Парабанківська система

У цілому структура консолідованого портфеля недержавних пенсійних фондів та напрямки інвестицій його активів має вигляд (рис. 2.6).

Рис. 2.6 Структура консолідованого портфеля інвестованих на 30.06.10 пенсійних коштів [18, с. 36]

У загальній структурі інвестиційного портфеля НПФ активи розподіляються таким чином:

- частка корпоративних облігацій у абсолютному виразі збільшилась з 130321,3 до 134600,4 тис. грн., в той час як їх частка в консолідованому портфелі зменшилася з 19,7% до 18,3%. При цьому термін погашення по облігаціях визначений у межах від 06.05.09 до 30.11.15;

- 46,1%, або 338 258,7 тис. грн. розміщено на банківських депозитах (в одному чи декількох банках). При цьому мінімальна ставка за депозитами становить 6,0%, а максимальна – 35,0% (ВАТ «АКБ «Капітал»).

Перевищення загалом по системі дозволеної законодавством норми 40% спричинене в першу чергу початком роботи двох великих фондів: КНПФ «Національного банку України» та ВНПФ «Емерит-Україна», які ще не встигли привести структуру активів до норм, визначених законодавством, і майже всі активи розміщені на депозитних банківських рахунках. Станом на 31.03.2009 з метою забезпечення схоронності активів та капіталу постановами правління НБУ було призначено тимчасову адміністрацію в 17 банківських установах. У семи з них знаходяться грошові кошти учасників 42 недержавних пенсійних фондів на загальну суму близько 44,9 млн. грн., що складає 7 % від загальної вартості активів усіх НПФ.

Заслуговує уваги зростання частки державних цінних паперів у сукупному портфелі НПФ з 9,9% (65,2млн.грн.) на кінець І кварталу 2009р. до 11,7% (85,7млн.грн.) на кінець ІІ кварталу 2010р. При цьому також зросла дохідність за ОВДП з 7-8% у 2007 до 15-16% у 2008 – початку 2010р. Це може сприяти підвищенню довіри до державних цінних паперів проти корпоративних при погіршенні економічної ситуації в країні [17, с. 136].

Однак частка державних цінних паперів у сукупному портфелі НПФ залишається ще низькою. Така ситуація в Україні пов’язана з тим, що державні цінні папери не орієнтовані на інституціональних інвесторів, маючи рівень дохідності до недавнього часу, нижчий від рівня інфляції.

Починаючи з 2007 року в портфелях деяких НПФ з’явилися іпотечні цінні папери, їх частка станом на кінець І кварталу 2010р. в цілому складає менше 0,1%, проте це дуже далеко до максимально дозволенного законодавством рівня – 40% від загальної вартості активів.

Також у ІІ кварталі 2010 року проти І кварталу в консолідованому портфелі НПФ дещо збільшилась частка акцій українських емітентів з 7,2% до 7,8% (з 47,5 до 57,5 млн. грн.), що може свідчити про початок позитивних зрушень на фондовому ринку України.

Зазначені тенденції в інвестуванні активів недержавних пенсійних фондів свідчать про переорієнтацію компаній, що управляють активами, на більш надійні фінансові інструменти, передбачені законодавством з недержавного пенсійного забезпечення. Такими інструментами насамперед є державні цінні папери, банківські метали та депозитні рахунки в комерційних банках, про що свідчить зростання їх часток в інвестиційному портфелі пенсійних фондів.

Суттєвим фактором, що впливає на розмір інвестиційного доходу, є також те, що розмір залучених пенсійних внесків є незначним для забезпечення можливості здійснення диверсифікації пенсійних активів у дохідні фінансові інструменти. Крім того, такий інструмент, як державні цінні папери, цінні папери місцевих рад, як основні інструменти вкладення пенсійних коштів, не має широкого попиту серед управляючих компаній у зв’язку з низьким рівнем дохідності.

