Походження грошей. Роль держави у творенні грошей

Процентна ставка по синдикатних кредитах базується на ставці LIBOR або на ставках подібного типу, існуючих в інших фінансових центрах (Сінгапурі, Гонконзі та ін.). До базової ставки, яка встановлюється на умовах “ролл-овер”, додається маржа, яка залежить від кон'юнктури ринку і платоспроможності боржника. Окрім перерахованих витрат до вартості кредиту включають комісію банку - організатору синдикату, агентську комісію за бухгалтерське обслуговування позики та ін. Позичальники з відмінною фінансовою репутацією можуть розраховувати на отримання синдикатного кредиту строком 10-12 років і на суму в мільярди доларів США. В середньому сума подібних кредитів не менше 100 млн. доларів США, а строк - до 7 років. Головними позичальниками по них виступають уряди країн, транснаціональні банки та транснаціональні компанії.

Привабливість традиційного єврокредиту (швидкість укладання угоди, різноманітність строків погашення основного боргу, виплати процентів та ін.), яка зробила його важливим інструментом єврооперацій на початку 80-х років, згодом поступово знижувалася у зв'язку з притаманним йому серйозним недоліком - низьким рівнем ліквідності операцій для кредиторів. У 80-і роки було розроблено механізм нових видів єврокредитів. Основний напрямок розвитку цього технічного інструменту полягає в тому, щоб при незмінній гнучкості кредитних умов забезпечити секю’ритизацію банківських активів, тобто оформити банківські вклади в операції з цінними паперами. На кінець 80-х років в загальному обсязі кредитів близько половини припадає на ті види, які можуть обертатися на ринку подібно до облігацій.

Хоча позики в євровалюті доступні для будь-яких позичальників, але все частіше починають використовуватись інші альтернативні методи отримання грошових коштів, а саме: випуск єврооблігацій, євронот, комерційних євровекселів. Єврооблігації - це міжнародні цінні папери на пред'явника, які випускаються у валюті, відмінної від валюти країни їх випуску і продаються на міжнародних ринках. Єврооблігації, як правило, випускаються без забезпечення, але по деяких з них необхідна гарантія, наприклад, уряду - по облігаціях місцевих органів влади, або материнської компанії - по зобов'язаннях дочірніх компаній. Строк випуску єврооблігацій, як правило складає 10-15 років. Облігації випускаються від імені агентів уряду, фінансових організацій, транснаціональних компаній та крупних корпорацій.

На первинному ринку розрізняють два види випусків єврооблігацій: публічні та приватні. Публічними емісіями управляють великі банківські синдикати, які представляють цінні папери широкому колу інвесторів. Вони котируються на фондових біржах Лондона, Люксембурга, Цюриха і мають вторинний ринок. Реєстрація єврооблігацій на фондових біржах не перешкоджає їх прямій торгівлі через банки, тобто в позабіржовому обороті в багатьох фінансових центрах світу. Приватні розміщення здійснюються синдикатом (але з меншої кількості учасників ніж при випуску публічних). Це облігації позичальників “найвищого класу”. Вони не котируються, не обертаються на вторинному ринку, а пропонуються безпосередньо для невеликої кількості інвесторів. Суми єврооблігаційних позик коливаються від 10 до 500 млн. доларів США. Проте, найчастіше емісії - на 50-140 млн. доларів. Більшість єврооблігацій емітуються саме в доларах США. Під час зниження його курсу підвищується значення деномінацій у сильніших порівняно з доларом валютах. Основні види облігацій, які обертаються на євроринку - облігації з фіксованою ставкою (купоном) і облігації з плаваючою ставкою.

В 1982-85 роках розпочався стрімкий ріст використання євронот, як джерела фінансування для великих компаній. Євроноти - це короткострокове боргове зобов'язання. Фінансування в євронотах є надзвичайно гнучким механізмом кредитування. Джерело фінансування може надаватися на період від 5 до 10 років. На протязі цього часу позичальник має можливість випускати серії нот зі строком погашення або в 3, або в 6 міс. Це значить, що якщо джерело фінансування має п'ятирічний строк, то може проводитись 10 чи 20 емісій нот. Процентна ставка по кожній наступній емісії буде змінюватися у відповідності з поточним станом фінансового ринку. Після того, як позичальник випустив певну кількість євронот, група банків- покупців скуповує їх і розміщує серед інших інвесторів, тобто банки діють в якості дилерів.

Однак, з 1986 року кількість випущених євронот почала знижуватися. Це явище пояснюється рядом недоліків притаманних євронотам. Їх використання може виявитися досить трудомістким, а саме : позичальник обов'язково має отримати рейтинг; перед кожною емісією треба наперед (цей строк може бути досить тривалим) повідомити про це банк.

