Походження грошей. Роль держави у творенні грошей

В цей же перiод банки Великобританiї, надзвичайно активнi у фiнансуваннi мiжнародної торгiвлi, шукали фонди для розвитку своєї дiяльностi у цiй галузi. У результатi Суецької експедицiї 1956 роцi, уряд Великобританiї запровадив валютнi обмеження, якi звузили можливостi кредитування нерезидентiв британськими банками у фунтах стерлінгів. Долар став єдиною валютою-замінником для проведення такого виду діяльності. таким чином, банки Великобританії стояли біля витоків створення ринку євродолара, яки у першій фазі свого розвитку був обмежений короткостроковими операціями по вкладах та кредитах.

Швидкий розвиток євроринку почався в 60-х роках, внаслідок погіршення американських зовнішніх платежів та заходів прийнятих США для забезпечення захисту своєї валюти. З 1959 року баланс поточних платежів США починає погіршуватись. Причиною цього стали військові видатки у В'єтнамі, а також ріст конкурентоспроможності європейської та японської економік. Надлишок емісії доларів постійно підривав і сам долар і міжнародну валютну систему. Він давав у руки нерезидентів долари, які ті в зв’язку американським регулюванням були схильні інвестувати швидше на євроринках ніж в США. Це регулювання створило умови для розвитку вільного ринку долара тобто євроринку.

У 60-х роках регулювання поширилось і на ринок облігацій. Процентні ставки американського ринку були невисокими. Щоб уникнути відтоку американського капіталу слід було б підвищити ставки, але американський уряд пішов шляхом регламентації. В 1963 році було введено в дію “податок для вирівнювання проценту”. Ним обкладалися виключно доходи, отримані американськими резидентами по вкладах в іноземні цінні папери, по ставці 15 %. Потенційно своєю появою єврооблігаційний ринок повинен завдячувати саме йому.

Крім того, розвиток єврооблігаційного ринку стимулювався політикою “добровільного обмеження” вивозу капіталу, розпочатою президентом Джонсоном в 1968 році. Ця політика ставила перед американськими мультинаціональними компаніями проблему фінансування їх установ за кордоном. Для її розв'язання американські підприємства були вимушені позичати долари за межами США, у євробанків чи проводити євроемісії.

Таким чином, американська політика 60-х років створила за межами США одночасно пропозицію доларів, ефективний попит на них та різницю між процентними ставками на американському ринку і на ринку євродолара, яка задовільняла як кредиторів так і позичальників на вільному ринку.

В той же час в Європі ситуація була надзвичайно сприятливою для розвитку офф-шорного ринку. В результаті повернення до зовнішньої конвертовності валют та послідовного руху до нової рівноваги зовнішніх платежів ведучих промислово розвинутих європейських країн, валютне регулювання стало більш гнучким і почали розвиватись валютні ринки, банки знову здобули свободу використання іноземної валюти.

Центральні європейські банки також приймали участь у розвитку євроринку. Щоб краще контролювати еволюцію своєї внутрішньої ліквідності вони надавали перевагу розміщенню на євроринках частини своїх доларових запасів, отриманих за рахунок позитивного сальдо зовнішніх платежів європейських країн, симетричного американському від'ємному сальдо.

Внаслідок значного економічного росту розвинулись міжнародні операції європейських підприємств. Для них була необхідна стаття “ліквідні кошти в іноземній валюті”, які підприємства намагалися зберігати, коли це було можливим, поза увагою національних валютних регламентацій. Євроринок відкривав таку можливість.

Спочатку цей вільний ринок функціонував головним чином в Лондоні. Звичайно обсяг ринку був надто великим, щоб залишатися в межах Великобританії і згодом офф-шорні ринки були сформовані в інших частинах світу: Парижі, Брюсселі, Нью-Йорку, Цюриху, Люксембурзі, Торонто, Сінгапурі, Гонконзі в Карибському басейні, Бахрейні, Ліберії на островах Мен, Джерсі та Пренсі.

Всі вони привабливі своїми податковими пільгами та конфіденційністю рахунків. Деякі з них мають індивідуальні переваги у наданні конкретних фінансових послуг (наприклад, в галузі страхування - о. Мен та Бермудські о-ви, в сфері пароплавства - Ліберія, Багамські о-ви).

Варто зауважити, що раніше для виникнення міжнародного фінансового центру необхідні були розвинута національна банківська система, велика фондова біржа та стабільна валюта. В наш час для цього частіше всього буде достатньо гнучкого фінансового законодавства, права відкривати іноземні банківські відділення та філіали, відсутності податку на доходи чи його пільговий рівень, спрощеної процедури для проведення біржових та банківських операцій. Тому тепер поряд з такими традиційними екстериторіальними фінансовими центрами, як Лондон, Цюрих, Нью-Йорк, важливу роль на міжнародному ринку позичкових капіталів відіграють Сінгапур, Гонконг, Бахрейн, Панама

Під час формування євроринку (1950-1960 роки) утворилася його база - ринок короткострокових операцій. В 1992 році його обсяг, обчислений МВФ як сума банківських депозитів в інвалюті, розміщений в усіх фінансових центрах світу. склав 6749,1 млрд. дол. США. [130]. Це найбільш широкий показник, що характеризує сукупний розмір міжнародного грошового та інвестиційного ринку. На другому етапі(кінця 60-х років) на євроринку з являються два нових сектори - єврокредити та облігаційні позики.

