Постіндустріальне суспільство

Висновок

Постіндустріальне суспільство є суспільством, у  якому неодмінно буде дещо свідоміше  ухвалення рішень. Головною проблемою  є узгодження соціальних виборів, котрі  точно відображають “упорядкування” тих переваг, що віддаються індивідами. Парадокс Кондорсе, розвинутий Кеннетом Дж. Ароу, теоретично доводить, що не може бути зроблений жодний такий соціально-добробутний вибір. Тому лишається пошук міжгрупової домовленості. Але для того, аби домовитися, треба знати соціальні вигоди й соціальні ціни. Сьогодні суспільство не володіє такими механізмами здійснення соціального обрахунку та перевірки соціальних цілей. Розділ 5 стосується адекватності наших понять і знарядь завданням соціального планування. 

Зрештою, значення постіндустріального суспільства  полягає в тому, що: 

1. Воно  посилює роль науки й когнітивних  цінностей як основної інституційної  необхідності суспільства; 

2. Перетворюючи  ухвалення рішень на більш  технічну процедуру, воно дещо  безпосередніше вводить у політичний процес ученого або економіста; 

3. Завдяки  поглибленню існуючих тенденцій  до бюрократизації інтелектуальної  праці воно створює комплекс  напруженостей для традиційних визначень інтелектуальних пошуків і цінностей; 

4. Створюючи  технічну інтелігенцію та розширюючи  її чисельність, воно порушує  вирішальні питання про ставлення  технічного інтелектуала до літературного. 

У підсумку поява нового типу суспільства ставить  питання про розподіл багатства, влади й статусу, котрі є головними  для будь-якого суспільства. Відтепер багатство, влада і статус є не вимірами класу (оf class), а цінностями, яких домагаються і досягають класи (by classes). Класи утворюються в суспільстві завдяки фундаментальним осям стратифікації. У західному суспільстві двома головними осями стратифікації є власність і знання. Поряд з ними є політична система, котра дедалі більшою мірою скеровує те й інше і започатковує тимчасові еліти (тимчасові в тому розумінні, що тут нема неодмінної неперервності влади окремої соціальної групи через посаду так само, як є неперервність сім'ї або класу завдяки власності й відмітній перевазі, що її дає належність до меритократії).

     Таким чином, розділ 6 має справу насамперед з відношенням між технократичним і політичним ухваленням рішень. На противагу мріям ранніх технократів, таких, як Сен-Сімон, котрі сподівалися, що вчені будуть правити, з'ясовується, що політичні рішення є головними рішеннями в суспільстві й що відношення знання до влади по суті є відношенням прислужництва.

     Будь-яка  щойно виникаюча система викликає ворожість серед тих, хто відчуває її загрозу. Головною проблемою виникаючого  постіндустріального суспільства  є конфлікт, породжений меритократичним принципом, який є головним для локалізації становища в суспільстві знання. Так, напруга між популізмом і елітаризмом, котра вже є безперечною, стає політичним питанням у спільнотах. Інший комплекс проблем виникає з історичної незалежності наукової спільноти і суперечливих проблем, породжених її традицією автономії, її зростаючою залежністю від уряду в дослідницьких фондах і послугами, які вона змушена надавати. Ці питання спадають на думку в університеті, котрий є першорядною інституцією постіндустріального суспільства. І, нарешті, найглибші напруги є напругами між культурою, осьове спрямування якої є антиінституційним і антиномічним, і соціальною структурою, котра скеровується економізуючим та технократичним способом. Саме ця напруга і є тим, що, зрештою, і складає найфундаментальнішу проблему постіндустріального суспільства. Ці питання окреслені в заключній частині книги.

     Те, що я доводжу у цій книзі, є  положення, згідно з яким головним джерелом структурних змін у суспільстві  — змін у способах нововведень, у  відношенні наук до технології і в  громадській політиці — виступають зміни в характері знання: експоненціальне  зростання й розгалуження науки, виникнення нової інтелектуальної  технології, проведення систематичних  розвідок завдяки бюджетам організацій  “Дослідження й розвиток” і, як чашечка квітки всього цього, кодифікація теоретичного знання.

     Ставлення до теоретичного знання визначає ціннісну систему суспільства. Середньовічна  концепція природознавства була концепцією “забороненого знання”. Богослови боялися, що “знання породить самовпевненість (puffeth up)”, що йому “властиве щось від диявола”. Протягом християнських століть “природа” в цілком специфічному сенсі була занесена до диявольського відома. Легенда про Фауста, використана Марлоу, засвідчила властивий середньовіччю забобонний жах перед природознавством. На початок XVII століття віра в нездоланну могутність людини стала витісняти попереднє видовище страху. У “Новій Атлантиці” Френсиса Бекона, котрою він розраховував замінити містичну Атлантиду Платонового “Тимея”, король більше не є філософом, він є науковим дослідником. І на крихкому острові Бенсалемі найважливіша споруда, “Дім Соломона”, є не церквою, а дослідним інститутом, “найвеличнішим закладом.., який будь-коли існував на землі, і світочем цього королівства”. “Дім Соломона”, або “Коледж шести днів роботи”, є державною інституцією, створеною “для виконання видатних і дивовижних робіт на користь людині”. Мета “Дому Соломона” в зображенні одного з його “отців” полягає у такому: “Метою нашого закладу є пізнання причин і прихований рух речей; а також розширення кордонів людського володарювання для здійснення всіх можливих речей”.

     Дотепер це безмежне прагнення скеровувало  пошуки знання. Спочатку людина прагнула підкорити природний порядок; і  в цьому вона майже досягла  успіху. В останні сто років  вона прагнула замінити природний порядок  технічним порядком; і в цьому  вона також значною мірою пішла  вперед. Постіндустріальне суспільство  у своїй основі є перебудовою  цього технічного пошуку навіть у  більш могутній формі. Але тепер  питання полягає в тому, захоче чи не захоче людина йти далі. Це і  є відкритістю історії. 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Література

1. Моисеев Н. Третьего мира нам не дано//Социально- политический журнал.1995.№2.
2. Новая технократическая волна на Западе. Под ред. Гуревича П.С. М.,1986

     3. Ракитов А.И. Философия компьютерной революции. М.,1991

4. Современная западная философия. Келле В.Ж. Наука как компонент социальной системы. Словарь. М.,1991

     5. Тавризян Г.М. Техника, Культура, Человек.М.,1988

6. Тоффлер О. Третья волна //США – экономика, политика, идеология. 1982.№3.  

7. Тоффлер О. Смещение власти: знание, богатство и принуждение на пороге 21 века. М.,1991.