Походження грошей. Роль держави у творенні грошей

За iронiєю долi тисячолiтня роль золота, як свiтових грошей юридично оформилася всього лише за кiлька десятилiть до початку агонiї золотого стандарту, спричиненої першою свiтовою вiйною. Природно, що власне причини демонетизацiї золота, були набагато глибшими за звичайну необхiднiсть жорсткого державного регулювання економiки у воєнний перiод. Саме тому золотий стандарт у попередньому виглядi вже не вдалося поновити нiде, хоча певнi спроби й були.

Система золотого стандарту, що базувалася на простих правилах, теоретично забезпечувала майже автоматичну стабiльнiсть валютних курсiв та рiвновагу мiжнародних платежiв. Проте реальний стан справ досить суттєво вiдрiзнявся вiд цiєї моделi, i все ж мiжнародну валютну систему можна вважати досить ефективною аж до 1914 року, коли її вiдлагоджений механiзм порушила перша свiтова вiйна, а Велика депресiя 30-х рокiв продемонструвала її непристосованiсть до нових економiчних та соцiальних потреб країн. Ця система одночасно забезпечувала стабiльнiсть валютних ставок (валютнi паретети визначаються через спiввiдношення їх золотого вмiсту і якщо на ринку спостерiгається помiтне вiдхилення вiд паритетiв, економiчнi агенти зацiкавленнi у проведеннi своїх розрахункiв швидше в золотi, нiж у банкнотах) та платіжного балансу. Дiйсно, країна з вiд’ємним сальдо в результатi руху золотих точок, які дорівнювали паритету національної валюти і плюс чи мінус транспортні та страхові видатки, спричинені матеріальним трансфером золота, вiдчуває “втечу” золота за кордон i її емiсiйнi iнститути вимушенi вдаватися до скорочення обсягу нацiональної валюти в обiзi. Згiдно кiлькiсної теорiї грошей, зменшення грошової маси спричиняє зниження вiдносних цiн на нацiональнi товари, що збiльшує їх конкурентоспроможнiсть i дозволяє збiльшити експорт й скоротити iмпорт, тобто знову вiдновити рiвновагу. З iншої сторони, додатковий випуск нацiональної валюти, спричинений притоком золота в країну з позитивним сальдо, породжує рiст цiн на нацiональнi товари, i має прямий вплив на зовнiшню торгiвлю i зменшує позитивне сальдо.

Таким чиним, золотий стандарт майже автоматично приводить платiжнi баланси до рiвноваги. Пiдвищення чи зниження процентних ставок, паралельно спричинене органами валютного контролю, прискорює процес досягнення нової рiвноваги шляхом дефляцiйного чи розширеного ефекту та впливу на рух капiталiв.

Проте в дiйностi система золотого стандарту нiколи не функцiонувала у вiдповiдностi з цiєю теоретичною схемою. Золото поступово перетворювалося на нацiональному рiвнi в додатковi грошi. Згiдно з дослiдженнями професора Трiффiна, початку ХIХ столiття, лише на 17% грошова маса була забезпечена офiцiйними резервами дорогоцiнних металiв. [115] Як мiжнародний засiб розрахункiв та платежу золото в значнiй мiрi вiдчувало конкуренцiю зi сторони фунта стерлiнгiв на протязi всього перiоду кiнця ХIХ - початку ХХ столiття. Дiйсно, в цей час векселi у фунтах стерлiнгiв були найбiльш розповсюдженим платiжним засобом. Причиною цього можна вважати надзвичайну активнiсть Лондонського Сiтi. На рiвнi валютних резервiв все частiше значне мiсце почали займати, поруч iз золотом, iноземнi валюти, якi в перiод з 1880 по 1913 роки збцiльшились з 6 до 20% золотих резервiв. Золотий стандарт забезпечував повну валютну стабiльнiсть, лише австрiйський талер та американський долар були девальвовані до першої свiтової вiйни. Фунт стерлiнгiв та французьськiй франк зберегли свiй золотий вмiст незмiнним з 1815 по 1914 роки. Крiм того, золотий стондарт сприяв розвитку мiжнародної торгiвлi, яка розвивалась надзвичайно стрiмкими темпами. Обсяг торгiвлi в 1913 роцi, в порiвняннi з 1850 роком зрiс бiльш нiж у 100 разiв. Цей рiст, без сумнiву, принiс вигоду перш за все чотирьом провiдним захiдним країнам - Великобританiї, Нiмеччинi, Францiї та США,- на якi в сукупностi припадало, в 1914роцi, близько половини свiтової торгiвлi. Таким чином золотий стандарт був прикладом мiжнародного спiвробiтництва мiж країнами без будь-яких угод. Вiн забезпечив виключно довгу стабiльнiсть мiжнародної валютної системи i сприяв при цьому розвитку мiжнародної торгiвлi.

