Підприємства на Україні

1. Вступ

2. Погляди науковців,значення, і нші складові підприємства

3. Підприємницький капітал

4. Підприємства на Україні

5. Висновок

6. Список використанних джерел

Вступ

Актуальність  обраної  теми полягає  в  тому,  що  початковий

капітал  є  необхідною передумовою заснування нового  підприємства

або   створення   власного  діла.  Всебічне  розуміння   сутності,

механізму  формування,  необхідного  обсягу  початкового  капіталу

дозволяє   підприємцям  створювати  новий  бізнес   з   найменшими

витратами й найменшим ризиком втрати коштів у разі банкрутства. Ще зовсім недавно це поняття, якщо вживалося, то лише в негативному розумінні, бо командно-адміністративна система не сприймала, рішуче  відкидала будь-яку діяльність, яка “не вписувалась “ в канони цієї системи.

И мабудь зараз будь-яка нація пишається плодами діяльності своїх підприємців. Але будь-яка нація і кожен її окремий представник пишаються і своєю причетністю до втілення якої-небудь конкретної підприємницької ідеї. Підприємництво як одна з конкретних форм прояву суспільних відносин сприяє не тільки підвищенню матеріального і духовного потенціалу суспільства, не тільки створює сприятливий ґрунт для практичної реалізації здібностей і талантів кожного індивіда, але і веде до єднання нації, збереженню її національного духу і національної гордості.

Зараз ми усі є свідками кризового стану нашої економіки, знецінення

національної валюти і падіння життєвого рівня населення. За роки незалежності уряд не зміг активізувати діяльність приватних підприємців, створити сприятливі умови для їхнього росту. Недавно один відомий політик сказав, що ця криза відкинула Україну і Росію на 3 роки тому, що приблизно стільки знадобиться, для того щоб досягти рівня 17 серпня 1998 року. Це означає, що ми практично заново стаємо перед проблемою розвитку підприємництва.

     Робота  складається зі вступу, основної частини, яка  містить

три розділи, висновку та списку використаної літератури.

В  першому  розділі  роботи  розкривається  питання  сутності

підприємницького  капіталу

     Другий  розділ  курсової роботи повністю присвячений  аналізу

питань,   щодо  порядку  формування  початкового  підприємницького

капіталу.

     Третій   розділ   містить   інформацію,   щодо підприємництва на Україні.

Погляди науковців,значення, і нші складові підприємства  

На всіх етапах розвитку економіки основною ланкою є підприємство. Саме на підприємстві здійснюється виробництво продукції, відбувається безпосередній зв'язок працівника з засобами виробництва. Підприємство самостійне здійснює свою діяльність, розпоряджається продукцією, що випускається, отриманим прибутком, що залишився в його розпорядженні після сплати податків і інших обов'язкових платежів.

В умовах ринкових відносин ключовою фігурою виступає підприємець. Статус підприємця здобувається за допомогою державної реєстрації підприємства. При цьому суб'єктом підприємницької діяльності може бути як окремий громадянин, так і об'єднання громадян. Таким чином, Підприємництво (підприємницька діяльність) - це основний вид самостійної господарської діяльності, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, яких називають підприємцями, від свого імені і на свій ризик на постійній основі. Ця діяльність направлена на досягнення наміченого результату (одержання прибутку або підприємницького доходу) шляхом найкращого використання капіталу і ресурсів економічно відокремленими суб'єктами ринкового господарства, вони несуть повну матеріальну відповідальність за результати своєї діяльності і підпорядковуються

правовим нормам (законодавству) країни.

Основними складовими цього поняття є:

1. Підприємництво як особливий вид діяльності вимагає від суб'єктів цієї діяльності певного способу мислення, особливого стилю і типу господарської поведінки.

2. Підприємництво як самостійна діяльність передбачає свобод і самостійність суб'єктів цієї діяльності в різних напрямках.

3. Підприємництво як господарська діяльність передбачає організацію і управління господарським процесом незалежно від виду і сфери діяльності фірми або індивідуального підприємництва.

4. Підприємницька діяльність здійснюється фізичними та юридичними особами. Фізичні особи - це індивідуальні підприємці, правове становище яких регулюється відповідними законами. Юридична особа - це носій матеріальних прав і обов'язків. Підприємницька діяльність, яка здійснюється фізичними особами, відноситься до індивідуальної (приватної) підприємницької діяльності. Підприємницька діяльність, яка здійснюється юридичними особами, відноситься до колективного підприємства.

Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:

- громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;

- юридичні особи усіх форм власності, встановлених законами України.

Не допускається занятгя підприємницькою діяльністю таких категорій громадян, як військовослужбовці та службові особи виконавчих і правоохоронних органів влади.

Для здійснення підприємницької діяльності, що ліцензується, необхідно одержати відповідну ліцензію і додержуватися певних умов і правил здійснення цього виду діяльності (ліцензійні умови), які встановлює Кабінет

Міністрів України.

З урахуванням спрямованості підприємницької діяльності, об'єкта застосування капіталу й одержання конкретних результатів виділяються такі види підприємництва:

Виробниче підприємництво - це процес виробництва конкретних товарів, здійснення робіт і надання послуг для їх реалізації (продажу) споживачам (покупцям). Оскільки виробниче підприємництво здійснюється в сфері матеріального виробництва, воно класифікується залежно від галузі господарської діяльності на промислове, будівельне, сільськогосподарське й ін. Виробниче підприємництво з точки зору економіки країни є визначальним, оскільки в організаціях цього виду (фірми, компанії, підприємства) здійснюється виробництво продукції (товарів) виробничо-технічного призначення й товарів масового споживання, необхідних для домогосподарств, фірм, держави загалом. Усі види товарів, робіт і послуг для конкретних споживачів (населення, підприємницьких фірм, держави) виробляються суб'єктами виробничого підприємництва. Зрозуміло, виробниче підприємництво не є абсолютно самостійним (незалежним від інших видів підприємницької діяльності), але від його розвитку залежать економічний ріст і рівень соціального розвитку суспільства.

Другий вид підприємницької діяльності — комерційно-торговельне підприємництво. Ця діяльність мобільна, швидко пристосовується до потреб, тому що безпосередньо пов'язана з конкретними споживачами.

Вважається, що для розвитку торговельного підприємництва необхідними є, як мінімум, дві основні умови:

-  відносно стійкий  попит  на товари,  що  продаються  (тому обов'язковим є добре знання ринку);

-  нижча закупівельна ціна товарів у виробників, що дозволяє торговцям

відшкодовувати торговельні витрати й отримувати необхідний прибуток.

Торговельне підприємництво пов'язане з відносно високим рівнем ризику, особливо при організації торгівлі промисловими товарами тривалого

користування.

Третім видом підприємництва є фінансово-кредитне. Це спеціалізована область  підприємницької діяльності,  характерною рисою якої є те, що предметом купівлі-продажу виступають цінні папери (акції, облігації та ін.), валютні цінності й національні гроші.

Для організації фінансово-кредитного підприємництва створюється спеціалізована система організацій: комерційні банки, фінансово-кредитні компанії (фірми), фондові, валютні біржі й інші спеціалізовані організації.

Підприємницька діяльність банків й інших фінансово-кредитних організацій регулюється як загальними законодавчими актами, так і спеціальними законами і нормативними актами Національного банку України й Міністерством фінансів України.

Учасниками ринку цінних паперів є комерційні організації, які здійснюють емісію цінних паперів. Фінансово-кредитне підприємництво здійснюється на таких ринках:

- ринок цінних паперів;

- ринок банківських послуг;                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                     

- ринок страхових послуг;                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       

- ринок інших фінансових послуг.

У розвинутій ринковій економіці важливим видом діяльності є посередницька підприємницька діяльність. У процесі її організації підприємець здійснює господарську діяльність від свого імені і на свій ризик. Підприємець - це особа, яка вкладає власні засоби в організацію справи і приймає на себе особистий ризик, пов'язаний з його результатами, а також

всю повноту відповідальності за кінцеві результати діяльності як індивідуальної, так і колективної. Підприємницька діяльність здійснюється на постійній основі, а не на основі одноразових угод.

По формах власності підприємства підрозділяються на:

- часті, котрі можуть існувати або як цілком самостійні, незалежні фірми, або

у виді об'єднань і їхніх складових частин. До часток можна віднести і ті

фірми, на яких у держави є частка капіталу ( але не переважна );

- державні, під якими розуміють як чисто державні ( у тому числі муніципальні), де капітал і керування цілком належать державі, так і змішані, де держава має більшу частину чи капіталу відіграє вирішальну роль у керуванні.

По розмірах підприємства підрозділяються на малі, середні і великі, виходячи з двох параметрів - чисельності зайнятих і обсягу виробництва.

Класифікація підприємств по характері діяльності (виробнича і невиробнича)

припускає їхній розподіл на виробляючі матеріальні блага і послуги.