Позичковими інструментами, які почали займати місце євронот, стали комерційні євровекселі. Вони, як і євроноти є короткостроковими борговими зобов'язаннями на пред'явника. Компанія, яка бажає отримати гроші за допомогою випуску комерційних євровекселів, повинна узгодити програму дій з одним чи декількома дилерами. По програмі випуску євровекселів встановлюється ліміт позики, але позичальник має більш широкі можливості вибору, ніж при використанні євронот. Гнучкість євровекселів полягає в тому, що позичальник може встановити потрібний період часу настання строку погашення, тоді як євроноти випускаються на 3-х чи 6-ти місячний термін. Наприклад, компанія може прийти до висновку, що їй необхідно випустити певну кількість нових векселів в кінці листопада зі строком погашення в кінці березня. Однак, якщо процентні ставки не влаштовують позичальника, то він може змінити строк випуску і строк погашення. Тому позичальники мають можливість “грати на ринку” і можуть так спланувати випуск та погашення позик, щоб процентні ставки стали для них найбільш сприятливими.

Ще однією значною подією минулого десятиліття стало створення ринку євроакцій (ринок акцій, що продаються за межами країни, в якій знаходиться компанія-емітент). До 1980 року лише деякі компанії пропонували свої акції за кордоном. Але згодом сотні компаній в усьому світі розпочали випуск акцій одночасно в двох чи більше країнах. Найбільшу питому вагу на ринку евроакцій займають акції Японії та США. Основними центрами розміщення евроакцій є Лондон, Нью-Йорк і Токіо.

Для розвитку світового кредитного ринку в умовах його посиленої глобалізації, характерне не тільки значне збільшення масштабів єврооперацій, вдосконалення технології збору та передачі інформації, більш ліберальне відношення до участі іноземних та міжнародних інститутів в національних банківських системах, застосування модифікованих ринкових інструментів, які усувають бар'єри між традиційними секторами євробізнесу, але й також активне застосування принципово нових фінансових продуктів. без яких позичальникам та інвесторам неможливо було б вижити в конкурентному середовищі. Одні з них, як наприклад, фінансові ф'ючерси служать захистом від процентних та валютних ризиків. Вони дозволяють для кредитора та позичальника наперед зафіксувати в контракті процентні ставки чи валютний курс по своїх майбутніх операціях. Інші - валютні свопи та свопи процентних ставок дозволяють позичальникам, які мають неоднакові кредитні рейтинги відносно один одного і різні оцінки кредитоспроможності відносно тих чи інших форм кредитування (припустимо, що перший в межах свого кредитного рейтингу більш кредитоспроможний на ринку позик з твердою процентною ставкою, інший - на ринку з плаваючою) економити на витратах по своїй заборгованості шляхом взаємного обміну умовами виплати проценту ,а в деяких випадках і валютою боргу. Кожний з позичальників отримує кошти там , де в нього найбільше переваг в оцінці стану його компанії. За допомогою банка-посередника вони взаємоконвертують свої зобов'язання по процентних платежах чи виду валют. Таким чином, вони мають можливість придбати пасиви в потрібній для них валютно-фінансовій структурі і на більш вигідних умовах. Операції своп, які утворилися з відносно простої ідеї (операція своп - це одночасна купівля і продаж валюти на приблизно рівні суми при умові розрахунку по них на різні дати) є тепер великим ринком, функціонування якого веде до вирівнювання прибутковості різноманітних єврооперацій. Його обсяг на початок 1992 року склав 3872.3 млрд. дол. США

Аналіз ситуації на євроринку свідчить про його структурну перебудову, яка охопила всі його сегменти. Проходить зміщення центру ваги з одних видів фінансування на інші, відбувається трансформація механізмів позичкових операцій.

Неабиякий вплив на розвиток євровалютного ринку мають великі позичальники, посередники та інвестори. Основна частка банківських кредитів (близько 60%) припадає на позичальників з країн ОЕСР. Враховуючи відсутність доступу до світових ринків капіталів країн з перехідною економікою, їм доводиться в основному покладатися на багатосторонній механізм фінансування. Головна умова - наявність угоди з МВФ, яка відкриває шлях до інших джерел фінансування (Світовий Банк, Група 7, Група 24).МВФ є найбільшим багатостороннім джерелом фінансових ресурсів для країн з перехідною економікою.

Протягом останніх років фінансові взаємовідносини східноєвропейських країн, включаючи й Україну, з міжнародним фінансовим співтовариством формувалися під впливом ряду серйозних змін. Міжнародні банки переглянули свою політику проведення кредитування у східноєвропейському регіоні. Швидкими темпами стали зростати обсяги приватного банківського кредитування. Однак, проведення крупномасштабних економічних реформ, нестабільна політична ситуація, платіжні труднощі в країні, фактично роблять її залежною від офіційних кредиторів, а це призводить до скорочення фінансування з боку приватних кредиторів. З початком реформ було в цілому визнано, що країни з перехідною економікою будуть мати потребу в допомозі зі сторони міжнародного співтовариства. Ресурси потрібні не лише для підтримки проведення економічних реформ, але й для відновлення валютних резервів та створення більш ліберальних платіжних режимів.

