Поділ витрат на змінні (пропорційні) та постійні уможливлює визначення їхньої загальної  суми за певний період за формулою [10, 409]

C = C_зв · N + C_пв,

де  С – загальні (сукупні) витрати;

      C_зв – змінні витрати на одиницю продукції;

      N – обсяг виробництва продукції у натуральному виразі;

      C_пв – постійні витрати за даний період.

      Згідно  з формулою (16.2) загальні витрати  на одиницю продукції (С_оп) становитимуть

С_оп = C_зв + C_пв / N.

      З останньої формули видно, що зі зростанням обсягу виробництва продукції її собівартість знижується за рахунок  постійних витрат. Тому збільшення обсягу виробництва є важливим чинником зниження собівартості продукції. Цю закономірність покладено в основу аналізу залежності витрат і прибутку від обсягу виробництва, коли треба вибрати найліпші варіанти проектних і планових рішень. У цьому разі доцільно користуватися графічним зображенням процесу. На рис. 7 показано лінійні функції динаміки витрат і виручки від продажу продукції. Унаслідок наявності постійних витрат виробництво продукції до певного, критичного обсягу (N_кр) є збитковим – заштрихована площа 1. Критичний обсяг виробництва називається ще й інакше – точкою беззбитковості. За зростання обсягу виробництва частка постійних витрат в їхній загальній (сукупній) величині знижується, зменшуються збитки, і після досягнення критичного обсягу N_кр виробництво продукції стає рентабельним – заштрихована площа 2.

Рис. 7. Залежність витрат і прибутку підприємства від обсягу виробництва:

1 – збитки; 2 – прибуток [10, 410]

      Критичний обсяг випуску  певної продукції  в натуральному вимірі, починаючи з якого виробництво стає рентабельним, можна обчислити аналітичне. Як видно з графіка на рис. 7, за критичної програми виробництва витрати і виручка від продажу продукції однакові, тобто

С_зв · N_кр + С_пв = Ц · N_кр.

      Звідси

N_кр= С_пв / (Ц – С_зв),

де  Ц – ціна одиниці продукції.

      Критичний обсяг виробництва (точку беззбитковості) можна визначити і в грошовому вимірі, що є більш прийнятним для багатопродуктного виробництва. У цьому разі

В_кр = С_зм + С_пв;

де  В – критичний обсяг виробництва у грошовому вимірі;

      С_зм – загальна (сукупна) величина змінних витрат.

      Змінну  величину С зобразимо як функцію обсягу виробництва за допомогою коефіцієнта маржинального прибутку k_м, який визначається за формулою

k_м = (В – С_зм) / В.

      Отже,

С_зм = В – В · k_м,

а звідси

В_кр = В – В_кр · k_м + С_пв;

В_кр = С_пв / k_м.

      Що  більшим є обсяг виробництва  над критичну його величину (точку беззбитковості), то вищою є економічна безпека виробництва, яка вимірюється відповідним коефіцієнтом (k_б), обчислюваним за допомогою формули [10, 411]

k_б = (N – N_кр) / N,

де  k_б – коефіцієнт безпеки виробництва;

      N – фактичний або плановий обсяг виробництва у натуральному виразі.

      Цей показник можна розрахувати і  на підставі вартісного виміру обсягу виробництва продукції (В).

      Наприклад, підприємство виготовляє і продає за рік продукції на 200 тис. грн. Витрати на її виготовлення і продаж становлять 180 тис. грн., у тім числі змінні витрати – 120 тис. грн., постійні – 60 тис. грн. Обчислимо розглянуті вище три показники: коефіцієнт маржинального прибутку, критичну програму виробництва, коефіцієнт безпеки виробництва. Вони становитимуть [10, 411]:

      1) коефіцієнт маржинального прибутку

k_м = (200 – 120) / 200 = 0,4;

      2) критична програма виробництва  (точка беззбитковості)

В_кр = 60 / 0,4 = 150 тис. грн.;

      3) коефіцієнт безпеки виробництва

k_б = (200 – 150) / 200 = 0,25.

      Останній  показник (k_б) свідчить про те, що зменшення фактичного обсягу виробництва на 25% зрівняє його з критичною величиною і в цьому разі підприємство не матиме жодного зиску. Дальше зменшення обсягу виробництва призведе до прямих збитків.

      Визначена ціна безпосередньо формує рівень попиту і, отже, обсяг продаж при еластичному попиті. Надмірно висока або низька ціна може підірвати успіх товару. Існує декілька методів формування ціни.

      Затратний метод формування ціни

      Почати  з витрат – це, без сумніву, самий  популярний підхід до розробки цінової  стратегії. Оскільки виробник поніс виграти, природно, що він насамперед бажає визначити рівень ціни, що забезпечує покриття змінних і постійних витрат і одержання прибутку.

      Традиційний спосіб встановлення ціни (Р) полягає в додаванні до витрат, що відповідають плановому рівню випуску, деякої фіксованої надбавки (d), що визначається бажаним рівнем рентабельності [18, 165]:

Р = С + d = C_змін + C_пост / Q + d,

де  Р, С і Q – ціна, витрати на одиницю і загальна кількість товару, що відповідають плановому рівню випуску;

      C_змін – змінні втрати на одиницю продукції;

      C_пост – сумарні постійні витрати.

      Призначення ціпи тільки з позиції рентабельності може створювати ілюзію стабільного  одержання прибутку.

