Парабанківська система

Згідно з аналітичними дослідженнями Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, цього буде досить для забезпечення ефективної діяльності ломбардів та захисту інтересів їх клієнтів. Крім того, на сьогодні понад 70 ломбардів зі 311 зареєстрованих вже мають статутний фонд у розмірі, еквівалентному сумі 30 тис. євро та більше. Тому встановлення такого нормативу не створить серйозних проблем на ринку ломбардів, а лише сприятиме підвищенню конкуренції та ефективності їх роботи, а також забезпечить клієнтам ломбардів мінімальний захист їх інтересів. Однією з найбільших проблем для ломбардів є залучення обігових коштів. Застава ломбардом майна до банківської установи дозволить отримати кредит щонайбільше у 10 тис. грн. Можливий варіант застави до банку майнових прав ломбарду, які виникають в останнього з його клієнтами. Але банки неохоче йдуть на таку заставу, посилаючись на Національний банк, який начебто розглядає майнові права як дуже ризикову заставу. До 1917 року ломбарди мали право залучати кошти населення. Згідно з законодавством, кредитні спілки можуть залучати кошти населення за наявності відповідної ліцензії НБУ. У ломбардах залучені кошти можуть бути захищені не менш надійно — це справа лише прозорості операцій та їх контролю. Ще однією проблемою, яка потребує прийняття відповідних нормативно-правових актів, є відсутність чітких вимог стосовно приміщення, в якому розміщуються ломбарди, а точніше — де зберігаються заставлені в заклад речі. Протягом 2007 року понад 60 % всіх кредитів, наданих ломбардами, були забезпечені виробами з дорогоцінних металів та дорогоцінним камінням. У сучасних умовах, коли серед білого дня грабують відділення банків, клієнти ломбардів не мають ніякої гарантії щодо надійності зберігання їх речей, що виступають забезпеченням за фінансовим кредитом. Згідно з типовим договором між ломбардом та клієнтом, збитки, завдані в наслідок протиправних дій третіх осіб, кваліфікуються як форс-мажорні обставини та не відшкодовуються ломбардом. Тому варто або встановити чіткі вимоги до приміщень, де зберігатимуться речі, отримані ломбардом в заклад або на зберігання, або посилити матеріальну відповідальність ломбарду перед клієнтом. Згідно з проектом Закону «Про ломбард та ломбардну діяльність» передбачається обов'язкове страхування речей, що перебувають на зберіганні в ломбарді». Проте деякі політики, лобіюючи власні інтереси, виступають проти цієї норми. Залишається сподіватись, що питання буде вирішене. Варто зазначити, що ломбарди досить часто використовуються для легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом, зокрема в 2007 році з 147 перевірених ломбардів порушення вимог законодавства про здійснення заходів з фінансового моніторингу встановлені у 64 ломбардів, за що були накладає штрафні санкції. Тому варто здійснювати перманентний контроль за діяльністю таких установ та посилити відповідальність безпосередньо службовців ломбарду за порушення норм законодавства.

3.3 Шляхи вдосконалення системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні та перспективи його розвитку

Захист пенсійних накопичень та їх примноження за рахунок інвестиційного прибутку з метою здійснення майбутніх пенсійних виплат учасникам знаходиться в руках фінансових установ, які здійснюють управління активами НПФ. Отже, саме від того, як працюють ці установи, як будують відносини з фондом і як контролюються, значною мірою залежить спроможність фонду здійснювати пенсійні виплати.

Існує дві групи проблем, які гальмують хід пенсійної реформи, формування накопичувальної пенсійної системи та недержавного пенсійного забезпечення. Перша – в корпоративному середовищі, куди входять НПФ, друга - в державному.

Щодо корпоративних проблем, то, хоча ринок послуг НПФ ще зовсім невеликий, і водночас простір для дій неймовірно широкий для всіх та й інтереси нібито у всіх спільні, але єдності серед його учасників недостатньо.

Наприклад, ставлення до запровадження єдиного порядку визначення чистої вартості одиниці пенсійних внесків. Наявність такого порядку посилить довіру до системи НПФ, бо дасть змогу вкладникам порівнювати діяльність різних фондів, бути в курсі того, що відбувається з їхніми пенсійними грошима, і на цій основі приймати обґрунтовані рішення. Та і світовий досвід засвідчує: немає іншого шляху для завоювання довіри вкладників, ніж відкритість інформації та зрозуміла система оцінки результатів роботи фондів [15, с.10].

