Автор: Пользователь скрыл имя, 10 Декабря 2011 в 23:41, реферат
Виробничий процес – це сукупність взаємопов'язаних дій людей, засобів праці та природи, що потрібні для виготовлення продукції. Сукупність засобів праці становить техніко-технологічну базу (ТТБ) виробничої сфери підприємства. Ця база виробництва має технічну та технологічну складові. На різногалузевих підприємствах під впливом науково-технічного прогресу відбуваються складні й суперечливі процеси дальшого усуспільнення й суспільного поділу праці. Ці процеси виявляються в еволюційному розвитку низки суспільних форм організації виробництва.
Вступ……………………………………………………………………………..2
1. Концентрація та деконцентрація виробництва……………………………3-8
2. Спеціалізація виробництва……………………………………………..…..9-10
3. Конверсія виробництва…………………………………………………....10-13
4. Кооперування……………………………………………………………...13-20
5. Комбінування………………………………………………..……………..20-21
6. Диверсифікація……………………………………………………………….21
Висновок……………………………………………………………………….…22
Список літератури……………………………………………………………….23
У сучасних умовах наукові центри з виробництва найбільш складної продукції зосереджуються в провідних промислових країнах, а підприємства, які розташовані в країнах, що розвиваються, в основному мають справу зі складальними роботами й виготовленням простих деталей і вузлів. У результаті такого кооперування за рахунок більш низької оплати праці в країнах, що розвиваються, порівняно з провідними країнами витрати на виробництво продукції значно менші. До 1991 року існувала добре відпрацьована кооперація між підприємствами країн — членів РЕВ (Ради економічної взаємодопомоги). Після припинення існування РЕВ кооперування між підприємствами цих країн різко скоротилося, а більшість країн налагодили кооперування з фірмами провідних промислових країн.
Розпад Радянського Союзу призвів до різкого скорочення поставок по кооперуванню. Хронічний спад виробництва в колишніх республіках, митні бар'єри погіршили ситуацію, але останнім часом стали помітними деякі позитивні зрушення щодо налагодження зв'язків у процесі спільного виготовлення продукції. Економічна ситуація в Україні поступово стає більш сприятливою для розвитку спільного виробництва між районами країни і всередині них. Але світова тенденція свідчить про необхідність кооперування між підприємствами різних країн. Що ж до України, то цей процес може розвиватися у двох напрямах: перший — це поновлення зв'язків між країнами СНД, другий — становлення зв'язків із підприємствами інших країн Основне завдання підприємств України — це максимальне використання таких переваг, як кваліфікована робоча сила, наявність поки що потужних наукових підрозділів. Саме ці обставини дозволяють сподіватися, що українські підприємства не буде включено в кооперування на кшталт підприємств країн, що розвиваються.
5.
Комбінування
Комбінування як специфічна суспільна форма організації виробництва — це процес органічного поєднання в одному підприємстві (комбінаті) багатьох виробництв, що належать до різних галузей промисловості чи народного господарства в цілому. Комбінати відрізняються кількома характерними ознаками: виробничо-технологічною, економічною й територіальною єдністю; єдністю сировинної, паливно-енергетичної і транспортної бази, а також системи управління. Найважливішими є виробничо-технологічна та економічна єдність, що означає пропорційність потужностей і обсягу випуску відповідних видів продукції, узгодженість виробництва в часі. Виробництва у складі комбінатів є технологічно їй організаційно взаємозв’язаними, настільки тісно, що кожне з них не може функціонувати самостійно, хоч і має чітку виробничу спеціалізацію.
На підприємствах металургійної, хімічної, нафтохімічної і деревообробної промисловості комбінування стало основною формою суспільної організації виробництва. Частка продукції комбінатів досягає 65—90% загального обсягу виробництва в названих галузях. Проте в Україні комбінування ще недостатньо розвивається на базі, наприклад, комплексного використання окремих видів сировини та утилізації відходів виробництва.
Раціональні
форми та схеми комбінування виробництва
забезпечують істотну економію витрат
суспільної праці. Зокрема в процесі
комбінування хімічних виробництв економія
капітальних вкладень становить 20—30%,
зростання продуктивності праці — 15—35%,
зниження собівартості продукції — 15—30%
як порівняти з виготовленням відповідних
видів продуктів на окремих (автономних)
підприємствах.
6. Диверсифікація
Диверсифікація
будь-якого виробництва є однією
з поширених форм його організації за
умов розвиненої ринкової економіки і
гострої конкуренції продуцентів на ринку.
Сутність диверсифікації полягає в одночасному
розвитку багатьох технологічно не зв’язаних
між собою видів виробництва, у значному
розширенні номенклатури й асортименту
виробів, що їх виготовляє підприємство.
Вочевидь диверсифікацію можна вважати
своєрідним видом стратегії маркетингу
того чи того підприємства, стратегії,
спрямованої на розширення сфер діяльності
на ринку нових продуктів, виготовлення
яких не зв’язане з основним виробництвом.
Така господарська діяльність підприємства
дає йому можливість ліпше маневрувати
своїми матеріальними й людськими ресурсами,
істотно зменшувати економічний ризик,
зв’язаний з виробництвом і реалізацією
на ринку нових видів власної продукції,
підтримувати на належному рівні свою
фінансову стабільність.
Висновок
В роботі було розглянуто суспільні форми організації виробництва, такі як концентрація, деконцентрація, спеціалізація, комбінування, конверсія та диверсифікація.
Кожна з цих форм має свої переваги та недоліки. До переваг концентрації як суспільної форми організації виробництва належать такі риси, як можливість фінансувати та виконувати великомасштабні науково-дослідні, пошукові, прикладні роботи зі створення і поширення нової техніки;на великих підприємствах легше впроваджувати найсучасніше потужне устаткування; на цих підприємствах створюються кращі можливості для застосування найдосконаліших форм організації праці на виробництві;зі збільшенням обсягу виробництва знижуються постійні витрати на нього, що призводить до зниження собівартості виробництва продукції тощо.До недоліків концентрації як суспільної форми організації виробництва належать збільшення транспортних витрат на перевезення сировини, матеріалів та комплектуючих виробів до підприємства і відправлення готової продукції споживачам через збільшення радіуса перевезення; збільшення потреби в інвестиціях на спорудження великих концентрованих виробництв і подовження терміну їх будівництва.
Спеціалізація
дозволяє підвищити якість продукції,
конверсія – задовольнити населення
продукцією споживчого призначення, а
диверсифікація виробництва допомагає
вижити підриємтсву у умовах жорсткої
конкуренції.
Список літератури: