Особливості діяльності Європейської системи Центральних банків

ПЛАН

1. Особливості діяльності Європейської системи Центральних банків……………………3
2. Іпотечний кредит та його особливості…………………………………………………...11

ЛІТЕРАТУРА………………………………………………………………………………15

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Особливості діяльності Європейської системи Центральних банків.

Європейська система центральних банків, ЄСЦБ (Тhe European System of Central Banks, ESCB) - це міжнародна банківська система, що складається  з наднаціонального Європейського  центрального банку (ЄЦБ) і національних центральних банків (НЦБ) держав-членів Європейського Союзу (ЄС) і Європейського  валютного союзу (ЄВС, зона євро). Існування  цієї системи є невід'ємною частиною процесу затвердження Європейських економічних і валютних структур¹.

До  ЄСЦБ у 2004 р. входили Європейський центральний  банк і ЦБ 15 країн-членів Європейського  Союзу: Австрії, Бельгії, Великобританії, Німеччини, Греції, Данії, Ірландії, Іспанії, Італії, Люксембурга, Нідерландів, Португалії, Фінляндії, Франції, Швеції. Сьогодні ЄСЦБ складається з ЄЦБ і Національних банків 25 країн-членів ЄС.

Національні центральні банки Великобританії, Данії  і Швеції, які є членами Європейської системи центральних банків, але  не ввійшли в зону євро, не мають  права брати участь в ухваленні  рішень щодо проведення єдиної грошової політики для зони євро, і реалізовувати  подібні рішення. Усі національні  банки зони євро беззастережно підпорядковуються  рішенням Європейського центрального банку.

У статуті  ЄСЦБ і ЄЦБ проголошена незалежність цих установ від інших органів  Союзу, від урядів країн-членів ЄС. Основною метою створення Європейської системи  центральних банків, відповідно до статті 2 Статуту ЄСЦБ і ЄЦБ, є  підтримка стабільності курсу євро і цін в зоні євро.

Рада  керуючих ЄЦБ періодично встановлює інфляційні цілі, які повинні дотримуватися. На сьогодні мета по інфляції визначена  як можливість зростання гармонізованого  індексу споживчих цін (НІСР) не більше ніж на 2 % на рік.

Для досягнення основної мети ЄСЦБ вирішує  такі конкретні завдання:

• Визначення і проведення єдиної грошово-кредитної  політики. Рада керівників ЄЦБ визначає єдину грошово-кредитну політику, яку  національні центральні банки впроваджують децентралізованим і гармонійним  чином. Оперативні межі єдиної грошово-кредитної  політики повинні враховувати такі принципи: відповідність ринковим умовам, рівноправний режим для всіх, простота, пошук якнайкращого співвідношення ефективності і вартості, децентралізація, безперервність, узгодження і відповідність  управлінським рішенням ЄСЦБ.

В основному  для проведення грошово-кредитної  політики використовуються ті процедури  й інструменти, які застосовувалися  більшістю центральних банків до становлення Європейського економічного і валютного союзу.

• Зберігання і управління офіційними золотовалютними  резервами країн-учасниць ЄВС, а  також здійснення валютних операцій.

ЄСЦБ  використовує євро для формування єдиної грошово-кредитної політики країн-учасниць . ЄСЦБ також заохочує впровадження євро на світові валютні ринки, а  її власні операції на цих ринках здійснюються й виражаються тільки в євро. Через  інструменти єдиної грошової політики стимулюється перехід до операцій у  євро комерційних банків і великих  корпорацій. Тільки в євро номінуються  нові випуски цінних паперів у  країнах-учасницях. Відповідно до рішення  Ради Євросоюзу в Мадриді (грудень 1995 р.) емісія державних облігацій  із січня 1999 р. здійснюється винятково  в євро. Крім того, з початку перехідного  періоду в євро відбуваються всі  державні облігації - як нових, так і  старих випусків.

Елементи  валютної інтеграції в Західній Європі формувались поступово. У 1979 р. була створена Європейська валютна система, в якій брали участь країни ЄЕС (більш  пізня назва - Європейський союз - ЄС). Система мала на меті створення зони європейської стабільності із власною  валютою ЕКЮ і передбачала  режим сумісного коливання валютних курсів країн-членів ЄС (так звана  суперзмія). Функції емісії ЕКЮ і  міжнародного валютного регулювання  були покладені на Європейський фонд валютного співтовариства. Фонд надавав  кредити центральним банкам країн-членів ЄС для проведення валютних інтервенцій  з метою підтримки коливань курсу  валют у межах визначеного  коридору.