      Головний  недолік ціни, яка визначається виключно з точки зору витрат, – цe ігнорування залежності між ціною і обсягом продажу. Немає ніяких гарантій, що ця ціна забезпечить той обсяг продаж, виходячи з якого вона була розрахована.

      Небезпечна  ситуація, коли реальний обсяг продаж виявляється нижчим від бажаного рівня: це зазвичай підштовхує управлінців до додаткового підвищення ціни для збереження рентабельності.

      При еластичному попиті ця поведінка  цін призводить до подальшого зменшення  обсягу продаж. Постійні витрати при  цьому розподіляться на меншу  кількість товару і виявиться, що при орієнтації на фіксовану рентабельність необхідно буде знову підвищити ціни.

      Таким чином, якщо в ціноутворенні підприємство притримується бажаною рівня  випуску, величини витрат і заданого рівня рентабельності, то воно може прийняти помилкове рішення.

      Не  розуміючи основної тенденції еластичного  попиту, можна помилитися при прийнятті  рішення.

      Використовуючи  в ціноутворенні поняття беззбитковості, можна виключити помилкові рішення.

      Аналіз  витрат дозволяє бачити наслідки, різних нових стратегій, що розглядає підприємство. Спираючись на результати аналізу, легше перейти до аспектів ціноутворення, що мають якісним характер і пов'язані з чуттєвістю попиту і реакцією конкурентів.

      Дуже  важливе дія аналізу попиту поняття  цінової еластичності: виражена у  відсотках зміна обсягу продаж товару в результаті зміни його ціни на 1%:

      Цінова  еластичність, як правило, від'ємна, тому що підвищення ціни призводить до зниження попиту, і навпаки.

      Цінність  еластичності для прогнозування залежить від стабільності умов, у яких проводились спостереження.

      В багатьох випадках потрібно не тільки знати, як адаптувати ціну до реальної чуттєвості ринку, але й визначити, як впливати на цю чуттєвість в потрібному для підприємства напрямку.

      Еластичність вимірює вплив зміни ціни на зміни обсягу продаж, але не показує вплив ціни на інші більш складні і часто комплексні характеристики, важливі для розуміння реакції покупця (наприклад, віддача переваги певній марці). Крім того, на практиці дуже важко досягти оцінок еластичності, достатньо стабільних і надійних для визначення на їх підставі оптимальної ціни.

      Використання  гнучкої ціни, тобто продажу одного виду товару різним покупцям за різними  цінами, один з практичних прикладів  управління еластичністю [18, 166].

      Для вибору варіантів зміни ціни керуються  наступними правилами:

• при еластичності попиту більше одиниці (попит еластичний) зміна ціни на 1 % дає більше 1 % зміни обсягу збуту. Отже, зниження ціни викликає таке зростання попиту, при якому загальна виручка зростає;
• якщо еластичність попиту дорівнює одиниці, то кожний відсоток зміні! ціни приносить 1% зміни обсягу збуту;
• при еластичності попиту менше одиниці (попит нееластичний) зміна ціни на 1% дає менше 1% зміни обсягу збуту. Тому зниження ціни не викликає такого підвищення попиту і не компенсує зменшення виручки. Для максимізації прибутку фінансові менеджери використовують варіантні розрахунки прибутку при різних цінах і обсягах виробництва і визначають оптимальний обсяг виробництва і ціну, що забезпечують найбільший прибуток.

      Випуск  кожної додаткової одиниці продукції  викликає приріст виручки на величину, яка називається в економічній  теорії граничною виручкою, а також  збільшення валових (сумарних) витрат на величину, що називається граничними втратами. Якщо гранична виручка перевищує граничні витрати, то прибуток збільшується, – і, навпаки, якщо гранична виручка менша граничних цитрат, прибуток зменшується. При цьому потрібно пам'ятати правило: найбільший прибуток підприємству забезпечують такі обсяги випуску продукції і ціна, за яких граничні втрати дорівнюють або максимально наближаються до граничної виручки.

 

Висновки

      Отже, проаналізувавши вплив цінових  факторів на фінансову політику підприємства, можна зробити такі висновки:

      1. Ціна – це грошовий вираз вартості товару. В умовах товарного виробництва й обігу продукти праці виробляються і реалізуються як товари. Ціна кожного окремого товару не обов'язково співпадає з вартістю: вона може відхилятися вгору і вниз від вартості залежно від попиту і пропозиції на даний товар. У ринкових коливаннях цін довкола вартості виявляється дія закону вартості – економічного закону товарного виробництва. Закон вартості спонукає товаровиробників зважати на суспільно необхідні витрати праці й добиватися їх зниження, регулює розподіл суспільної праці й засобів виробництва між галузями народного господарства.

      2. Загальний алгоритм методики  розрахунку ціни простий, і  його можна подати у такій  послідовності дій:

      1) Постановка завдань ціноутворення.

      2) Визначення попиту.

      3) Оцінка витрат.

      4) Аналіз цін і витрат конкурентів.

      5) Вибір методу ціноутворення.

      6) Встановлення остаточної ціни

      3. Ціни підприємства, залежно від  міри врахування в них витрат  і прибутку поділяють на: оптові, відпускні, роздрібні, світові.

      4. Одержання максимального прибутку можливе при оптимальному поєднанні обсягу реалізації та ціни на продукцію, що випускається. Існують прості і ефективні визначення оптимального співвідношення цін і обсягів реалізації, основною умовою застосування яких є попередній поділ втрат на постійні та змінні.