Перехідна єкономіка її суть

     Зміст

Вступ

1. Сутність перехідної економіки………………………………..3
2. Специфічні риси перехідної економіки………………………8
3. Концепції та головні завдання перехідної економіки………11
4. Моделі перехідної економіки…………………………………15

Висновок

Список  літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     Активізація сучасних процесів постсоціалістичної трансформації, наявність різних її результатів, тривалість переходу, вимагає пошуку причин відмінностей та чинників прискорення перетворень. Виявлення та вивчення факторів впливу на трансформацію доцільно здійснювати на основі дослідження форм вирішення економічних суперечностей, які визначають результативність реформування. Аналіз економічних суперечностей потребує системного підходу, а саме: вивчення взаємодії суперечностей, які призвели до кризи планового господарства, суперечностей стратегії і тактики реформ, суперечностей взаємодії внутрішніх і зовнішніх умов господарювання. На сучасному етапі необхідно враховувати суперечності глобалізації, регіоналізації, постіндустріальної трансформації, невизначеності векторів перетворень та ін.

     Дослідження суперечностей перехідної економіки  внаслідок її швидких змін, нестабільності вимагає розгляду багатьох аспектів реформувань, аналізу всієї системи  суперечностей перехідного періоду. Науковий аналіз не повністю вивчених факторів розв‘язку суперечностей, його практичне використання у державному регулюванні та економічній політиці сприятиме наростанню позитивних тенденцій в постсоціалістичній трансформації.

     Стан  розробки проблеми. Теоретичні аспекти дослідження економічних суперечностей розроблені класиками світової економічної науки: Д.Рікардо, Т.Мальтусом, К.Марксом, Ф.Енгельсом, Й.Шумпетером, тощо. Дослідженню економічних суперечностей на сучасному етапі трансформації до постіндустріального суспільства присвятили свої роботи Д.Белл, Ф.Фукуяма, А.Тоффлер, Дж.Стігліц, В.Іноземцев. Вивчення перехідних економічних суперечностей здійснювали А. Беляев, Ж.Сапір, В.Куліков, Ж.Аройо, Я.Кронрод, Ю.Пахомов, І.Лукінов, Е.Лортікян, В.Радченко, В.Черняк, В.Щербина, М.Шніцер, Я.Корнаї, Л.Бальцерович, В.Клаус, Гж.Колодко, А.Ослунд та ін.

     Цілі  і завдання роботи. Метою написання реферату є визначення сутності та ознак перехідної економіки.

     Для досягнення цієї мети були поставленні  та вирішені такі задачі:

• визначення сутності і змісту перехідного процесу в економіці;
• типологія перехідних процесів в економічних системах;
• дослідження перехідної економіки індустріального типу і виділення її найістотніших характеристик;
• визначення специфічних рис перехідної економіки;
• аналіз головних завдань перехідної економіки.

     Предмет дослідження. Предметом даного дослідження є перехідні процеси.

     Об'єкт  дослідження - перехідна економіка.

     В той же час, залишаються недостатньо  вивченими суперечності подальшого розвитку і функціонування транзитивної економіки. Так існують суттєві розбіжності серед вчених-економістів стосовно: напрямків наступної трансформації, етапів перетворень, кінцевих координат переходу, чинників економічного зростання. Не до кінця проаналізовано суперечності взаємодії теорії, стратегій, програм і концепцій реформ з економічною політикою, інструментами та практикою перетворень.  
 
 
 

     

1. Сутність  перехідної економіки

     На  межі 80—90-х років майже в усіх соціалістичних країнах змінився політичний устрій. Для суспільних сил, що прийшли  до влади, постало завдання проведення глибоких економічних реформ. Суть їх полягала у трансформації (реформуванні) адміністративно-командних національних економік у ринкові.