Перша свiтова вiйна дестабiлiзувала систему золотого стандарту. Для фiнансування вiйни європейськi країни повиннi були вдаватися до залучення кредитiв в своїх центральних банках i призупинити конвертацiю своїх валют в золото, встановлюючи при цьому примусовий курс обмiну. Розподiл золота у свiтi докорiнним чином змiнився на користь Сполучених Штатiв.

Зразу ж пiсля закiнчення вiйни спiввiдношення мiж грошовою масою та золотими резервами змiнилося в кожнiй європейськiй країнi, яка брала участь у вiйнi. Щоб якось владнати цю нову ситуацiю, було прийнято рекомендацiї (в основному англомовних експертiв) про впровадження золотовалютного стандарту i заохочувати центральнi банки брати до складу своїх резервiв поряд iз золотом й валюти обмiннi на золото в якостi забезпечення банкнотної емiсiї центральних банкiв. Золото поряд з конвертованими валютами залишається звичним засобом розрахункiв в мiжнародних операцiях, однак воно вилучається з внутрiшнiх операцiй. Обмiн банкнот на золото бiльше не забезпечується для резидентiв (обмiн проводиться у виняткових випадках у формi злиткiв). Ця нова система отримує визнання на Генуезьськiй конференцiї в 1922 роцi на якій прямо ставилося завдання повернення до золотого стандарту, як нормального стану валютно-грошової системи (хоча тут же домовились і про можливість використання для міжнародних розрахунків деяких національних валют, які конвертуються в золото). На практиці ці рекомендації втілилися у введенні так званого золотозливкового стандарту, встановленого зпершу Британією в 1925 році, при якому національна валюта розмінювалася лише на золоті злитки вагою в 400 тройських унцій. Протягом року майже сорок країн створили подібну систему золотого стандарту. Таким чином, було здійснено «економізацію» золота, тобто його зосередження в державних резервах, що суттєво відрізнялося від умов існування золотомонетного стандарту. Крім того, більшість країн, які не мали достатніх золотих резервів не могли дозволити собі прямий обмін національної валюти на злитки золота і обмежувалися так званим «золотодевізним стандартом». Він передбачав розмін національної валюти на ті іноземні валюти, які обмінювалися на золото центральними банками, що їх емітували (система «золото за кордоном»)[115]. Вся утопічність намірів повернення в «золоте століття» стала очевидною під час кризи 1929-1933 років, коли не лише Великобританія, Німетчина, Японія, а й навіть США - єдина країна, яка ще зберігала золотомонетний стандарт (експорт золота з США був призупинений в 1917 році, але знову дозволений з 1919 року) , були змушені відмінити його 9 березня 1933року. З липня 1931 року Нiметчина призупиняє конвертацiю рейсхмарки в зв’язку з призупиненням банкiвського кредитування, яке надавали їй iншi країни (наслiдок банкрутства австрiйського Kredit Anstalt в травнi 1931 року). Залишена без резервiв (внаслiдок своєї спроби вiдновлення золотого паритету фунта, яка проводилася на основi свого Gold Standard Act 1924року) Великобританiя восени 1931 року вiдмовляється забезпечувати обмiн на золото своєї валюти i з цього моменту дозволяє її курсу плавати, що досить швидко призвело до 30%-ного знецiнення. У квiтнi 1931 року Сполученi Штати теж розривають зв’язок своєї валюти iз золотом i плавання долара припиняється лиш у сiчнi 1934 року пiсля 50%-ної девальвацiї. Спроба Францiї, Швейцарiї, Iталiї та країн Бенiлюксу по пiдтримцi “золотого блоку”, в який цi країни об’єдналися, також закiнчилась крахом. З 1935 по 1936 рiк країни “золотого блоку” по черзi пiдкоряються необхiдностi пускати плавати свою валюту. В свою чергу Нiметчина iзолюється в автаркiчному дирижизмi з неконвертованою в золото валютою.

В 1936 роцi всi промислово розвинутi країни практично вiдмовилися вiд золотої конвертованостi валют. Повсюдно проводилось нагнiтання протекцiонiстських заходiв та девальвацiй, породжених конкуренцiєю. Джоан Робiнсон назве це полiтикою “розорення сусiда”, яка спричинила справжнiй крах мiжнародної торгiвлi.[88] Трьохстороння угода, пiдписана 25 травня 1937 року Сполученими Штатами, Великобританією та Францією, в якій було розроблено процедури консультацій між цими країнами, було єдиним променем надії в цей похмурий період. Однак і вона не дозволила навести лад в міжнародних валютних відносинах до початку другого світового конфлікту.

