Паливно-енергетичний комплекс України

ЗМІСТ

 

 

 

ВСТУП

У народному господарстві України паливно-енергетичний комплекс відіграє дуже важливу роль. Паливно-енергетичний комплекс є невід’ємною частиною економічного і суспільного добробуту. Ось чому ця тема для України є актуальною, особливо на сучасному етапі розвитку, коли проблема енергозабезпечення постала надзвичайно гостро.

Розвивати паливно-енергетичний комплекс, забезпечувати суспільство енергетичними ресурсами – одне з найважливіших завдань будь-якої держави.

Метою контрольної роботи є поглиблення  та закріплення знань з основних питань теорії розміщення продуктивних сил, закономірностей розміщення паливно-енергетичного  комплексу та застосування їх на практиці.

Завдання контрольної роботи –  розкрити значення та охарактеризувати сучасний стан паливно-енергетичного  комплексу України, висвітлити вплив  факторів на розвиток та розміщення галузей  паливно-енергетичного комплексу , викласти основні проблеми та тенденції подальшого розвитку галузі.

У роботі розглянуто сукупність принципів та факторів, які безпосередньо  чи опосередковано впливають на розміщення паливно-енергетичного комплексу  в Україні. Основними факторами  є наявність паливно-енергетичних ресурсів і споживачів електроенергії.

Незважаючи на значні негаразди, галузь має непогані перспективи для  подальшого розвитку. Паливно-енергетичний комплекс потребує особливої уваги, оскільки являється галуззю національної економіки.

 

 

 

 

1. Значення і місце в народногосподарському комплексі України.

Паливно-енергетичний комплекс — це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво електроенергії, їх транспортування та використання. До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф'яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні електростанції, а також трубопровідний транспорт і лінії електропередач. ПЕК — це також трубопровідний транспорт і лінії електропередач. ПЕК — це крупна міжгалузева територіальна система, складова частина єдиного господарського комплексу країни; це базовий комплекс важкої індустрії. Кінцева мета його функціонування — надійне забезпечення потреб населення та всього господарського комплексу в паливі та електроенергії.

Виходячи з цього, стає очевидно, що прискорений соціально-економічний  розвиток країни нерозривно пов'язаний з рівнем розвитку всіх галузей паливно-енергетичного комплексу, вдосконалення енергетичного балансу з обов'язковим врахуванням досягнень науково-технічного прогресу. Всебічна інтенсифікація виробництва ставить перед паливно-енергетичним комплексом нові завдання, збільшує його роль у прискоренні темпів економічного зростання, у підвищенні продуктивності праці завдяки значному зростанню її енерго- та електроозброєності.

Відомо, що ефективність та інтенсивність суспільного виробництва значною мірою залежить від його енергозабезпеченості, бо енергетика створює особливі матеріальні ресурси — енергетичні, які обумовлюють функціонування практично всього виробничого апарату сучасної економіки. Тому в нових економічних умовах паливо і енергію слід розглядати і як матеріальний ресурс, і як матеріальний фактор суспільного виробництва.

На сучасному етапі  роль паливно-енергетичного комплексу  неухильно зростає. Його розвиток значною  мірою обумовлює темпи, масштаби і економічні показники зростання  продуктивних сил та їх розміщення, створює необхідні умови для  подальшого покращання умов праці і підвищення рівня життя людей.

При цьому розвиток паливно-енергетичного  комплексу необхідно підпорядкувати завданню стійкого забезпечення потреб України в усіх видах палива і енергії при планомірному проведенні в усіх галузях і сферах народного господарства цілеспрямованої енергозберігаючої політики.

Енергетичний баланс і еволюція його структури характеризують не лише певний рівень використання тих чи інших енергоносіїв, а й науково-технічні, соціальні, організаційні та виробничі зрушення в промисловості, сільському господарстві, на транспорті, в побутовому обслуговуванні населення.

Одним з найважливіших  завдань щодо вдосконалення структури енергетичного балансу є підвищення ефективності використання енергоресурсів, всіляка їх економія. Подальше підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) залишається надзвичайно актуальним. У зв'язку з цим дуже важливо по-господарськи використовувати вугілля, природний газ, нафтопродукти тощо. Це вимагає певної перебудови в усіх галузях і насамперед широкого впровадження енергозберігаючої техніки і технології, вдосконалення нормативів, використання матеріальних і моральних стимулів у досягненні економії, посилення відповідальності за перевитрати, перевищення норм та лімітів.