     Необхідність  ринкової трансформації економіки

     За  сімдесят років у Радянському  Союзі сформувалась і функціонувала адміністративно-командна економіка. Ця система базувалась на засадах марксистських ідей соціалізму як першої фази комунізму. К. Маркс та його послідовники вважали, що капіталістична система на певному етапі перестає бути прогресивною, тобто втрачає внутрішні стимули для подальшого розвитку. Головну причину вони вбачали у приватній власності, яка зумовлює стихійний розвиток виробництва, загострює суперечності між працею і капіталом, породжує періодичні економічні кризи тощо. Оскільки все це не сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва, то на зміну капіталізму має прийти новий економічний лад — на їх думку, соціалізм. Соціалістичне виробництво, за Марксом, має ґрунтуватись на суспільній власності на засоби виробництва, централізованому плануванні, розподілі за кількістю та якістю праці та різнобічному розвитку людини. У такому суспільстві не буде експлуатації людини людиною, пануватиме соціальна справедливість. Соціалістична теорія доводила, що соціалізм, який прийде на зміну капіталізму, позбудеться соціально-економічних недоліків та антагонізмів останнього.

     Реалізація  марксистських ідей уможливила побудову суспільства, яке дістало назву  соціалістичного. Таке суспільство  й відповідну йому економіку було створено в СРСР, а потім і в  ряді інших країн Східної і Центральної Європи, Азії та на Кубі.

     У вітчизняній літературі існує й  інша точка зору: «У жодної з країн, що будували соціалізм, включаючи й  СРСР, соціалістичне будівництво  не було завершеним», оскільки «об’єктивна  мета соціалізму — забезпечення всім громадянам умов добробуту і всебічного розвитку» не була досягнута.¹ Практична реалізація економічної теорії соціалізму, як здавалося спочатку, підтверджувала справедливість висновку про високу ефективність нового способу виробництва, його прогресивність. За відносно короткий час СРСР став світовим лідером на багатьох напрямах розвитку економіки, освіти, науки та культури.

     Але з часом, особливо у 70—80-х роках, динаміка прогресу істотно уповільнилася: зменшилися темпи економічного зростання; стало відчутним відставання від розвинутих країн у рівні та якості життя людей; посилювались деформації всього відтворювального процесу в суспільстві.

     Основні причини негативних соціально-економічних  явищ були очевидними. Вони крилися  в самій адміністративно-командній системі: тотальному одержавленні власності на засоби та умови виробництва, абсолютизації централізованого планування, обмеженні товарно-грошових відносин і витратному ціноутворенні, наявності елементів зрівнялівки в оплаті праці, глибоких диспропорціях суспільного виробництва і хронічному дефіциті, пануванні бюрократизованих відносин і залежності економіки від ідеології та політики.

     Таким чином, адміністративно-командна система  містила «тугий Гордіїв вузол» соціально-економічних  суперечностей, які суттєво гальмували зростання ефективності всього суспільного виробництва. Найбільш загальні та очевидні з них такі. Це суперечність, по-перше, між формально загальнонародною власністю і реальним правом розпорядження нею партійно-державним апаратом. По-друге, між необхідністю своєчасного і повного задоволення платоспроможних потреб виробників і споживачів, з одного боку, та централізованим розподілом (виділенням фондів) ресурсів та благ — з іншого. По-третє, між необхідністю господарювання на підставі не лише прямого, а й зворотного зв’язку (від споживача) та політично-волюнтаристським підходом до розв’язання економічних проблем. По-четверте, між нагальною проблемою стимулювати високоякісну працю та переважно зрівняльним розподілом благ за її результатами. Розв’язання всього комплексу суперечностей об’єктивно потребує переходу до іншої, нової системи господарювання.

     Час від початку реформування попередньої  соціалістичної економіки до формування стійких та ефективних ринкових відносин називають перехідним періодом. Економіка цього періоду зазвичай має назву перехідної.

     За  своєю сутністю вона являє собою  такий стан розвитку економіки, коли у цей конкретний історичний момент суспільство (країна) переходить від  однієї цілісної системи до іншої. Головна  мета такого розвитку — не просто формування ринку. Ринкова економіка виступає лише як засіб досягнення ефективнішої економічної системи. Досвід провідних країн світу стверджує, що такою системою, яка забезпечує високу ефективність господарювання, динамічний розвиток і високу якість життя, є соціально орієнтована ринкова економіка, тобто змішана. Остання, як відомо, характеризується активною участю держави в підтримці балансу між ринковою ефективністю і соціальною справедливістю та стабільністю. Тому завершення формування основ соціальної ринкової економіки — кінцева мета ринкової трансформації у постсоціалістичних країнах.

