трансформацій,  стимулюванням нових форм зайнятості  населення;

   * підвищення цільової  спрямованості окремих заходів  державної політики на ринку  праці з метою поліпшення становища  різних соціальних та статевовікових  категорій населення;

   * розвиток професійної  підготовки й перепідготовки  кадрів, вдосконалення системи професійної орієнтації;

   * стимулювання  створення нових робочих місць;

   * сприяння самозайнятості  населення, розвитку підприємництва, малого й середнього бізнесу;

   * організація  оплачуваних сезонних і громадських  робіт, розвиток гнучких форм  зайнятості;

   * бронювання (квотування) і створення робочих місць  на діючих підприємствах і  організація для працевлаштування  громадян, що неспроможні на рівних  умовах конкурувати на ринку  праці (працевлаштування інвалідів,  молоді, жінок та інших).

 

 

 

 

 

ДОДАТОК А

Рівень зайнятості населення за статтю, віковими групами  та місцем проживання у 2012 році

(в середньому за  період, у % до загальної кількості  населення відповідної вікової групи)

	Всього	у тому числі за віковими групами, років						Працездатного віку1
		15–24	25–29	30–39	40–49	50–59	60–70
Все населення	59,7	33,7	73,8	78,8	80,0	62,2	24,0	67,1
Жінки	54,8	29,3	65,3	73,6	79,0	56,5	21,7	63,8
Чоловіки	65,2	37,9	82,0	84,0	81,1	69,3	27,4	70,3
міські поселення	58,5	30,5	74,3	79,5	80,3	60,5	17,0	66,9
сільська місцевість	62,7	40,3	72,5	76,9	79,5	66,4	39,8	67,4

¹ Жінки віком 15 - 55 роки, чоловіки - 15 - 59 років.

 

 

 

 

 

 

ДОДАТОК Б

Рівень зайнятості населення за статтю, віковими групами  та місцем проживання у 2011 році

(в середньому за  період, у % до загальної кількості  населення відповідної вікової групи)

	Всього	у тому числі за віковими групами, років						Працездатного віку1
		15–24	25–29	30–39	40–49	50–59	60–70
Все населення	59,2	33,9	72,4	78,1	79,8	62,0	24,1	66,5
жінки	54,5	29,8	63,4	73,6	79,4	56,1	22,0	63,5
чоловіки	64,4	37,9	81,2	82,6	80,3	69,5	27,4	69,3
міське населення	57,6	30,4	72,8	78,8	80,0	59,8	15,9	66,1
сільське населення	63,0	41,3	71,4	76,3	79,5	67,6	42,1	67,5

¹ Жінки віком 15 - 54 роки, чоловіки - 15 - 59 років.

 

 

 

 

 

 

ДОДАТОК В

 

 Економічна активність населення за статтю та місцем проживання у 2012 році

(у середньому за  період)

	Одиниця виміру	Все населення	Жінки	Чоловіки	Міські поселення	Сільська місцевість
Економічно активне  населення
у віці 15-70 років	тис. осіб	22 011,5	10 524,8	11 486,7	15 132,9	6 878,6
працездатного віку		20 393,5	9 424,1	10 969,4	14 268,4	6 125,1
Рівень економічної  активності населення	у % до населення відповідної  вікової групи
у віці 15-70 років		64,6	58,6	71,3	63,3	67,7
працездатного віку		73,0	68,7	77,2	72,8	73,5
Зайняте населення
у віці 15-70 років	тис. осіб	20 354,3	9 846,3	10 508,0	13 983,6	6 370,7
працездатного віку		18 736,9	8 746,2	9 990,7	13 119,7	5 617,2
Рівень зайнятості населення	у % до населення відповідної  вікової групи
у віці 15-70 років		59,7	54,8	65,2	58,5	62,7
працездатного віку		67,1	63,8	70,3	66,9	67,4
Безробітне населення
у віці 15-70 років	тис. осіб	1 657,2	678,5	978,7	1 149,3	507,9
працездатного віку		1 656,6	677,9	978,7	1 148,7	507,9
Рівень безробіття населення	у % до економічно активного  населення відповідної вікової  групи
у віці 15-70 років		7,5	6,4	8,5	7,6	7,4
працездатного віку		8,1	7,2	8,9	8,1	8,3
Економічно неактивне  населення
у віці 15-70 років	тис. осіб	12 055,3	7 437,7	4 617,6	8 772,4	3 282,9
працездатного віку		7 540,7	4 293,5	3 247,2	5 332,7	2 208,0
Рівень економічної  неактивності	у % до населення відповідної  вікової групи
у віці 15-70 років		35,4	41,4	28,7	36,7	32,3
працездатного віку		27,0	31,3	22,8	27,2	26,5