Особливості циклічного розвитку національної економіки

   Через застосування нормативно-правових методів держава має забезпечити захист прав власності,  дотримання справедливості в розподілі результатів суспільної  праці,  сприяти ефективному функціонуванню національної економіки й підвищенню рівня та якості життя населення. Залежно від свого статусу і компетенції, органи державної влади застосовують нормативно- правові  форми  управлінської діяльності   різного рівня: найвищий (загальнонаціональний) – формується Конституцією України, законами України, указами Президента України,   постановами та розпорядженнями Кабінету  Міністрів  України;  центральний  – відомчими підзаконними правовими нормативними актами; територіальний – розпорядженнями, що видаються місцевими органами державного управління та органами місцевого самоврядування; локальний – підзаконними правовими нормативними актами (регламенти, положення та ін.), призначення яких полягає в упорядкуванні внутрішньої організаційної діяльності конкретного органу управління. Вибір і застосування тих чи інших форм нормативно-правового регулювання залежить від: 1) міста та ролі органу державного управління в загальній ієрархічній структурі;   2) належності  відповідного органу державного управління до законодавчої, виконавчої чи судової гілок влади; 3) масштабності та складності проблеми, на вирішення якої спрямовані зусилля органів державної влади.

Економічні методи державного регулювання  передбачають  будь-яке заохочення економічних суб’єктів до  розвитку виробництва, зростання національного багатства і підвищення рівня та якості життя населення. Задля цього органи державної влади  активно використовують відповідні форми державного регулювання: монетарні (грошову емісію; операції на відкритому ринку; норму обов’язкових резервів; облікову ставку НБУ), фіскальні (перелік і ставки загальнодержавним і місцевих податків та зборів; операції з державними цінними паперами),  соціально-економічні (надання дотацій і компенсацій, податкових та інших пільг; встановлення рівня мінімальної заробітної плати; встановлення розміру і частки бюджетних видатків на соціальний захист населення). Вибір і спосіб застосування тих чи інших форм економічного

регулювання має ґрунтуватися на таких принципах: 1) відповідність наявній макроекономічній та політичній ситуації в країні; 2) узгодження цілей окремих господарюючих суб’єктів з інтересами держави, регіону, населення;

3) забезпечення максимального рівня ефективності господарюючих суб’єктів і результативності реалізації відповідних державних програм; 4) орієнтація не стільки на максимальні поточні результати, скільки на забезпечення сталого економічного розвитку країни; 5) домінування загальнонаціональних інтересів над інтересами окремих економічних, політичних чи адміністративних кланів;

6) унеможливлення прямого втручання держави в діяльність господарюючого суб’єкта, якщо така здійснюється в межах чинного законодавства.

Організаційні методи державного регулювання узгоджують інтереси та ресурси окремих  економічних суб’єктів у процесі їхньої взаємодії через:

1) визначення процедури участі в тих чи інших заходах (наприклад, у процесі приватизації, державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності);

2) сприяння укладанню угод; 3) надання необхідних консультацій та інформації; 4) розроблення стратегій, програм, прогнозів і планів розвитку держави (регіону, галузі); 5) координацію зусиль і ресурсів.

Адміністративні методи державного регулювання базуються на владі, дисципліні, відповідальності, й  реалізуються через  ієрархію  управління економікою за допомогою виконання обов’язкових   посадових  інструкцій, розпоряджень і обов’язків. На практиці органи державної влади застосовують такі адміністративні форми  управлінської  діяльності: організаційні (регламентування, нормування,  інструктування), розпорядчі    (винесення постанови,  підготовка  наказів,  розпоряджень,  вказівок,  резолюцій), дисциплінарні  (контроль, нагляд, покарання). В умовах розбудови ринкових відносин і розвитку демократії застосовуються різні засоби адміністративного впливу (ліцензії, квоти, санкції, стандарти, норми, державні замовлення, ціни), одначе, перевагу слід надавати тим з них, що створюють сприятливі умови для самостійних дій об’єктів управління в межах наданих їм повноважень.

