Перехідна єкономіка її суть

     Четверта. Альтернативний характер розвитку перехідної економіки. Це означає, що її підсумки і результати можуть бути різними. На це впливає і співвідношення соціально-політичних сил, що виступають за підтримку тих чи інших форм, методів ринкових перетворень економіки. Боротьба між ними не гарантує наперед визначеного результату. Так, в Україні тісно переплелися старі форми — адміністративне управління занадто великим державним сектором, з новими економічними формами, зокрема приватним сектором. Значного розвитку набули такі деформовані явища, як тіньова економіка (до 50 % ВВП), безконтрольна з боку суспільства приватизація, масштабна корупція серед управлінських структур різного рівня, силові (і навіть злочинні) методи економічного спілкування. Тому за умов ринкової трансформації перед Україною постає проблема істотної корекції реформ і надання цьому прогресу цивілізованого характеру, незалежно від того, що говорять і під якими прапорами, гаслами виступають їх різні ідеологи.

     Виокремлюючи  риси перехідної економіки, не слід забувати й про те, як взагалі функціонує економіка, тим паче перехідна. Одна з аксіом економічної теорії постулює: економічні закони діють у формі тенденції.² Це знаходить свій вияв в інерційності економічного розвитку, що ігнорувати в перехідній економіці неприпустимо.

     Інерційність  економічного розвитку об’єктивно призводить до збереження в перехідній економіці старих, відмираючих економічних форм протягом відповідного періоду. Тому виникає об’єктивна необхідність поступової перебудови існуючої системи господарювання, тобто економічного механізму старої системи. Очевидно, таке завдання непідсильне суспільству ні «за 500 днів», ні за 5 років. Порушувати питання таким чином — прояв елементарної економічної некомпетентності та авантюризму.

     Уся сутність інерційності полягає в  забезпеченні спадкоємності перехідної економіки із висхідним станом і забезпеченні плавної його трансформації, еволюції в цілісну нову, досконалішу систему.

     Перехідні процеси можуть різнитися залежно  від того, чи вони є цілеспрямованими і керованими з боку суспільства (держави), чи природно-еволюційними (стихійними) або стрибкоподібними. 
 
 
 
 
 
 

     3. Концепції та головні завдання перехідної економіки

     В економічній теорії та практиці відповідно до специфіки ринкових трансформацій  визначилися дві основні концепції.

     Основні концепції переходу до ринку: сутність, проблеми реалізації

     Одна  з них — це економічна концепція, яка передбачає поступове проведення послідовних реформ за умови головної ролі держави у формуванні ринкових відносин. Друга — це шлях так  званої шокової терапії, що полягає  у застосуванні методів короткострокового соціально-економічного струсу суспільства.

     Прихильники першої концепції вважають, що для  формування дієздатного ринку держава  повинна поступово замінювати елементи адміністративно-командної економіки  ринковими відносинами. Це, на їх думку, дозволить раціоналізувати, пом’якшити процеси соціально-економічних перетворень і уникнути різкого зниження виробництва та життєвого рівня населення. Найхарактернішим тут є приклад Китаю, де процес переходу був добре теоретично осмислений і визначений як тривалий і поетапний. Формування ринкових відносин провадиться через саму адміністративно-командну систему, яка не руйнується, а реформується відповідно до завдань. Керівництво країни підтримує ринкові відносини там, де це можливо, і зберігає державний контроль там, де вважає за необхідне.

     Цінність  китайського досвіду вбачається перш за все в тому, що у процесі  реформування вдається поєднувати реформування економіки з високими темпами  її зростання. Так, з початку 80-х років у Китаї щорічні темпи приросту ВВП становлять близько 10 %. Досягти такого поєднання реформ та економічного зростання завжди важко, оскільки на цьому етапі йде «переналагодження» економічних механізмів, що звичайно призводить до «збоїв» у роботі підприємств. Успіх ринкових перетворень у Китаї значною мірою пов’язаний з наявністю значного прошарку дрібних підприємців і в місті, і на селі. У країні були зняті обмеження на індивідуальну трудову діяльність ще на початку 80-х років. Це дозволило за короткі строки оживити сільське господарство, дрібне виробництво та торгівлю. Слід зазначити і той факт, що китайські реформи здійснюються за сприятливих умов політичної стабільності, що дозволяє державі добиватися виконання своїх рішень.