Численні факти свідчать про наявність значних втрат  енергоресурсів на всіх стадіях — від їх видобутку і переробки до кінцевого споживання. Зараз втрачається понад половини видобутого палива і виробленої енергії, що свідчить про значні резерви їх економії.

Найбільш енергомісткими сферами є промисловість і  транспорт. Промисловість споживає понад 60% усіх паливно-енергетичних ресурсів. На її частку припадає 80% можливої економії, яка може бути досягнута шляхом реалізації певних заходів, включаючи модернізацію виробництва і зміни в рівні споживання енергії.

На всіх етапах економічного розвитку першочергове значення завжди відводилось розвитку енергетики. В  результаті в Україні була створена досить могутня паливна і енергетична  база як складова частина ядерного паливно-енергетичного комплексу колишнього СРСР, яка забезпечувала енергетичними ресурсами потреби народного господарства республіки та експорту. Разом з тим подальше забезпечення розвитку продуктивних сил України енергетичними ресурсами у зв'язку з набуттям нею незалежності в 1991 р. пов'язане з певними труднощами.

Ресурси, що формують енергетичний баланс (особливо електроенергія), визначають темпи науково-технічного прогресу, ефективний і прискорений розвиток економіки в цілому. Використання електроенергії в народному господарстві сприяє зниженню затрат суспільної праці, зменшенню фондомісткості продукції у високоенергоспоживаючих галузях, впровадженню комплексної механізації і автоматизації виробництва тощо.

Таким чином, головне  завдання розробки і дотримання енергетичного балансу — це ефективне і надійне забезпечення потреб країни в енергії високої якості з прийнятими техніко-економічними показниками, що визначають його тісний зв'язок з масштабами, структурою і темпами розвитку всього народного господарства.

Взаємозалежність між  розвитком усього народногосподарського комплексу країни і формування енергетичного балансу не вичерпуються їх взаємним впливом на масштаби, темпи розвитку і структуру енергетики та економіки в цілому. Широке застосування енергії впливає на рівень енергоозброєності праці, а відтак і на його продуктивність, що має велике значення для всіх галузей народного господарства. Крім того, галузі, що виробляють енергію, мають районоутворююче значення, на базі їх формуються територіально-виробничі комплекси. Вони впливають на процеси концентрації виробництва, комбінування, промислову спеціалізацію і поглиблення територіального поділу праці.

Завдяки зазначеним вище органічним взаємозв'язкам галузей, що виробляють паливо і енергію, з іншими галузями народного господарства створюється реальна основа для системного, комплексного підходу до розміщення цих галузей і обгрунтування оптимальних шляхів їх розвитку з урахуванням народногосподарської загальнодержавної ефективності.

Таким чином, паливно-енергетичний комплекс має надзвичайно велике значення для соціального і економічного розвитку України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Вугільна  промисловість України: сучасний  стан, основні проблеми та перспективи  розвитку.

Запаси вугілля на території України зосереджені в основному в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському (табл. 6). В загальних запасах вугілля в Україні (117,1 млрд. т) найвища питома вага належить Донецькому басейну — 87,0% (101,9 млрд. т), Львівсько-Волинському та Дніпровському — відповідно 2,0% (2,3 млрд. т) та 3,5% (4,1 млрд. т). ;

Крім того, запаси вугілля  є на території Харківської і  Полтавської областей — 8,7 млрд. т  та Закарпатської вугленосної площі  — 0,2 млрд. т. Із загальних запасів 42,5 млрд. т віднесено до прогнозних ресурсів.

Запаси вугілля в  Україні цілком достатні для задоволення  власних потреб і забезпечення експортних поставок. Однак складні гірничо-геологічні та технологічні умови розробки вугільних родовищ України, в першу чергу Донбасу, суттєво впливають на економічну ефективність виробництва у вугільній промисловості.

Справа в тому, що енергетичні  ресурси Донбасу призначалися для  всієї колишньої наддержави - СРСР, і як наслідок спрацьовувалися потужні шари, і із часом погіршувалися умови видобутку, застарівало встаткування.

Серед органічних паливних ресурсів, що добувають, на вугілля доводиться (залежно від оцінки) 65-90%. Історично воно зіграло більшу роль у світовому промисловому розвитку. Вугілля забезпечило енергетичну основу першої промислової революції.

Вугільна промисловість  по об'єму видобутку палива в натуральному вираженні посідає перше місце  серед інших галузей. Отут зосереджена  більшість працівників і основних фондів паливної промисловості.

