Підготовка зовнішньоторговельної угоди з імпорту автомобілів TOYOTA

2. Правове обґрунтування можливості здійснення даної зовнішньоекономічної угоди

2.1 Законодавча база

До травня 1996 р. оподаткування імпортних автомобілів в Україні було досить ліберальним. Після прийняття у травні 1996 р. Верховною Радою Закону «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби та шини до них» ситуація на ринку легкових автомобілів докорінно змінилася. Рівень оподаткування легкових автомобілів в Україні піднявся в середньому до 60% їх митної вартості, що відчутно зачепило інтереси підприємців, які займалися доставкою і перепродажем імпортних автомобілів. Хоча слід зазначити, що рівень оподаткування автомобілів в Україні і до цього часу залишається значно нижчим, ніж у Росії та деяких інших країн світу. 
У відповідь на підвищення податків ряд підприємців і окремі громадяни швидко знайшли ефективний спосіб не платити податки взагалі шляхом оформлення автомобілів у митниці як тимчасово ввезених, що передбачено ст. 71 Митного кодексу України. Внаслідок цього надходження податків від імпортних автомобілів різко впало, що змусило Уряд уже 20 липня 1996 р. прийняти постанову «Про вдосконалення порядку тимчасового ввезення транспортних засобів на митну територію України». Постановою заборонялося підприємствам та окремим громадянам тимчасово ввозити більше одного транспортного засобу, до того здійснювати це дозволялося лише один раз на три роки. Цей захід дав змогу значно скоротити обсяги тимчасово ввезених легкових автомобілів, особливо тих, які ввозилися підприємствами. 
Постанова Уряду від 20 липня 1996 р. була дещо вдосконалена змінами, які були внесені постановою від 27 січня 1997 р. № 68. Зокрема, цією постановою було встановлено, що у режимі тимчасового ввезення можуть бути оформлені лише ті транспортні засоби, які зареєстровані за межами України. Цей захід став початком кампанії по ввезенню імпортних автомобілів, зареєстрованих у Литві, де рівень мита чи не найнижчий у світі, а відстань до України не така вже й значна.

Постановою Кабінету Міністрів від 14 червня 2000 р. «Про митне оформлення транспортних засобів, увезених на територію України громадянами для тимчасового користування під зобов'язання про зворотне вивезення», враховуючи значну кількість таких транспортних засобів на території України, громадянам, що є потенційними порушниками митних правил (зрозуміло, що ці транспортні засоби фактично є їх власністю), було дозволено до 1 січня 2001 р. оформити їх у митному відношенні зі сплатою всіх належних митних платежів (лист Держмитслужби від 27 червня 2000 p.). Ця постанова фактично на сьогодні ставить крапку на питаннях тимчасового ввезення транспортних засобів на митну територію України. 
При зверненні громадян з приводу митного оформлення для постійного користування на території України зазначених у постанові Кабміну «Про митне оформлення транспортних засобів, увезених на територію України громадянами для тимчасового користування під зобов'язання про зворотне вивезення» транспортних засобів нарахування платежів (мита, акцизного та митних зборів, податку на додану вартість) необхідно проводити згідно з вимогами законів України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби», «Про Єдиний митний тариф», «Про податок на додану вартість», Декрету Кабінету Міністрів України від 11 січня 1993 р. «Про порядок обкладення митом предметів, які ввозяться (пересилаються) громадянами в Україну», постанови Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 1998 р. «Про затвердження Порядку визначення митної вартості товарів та інших предметів у разі переміщення їх через митний кордон України». 
Митне оформлення для постійного користування на території України транспортних засобів, зазначених у постанові Кабміну, проводиться тільки після зняття таких транспортних засобів з реєстраційного обліку у відповідних органах.

2.2. Нормативно правові умови здійснення даного контракту

Автомобільний транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного  виробництва і  покликаний  задовольняти  потреби  населення, розвитку цивілізації  і виробництва вцілому. Розвиток і вдосконалення транспорту здійснюється відповідно до національної програми з урахуванням його пріоритету  та на основі досягнень науково-технічного  прогресу  і забезпечується державою. Тому, в наш час питання законодавчого регулювання  вільного обігу легкових автомобілів є досить актуальним. 

Відносини, пов'язані  з діяльністю транспорту, регулюються  відповідними Законами,  кодексами  (статутами) окремих видів транспорту,  іншими актами законодавства України.

Так, зокрема,  Закон України “Про транспорт” № 232/94- ВР від 10 листопада 1994р. зі змінами та доповненнями  визначає  правові,  економічні,  організаційні  та соціальні основи діяльності транспорту.