За період існування пенсійних фондів загальна сума інвестиційного доходу склала 153,1 млн. грн., або 22,9% від суми сплачених внесків, збільшившись протягом ІІ кварталу 2010 року на 47 млн. грн., або на 44,3%.

Однак слід зауважити, що інвестиційний дохід КНПФ Національного банку України станом на 30.06.09 склав близько 40 % від інвестиційного доходу всіх працюючих НПФ. Проте інвестиційна діяльність більшості НПФ протягом ІІ кварталу 2009 року характеризується незначним прибутком. Це, насамперед, зумовлено скрутним становищем на фондовому ринку України, що призводить до істотного падіння ринкової вартості акцій українських емітентів в інвестиційних портфелях НПФ.

Витрати, що відшкодовуються за рахунок пенсійних активів, зросли на 11,2% і в цілому за час існування пенсійних фондів складають 39,2 млн. грн. та залишаються в межах нормативів, встановлених законодавством з недержавного пенсійного забезпечення.

Витрати, що відшкодовуються за рахунок пенсійних активів млн. грн.:

-витрати на оплату послуг з адміністрування пенсійного фонду 15,9;

-винагорода за надання послуг з управління активами пенсійного фонду 20,3;

-оплата послуг зберігача 1,4;

-оплата послуг з проведення планових аудиторських перевірок пенсійного фонду 0,2;

-оплата послуг торговців цінними паперами (посередника) 1,2;

-оплата інших послуг, які не заборонені законодавством з питань НПЗ 0,2 [18, с. 37].

Найбільші витрати припадають на оплату послуг з управління активами пенсійного фонду і складають 20,3 млн.грн., або 51,8%. Витрати на оплату послуг з адміністрування НПФ – 15,9 млн.грн., або 40,5 %.

Починаючи з IV кварталу 2008 року спостерігається перевищення винагороди за надання послуг з управління активами пенсійного фонду над витратами на оплату послуг з адміністрування пенсійного фонду, що свідчить про падіння динаміки росту пенсійних внесків учасників, які є базою для нарахування винагороди з адміністрування НПФ.

Отже, аналіз стану ринку НПЗ в Україні свідчить про певний динамізм розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення й активний інтерес з боку професійних учасників фінансового ринку до оволодіння новими видами діяльності. Кількість НПФ за 2009 р. станом на 30.06.10р. збільшилася до 109 установ, сумарний дохід від інвестування активів на кінець другого кварталу 2010 р. становив майже 44,4 млн грн. Географічне розташування залишається нерівномірним – 85% фондів створено в Києві.

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ  ФУНКЦІОНУВАННЯ НЕБАНКІВСЬКИХ ФІНАНСОВИХ ІНСТИТУТІВ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ

3.1. Перспективи розвитку парабанківської системи в Україні

Подальший ефективний та стабільний розвиток системи парабанківських посередників залежить, у першу чергу, від розуміння необхідності проведення кардинальних змін державного регулювання діяльності даних установ та впровадження сукупності заходів економічного та організаційного характеру.

Фінансово-економічна криза показала, що державний контроль за діяльністю парабанківських посередників в Україні є надто недосконалим і потребує якісного удосконалення. Дана ситуація продемонструвала, що Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг не може ефективно здійснювати контроль за діяльністю парабанківських посередників, особливо страхових компаній, кредитних спілок. Так банкрутство деяких великих страхових компаній та зловживання, що Були виявлені у деяких національних кредитних спілках, показали, що державний контроль з боку держави взагалі майже відсутній. Численні анулювання ліцензій серед кредитних спілок після того, як до Держфінпослуг почали надходити листи від клієнтів про відмову парабанківськими посередниками віддавати їхні кошти, свідчить, що у регулятора відсутні механізми оцінки потенційних ризиків банкрутства даних установ, розробка та впровадження яких є обов’язковою умовою подальшого якісного регулювання діяльності парабанківських посередників.