Соціально-психологічні методи державного регулювання передбачають формування в громадян України почуття гідності, патріотизму та суспільної значущості, підвищення  трудової  та політичної активності, прагнення забезпечити власний добробут і добробут членів своєї сім’ї. За сферою прояву та формами реалізації ці методи можна розділити на чотири групи: соціальні (залучення, спонукання, роз’яснення, примус, залучення громадян до участі в соціальному управлінні) – формування особистості та гармонійний її розвиток; психологічні (комплектування малих груп, гуманізації праці, психологічного тестування при доборі кадрів) – регулювання відносин між людьми; політичні (пропаганда,  політична  агітація) –   залучення дієздатного  населення до політичного  життя в країні; морально-етичні  (моральне стимулювання, стягнення, етичне виховання, переконання) – формування системи ціннісних орієнтирів, створення умов для здійснення державно-управлінської діяльності з додержанням встановлених моральних норм.

Про перспективи застосування методів і форм державного регулювання рівня та якості  життя населення певною мірою можна робити висновки на підставі результатів  анкетування повнолітнього  населення Київської, Луганської, Полтавської, Сумської та Харківської областей і Автономної Республіки Крим. Аналіз відповідей респондентів дозволив сформувати рейтинг цих методів (по мірі зниження їх  значущості):  економічні, нормативно-правові, адміністративні, організаційні, соціально-психологічні. Одначе фактична їх значущість, на думку респондентів, не збігається з доцільною, а тому потребує відповідного коригування.

Таким чином, проведені дослідження свідчать, що для вдосконалення механізму державного регулювання рівня та якості життя населення наразі необхідно:

– зменшити адміністративний вплив органів державного регулювання на процес взаємодії між економічними суб’єктами;

– здійснити реорганізацію органів державного регулювання на місцях та переглянути їх функції, спрямувавши їх на розробку регіональної та реалізацію державної стратегії подолання бідності;

– зосередити увагу на правових, економічних і соціально-психологічних методах державного регулювання рівня та якості життя населення;

– посилити роботу органів державного регулювання по  реалізації інноваційно-інвестиційної моделі розвитку економіки, збереженню існуючих і створенню нових робочих місць, заохоченні роботодавців до підвищення рівня оплати праці та  виконання соціальних зобов’язань перед найманими працівниками тощо.[17](Додаток1)

 

4.2Соціальна політика в Україні

Перехідна економіка  України характеризується дуже повільним  становленням ринку праці. Він повинен  регулюватися державою в поєднанні  з ринковим саморегулювання.

Державне регулювання  зайнятості населення теоретично обґрунтоване в положеннях кейнсіанської теорії, за якою зменшення безробіття і відповідно збільшення зайнятості повинно досягатися за рахунок державної стимулюючої  політики. Негативним наслідком є підвищення цін, тобто інфляція. Інфляція є ціною, яку економіка повинна сплатити за зниження безробіття.

Періоди економічних  потрясінь супроводжувались посиленням диференціації доходу різних груп населення. Диференціація доходів викликає гостру соціальну проблему бідності.

1. Бідність – це неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в певний період часу. Це означає, що бідні верстви населення не можуть відповідно харчуватися, оплачувати житло та комунальні послуги, лікуватися, відпочивати, вчитися та навчати дітей.
2. Бідність – неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічно, соціально та культурно обумовлених нормативів.

Різниця в визначеннях полягає в тому, що згідно першим бідними вважаються ті, рівень життя яких є нижчим за певний середній стандарт суспільства, а за другим – рівень життя яких є нижчим за визначений суспільством мінімальний рівень.

У документах ООН підкреслюються чотири основні прояви бідності:

1. коротке життя;
2. низька професійна освіта;
3. позбавлення економічної бази нормального життя: чиста питна вода, медичні послуги, якісне харчування;
4. усунення від суспільного життя.

Зміст критеріїв та визначення бідності змінюються з розвитком цивілізації і залежать від політичного устрою суспільства. Люди можуть бути бідними за стандартами розвинутих країн і заможними за стандартами країн, що розвиваються.