Положення про порядок визначення чистої вартості активів НПФ, яке не відповідає ні вимогам, ні потребам ринку ще з моменту його затвердження в 2004 році. Зміну його змісту поставлено в залежність від доопрацювання аналогічного Положення з визначення вартості чистих активів ІСІ (інститутів спільного інвестування), поправки до якого вже майже чотири роки не може прийняти Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку.

Крім того, слід приділити увагу й збільшенню пропозиції якісних інструментів інвестування для пенсійних фондів. Оскільки їхні активи мають довгостроковий характер, а акції більш стійкі до інфляції, ніж боргові інструменти, варто дозволити підвищити частку акцій в портфелі НПФ принаймні до 50 відсотків. Збільшення активів НПФ та запровадження обов'язкової накопичувальної системи потребують підвищення якості акцій, які Фонд держмайна виставляє на біржу. ПФ можуть інвестувати лише в акції елітних емітентів, тоді як Фонд майна пропонує сьогодні для продажу через біржу низькоякісні цінні папери.

Треба також дозволити пенсійним фондам купувати цінні папери. В усьому світі є така практика, бо тим самим зменшуються ризики управління коштами. До того ж ці фонди диверсифіковані і з них завжди НПФ може вийти.

Існують також проблеми державного рівня. Вперше про НПФ і створення в Україні трирівневої пенсійної системи йдеться в указі Президента від 1998 року. Та через десятиріччя складається враження, що досі у високих державних інституціях панує думка: пристойну пенсію можна отримувати в рамках існуючої державної Солідарної системи. Варто лише її реформувати, збільшити ресурси Пенсійного фонду, справедливо призначити державні пенсії. Але в країнах Європи ще на початку 90-х років минулого століття зрозуміли, що державна пенсія може забезпечити лише прожитковий мінімум. А все інше має бути за рахунок другого і третього рівнів, розвиток яких є такими ж пріоритетними, як і наповнення Солідарної пенсійної системи.

Протягом останніх років, замість комплексного розвитку всієї пенсійної системи йде однобоке нарощування ресурсів Пенсійного фонду, та грошей у фонді не вистачає. І це при тому, що в Україні, зокрема, один із найвищих у світі обов'язковий збір до пенсійного фонду - 35,2 відсотка. А середня пенсія за віком трохи більша третини середньої зарплати тоді, як у Європі, де діє трирівнева пенсійна система, - мінімум 70 відсотків. Якщо ж врахувати гроші, які видають у "конвертах", то, за даними Мінекономіки, це співвідношення становитиме 14 відсотків.

Встановивши доходи Пенсійного фонду на рівні майже 80 відсотків доходів Державного бюджету та направляючи на фінансування дефіциту поточні податкові надходження, держава спотворює пропорції й так слабкої економіки. Від макрофінансових диспропорцій страждає все суспільство. До речі, всі економічні кризи в Україні розпочиналися з негараздів у державних фінансах. Отже пенсійна політика має орієнтуватися на помірне зростання державної пенсії при випереджаючих темпах збільшення пенсій із накопичувальної пенсійної системи і, особливо - з її приватної складової.

Зрілість системи недержавного пенсійного забезпечення можна визначити за ступенем розповсюдження послуг серед середніх та малих підприємств, а також  фізичних осіб. За даними Держфінпослуг максимальна кількість укладених пенсійних контрактів НПФ саме з фізичними особами. Але на сучасному етапі розвитку пенсійної системи, вони не є визначальними пайовиками фондів, оскільки середня сума пенсійних внесків на один укладений контаркт від фізичних осіб значно меньша ніж від юридичних. Разом з тим, в умовах початкового етапу формування фінансових ресурсів пенсійні фонди позиціонують себе переважно на великих вкладників, якими є юридичні особи [17, с.120].

Основними шляхами вдосконалення системи НПЗ є:

• Необхідно вдосконалити відповідну регуляторну базу, спираючись на вже отриманий досвід впровадження НПФ.

• Досягнення оптимального для учасників фондів співвідношення між рівнями ризиків і прибутковістю в інвестиційних портфелях НПФ - шляхом внесення урядових змін до регуляторної бази в рамках ширшої програми розвитку ринків капіталу.

• Слід скасувати регуляторні обмеження на операції з валютою і розглянути можливість запровадження управління ризиками та розважливого вкладання коштів, підпорядкованого детальніше розробленому регулюванню, що має передбачати інвестування в ліквідні інструменти з низьким рівнем ризику, які перебувають в обігу на розвинутих ринках.

• Регулятори повинні дозволяти здійснювати інвестиції лише в такі активи, для яких можна застосовувати методи оцінювання вартості, єдині для всіх фондів.