Тривалий час серед науковців триває дискусія щодо інституційного реформування регулювання фінансового ринку [10, c. 26-27]. Багато вчених, аналізуючи закордонний досвід регулювання фінансового ринку, вказують на його центричність, тобто контроль та регулювання за діяльністю фінансових установ здійснює єдиний державний орган. На сьогодні в Україні їх три: Національний банк України, Державна комісія з регулювання фінансових ринків та Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). На нашу думку, об’єднання регулюючих органів лише позитивно вплинуло на розвиток парабанківських установ. Але варто враховувати і вітчизняний досвід та традиції, що склалися на українському фінансовому ринку. На нашу думку, найбільш доцільним було б об’єднати Держфінпослуг та ДКЦПФР, що дало б змогу сконцентрувати регулювання всіх парабанківських посередників в одній установі, адже зараз діяльність страхових компаній, кредитних спілок, ломбардів, фінансових установ, недержавних пенсійних фондів здійснює Держфінпослуг, а інститутів спільного інвестування — ДКЦПФР.

Однак, реформу щодо об’єднання двох установ не можна проводити зараз, адже на сьогодні головним завданням цих регуляторів є стабілізація ситуації на фінансовому ринку та подолання наслідків фінансово-економічної кризи. Об’єднання Держфінпослуг та ДКЦПФР повинно відбуватися поступово, а програма утворення нового Уповноваженого органу на фінансовому ринку повинна містити чіткі терміни його створення.

Деякі науковці пропонують також забрати у НБУ повноваження щодо регулювання банківської діяльності та передати їх новому мегарегулятору, що на нашу думку, є не доцільним, враховуючи ті сталі відносини, що існують між НБУ та комерційними банками на сьогодні. Такий крок, на наше переконання, внесе послаблення в регулювання банківської діяльності зі сторони держави, яке і так на сьогодні є недосконалим.

Важливою складовою подальшого розвитку парабанківських посередників є створення інституцій, які б захищали дані установи від шахрайства, а їх клієнтів від можливого банкрутства даних установ. Для кредитних парабанківських установ важливою складовою подальшого розвитку є створення фонду гарантування вкладів фізичних осіб для кредитних спілок, які найбільше видають кредитів серед парабанківських посередників, використання послуг кредитних бюро з метою зниження кредитних ризиків, для страхових компаній — створення подібно до бюро кредитних історій (а можливо і на основі самих бюро кредитних історій) бази даних недобросовісних клієнтів, які вчиняли шахрайські дії і тим створювали збитки страховикам, для інститутів спільного інвестування — система гарантування коштів інвесторів, яка ефективно діє у розвинутих країнах світу [1, c. 102]. Саме створення такої системи гарантування внесків інвесторів сприяло б підвищенню довіри та збільшенню інтересу до діяльності цих установ не лише юридичних, але і фізичних осіб.

Ефективний розвиток небанківських фінансових інститутів в Україні зaлежить передусім від належного інституційного та правового забезпечення їх діяльності. На рівні законодавчого забезпечення основними завданнями є завершення процесу формування нормативно-правової бази щодо функціонування небанківських фінансових інститутів; вдосконалення процедури їх банкрутства; визначення чіткого переліку фінансових установ, які відносяться до небaнківських та інше. Важливим завданням також є відродження довіри населення до фінансових інститутів шляхом запровадження ефективної системи захисту прав дрібних інвесторів; надання повної та достовірної інформації про діяльність цих інститутів; формування загальної позитивної громадської думки.

Завдяки більш різноманітному набору фінансових інструментів, ніж той, що пропонують банки, небанківські фінансові інститути створюють додаткові стимули до залучення заощаджень, зокрема особистих заощаджень громадян, та до розширення можливостей суб’єктів господарювання у диверсифікaції джерел фінансування.