Статтею 2  Закону передбачено обов’язковість виконання нормативних актів, які  регламентують порядок використання засобів транспорту, умови перевезень,  шляхів  сполучення,  організації  безпеки  руху,  охорони  громадського порядку, пожежної безпеки, санітарні  та  екологічні  вимоги,  що  діють  на  транспорті для   власників транспорту  і громадян, які користуються послугами транспорту та шляхами сполучення.

У свою чергу, транспортні засоби  повинні  відповідати вимогам  безпеки, охорони праці та екології,  державним стандартам, мати відповідний сертифікат.

Порядок та вимоги до проведення обов'язкової  сертифікації дорожніх транспортних засобів (далі ТЗ),  їх складових та приладдя в Українській державній системі  сертифікації продукції - Системі сертифікації УкрСЕПРО (далі - Система) законодавчо регулюються Правилами обов'язкової сертифікації дорожніх  транспортних засобів, їх складових та приладдя затвердженими Наказом Держстандарту України від 17 січня 1997 р. № 23.

Ці Правила є  обов'язковими  для  органів  із  сертифікації ДТЗ,  акредитованих випробувальних лабораторій (центрів),  а також суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм  власності та  фізичних  осіб, у тому числі іноземних.

Слід також зазначити, що обов'язкова сертифікація ТЗ у Системі  здійснюється на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів, чинних в Україні,  щодо безпеки життя,  здоров'я людей, захисту їх майна, охорони навколишнього природного середовища, а добровільна  сертифікація  продукції   ТЗ   у   Системі здійснюється  на  відповідність вимогам,  що  не віднесені актами законодавства та нормативними документами до обов'язкових.

Отже, відповідно до чинного  законодавства порядок проведення сертифікації ТЗ (нових)  передбачає:

• подання заявки на сертифікацію;
• розгляд та прийняття  рішення  за  заявкою  із  зазначенням схеми;
• обстеження виробництва або атестацію виробництва ТЗ, що сертифікується,  або  аналіз функціонування сертифікованої системи якості, якщо це передбачено схемою сертифікації;
• відбір зразків ТЗ для випробувань;
• ідентифікацію автомобіля;
• прийняття  зразків ТЗ випробувальною лабораторією (центром);
• перевірка і випробування зразків ТЗ;
• аналіз одержаних  результатів  та прийняття  рішення про можливість надання сертифіката  відповідності; 
• надання сертифіката відповідності та занесення сертифікованої  продукції до Реєстру Системи; 
• визнання сертифікатів відповідності, які підтверджують відповідність імпортної   продукції вимогам чинних  в Україні нормативних документів і які видані на цю продукцію за кордоном;
• технічний  огляд; 
• інформацію про результати робіт із сертифікації ТЗ.

Сертифікат   відповідності,   виданий  за  схемою,  що передбачає сертифікацію системи якості, видається  на термін дії до п'яти  років. 

Транспортні  засоби, що ввозяться на територію України для   продажу, підлягають митному оформленню в порядку, установленому законодавством і, допускаються до реалізації лише за наявності сертифіката  відповідності  або  свідоцтва про визнання відповідності. Чинність придбання транспортних засобів і номерних агрегатів, ввезених із-за кордону, стверджується вантажною митною декларацією або посвідченням  митниці  із  зазначенням  назви,  марки,  номера агрегата, номера і дати вантажної митної декларації, згідно з якою він був завезений на територію України. Забороняється реалізація нових транспортних засобів і номерних агрегатів з дефектами,  котрі загрожують безпеці дорожнього руху, або за технічним станом не відповідають нормативам і стандартам, чинним в Україні, а також які не пройшли передпродажної підготовки, без сертифікатів  відповідності  або  свідоцтв  про визнання відповідності.

Згідно з чинним законодавством, комісійна торгівля транспортними  засобами  і номерними агрегатами здійснюється на підставі договору комісії між суб'єктом господарювання, який приймає товар на комісію (далі - комісіонер), і громадянином,  підприємством  (організацією,  установою),  які здають товар на комісію (далі - комітент).  За  договором  комісії комітент доручає реалізацію товару   комісіонеру   за  визначену винагороду.