• Підвищення рівня управління інвестиційним портфелем фонду - завдяки: (a) дозволу вкладання коштів у деривативи лише у перспективі і в цілях хеджування, (b) запровадженню в законодавстві загальних положень про управління ризиками та (c) накладенню обмежень на частки акціонерного капіталу, які може утримувати НПФ.

• Дотримуватися граничних допустимих обсягів інвестицій, шляхом моніторингу дотримання законодавчо встановлених обмежень щодо інвестування пенсійних активів, який має ґрунтуватися на їх середньомісячних значеннях.

•.Вирішити питання низького рівеня прозорості НПФ в Україні шляхом запровадження обов`язковості використання суб`єктами НПЗ міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ), а також введення практику оприлюднення НПФ інформаційних проспектів.

• Вирішити наявність непрозорої конкуренції шляхом посилення захисту прав споживачів що будується на принципах:

- зрозумілості / прозорості - щоб споживачі, тобто учасники схеми, могли розуміти даний пенсійний продукт та розрізняти його серед інших подібних заощаджувальних продуктів;

- простоти – щоб споживачі, тобто учасники схеми, могли робити обґрунтований вільний вибір з метою забезпечення максимального прибутку у довгостроковій перспективі та залишатися відповідальними за свій вибір [17, с.122].

Отже, головним напрямом подальшого реформування пенсійної системи нині має стати значне посилення ролі накопичувальних складових пенсійної системи як фактору диверсифікації джерел доходів, забезпечення належного рівня заміщення заробітної плати пенсією та мобілізації довгострокових інвестиційних ресурсів, необхідних для модернізації вітчизняної економіки і, як наслідок, зростання бази справляння страхових внесків. Таким чином, впровадження пенсійної реформи у повному обсягу забезпечить зростання і стабільні виплати пенсій, стане потужним чинником інвестування вітчизняної економіки.

ВИСНОВКИ

Таким чином, розвиток системи парабанківських посередників є важливою складовою ефективного функціонування фінансового ринку та розвитку національної економіки загалом. Дослідження показало, що фінансово-економічна криза мала значний вплив на розвиток парабанківських посередників, але вплив цей був неоднозначним. Для одних установ він став руйнівним та стримуючим (страхові компанії, кредитні спілки, інститути спільного інвестування) для інших стимулюючим (ломбарди, факторингові компанії).

Отже, для подальшого розвитку системи парабанківських посередників необхідно: 1) реформувати систему державного регулювання на фінансовому ринку шляхом об’єднання Держфінпослуг та ДКЦПФР; 2) удосконалити державний контроль за діяльністю парабанківських посередників на фінансовому ринку; 3) розробити та впровадити систему ранньої діагностики ймовірності банкрутства парабанківських посередників; 4) підвищити відповідальність за зловживання на фінансовому ринку як зі сторони парабанківських посередників так і їх клієнтів; 5) впровадити механізми гарантування вкладів клієнтів парабанківських посередників від можливого їх банкрутства (фонд гарантування вкладів клієнтів кредитних спілок та інвесторів інститутів спільного інвестування); 6) впровадити механізми підвищення довіри економічних суб’єктів до діяльності парабанківських установ, рівень якої сьогодні є досить низьким та інші.

Впровадження запропонованих заходів та прийняття програми реформування фінансового ринку загалом та парабанківських посередників зокрема сприятиме якісному покращенню діяльності даних установ та підвищить рівень довіри до них фізичних та юридичних осіб.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Ватаманюк З.Г., Дорош О.Л. Небанківські фінансові інститути у країнах Західної Європи / З.Г. Ватаманюк, О.Л. Дорош. // Фінанси України. — 2003. — №12. — С. 98-106.

2. Версаль Н.І. Теорія кредиту: навч. посіб. / Н.І. Версаль, Т.В. Дорошенко. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. — 483 с.

3. Гладчук О. Парабанківська система як важлива складова фінансового сектора / О. Гладчук // Вісник ТНЕУ. — 2007. — №1. — С. 40-49.

4. Гриньков Д. Фактерское мастерство / Д. Гриньков // Бизнес. — 2010. — №47. — С. 36-38.

5. Гусев Ю. Процент воздуха / Ю. Гусев // Бизнес. — 2010. — №42. — С. 32-33.

6. Дубина М.В. Діяльність небанківських фінансово-кредитних установ на ринку фінансових послуг України / М.В. Дубина // Ефективність бізнесу в умовах трансформації економіки / Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції 29-31 червня 2009 р. — Сімферополь: ЦРОНІ, 2009. — Т. 1. — 236 с. (С. 45-56)