Для стимулювання інвестиційного потенціалу небанківських фінансових інститутів необхідно: здійснювати постійний моніторинг і контроль за їх діяльністю; підвищити норми капіталізації даних інститутів; створити фонди гарантування вкладів їх клієнтів для подальшої розбудови ефективної системи захисту інтересів інвесторів; оптимізувати структуру та обсяги активів, які можна вкладати за відповідними нaпрямами кожному з небанківських фінансових інститутів; підвищити вимоги до саморегулівних організацій; сприяти подальшій розробці і впровадженню стандартів розкриття інформації на фінансовому ринку; стимулювати розвиток організованого фондового ринку, активізувати функціонування позабіржового фондового ринку для обігу цінних паперів венчурних фондів; створити ефективну систему податкового стимулювання інвесторів; розширити мережі небaнківських фінансових інститутів і вирівняти їх територіальні диспропорції розміщення.

У сфері регулювaння та нагляду за функціонуванням небанківських фінансових інститутів протягом останніх років спостерігаються позитивні зрушення щодо забезпечення прозорості діяльності окремих установ та захисту прав споживачів цих послуг. Враховуючи досвід вітчизняної системи нагляду за фінансовими інститутами та зарубіжний досвід, надано пропозиції щодо запровадження нормативів для деяких небанківських фінансових інститутів (страхових компаній, недержавних пенсійних фондів та інших); впровадження у практику нових методик нагляду у сфері регулювання, в основу яких покладено не тільки аналіз статистичних даних, але й дослідження ризиків, що виникають у діяльності інститутів; вдосконaлення порядку формування резервів на можливі втрати при здійсненні операцій інвестування та кредитування небанківськими фінансовими інститутами; вдосконалення системи пруденційного нагляду за діяльністю небанківських фінансових інститутів; стимулювання раннього попередження можливих фінансових проблем в функціонувaнні даних інститутів; поступового підвищення рівня їх капіталізації.

На разі перспективним та актуальним є потреба у створенні фондів гарантування вкладів клієнтів небанківських фінансових інститутів (страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, окремих фінансових компаній). Це сприятиме поліпшенню захисту прав споживачів послуг небaнківських фінансових інститутів та підвищить їх конкурентні позиції на ринку.

3.2  Перспективи розвитку ринку послуг ломбардів в Україні

Найнеобхіднішим для забезпечення подальшого розвитку діяльності ломбардів є прийняття Закону України «Про ломбарди та ломбардну діяльність». На сьогодні не існує жодного законодавчого акту, яким би комплексно врегульовувалися найважливіші питання, що виникають під час створення та діяльності ломбардів. Відсутнє навіть загальне визначення поняття «ломбард» на рівні закону. Ті визначення, які є в чинному законодавстві України та стосуються ломбардів, є спеціальними, тобто використовуються в межах одного конкретного нормативного акту. Ломбардна діяльність регулюється Цивільним кодексом України та Положенням «Про порядок надання фінансових послуг ломбардами». Проект Закону «Про ломбарди та ломбардну діяльність», розроблений Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, покликаний регулювати здійснення ломбардної діяльності в Україні, а також офіційно закріпити за ломбардами статус фінансової установи на рівні закону. Проте слід зазначити, що цей законопроект «гуляє коридорами влади» вже понад 10 років, а тому сподіватись на його прийняття найближчим часом в світлі останньої політичної ситуації в країні не варто. У розвинених країнах встановлені вимоги до розміру статутного фонду ломбарду. У США він становить 100 тис. дол. і повинен бути внесений виключно грошима. Згідно з розпорядженням Державної комісії з ринків фінансових послуг України, встановлюються вимоги не до статутного фонду, а до власного капіталу ломбарду, який повинен бути більше 200 тис. грн. Цієї суми на сучасному етапі розвитку ринку послуг ломбардів цілком достатньо для забезпечення їх ефективної діяльності, оскільки вони не працюють з залученими коштами та не приймають на себе особливих ризиків, як банки чи страховики. У проекті Закону «Про ломбарди та ломбардну діяльність» встановлений мінімальний розмір статутного фонду у розмірі суми, еквівалентної 30 тис. євро, а також передбачено створення згідно з законодавством резервного фонду та страхового резерву для відшкодування можливих втрат по основному боргу за кредитами [16].