На початку 60-х рокiв банки значно розширили свою дiяльнiсть по мiжнародному кредитуванню в iноземнiй та нацiональнiй валютi. Останнiм часом, обсяг операцiй в iноземнiй валютi найбiльших мiжнародних установ значно збiльшився. Їх здiйснюють головним чином європейськi банки - французькi, люксембургськi та банки Великобританiї. Однак для банкiв є природною тенденцiя розвивати кредитування за кордоном у своїй нацiональнiй валютi, лiквiднiсть по якiй їм простiше забезпечувати. На ринках євровалют банки грають класичну посередницьку роль. Вони залучають вклади, в основному на короткий строк, пiд процентну ставку, розраховану в залежностi вiд ставок дiючих на нацiональних ринках. Основною привабливою рисою ринку євровалют є рiзниця в процентних ставках в порiвняннi з вiтчизняними ринками. Єврооперацiї мають, як правило, не високий рiвень дохідностi, проте в силу великих розмiрiв угод i вiдсутностi регулювання депозити в євровалютi, дають бiльший прибуток, нiж вклади у нацiональнiй валютi.

За традицiєю позики в євровалютi надаються за ставкою, яка на декiлька процентiв вища ставки продавця на Лондонському мiжбанкiвському ринку депозитiв - ЛIБОР (London Interbank Official Rate). Ставка яка реально виплачується позичальником розраховується шляхом долучення до ЛIБОР маржi за ризик i комiсiйні. Однак, унiкальнi характеристики ринку євровалют дозволяють цiй ставцi, у бiльшостi випадкiв, бути нижчою нiж на ринках своїх країн. Переважна бiльшiсть позик надається iз змiнною процентною ставкою (перiод фiксованої ставки триває в основному 6 мiсяцiв, хоча вiн може також тривати вiд 1 до 3 мiсяцiв). Саме завдяки перемiнному характеру процентних ставок можна призначити строк погашення на більш віддалений період.

Для євробанкiв дiяльнiсть на ринках євровалют тривалий час була додатком до їх основної дiяльностi в нацiональнiй валютi. Єврооперацiї, як зазначалось вище, мають невисокий рiвень дохідностi. Розвиток євроринку та неплатоспроможнiсть деяких боржникiв “третього свiту”, повиннi були б призвести до збiльшення маржi по операцiях, якi почали займати суттєве мiсце в банкiвських балансах. Проте нiчого подiбного не вiдбулося внаслiдок конкуренцiї всезростаючої кiлькостi дiйових осiб на ринку та їх бажання (в рекламних цiлях) отримати хороше мiсце в iєрархiї дiяльностi на євроринках, яка встановлюється пресою чи професiйними колами. В таблицi показано, якi країни представляли найбiльшi банки свiту. В 1996 роцi серед двадцяти найбiльших банкiв домiнуюче становище займали японськi та європейськi банки. Низькі показники прибутку на активи свідчать про високу конкуренцію на світовому ринку банківських послуг, або про те, що крупні банки неефективно управляють своїми активами. Звичайно, причиною невисоких показників доходу на активи може бути поєднання обох факторів, при цьому неефективність може бути пов’язана із зайвими видатками, які неминучо супроводжують діяльність крупних банків.

Спочатку набір операцій в окремих секторах євроринку не був різноманітним. Відсутність достатньої диверсифікації кредитних послуг свідчила про те, що ринок ще знаходився в процесі формування. Інтеграційні процеси почали проявлятися в 80-і роки, у відповідь на еволюцію кризи заборгованості в країнах, що розвиваються, інфляційне знецінення валют та динаміку процентних ставок.

У відповідь на зовнішні та внутрішні вимоги, з якими євроринок зіткнувся у 80-і роки, його подальший розвиток пішов шляхом широкого впровадження нових видів банківських послуг. Як правило нові види фінансових інструментів приходять в євросистему з національних ринків. І хоча інтенсивність використання їх різноманітних варіантів на національному та міжнародному рівні не однакова, технічна сторона їх організації та проведення практично однакова. Відмінності між євроринком та національними кредитними ринками стосується рівня дохідності і деяких методів регулювання банківської діяльності, але вони не стосуються основ проведення фінансових операцій. Закономірності еволюції останніх носять універсальний характер для світового кредитного ринку в цілому та всіх його складових частин. В секторі короткострокових кредитів євроринку основними інструментами надання позик є міжбанківські депозити, депозитні сертифікати та прості боргові зобов'язання (євровекселі чи євроноти).

Євровалютні депозити міжбанківського ринку - найважливіший вид короткострокового кредитування. На євроринку, як і на національних ринках короткострокових ресурсів, розрізняють депозити до запитання та депозити на певний (фіксований) строк. Перші можуть бути розміщені на ніч або можуть бути відкликані з повідомленням за 2 чи 7 днів, якщо валютою депозиту є долар США і Канади, фунт стерлінгів та ієна, мінімальний строк для інших валют - 2 дні. Розміри депозитів найрізноманітніші, але як правило мінімальний розмір становить 50 тисяч доларів США, або еквівалент, виражений в інших валютах.