Класифікація підприємств по ознаці домінуючого фактора виробництва передбачає трудомісткі, капіталомісткі, матеріалоємні, наукомісткі підприємства.

По правовому статусі розрізняють, насамперед, господарські товариства і

суспільства ; виробничі кооперативи; державні і муніципальні унітарні

підприємства; індивідуальних підприємців.

Визначальною умовою переходу до ринку є формування суб'єктів ринкових відносин, у ролі яких виступають підприємці. Підприємництво є необхідною, визначальною рисою ринку, його обов'язковим атрибутом. Немає підприємців - немає і ринку, і навпаки. Поняття «підприємництво» надзвичайно містке. Зумовлено це тим, що в ньому переплітається сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних та психологічних

відносин. Уявлення про нього складалося протягом значного історичного періоду, змінювалося під впливом базисних та надбудовчих інституцій, психології людей.

У науковий обіг поняття «підприємець» ввів банкір-економіст Р. Кантільйон

на початку XVIII ст. До підприємців він відносив людей знефіксованими прибутками (ремісників, селян та ін.), тобто тих, хто був зайнятий економічною діяльністю в умовах нестабільності та непередбаченості цін. Головною рисою підприємця він вважав готовність до ризику.

Вагомий внесок у дослідження підприємництва у XVIII-XIX ст. зробили Ф. Кене, А. Тюрго, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, А. Маршалл, М. Вебер, В. Зомбарт і Й. Шумпетер. До речі, Й. Шумпетер розпочинав свою наукову та педагогічну кар'єру у Чернівецькому університеті, а завершив її у Гарварді. На думку Й. Шумпетера, зміст підприємства розкрівається у його функціях, таких як:

1)     реформування та докорінна перебудова виробництва внаслідок здійснення нових комбінацій щодо техніки і технології, створення нових товарів, освоєння нових ринків, джерел сировини;

2)     підприємство є функцією будь-якої економічної системи, виконання якої слід поєднувати з науковими розробками, маркетингом та іншими видами;

3)     виконання функцій підприємства залежить від господарсько-політичного середовища, що визначає його можливості, види, мотивацію та ін. Крім того, підприємець, на думку Й. Шумпетера, не обов’язково має бути капіталістом, власником; ним може бути і управляючий. Найбільшою мірою відокремлення власності  від управління (а отже, від підприємництва) відбувається у гігантських

4)     акціонерних компаніях.

На думку представників історичної школи політичної економії В. Рошера і Б. Гільдебрандта, підприємець одночасно управляє своїм капіталом і займається продуктивною працею. За К. Марксом, капітал — це вартість, авансована у той чи інший вид економічної діяльності (перш за все виробництво) з метою одержання додаткової вартості, яка є результатом експлуатації і перманентно відтворює саму себе, тобто приносить додаткову вартість.

Якісно нову оцінку підприємства дав наприкінці XIX ст. англійський економіст А. Маршалл. Це виявляеться у тому, що він виділив організацію виробництва, а згодом підприємницьку діяльність до такої організації, як четвертий окремий фактор виробництва (поряд із працею, землею і капіталом). Водночас він, а також представники маржиналізму (Л.Вальрас, К. Менгер, Ф. Візер) характеризували підприємця як менеджера.

Французький економіст Ж.Б. Сей стверджував, що підприємець діє за власній рахунок і на власний ризик із метою отримання вигоди, володіє при цьому знанням і досвідом,  комбінує фактори виробництва тощо. Класики політичної економіі Ф. Кене, Ж. Тюрбо, розглядали підприємця як власника, пов’язували підприємницьку діяльність, насамперед, із власним інтересом підприємця ( особистим збагаченням), у процесі реалізації якого підприємці сприяють найефективнішому задоволенню потреб суспільства. З цією метою підприємець сам планує та організовує виробництво, розподіля. Отримані доходи тощо.

Інший англійський економіст Д.Рікардо розглядав підприємця як звичайного капіталіста. Аналогічно оцінював роль підприємця К. Маркс. Водночас він виділяв відмінності між власником і підприємцем.

Всесвітньо відомий спеціаліст з теорії управління американський вчений П.

Дракер стверджує, що не просто будь-яка форма бизнесу формує тип сучасного підприємця, а різні інновації, як реалізація нових комбінацій виробничих факторів щодо створення нових видів товарів та послуг і нових технологій, використання для цієї мети нових ресурсів, джерел і форм  фінансування, освоєння організаційних та управлінських нововведень, а