     Зрозуміло, що такий стан справ істотно відрізняється  від ситуації, наприклад, в Україні. Саме цей досвід у нашій країн і в цілому не може бути відтворений, але окремі його елементи могли б знайти використання.

     Щодо  концепції «шокової терапії», то вона виходить з тієї посилки, що головними  інструментами формування ринку  є одномоментна лібералізація цін, різке скорочення державних витрат і досягнення бездефіцитного держбюджету. Базується дана концепція на сучасному варіанті ліберальної ринкової теорії, тобто на ідеях монетаризму.

     Згідно  з монетаристською теорією ринок  — це найефективніша форма економічних відносин. При цьому він здатний до самоорганізації. Тому, як стверджують монетаристи, ринкові трансформації повинні відбуватись за мінімальної участі держави. Лібералізація ж економіки автоматично забезпечить самоорганізацію ринку. Господарюючі суб’єкти (підприємства, бізнесмени) у процесі ринкового обміну створюють відповідні норми та інститути без втручання держави. Проте все це не таке вже й однозначне явище.

     Головне завдання держави у перехідний період — підтримка стійкості фінансової системи, оскільки без стабільної грошової одиниці повноцінний ринок існувати не може. Тут монетаризм на перше місце ставить боротьбу з інфляцією.

     Щодо  тих великих соціально-економічних  негараздів для населення від  різкого подорожчання життя, то прихильники монетаризму вважають, що період високих цін, інфляції краще пройти швидше, ніж розтягувати фінансову стабілізацію на довгі роки.

     Однак, як свідчить історичний досвід, такий  автоматизм формування ринкових інститутів занадто тривалий і зовсім не виключає можливостей появи згубних для економіки наслідків: неефективних форм виробництва і торгівлі, злочинних угруповань, тіньового капіталу тощо. Тому лібералізація економіки повинна доповнюватися дійовими заходами щодо підтримки і розвитку ринкових інститутів з боку держави.

     Найбільш  послідовно концепція «шокової терапії» була реалізована на початку 90-х  років у Польщі, де за 2—3 роки вдалося  призупинити інфляцію, а з другої половини 90-х років увійти в стадію економічного зростання. Цьому сприяли: інтенсивний розвиток приватного сектора, зміцнення національної грошової одиниці, приплив іноземних інвестицій.³ Слід враховувати, що в Польщі існували й певні передумови для такого «шокового лікування» економіки і суспільства. Зокрема, наявною була значна приватна власність на землю (близько 80 % орної землі належало одноосібникам), поширеною — ринкова психологія, а державні владні структури очолювали сили, які підтримувала та яким довіряла більшість населення країни («Солідарність»).

     Коротка історія перехідної економіки свідчить, що майже у всіх постсоціалістичних країнах використовувались елементи концепції «шокової терапії», в тому числі й в Україні. Але в цілому в нашій країні вона не застосовувалась, оскільки дана концепція передбачає бездефіцитний бюджет, а він був в Україні дефіцитним усі 90-ті роки. Не увінчалися успіхом і спроби ввести лібералізацію цін. Без відповідного ринкового середовища та за наявності виробників-монополістів це призвело до глибокої платіжної кризи, перманентної інфляції, розбалансованості фінансово-кредитних відносин, масового зубожіння населення та інших негараздів.