У 1999-2001 pp. у безготівкових розрахунках  у зоні євро паралельно використовуються євро і прив'язані до нього національні  валюти. Працює принцип "ніякого  примусу": будь-який суб'єкт господарської  діяльності має право вибирати, у  якій валюті він буде виставляти й  оплачувати рахунки.

З 1 січня 2002 р. в обіг вводиться готівковий євро і всі безготівкові розрахунки здійснюються тільки в євро. Період паралельного обігу наявного євро і  національних валют встановлений до 31 червня 2002 р. За цей час відбувається поступове вилучення з обігу  національних наявних грошових знаків і повний перехід господарського обороту країн-учасниць на євро. Але  й після 1 липня 2002 р. національні  грошові знаки можна вільно обмінювати на євро. Однак тільки готівковий євро використовується в банкоматах і  при видачі здачі незалежно від  валюти платежу.

Введення  єдиної валюти вимагало створення нової  системи розрахунків, заснованої на ЄСЦБ. Наявність системи реального  часу й завершення операцій наприкінці дня дають можливість отримувати грошові кошти одразу після здійснення платежу. Режим реального часу підтримується  всіма учасниками Європейського  валютного союзу й забезпечує можливість майже моментальних розрахунків  у будь-якій країні-члені.

Платіж  у такій системі може бути зроблений  тільки при наявності необхідних коштів на розрахунковому (кореспондентському) рахунку в Центральному банку. Якщо кошти доступні, операція здійснюється негайно - у реальному часі. При  нестачі коштів на рахунку операція вноситься в чергу, до надходження необхідної суми. Такий механізм одержав назву Системи валових розрахунків у реальному часі (Real Time Gross Settlements - RTGS).

Кліринг і розрахунки, що використовують національні RTGS, можливі на всій території зони євро. Усі RTGS пов'язані між собою  механізмом TARGET і створюють загальноєвропейську  систему розрахунків у євро. Усі  угоди проводяться тільки в єдиній валюті - євро. Платіж комерційного банку  з будь-якої країни проходить через RTGS цієї країни й потім каналами зв'язку системи TARGET передається в RTGS приймаючої країни, звідки потрапляє  в приймаючий банк і національну  систему розрахунків. Доступ в TARGET відкритий  тільки через RTGS, і всі платежі  контролюються ЄЦБ.

Поряд із системою європейських центральних  банків банки можуть використовувати  й комерційні клірингові системи. Єдиною наднаціональною кліринговою системою в Європі є Банківська асоціація  євро (БАЄ) - система нетто-розрахунків, створена п’ятдесятьма комерційними банками. Розрахунки усередині БАЄ  здійснюються через ЄЦБ. Кожен банк, що бере участь у БАЄ, встановлює ліміти обміну з іншими банками й надає  забезпечення за угодами, що гарантує системі повне завершення розрахунків  на кінець дня. БАЄ виконує тільки євро-номіновані операції.

Ефективність  діяльності Європейської банківської  системи, що створена за принципами діяльності Федеральної резервної системи, має потужний фундамент. На частку країн-учасниць ЄВС, де живе 5 % населення Землі, припадає 15 % світового валового внутрішнього продукту (США - 20,2 %; Японія - 7,7 %) і 19,5 % світового  експорту (США - 14,8 %; Японія - 9,7 %). З переходом  на євро в Європі створений єдиний фінансовий ринок, за своїми масштабами порівняний з найбільшим світовим фінансовим ринком - американським. Введення єдиної європейської валюти створило потужні  передумови для його розвитку й поглиблення, поліпшення інфраструктури й наближення його характеристик до параметрів північноамериканського. Крім того, використання євро посилило необхідність структурних змін на фінансових ринках.

Успішне функціонування Європейської банківської  системи поряд з удосконалюванням його якісної структури й розширенням  обсягу проведених на ньому операцій дозволяє сподіватися на посилення  в найближчому майбутньому його ролі у світовій системі банківських  послуг, а також на додатковий імпульс  у розвитку економіки європейських країн.

На  відміну від ЄЦБ і національних банків, ЄСЦБ не має ніякої юридичної  сили, ніякої здатності діяти і  ніяких можливостей ухвалювати рішення. Водночас складові елементи ЄСЦБ - ЄЦБ  і національні банки - є юридичними особами. Вони фактично функціонують у  реальному часі та виконують завдання, що покладені на ЄСЦБ, діють відповідно до її цілей, правил і рішень, прийнятих  членами ЄЦБ. Таким чином, категорія  "ЄСЦБ" означає встановлену структуру, яка забезпечує "органічний зв'язок" між ЄЦБ і національними банками. Це гарантує, що рішення ухвалюються централізовано і виконуються спільно і послідовно відповідно до цілей системи.