Термінові депозити на період на 1, 3, 6, 12 місяців можна тримати в усіх основних евровалютах. Найбільш тривалі строки до 5 років відкриваються депозити лише в доларах США та фунтах стерлінгів. Основні центри розміщення міжбанківських депозитів у Європі знаходяться в Лондоні, Франкфурті-на-Майні, Цюриху, Женеві, Люксембурзі, Парижі, Амстердамі. Інші основні центри - Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур та відділення міжнародних банків у Бахрейні.

Цінними інструментами на євроринку стали депозитні сертифікати. Депозитний сертифікат - це боргове зобов'язання банку, сума якого точно відповідає розміщеному в банку терміновому депозиті. Він підтверджує відповідальність банку перед власником сертифікату про виплату суми основного боргу та процентів в певний строк в певному місці.

Депозитні сертифікати з'явилися у США на початку 60-х років. Ввів їх у практику “First National City Bank of New York” і розпочав їх випуск на лондонському ринку. Пізніше ця практика знайшла розповсюдження і в інших грошових центрах.

На початку 60-х, з виникненням тенденції до створення крупних організацій для отримання переваг за рахунок “ефекту масштабу”, потреба у фінансових коштах в комерційних та офіційних органів не могла бути задоволена більшістю банків, які мали обмежені можливості в кредитній сфері.

Ріст міжбанківського ринку в Європі та ринку федеральних фондів в Сполучених Штатах дали можливість перекидати кошти з одного географічного району в інший, тобто переводити кошти з районів із збитковою ліквідністю в ті райони, які гостро відчувають потребу у фондах.

Євроринок пропонує декілька видів депозитних сертифікатів, які відрізняються по строках, методах виплати доходів. Як правило депозитні сертифікати мають фіксований строк (від 1 до 12 міс.) і приносять твердий процент, норма якого на 1/8% нижча в розрахунку на рік ставки LIBID (Лондонська ставка по короткострокових міжбанківських депозитах). Депозитні сертифікати з плаваючою ставкою випускаються з більш тривалими строками погашення - до 3 років. Процентні ставки по них нараховуються і виплачуються кожні півроку із розрахунку: ставка мінус 1/4%.

Добре розвинутий вторинний ринок має важливе значення в організаційній структурі ринку депозитних сертифікатів. Без нього цей папір ні чим не відрізняється від звичайного термінового депозиту. Можна, звичайно, обійти цю проблему шляхом використання паперу в якості забезпечення для короткострокового кредиту, але для цього потрібні певні домовленості.

  Традиційною формою короткострокового та середньострокового фінансування виступає єврокредит. Існує чотири види позик в євровалюті:

а) позика з фіксованою процентною ставкою;

б) позика з плаваючою процентною ставкою (ролл-оверна позика);

в) резервний кредит;

г) синдикатний кредит.

Позика з фіксованою процентною ставкою може надаватися на строк до 2-х років, але частіше надається на коротший строк. Процентна ставка, яка при цьому встановлюється вища ставки LIBOR на момент отримання цієї позики. Позичальник знає наперед якими будуть його процентні платежі. Але банк, враховуючи мінливість ринку процентних ставок, повинен узгодити основну частину позик з фіксованою процентною ставкою з депозитами в тій же валюті й з таким же строком і встановити межі на сумарний обсяг позик з фіксованою ставкою, які він в змозі надати з врахуванням неузгодженості строків погашення.

Більшість позик в євровалюті є ролл-оверними позиками. Ці позики видаються на визначений строк (до 5 років включно), але процентна ставка при цьому переглядається через наперед узгоджені інтервали часу, як правило кожні три чи шість місяців. При кожному перегляді банк приводить процентну ставку у відповідність з процентними ставками, що діють на поточний момент на ринку. Якщо ринкові процентні ставки з часу попереднього ролл-овера піднялися, то процентна ставка буде збільшена; аналогічно, якщо ринкові ставки знижуються, то процентна ставка також зменшується.

При використанні ролл-оверних позик допускається певна гнучкість при обговоренні умов цієї позики. Кредитний договір може включати в себе пункт про використання різних валют. Позичальник може вибрати валюту, в якій буде виплачувати борг, і змінювати свій вибір на протязі дії угоди.

Резервний кредит (в цьому контексті) є послугою по овердрафту в євровалюті. Вартість такої позики може визначатися на основі узгодженої процентної ставки або у відповідності з узгодженою формулою. Крім того, банк може встановити комісію за грошові кошти, надані клієнту під цей кредит, незалежно від того, знімає він ці гроші чи ні.

Синдикатний єврокредит організовується групою міжнародних банків, які в змозі мобілізувати і надати позичальнику значно більше коштів, ніж це зміг би зробити один кредитор. Банки-кредитори об'єднані в синдикат обмежують кредитний ризик по угоді часткою участі в кредиті.