     Узагальнюючи  досвід постсоціалістичних країн, економічна теорія дозволяє дійти висновку: вибір  концепції ринкових реформ багато в  чому залежить від вихідного соціально-економічного, політичного стану в країні. Але за будь-якого варіанта здійснення реформ істотне значення має здатність (сила) держави після демонтажу старих органів управління і формування нових добиватися реалізації обраної економічної політики. Це справедливо не лише щодо концепції поступових перетворень, а й для реалізації ліберальної теорії. Можна стверджувати, що слабкий рівень державного управління в Україні став однією з головних причин незадовільного ходу ринкових перетворень, які спочатку спирались на ліберальні принципи. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     4. Моделі перехідної економіки 

     Різнорідність перехідної економіки, коли співіснують  і взаємодіють елементи і зв'язки старої і нової систем, величезна  роль політики — все це зумовлює альтернативний, варіантний характер її розвитку і відкриває широкий вибір перспектив: від перетворення на відсталу країну, що розвивається з її залежним, напівколоніальним становищем до поповнення нових індустріально розвинених країн. Вибір залежить від співвідношення суспільно-політичних сил, розуміння державним керівництвом особливостей перехідного періоду і вміння та настирливості у проведенні політики. Сьогодні вже є ряд моделей становлення ринкової економіки залежно від ступеня розвитку країн, що, в свою чергу, зумовлює різну міру регульованості економіки, різні ступені соціалізації та демократизації суспільного життя.

     Ця  модель «ринкового соціалізму», яка  застосовувалася свого часу в  Югославії та Угорщині, зараз успішно  використовується в Китаї та В'єтнамі; модель «оксамитової революції» у Чехії та Словаччині, модель «шокової терапії» у Польщі, країнах СНД. Якщо перша модель характеризується поступовістю перетворень, провідною роллю державного керівництва та управління усіма процесами, то модель «шокової терапії» — намаганням швидко, до того ж адміністративними методами, зруйнувати стару, командну систему і запровадити ринок, ринкові відносини. Модель «оксамитової революції» характеризується не тільки поступовістю трансформації, а й «м'якшим», спокійнішим переходом від централізованого регулювання до ринкового механізму⁴.

     В умовах моделі «ринкового соціалізму»  переважає власність держави  та корпорацій. Вона поєднується з  дрібною приватною власністю. При  застосуванні моделі «шокової терапії» здійснюється прискорена корпоратизація державної власності, причому нерідко передавання її в руки колишньої номенклатури, яка зберегла адміністративну владу. Моделі «оксамитової революції» властива значно ширша активність населення у перетворенні відносин власності (наприклад, ваучерна приватизація у Чехії та Словаччині). 
У галузі розподілу і умов життя модель «ринкового соціалізму» характеризується збереженням державного патерналізму, за «шокової терапії» ринкові реформи перетворюються на самоціль і суспільство платить за це значним погіршенням умов життя, зубожінням широких верств населення. «Оксамитова революція» найбільш послідовно реалізує принципи «соціального ринкового господарства», що знаходить вияв і в порівняно меншій глибині та гостроті кризи, а отже, і в порівняно менших спадах рівня життя. 
І нарешті, моделі перехідної економіки розрізняються за ступенем реалізації загальноцивілізаційними процесів гуманізації й соціалізації економіки. За умов «ринкового соціалізму» ця тенденція реалізується у спотвореній патерналістській формі, «шокова терапія» пов'язана з пограбуванням населення і приходить у суперечність з загальноцивілізаційними тенденціями. І навпаки, в умовах «оксамитової революції», хоча і там виявляються корпоративно-капіталістичні тенденції, найбільшою мірою реалізуються загальноцивілізаційні процеси гуманізації й соціалізації економічного життя. 
Застосування цих моделей на перших етапах перехідного періоду дало дуже різні результати. Китай, хоч і витратив немало часу, починаючи з 1978 p., але завдяки реформам вийшов на шлях швидкого економічного зростання, розв'язання нагальних проблем. До того ж модель «ринкового соціалізму» все більше доповнюється державно-корпоративними тенденціями, які посилюють буржуазну трансформацію суспільства, істотний перерозподіл влади і власності від центральних державних структур до напівприватних корпорацій. Досить позитивні наслідки реалізації моделі «оксамитової революції». Вона доволі глибока за своїм змістом і забезпечує найменш болісні методи перетворень, які не лише трансформують економіку і суспільство, а й забезпечують гуманізацію та соціалізацію економіки.