На  комісію  приймаються  транспортні  засоби  і номерні  агрегати,  що зняті  з  обліку  в  органах  ДАІ,  для  продажу  на території України:

• від громадян України - за наявності паспорта чи документа, що його  замінює,  та  свідоцтва  про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорта) з відміткою в ньому органу ДАІ про зняття  з обліку у зв'язку з продажем або довідки на агрегат, вузол, виданої органами ДАІ;
• від підприємств  (організацій,   установ)   -  за  наявності накладної  із  зазначенням  моделі,  марки  транспортного  засобу, номера шасі,  двигуна, його ціни, а також свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта) з відміткою в ньому органу ДАІ про зняття  з обліку  у  зв'язку  з  продажем,  дорученням  уповноваженої  особи підприємства (організації, установи) та паспорта або документа, що його замінює.

З метою ефективного  використання виробничого, науково-технічного та експортного потенціалу вітчизняного автомобілебудування, яке визначається  як пріоритетна галузь економіки України, регулювання вільного обігу легкових автомобілів на території держави, створення сприятливих  умов  для  залучення інвестицій,  у тому числі іноземних, а також забезпечення економічних інтересів держави в збільшенні обсягів виробництва українських  підприємств Верховною Радою України прийнято ряд Законів України, які регулюють питання:

• залучення іноземних інвестицій з метою нарощування обсягів виробництва автомобілів (в т.ч. легкових) в Україні ;
• ввезення легкових автомобілів на митну територію України резидентами та нерезидентами (фізичними та юридичними особами);
• оподаткування автомобілів при реалізації та ввезенні (надання пільг, звільнення від оподаткування, особливості оподаткування прибутку ) та ін.

Зокрема, відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих  актів України щодо державної підтримки автомобілебудівної промисловості  України” № 2779-ІІІ від 15 листопада 2001 року, тимчасово  до  1  січня  2008  року  звільняються від оподаткування операції з ввезення (пересилання) на митну територію України товари  (у тому  числі машинокомплекти), які використовуються   для  будівництва  та виробничої  діяльності  підприємств  по  виробництву  автомобілів, автобусів  і  комплектуючих виробів до них. 

Отже розробка досконалих і ефективних законодавчих актів, а також   вдосконалення чинної законодавчої бази, шо регулює вільний обіг легкових автомобілів в Україні (їх виробництво, митне оформлення, реалізацію та ін.) є підгрунттям та основною передумовою оптимального розвитку автомобільного ринку в Україні.

3. Зовнішньоекономічний контракт

Форма зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які укладаються суб'єктами ЗЕД, затверджена наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001 р. № 201. Цей наказ визначає умови, які мають бути передбачені в договорі, якщо сторони такого договору не погодилися про інше щодо викладення умов договору і така домовленість не позбавляє договір предмета, об'єкта, мети та інших

Розглянемо основні розділи зовнішньоекономічного контракту купівлі-продажу.

1. Назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення.

2. Преамбула. У преамбулі зазначається повне найменування сторін - учасників зовнішньоекономічної операції, під якими вони офіційно зареєстровані, із зазначенням країни, скорочене визначення сторін як контрагентів ("Продавець", "Покупець", "Замовник", "Постачальник" тощо), особа, від імені якої укладається зовнішньоекономічний договір (контракт), та найменування документів, якими керуються контрагенти при укладенні договору (установчі документи тощо).

Покупцем товару виступає ТзОВ "Віді Автострада", що є офіційним диллером Тойота в Києві.

Продавцем є Toyota Motor Corp.'s, головний офіс якої розташований в Токіо.

3. Предмет договору (контракту). У цьому розділі визначається, який товар (роботи, послуги) один з контрагентів зобов'язаний поставити (здійснити) іншому із зазначенням точного найменування, марки, сорту або кінцевого результату роботи, що виконується. У разі бартерного (товарообмінного) договору або контракту на переробку давальницької сировини визначається також точне найменування (марка, сорт) зустрічних поставок (або назва товару, що є кінцевою метою переробки давальницької сировини). Якщо товар (робота, послуга) потребує детальнішої характеристики або номенклатура товарів (робіт, послуг) досить велика, то все це зазначається у додатку (специфікації), який має бути невід'ємною частиною договору (контракту), про що робиться відповідна примітка в тексті договору (контракту). Для бартерного (товарообмінного) договору (контракту) згаданий додаток (специфікація) крім того балансується ще за загальною вартістю експорту та імпорту товарів (робіт, послуг).

У додатку до договору (контракту) про переробку давальницької  сировини зазначається відповідна технологічна схема такої переробки. Технологічна схема переробки давальницької сировини має відображати:

— усі основні етапи переробки  сировини та процес перетворення сировини в готову продукцію;

Договори міжнародної купівлі-продажу

— кількісні показники сировини на кожному етапі переробки з обґрунтуванням технологічних втрат сировини;