В цілому, євроринки проявляють високу ступінь пристосованості до економічної ситуації в світі. Їх розвиток є безперечно позитивним елементом для розвитку світової економіки. Дійсно, вони дозволяють краще розподіляти фінансові ресурси у світовому масштабі; вони пропонують вирішення проблем, пов'язаних з порушенням рівноваги зовнішніх платежів; вони надають фінансовим агентам важливі засоби захисту від ризиків, і на кінець, вони стимулюють конкуренцію і дозволяють зменшити вартість фінансового та банківського посередництва.

7.1. 7.1. Класична кількісна теорія грошей

У світовій економічній науці чітко виділяються два підходи до вивчення теоретичних проблем грошей. Представники одного з них шукають відповіді на питання, пов'язані з внутрішньою природою грошей: що таке гроші; чому вони з'явилися та існують у суспільстві; як вони розвиваються і чому набували тієї чи іншої форми; у чому полягає і як формується вартість грошей тощо. Цей підхід щодо вивчення природи грошей можна назвати абстрактною теорією грошей. Найбільш відомими проявами такого підходу є номіналістична теорія, металістична теорія, державна теорія, функціональна теорія, марксистська теорія

Представники другого напряму приймають гроші такими, якими вони є,: гроші - проста вуаль на реальній економіці чи її активний елемент та чинник, що впливає на її розвиток і структурні зміни; якими своїми проявами гроші найактивніше впливають на реальну економіку і на які саме її процеси; який конкретно механізм впливу грошового фактора на реальну економіку (передатний механізм); чи може держава використати цей механізм у своїй економічній політиці і як саме; якою має бути у зв'язку з цим грошово-кредитна політика в країні та ін. Цей підхід можна назвати прикладною теорією грошей. У західній літературі вона звичайно називається монетаристською теорією.

Чітке розмежування між абстрактною теорією і монетаристською теорією грошей - у фундаментальній праці Е. Долана, К. Кемпбелла та Р. Кемпбелла "Гроші, банківська справа та грошово-кредитна політика".Саму сутність монетаристської теорії автори визначили як розділ економічної теорії, в якому вивчається "вплив грошей та певної грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому".

Монетаристська теорія не тільки посідає ключове місце в науковій думці про гроші та грошові відносини, а й справляє помітний вплив на розвиток усієї економічної теорії. Вона також створює наукову та методологічну базу грошово-кредитної політики держав з розвинутими ринковими економіками. Монетаристська теорія має кілька напрямів, кожний з яких розглядається як окрема теорія. Ключовим напрямом монетаристської теорії є кількісна теорія, яка поділяється на класичну кількісну теорію, неокласичну кількісну теорію та сучасний монетаризм. Одночасно з неокласичним напрямом кількісної теорії грошей сформувалася спочатку кейнсіанська, а потім і неокейнсіанська концепція монетаристської теорії.

Кейнсіанська концепція грошей і неокласична кількісна теорія мають єдину методологічну базу - прикладну теорію грошей, що їх зближує. Завдяки їх зближенню на сучасному етапі формується третій напрям монетаристської теорії, що дістав назву кейнсіансько-неокласичного синтезу.

Класична кількісна теорія грошей сформувалася ще в XVI- XVII ст. і послужила методологічною основою всього подальшого розвитку монетаристської теорії, включаючи і сучасні її напрями. Основні її принципи (постулати) протягом багатовікового розвитку економічної думки лише зазнавали деяких уточнень, доповнень, поглиблень, залишаючись в основі своїй незмінними. Монетаристська теорія по суті своїй є кількісною.

Назву кількісної ця теорія дістала тому, що її основоположники пояснювали вплив грошей на економічні процеси виключно кількісними чинниками, насамперед зміною маси грошей в обороті.

Визначальною ознакою кількісної теорії є положення про те, що вартість грошей і рівень товарних цін визначаються змінами кількості грошей: чим більше їх в обороті, тим ціни вищі, а вартість грошей нижча, і навпаки. Впливаючи на ціни товарів і послуг, кількість грошей впливає і на всі інші економічні процеси: зростання номінального обсягу ВВП, національного доходу, платоспроможного попиту та ін.д

Кількісна теорія грошей зародилася в XVI ст. У цей час в Європі відбувалося прискорене зростання загального рівня цін, відоме в економічній історії як революція цін, унаслідок якої середній рівень цін за період 1500-1600рр. зріс приблизно в 3-5 разів. Причиною видавалося помітне збільшення припливу в Європу золота і срібла з Америки після відкриття цього континенту в XVI ст. Це було чи не перше масове підтвердження того, що вартість грошей, а отже й товарні ціни, залежать від їх кількості в обороті.