     І нарешті, про наслідки застосування моделі «шокової терапії». Спроба якнайшвидше  і радикально реформувати суспільство  призвела до руйнування адміністративно-командної  системи планування й управління, глибокої економічної кризи — спаду виробництва, гіперінфляції, зубожіння народу тощо. Однак і ця модель, як показує досвід, дає досить різні наслідки. Наприклад, у Польщі за умов загострення ситуації вона мала ряд позитивних наслідків, у тому числі, як уже зазначалося, швидкий вихід 3 кризи. У нас же, як справедливо вважають, «шок без терапії» на десятиліття відкинув економіку України назад, хоча вона була змушена йти цим шляхом слідом за Росією. Адже Україна вже після проголошення незалежності залишилась у єдиному рубльовому просторі.

     Складна економічна і політична ситуація в Україні, що зумовлена глибокою і досить тривалою економічною кризою, недостатнім розвитком економічних  реформ, загострила проблему: куди йти  і яке суспільство будувати? 
Буде це демократичний соціалізм, державне управління та регулювання економіки, контроль за цінами і заробітною платою, виробництвом і розподілом продукції на основі державної та колективної форм власності на землю і засоби виробництва або введення ринкової капіталістичної економіки, заснованої на приватній власності на землю та засоби виробництва? 
Зауважимо, що «демократичний соціалізм» протиставляється «ринковій капіталістичній економіці», яка. за давніми усталеними уявленнями, не сумісна з демократією, пов'язана з жорстокою експлуатацією трудящих. За категоріями «капіталістична економіка», «капіталістичне суспільство» приховується дуже різний зміст. Адже сучасне суспільство --це якісно нове суспільство порівняно навіть з першою половиною XX ст. Через це некоректно виглядає спроба лякати людей капіталізмом, який колись існував, та одночасно замовчувати реальні й очевидні зміни соціальної спрямованості, які відбулись і відбуваються у розвинених країнах у наш час.

     При цьому завчено стверджується, що соціалізм — суспільна власність, капіталізм — приватна. Проте ми тепер уже добре знаємо, що в розвинених країнах поряд з приватною власністю існує і державна, і кооперативна, навіть народна колективна власність. До того ж наш власний досвід показує, що в умовах суспільної власності у колишньому Союзі РСР рівень експлуатації був значно вищий, а рівень життя значно нижчий, ніж у розвинених країнах світу. Через це намагання довести, що начебто суспільна власність — благо, а приватна — біда, суперечить історичним реаліям. 
Не можна погодитися також з тим, що лише соціалізму властиві державне управління й регулювання економікою, контроль за цінами і заробітною платою, виробництвом і розподілом продукції. Справді, в умовах, коли держава володіла більш як 90 відсотками засобів виробництва, вона була не лише єдиним економічним центром величезної держави, а й головним господарюючим суб'єктом, а єдиний державний директивний народногосподарський план був головним засобом управління економікою. З центру вирішувались усі або майже всі проблеми, і праця десятків мільйонів людей підпорядковувалася виконанню плану. Це сковувало ініціативу, підприємливість людей.⁵ Трудовий колектив не міг бути самостійним господарем, розпоряджатися ні засобами виробництва, ні виробленою продукцією (все це було державним, як і саме підприємство). Підривалися стимули до праці, що позбавляло трудові колективи матеріальної заінтересованості в результатах праці. Цілком виправдано така економіка дістала назву командно-адміністративної.