Паливно-енергетичний комплекс України

Далі по значимості йдуть  теплоелектроцентралі. Їх будують біля споживача, оскільки радіус транспортування  тепла невеликий (10-12 км), зате коефіцієнт корисного використання тепла становить майже 70%, тоді як на ТЕС - тільки 30-35%. Теплоелектроцентралі обігрівають понад 25 міст України. Сама більша з них - Київська ТЭЦ-5 (700 тис квт.), Дарницька (Київ) , Київська ТЭЦ-6, Харківська ТЕЦ-5, Одеська, Калузька, Краматорська й ін.

Атомна енергетика стала окремою галуззю енергетики після другої світової війни. Сьогодні вона відіграє важливу роль в електроенергетиці. Атомні електростанції використають транспортабельне паливо - уран. Їх розташовують незалежно від паливно-енергетичного фактору й орієнтуються на споживачів у районах з напруженим паливно-енергетичним балансом. Оскільки атомні електростанції дуже водоємні, їх споруджують біля водних джерел. До найбільших експортерів уранових концентратів належать Канада, Австралія, ПАР, Бразилія, США.

Атомні електростанції по характері використовуваного палива не пов'язані з родовищами його видобутку, що забезпечує широкий маневр їхнього розміщення. АЕС оринтовани на споживачів, особливо на райони з обмеженими ресурсами палива й гідроенергії.

В Україні працюють кілька потужних атомних електростанцій - Запорізька, Південноукраїнська, Ровненская, Хмельницька, Чорнобильська. Гідроелектростанції є одним з найефективніших джерел електроенергії. Переваги ГЕС полягають у тому, що вони роблять електроенергію, що в 5-6 разів дешевше, ніж на ДРЭС, а персоналу, їх обслуговуючого в 15-20 разів менше, ніж на АЕС. Коефіцієнт корисної дії ГЕС становить понад 80%. Однак, їхнє розміщення повністю залежить від природних умов, а виробництво електроенергії носить сезонний характер. Будівництво ГЕС на рівнинних ріках України приносить значні матеріальні збитки, оскільки вимагає затоплення більших територій, які використаються під водоймища. Поки що гідроенергетика займає незначне місце в енергетику України - майже 9% потужностей і 4% виробництва електроенергії.

Основні ГЕС розташовані  на Дніпрі Це - Днепрогес, Кременчуцька, Каховська, Дніпродзержинська, Канівська, Київська. На Дністрі побудована Дністровська ГЕС - ГАЭС, у Закарпатській області - Требле-Рицкая ГЕС. Специфічну роль грають гідроакумуляторні електростанції (ГАЭС): Київська, Дністровська й Запорізька (Днепрогес-2). З їхньою допомогою можна успішно розв'язувати проблему забезпечення споживачів електроенергією в пікові годинники. Діючи за принципом переміщення одного об'єму води між двома басейнами, розташованими на різних рівнях висоти, ГАЭС працюють як помпи.

Найважливіша тенденція  в розвитку електроенергетики - об'єднання  електростанцій в енергосистеми, які  здійснюють виробництво, транспортування  й розподіл електроенергії між споживачами. Створення енергосистем визначається необхідністю забезпечення ритмічного забезпечення споживачів електроенергією, виробництво й споживання якої має не тільки сезонні, але й добові коливання.

В Україні існує об'єднана енергосистема, до якої належать все більші електростанції: Донбаська, Дніпровська, Харківська, Київська, Кримська, Львівська, Вінницька й Одеська. Об'єднана енергосистема пов'язана з енергосистемою «Мир», а також з енергосистемами сусідніми з Україною держав.

Задоволення потреб електроенергії передбачається здійснити завдяки всебічному енергозбереженню, реконструкції й технічному переозброєнню діючих потужностей, спорудження нових електростанцій.