Сучасна соціально-економічна теорія тлумачить бідність як багатоаспектне явище, розрізняючи такі її форми: об’єктивну та суб’єктивну; абсолютну і відносну; тимчасову і застійну.

Об’єктивна бідність визначається за прийнятими в країні критеріями доходу та можливістю досягнення матеріальних і духовних благ. Суб’єктивна бідність визначається за самооцінкою: людина тоді є бідною, коли вона себе ідентифікує з бідністю.

Найсуперечливішим моментом в теорії бідності є поділ її на абсолютну та відносну. Не існує  і не може існувати універсальних  програм надання соціальної допомоги за єдиним в усьому світі стандартом бідності.

За тривалістю бідність може бути тимчасовою або застійною. Застійна бідність означає неможливість для родини чи окремої особи самотужки вирішувати свої проблеми і подолати матеріальні негаразди, що призводять до більш тяжких наслідків. Тимчасова бідність є результатом миттєвого (єдиного) зменшення рівня життя. Причиною цього можуть бути сезонні коливання в цінах на харчові продукти та послуги.

Особливості проблеми бідності в Україні:

1. бідність не виникла із становленням української держави. Законодавство України вживає термін „малозабезпеченість”, показник „бідність” з кінця 2002 року;
2. збідніння широких верств населення виникло одночасно з появою багатих прошарків, заможність яких пов’язана з неправильними джерелами і яким не притаманне благодійництво;
3. бідними стали люди, які чесно працювали і працюють в державі, жили за її кордонами;
4. існуюче в Україні явище бідності зайнятого населення є наслідком порушень у системі оплати праці та формуванні ринку робочої сили.[19]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Айвазян С.А. Інтегральні  показники якості життя населення:  їх побудова та використання  в соціально-економічному управлінні  і міжрегіональних порівняннях.  М.: ЦЕМІ РАН, 2000.

2.  Национальная экономика. Под общ. ред Шульги В.А. М.: Изд-во Рос. экон. акад., 2002. — 592 с

3. Бункин М. К. Національна  економіка. М.: Ділова література, 2002.

4.  Виноградов О.  К. Економіка Росії; М.: МАУП, 2001.

5. Градов А. П. Національна  економіка. СПб: Спец література, 2000.

6. Курс соціально-економічної  статистики / за ред. М. Г. Назарова, М.: 2002.

7. Лисов В. І. Національна  економіка Росії: потенціали, комплекси,  економічна безпека, М.: Економіка, 2000.

8. Салін В.М., Шпаковська  Є. П. Соціально-економічна статистика, К.: 2001.

9. Соціальна статистика: Підручник / За ред. І.І. Єлисєєвій  .- М.: Фінанси і статистика, 2003.

10. Шульгін В. А.  Національна економіка. М.: 2002.

11.  Економічна статистика: Підручник / За ред. Ю.Н.  Іванова. - М.: інфа-М, 1998.

12. Андріанов В. В. Потенціал економічного відродження / / Економіст, № 10, 2000.

13. Іванов. Ю.Н, Саграда.  А.А. До питання про обчислення  та аналізі показників людського  розвитку в регіонах Росії. / / Питання статистики № 2, 2000.

14. Human Development Report 2010, 2011/ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://hdr.undp.org/en/media/

15. Зайнятість та ринок  праці: Міжвід. наук. зб. / Відп. ред.  В. В. Онікієн-ко. — К, 2001. — Вип. 15.

16. Васильченко В. С., Гриненко А. М., Грішнова О. А., Керб Л. П. -   Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 403 с.

17. О.А. Мельниченко – Методи і засоби регулювання рівня та якості життя населення

18. www.ukrstat.gov.ua/

19. Колобердянко І.І. – лекції 

 

 

 

Встановлення розміру пенсій та інших соціальних виплат

 

 

Надання дотацій та компенсацій Надання податкових та інших пільг Встановлення розміру облікової ставки Встановлення фіксованих цін (тарифів)

Встановлення розміру і частки бюджетних видатків на соціальних захист населення 

Нормативно-правові  Контрольно-наглядові Адміністративні  Координаційні Консультативні Соціально-економічні

Монетарні Фіскальні