Пiсля другої свiтової вiйни iдея поновлення конвертованостi валют у золото серйозно вже не розглядалася. Хоча iлюзiї можливостi повернення до неї залишалися ще досить довго i остаточно розвiялися, очевидно, лише пiсля спецiального дослiдження цiєї проблеми так званою “Золотою комiсiєю”, створеною за iнiцiативи Рональда Рейгана. Висувалися найрiзноманiтнiшi пропозицiї щодо використання золота: повернення до повного або часткового покриття золотом емiсiї доларiв; випуск облiгацiй, забезпечених золотом; встановлення паралельного обiгу паперових та золотих грошей. Однак остаточне рiшення звелося до рекомендацiй здiйснення продажу золота з офiцiйних резервiв шляхом поновлення карбування двадцятидоларових монет, якi не є законним платiжним засобом.

Механiзм золотого стандарту аж нiяк не був абсолютно автоматичним i об’єктивнодiючим, а центральнi банки не були абсолютно пасивними. Система золотого стандарту не була нейтральною i з полiтичної точки зору: вiд часiв Римської до часiв Британської iмперiї вона мала iєрархiчний характер i бiльшiсть країн розташовувались на її переферiї, пiдпорядковуючись iнтересам країн- гегемонiв, якi диктувалися за допомогою їх валют.

Завдання будь-якої валютної системи - сприяти розвитку торгiвлi. Невдача, яка спiткала систему золотого стандарту в перiод мiж двома вiйнами, призвела до створення бiльш гнучкої системи, заснованої на золотовалютному стандартi. Це Бреттон-Вудська система, яка в бiльшiй мiрi сприяла пiдйому свiтової економiки на протязi двадцяти п’яти рокiв пiсля другої свiтової вiйни.

Бреттон-Вудська угода вiдмiтила надзвичайно важливий етап в мiжнародному валютному життi. Вперше в основу мiжнародної валютної системи було покладено мiжнароднi угоди, що фiксували правила, якi застосовують усi i встановили справжнє спiвробiтництво мiж країнами у валютнiй сферi.

Ця система грунтується на золотовалютному стандартi, який означає, що деякi валюти в мiжнародних розрахунках розглядаються як еквiвалент золота. Тому кожна країна може зберiгати цi валюти в якостi валютних резервiв i конвертувати їх по фiксованому курсу вiдносно своєї власної валюти (наприклад, Росiя прийняла систему золотовалютного стандарту ще в кiнцi ХIХ столiття, в епоху розквiту золотого стандарту).

Бреттон-Вудська конференцiя, скликана за iнiцiативою США в липнi 1944 роцi, знаходилась пiд впливом досвiду, накопиченого в перiод мiж двома вiйнами, i в значнiй мiрi прийняла до уваги нову, створену другою свiтовою вiйною соцiально-економiчною ситуацiєю. Оскiльки вона проводилась до закiнчення вiйни, то на нiй могли панувати лише двi iдеї, що мали розповсюдження в Сполучених Штатах та Великобританiї. В 1943 роцi, були представленi два плани: один британський, складений лордом Кейнсом, iнший, американський - витвiр Генрi Вайта.

В цих двох планах, безперечно, видiлялись деякi загальнi iдеї. Перш за все, визнання необхiдностi вiльної свiтової торгiвлi та фiнансового обмiну; мiжнародної валютної стабiльностi (рiвновага платежiв та стабiльностi валютних курсiв); фiксованих правил мiжнародних угод. Далi йшлося про принципи змiни золотого стандарту золотовалютним та створення мiжнародної валютної органiзацiї, яка б займалася наглядом за всiєю системою та реалiзовувала механiзм валютного спiвробiтництва. I на кiнець, висувалось положення про необхiднiсть формування механiзмiв мiжнародного клiрингу, який дозволив би забезпечити фiнансування кон'юнктурних дефiцитiв зовнiшнiх платежiв.

Не дивлячись на спiльнi риси, концепцiї двох планiв принципово вiдрiзнялись. Основна iдея плану Кейнса полягала у створеннi на мiжнародному рiвнi органiзацiй, якi б забезпечували тiсне спiвробiтництво мiж країнами i мали можливiсть не допустити економiчний спад i зменшити тягар зовнiшнiх обмежень для спустошеної вiйною європейської економiки, надаючи їй фiнансовi ресурси, необхiднi для вiдновлення та розвитку.

Основною турботою Вайта, було, безперечно усунення перешкод для мiжнародної торгiвлi, перекладання тягара впорядкування на країни з вiд’ємним платiжним сальдо, тобто на партнерiв США, i недопущення створення свiтової влади, яка б була спроможна створити конкуренцiю американському лiдерству як в фiнансово-економічній сферах, так i в полiтичнiй.