Варто проводити реконструкцію  атомній електроенергетиці на новій  технологічній основі, створювати енергоблоки, які використали б уран низького збагачення, вироблювані на наших збагачувальних фабриках Придніпров'я й Прикарпаття. Розумно будувати нові блоки середніх по потужності АЕС під землею з багаторазовим рівнем техніки безпеки, як це робиться за рубежем. Їхнє поховання після закінчення експлуатації не зажадає багато часу й засобів.

Необхідно збільшити  виробництво електроенергії з нетрадиційних  джерел: з відходів сільського господарства виготовляють біопаливо, що у більших  масштабах практикується країнами Латинської Америки й Африки. По підрахунках фахівців, Україна біопаливом може забезпечити більше чим на половину потреб свого автомобільного транспорту. А також доцільно використати енергію маленьких річок, силу вітру, енергію сонця, морських хвиль, сірководню вод Чорного моря, метану шахт Донбасу. Вітрові електростанції можуть дати, що рівняється 22 Днепрогрессам, хвильової електростанції Чорного й Азовського морів, по підрахунках учених, можуть зробити до 17 млрд. квт.година в рік.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Таким чином, паливно-енергетичний комплекс відіграє дуже важливу роль у народногосподарському комплексі  України, так як є базовою галуззю  для стратегічних виробництв: металургійного комплексу, коксохімічної промисловості, які забезпечують життєдіяльність будь-якої країни.

Паливно-енергетичний комплекс складається з паливної промисловості (вугільна, нафтова і газова, торфова) та електроенергетики. Від розвитку паливно-енергетичного комплексу  значною мірою залежать динаміка, масштаби і техніко-економічні показники суспільного виробництва, насамперед промисловості.

В Україні склалися достатньо  сприятливі соціально-економічні та природні передумови для розвитку паливно-енергетичного  комплексу.

Відмічається нерівномірність  розміщення галузей по території України: найбільша концентрація вугільних підприємств спостерігається на Південному Сході та в Карпатському регіоні, де розташовані вугільні басейни; видобуток нафти і газу сконцентровано на Лівобережжі, Передкарпатті та Криму; основні теплові електростанції розміщенні в Донбасі, гідроелектростанції – у Придніпров’ї.

Стан внутрішнього ринку в останні  роки зумовлюється переважно заходами уряду по його регулюванню, а також  загальною економічною кризою в  країні. У зовнішній торгівлі частка експорту продукції вугільної промисловості є досить значною, що зумовлено наявністю багатої сировинної бази. Також відмічається переважання імпорту нафти і газу.

Перспективи розвитку та розміщення паливно-енергетичного комплексу

пов’язані з багатьма чинниками. Це збільшення масштабів геологічних і географічних досліджень на території України традиційних видів палива – нафти, газу в Донецько-Придніпровській западині, Причорноморській низовині, Прикарпатті і Закарпатті. В старопромислових районах збільшення видобутку можна досягти за рахунок застосування сучасних технологій вилучення нафти з надр.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Іванур Р. Стратегічні проблеми розвитку паливно-енергетичного комплексу України // Розбудова держави. – 1997. - № 5.

 

2. Іщук С.І. Територіально-виробничі комплекси і економічне районування. – К., 1996.

 

3. Кононенко І.К. Електроенергетика: проблеми та перспективи // Економіка України. – 1996. - № 2.

 

4. Масляк П.О. Географія. – К.: Знання, 1998.

 

5. Розміщення продуктивних сил України. /За ред. П.М. Качана. – К.: Техніка. – 1997.

 

6. Шаблій О.І. Соціально-економічна географія України. – Львів: Світ. – 1994.

 

7. Бурлака Г. Нафтопереробна промисловість України: стан і перспективи // Економіка України.- 2006.-№7.

 

8. Дорогунцов С. Й., Пириашвили Б. 3. Основньїе направлення фор-мирования знергетической политики УкраиньІ. — К: Зкономика Украйни. — 1992. — № 8.

 

9.  Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Качана — К.: Вища школа, 1998.

 

10. Притыка А. Вугільна промисловість- чорна діра державного бюджету або основа енергетичної безпеки України ? // Дзеркало тижня.-2008.-№14.