ЄСЦБ  включає національні банки всіх країн-членів ЄС, навіть ті, які не впровадили євро через їх спеціальний статус (Данія і Великобританія) або невідповідність  умов розвитку (Швеція). Оскільки держави, що не беруть участь у ЄВС, підтримують  власний грошово-кредитний суверенітет, їх відповідні центральні банки не залучені у виконанні основних функцій  Системи. Тому, щоб легше зрозуміти  складну структуру європейської центральної банківської системи, Рада керуючих ЄЦБ вирішила у листопаді 1998 прийняти термін "Євросистема". Його відносять до складових елементів  ЄСЦБ - ЄЦБ і національних банків країн-членів, які ввели євро, - де ЄСЦБ виконує свої основні завдання.

Є три основних економічних і  політичних причини, чому було створено систему:

По-перше, щоб жоден центральний банк країн, що ввів спільну грошову одиницю  євро, не зміг виконувати функції центрального банку єврозони, концентруючи діяльність центрального банку в одному окремо взятому регіоні, який би визначався швидше за все за політичними уподобаннями.

По-друге, діяльність усієї Євросистеми ґрунтується  на досвіді національних банків, зберігаючи їх інфраструктуру й експлуатаційні здібності. Крім того, національні банки  продовжують виконувати деякі завдання поза Системою (non-Eurosystem-related), оскільки, враховуючи великий географічний простій  Європейської валютної системи, у кожній країні має залишатися центральний  орган, який безпосередньо на місцях контролює чітке виконання завдань  і принципів Євросистеми.

По-третє, враховуючи велику кількість націй  і культур в єврозоні, країни-члени  мають кращий доступ до кредитних  ресурсів Євросистеми у зв'язку зі зміною статусу центральних банків. Створення Євросистеми ґрунтується  на встановлених структурах центрального банку і повазі до культурних і  національних особливостей регіонів. Водночас факт, що Національні банки  є автономними об'єктами, сприяє двосторонньому нагляду і, таким  чином, створює потенціал для  поліпшення ефективності управління в  межах Євросистеми.

Угода ЄС затвердила ЄЦБ як спеціалізовану, незалежну організацію з проведення валютної політики і поклала на нього  виконання певних функцій. Для цього  ЄЦБ є юридичною організацією, члени якої мають певні повноваження і можливості ухвалювати рішення. Його організація як центрального банку  дає можливість застосовувати інструменти  валютної політики, які здійснюються, в основному, фінансовими ринковими  операціями.

Як  юридична особа, що користується міжнародним  правом, ЄЦБ має можливість укладати міжнародні угоди з питань щодо його компетентності і брати участь у  роботі міжнародних організацій типу Міжнародного валютного фонду, Банку міжнародних розрахунків і Організації з економічного співробітництва і розвитку (далі - OECD).

Виконуючи функції центрального банку, згідно з Угодою ЄС, ЄЦБ співпрацює з п'ятьма установами Співтовариства: Європейським парламентом, Європейською радою, Європейською комісією, Європейським судом і Європейським судом аудиторів.

Ці  установи функціонують з широкими повноваженнями виконання завдань Співтовариства в межах Угоди.

Як  організація, створена відповідно до Угоди  ЄС, ЄЦБ має повноваження, які  не були делеговані іншим установам  Європейського співтовариства та полягають  у виконанні завдань і функцій  Центрального банку Співтовариства.

Кожен Національний банк Євросистеми має  юридичну індивідуальність в межах  національного закону відповідної  країни. Проте всі національні  банки - це невід'ємні частини Євросистеми, що виконують ті завдання, які були делеговані їм ЄЦБ відповідно до принципу децентралізації. Водночас голови національних банків - за посадою члени Ради керуючих ЄЦБ. Як "акціонери" ЄЦБ, Євросистема NCBs забезпечує ЄЦБ капіталом та іноземними запасними активами, а також беруть участь у фінансових результатах.

Щоб органічно об'єднати центральні банки  в Євросистему, національне законодавство  було перенесено у площину відповідності  до законів Співтовариства: національні  закони і статути повинні гарантувати, зокрема, щоб Національні банки  і ухвалені рішення були незалежними  від уряду відповідної країни-члену. Незалежність - це одна з необхідних і обоє 'язкових вимог можливості входження керівництва національних банків до складу Ради керуючих ЄЦБ.