Не дивлячись на жорсткий захист Кейнсом свого плану, система запропонована спiльним америко-британським комюнiке 4 квiтня 1944 року, в значнiй мiрi вiдтворювала iдеї плану Вайта, при чому на практицi деякi поправки внесенi англiйськими експертами (як, наприклад, положення про рiдкiсну валюту) не мали нiякої сили. Таким чином, Бреттон-Вудська система була майже цілком пiдпорядкована американському Казначейству.

Бреттон-Вудська конференцiя об’єднала представникiв 44 держав, якi пiдписали хартiю ООН, включаючи й СРСР. Розвиток полiтичних вiдносин мiж США та СРСР призвiв до того, що Радянський Союз не ратифiкував цих угод i не брав участi в органiзацiях Бреттон-Вудса, а деякi країни схiдного блоку (Чехословакiя, Польща, Куба) повнiстю вiдмовились вiд них.

Бреттон-Вудські угоди встановлюють три основнi принципи органiзацiї мiжнародного життя:

▪ валютнi вiносини повиннi бути стабiльними;

▪ конвертованiсть валют повинна забезпечити свободу та багатостороннiсть розрохункiв за поточними операцiями;

▪ сприяти стабiльностi валютного обмiну.

Бреттон-Вудськi угоди закрiпили вiдмову вiд золотого стандарту i встановили режим золотовалютного стандарту. Основою системи лишається золото, оскiльки всi валюти мають об’явлений золотий паритет безпосередньо чи через долар США, вартiсть якого зафiксована в золотi. В концепцiї Бреттон-Вудса, золото є також i засобом створення резервiв та розрахункiв. Кожна країна мала можливiсть зберiгати золото в своїх офiцiйних резервах i використовувати його для проведення розрахункiв за кордоном чи для викупу у нерезидентiв їх авуарiв у своїй нацiональнiй валютi на основi визначеного паритету.

Однак на практицi система еволюцiонувала до поступового скорочення значення золота. В 60-х роках конвертованiсть долара в золото стала теоретичною. Розвиток мiжнародного значення долара i досить не певна валютна полiтика призвели до збiльшення обсягу американської валюти в обiзi, що не могло не вплинути на вартiсть золота на вiльному ринку. Для пiдтримки на ринку курсу 35 доларiв за унцiю, який вiдповiдав офiцiйному паритету своєї валюти, Сполученi Штати зi своїми союзниками заснували в жовтнi 1961 роцi золотий пул, який поставляв метал, необхiдний для iнтервенцiй на ринку i забезпечував стабiльнiсть курсу. Проте цей пул розпався в березнi 1968 роцi в результатi кризи, спричиненої спекуляцiями. Конвертованість долара в золото стає чисто теоретичною i 15 серпня 1971 року офiцiйна вiдмiна конвертованості президентом Нiксоном закрiпила роль долара як фактичної основи мiжнародної валютної системи i замiну золотого стандарту доларовим.

Одним з принципових нововведень Бреттон-Вудса, без сумнiву було створення мiжнародної валютної органiзацiї - Мiжнародного валютного фонду (МВФ), та встановлення механiзму взаємних кредитiв на користь країни, яка має труднощi iз зовнiшнiми платежами.

Створена в 1945 роцi мiжнародна валютна система проiснувала без поштовхiв до кiнця 50-х рокiв, проте в цiлком особливих умовах, оскiльки майже всi країни користувалися положенням “про винятки”, якi були передбаченi безпосередньо для пiслявоєнного перiоду. Вiдновлення конвертованостi європейських валют в 1958 роцi, фактично стало початком краху системи, пiдiрваної всезростаючим погiршенням платiжного балансу США.

В кiнцi 60-х рокiв одна за одною наступають валютнi кризи. В листопадi 1967 року було девальвовано фунт стерлiнгiв. Девальвацiя франка та ревальвацiя марки в 1969 роцi дещо вiдтягнули остаточну кризу, проте доларовi запаси (які більше не конвертуються в золото) за кордоном набувають неймовірного розмаху, що стає причиною розвитку гiгантського ринку євродоларiв з дестабiлiзуючим ефектом. Переживши кризу 1968 року, система рухнула в 1971 роцi. Цей рiк був вiдмiчений новим погiршенням торгового балансу США (дефiцит балансу склав 2.9 млрд. дол. США). Напружена ситуація на валютному ринку, яка посилилась у травні 1971року стала причиною плавання деяких валют (німецької марки, голандського гульдена, канадського долара). Тимчасова призупинка конвертованостi доларiв США в золото у серпнi 1971 року, фактично поклала кiнець Бреттон-Вудськiй системi. Рiшення президента Нiксона створило досить драматичну ситуацiю. Долар - мiжнародна резервна валюта не мала бiльше офiцiйної вартостi ( призупинення конвертацiї долара по фiксованому валютному курсу).