Говорячи науково, протягом останніх десятиліть енергетична система, властиво, - її сировинна база, характеризується нестійкістю. Це пояснюється необґрунтованим зменшенням ролі вугілля як найбільш важливої й стабільної по запасах сировини для виробництва енергії, і невиправдано завищеної ролі нафти й газу. Останнім часом у всіх країнах миру знову з'явилася тенденція повернення до вугілля як до самого надійного енерго сировини на найближче майбутнє.

Вугілля оцінюють по декількох  параметрах:

1. По глибині залягання. Вугілля добувають відкритими або закритим (шахтовим) способами, - від цього залежить його собівартість. В Україні відкритим способом вугілля добувається в Дніпровському буро вугільним басейні. Кам'яне вугілля відкритого способу видобутку ставиться до найбільше економічно вигідного виду палива і його видобуток росте.

2. По марочному складі і якості. Вугілля розділяється на кам'яний, бурий, коксовий, енергетичний. В Україні на кам'яне вугілля доводиться 2/3 запасів.

Основним районом видобутку  кам'яного вугілля є Донецький басейн. Добувають вугілля в 295 кам'яновугільних шахтах, з них 131 шахта з коксовим вугіллям. Самим більшим басейном на Україні є Донбас із запасами 240 млрд. т. Отут є всі марки вугілля: коксовий (половина запасів), антрацит, газовий. Донецьке вугілля має високу теплотворну здатність і незначну зольність. Зате собівартість його порівняно велика через велику глибину залягання шарів.

Основними ланками вуглевидобутку шахтним способом є: шахта з комплексом наземних і підземних споруджень і енергосиловим господарством, вуглезбагачувальна фабрика, транспортні комунікації й водогосподарчі спорудження, районні енергетичні центри, складські господарства, підприємства й організації невиробничої сфери. З вугільної промисловості прямо або безпосередньо зв'язана діяльність майже 40% міського населення Донецької й Луганської областей.

Вугільні шахти зосереджені  переважно в центральній і  північній частинах Донецької й  південної частини нашої Луганської області. Коксове вугілля добувають  головним чином, у центральній частині Донецької області в районі Інакієво, Макіївки, Горлівки, Донецька Красноармійська, Константинівки й інших міст. Нове шахтне будівництво налагоджене в західному Донбасі  (Дніпропетровська область). Собівартість вугілля Донбасу висока, однак, на більших сучасних шахтах вона деяким вище середньої собівартості видобутку вугілля в Кузнецьком басейні.

Дніпровський буровугільний  басейн розташований по більшій частині  на правобережжя України й поєднує  родовища Житомирської, Вінницької, Київської, Кіровоградської, Черкаської, Запорізької й Дніпропетровської областей. Басейн ділять на 12 буровугільних районів, у яких начитується більше 100 родовищ. Вугілля басейну без присівки брикетів не придатний для транспортування на далекі відстані, характеризується високою вологістю, використається в основному для місцевих потреб. Запаси вугілля, які можна добувати відкритим способом, розташовуються в 58 родовищах. Найбільше число таких родовищ у Кіровоградській (29), Дніпропетровської(19) і Черкаської (5) областях. За останні роки його видобуток перебуває в межах 4,5 млн. т.

Буровугільна промисловість  України поєднує більші механізовані вуглерозрізи, шахти, вуглебрикетні  фабрики, а також допоміжні підприємства.

В Україні вугілля  також добувається у Львівсько-Волинськім і Дніпропетровськом вугільних басейнах, але покладу отут невеликі.

Що ж можна почати для поліпшення положення у вугільній  промисловості? Доходи від реалізації вугілля не можуть покривати не тільки потреба у величезних капітальних  вкладеннях для видобутку вугілля на більших глибинах і тонких шарах, а й розвитку сіл навколо шахт, їх виробничої й соціальної інфраструктури. Тому найбільш раціональним представляється насамперед об'єднання шахт зі споживачами вугілля, наприклад з енергетичними підприємствами. Чим обумовлений такий підхід? Складність видобутку вугілля, що є єдиним вартим вітчизняним ресурсом, вимагає насамперед його раціонального використання. Мова йде насамперед про те, що добувати треба саме стільки, скільки потрібно вітчизняній економіці. Тому я вважаю, що в сучасних умовах шахти доцільно не приватизувати, а залишати в державній власності. Так само потрібний контроль за ефективним використанням державних засобів, виділюваних на підтримку вуглевидобутку при тім що їх і так не досить щоб забезпечити прогрес галузі.