     Природно, що економічна трансформація є органічною складовою глибоких принципових  змін у суспільстві — в політичному, державно-адміністративному устрої, а також в ідеології, внутрішній та зовнішній політиці. Така постсоціалістична трансформація відбувається в країнах СНД, Східної і Центральної Європи та Балтії.

     У навчальній літературі також розрізняють  посттоталітарну трансформацію  — це кардинальні реформи в Китаї та В’єтнамі, де передбачається розширення ринкових відносин при збереженні влади комуністичних партій та інших суспільно-політичних атрибутів соціалізму.

     Багато  науковців вважають, що для формування стійких та ефективних ринкових відносин потрібен період 10—15 років. Дійсно, у розвинутіших східноєвропейських державах — Угорщині, Польщі, Чехії — ці процеси завершаться найближчим часом. Але у пострадянських державах вони відбуваються набагато важче.

     В цілому особливість і складність такого переходу зумовлена тим, що переплітаються ген етично різнорідні (соціальні та економічні) елементи і відносини. З цього випливає як «заплутаність» самих відносин, так і складність їх дослідження. Це, по-перше. По-друге, перехідний стан будь-якого процесу, явища, в тому числі й економіки, характеризується постійними змінами, рухом, оновленням і розвитком. Разом з тим це такий момент (етап), коли старе ще не відійшло, не зникло, а нове ще не утвердилося повністю.

     Таким чином, перехідна економіка характеризує проміжний стан суспільства, переламну епоху економічних, соціально-політичних перетворень. Звідси — особливий характер перехідної економіки, що відрізняє її від так званої звичайної, тобто усталеної, цілісної, ринкової, адміністративно-командної чи змішаної економіки. Слід наголосити й на тому діалектичному принципі, що всі зміни в перехідній економіці є змінами розвитку, тоді як зміни у цілісній економічній системі випливають з безпосереднього її функціонування та вдосконалення. 
 
 

     

2. Специфічні  риси перехідної економіки

 

     Для перехідної економіки характерні такі специфічні риси :

     Перша. Наявність у ній перехідних економічних  форм, в чому власне і виявляється  одночасне співіснування елементів  господарювання змінювальної і змінюючої  систем, тобто поєднання старого і нового.

     Суттєве методологічне значення має і  те положення, що самі ці форми тому й перехідні, оскільки не є і не можуть бути кінцевою метою розвитку. Вони завжди були, є і будуть засобом  її (основної мети) досягнення, займаючи проміжне становище між відповідними системами (у даному випадку між адміністративно-командною і змішаною). Наприклад, в економіці сучасної України мають місце відносини оренди з викупом, які є перехідними формами власності: від державної до колективної, кооперативної або приватної.

     У своїй діалектиці перехідні форми  економічних відносин виражають  взаємозв’язок, суперечливість, стрибкоподібність, але тенденцій розвитку.

     Квінтесенцією боротьби між суспільною (що відходить) і приватною (що приходить) формами  власності є процеси роздержавлення і приватизації та глибоке розшарування українського суспільства.

     Друга. Перехідна економіка історична, оскільки вона має обмежений характер у часі, тобто визначається в системі  координат «від» і «до»: від  демонтажу командної системи  і до початку функціонування змішаної. Історизм переходу полягає і в тому, що він відбувається в конкретній країні — Польщі, Росії, Україні та ін.

     Третя. Перехідна економіка нестабільна  і нестійка. Внутрішньо нестійкий  характер її зумовлюється постійним  пошуком, апробацією нових економічних форм, які були б динамічнішими та ефективнішими. (Тут ми абстрагуємось від здатності економіки до глибоких криз. Ця проблема буде розглянута з іншого боку: як закономірність.) У ній немає певного стрижня — рівноваги, яка б постійно автоматично генерувала відновлення. Одночасно будь-які економічні відносини досить чітко виявляють свою суперечливість та швидко вичерпують свій діючий потенціал.