Особливості циклічного розвитку національної економіки

 нижче 0,5 мають низький рівень  людського розвитку,

0,5 - 0,6 - середній рівень,

 0,7-0,8- високий рівень розвитку

0,8 і більше – дуже високий  рівень розвитку [14].

2.3Альтернативні оцінки добробуту

3.2.1Бідність

Бідность — неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, соціальних і культурно зумовлених нормативів. Відмінність у цих визначеннях, по суті, полягає в тому, що за першим бідними вважаються всі, хто живе нижче за певний фактичний середній стандарт суспільства, а за другим — лише ті, хто живе нижче за визначений суспільством мінімальний рівень.

В Україні людей, які виживають  на суму менше прожиткового мінімуму,  близько 17%. За відносним критерієм, бідним є чверть населення країни.

Рівень бідності (Р) - це питома вага сімей (домогосподарств, окремих  осіб), чий рівень споживання (доходів) нижчий за визначену межу бідності:

Р=Q/n*100% (10)

де Q - кількість сімей (домогосподарств, окремих осіб), які  визнаються бідними згідно з одним  із критеріїв; n - загальна чисельність  сімей (домогосподарств, населення).

Показник рівня бідності відбиває поширеність бідності, але не дає  інформації про ступінь зубожіння  певних груп населення. Адже вони можуть або жити у злиднях, або, навпаки, їхні доходи наближатимуться до межі бідності. Для визначення розбіжності  між дохода-ми бідних і межею бідності застосовують такий показник, як глибина бідності :

 H=(∑(Z-Y_i)/Z)/n (11)

де Z — межа бідності; Yi — доходи сімей (домогосподарств, окремих осіб), які визнані бідними; n - загальна чисельність сімей (домогосподарств, населення).[15]

3.2.2Індекс гендерної рівності

Гендерна нерівність є одним з проявів соціально-економічної  диференціації населення, що зумовлює різні можливості самореалізації жінок та чоловіків у суспільстві. Гендер — це категорія, яка відображає соціальну стать, соціально обумовлену конструкцію, що ґрунтується на біологічних відмінностях між чоловіками й жінками. Вона відображає відмінності у соціальних ролях, поведінці, ментальних характеристиках між чоловіками та жінками. Це певний соціально-рольовий статус, який визначає соціальні можливості жінок і чоловіків у різних сферах життєдіяльності — освіті, професійній діяльності, доступі до влади та економічних ресурсів, сімейній ролі тощо.

Гендерна соціально-економічна нерівність — це соціальні, а не біологічні причини відмінностей у  можливостях людей залежно від  статі. Гендерна дискримінація —  довільне, необґрунтоване, невиправдане обмеження прав і можливостей людей (як жінок, так і чоловіків) залежно від їх статі, що зменшує для них можливості у трудовій та соціальній сфері. Ідеал гендерної рівності означає, що жінки та чоловіки повинні мати однаковий суспільний статус, однакові умови для реалізації всіх прав людини, однакові можливості робити внесок у національний політичний, економічний, соціальний розвиток та користуватися його результатами. Прояви гендерної нерівності у соціально-економічній сфері не лише суперечать настановам демократії та принципу справедливості щодо однакового ставлення до особи незалежно від статі, а й спричинюють наслідки для добробуту та соціального розвитку всього суспільства, оскільки знижують можливості економічного зростання на основі ефективного використання людського потенціалу.

Гендерний розвиток —  це процес зменшення гендерної нерівності й подолання гендерної дискримінації  у суспільстві.

У таблиці показана доля чоловіків та жінок по відношенню один до одного за роками на різних рівнях влади, та різницю в доходах.

Таблиця 4

Індикатори досягнення	1990	2001	2004	2007	2011	2015
Завдання 1. Досягнення гендерного паритету у представницьких органах влади  та на найвищих щаблях виконавчої влади  шляхом забезпечення у цих структурах
1.1. Гендерного співвідношення  серед депутатів Верховної Ради України (чис. жін. / чис. чол.)	3/97	8/92	5/95	13/87	20/80	30/70
1.2. Гендерного співвідношення серед  депутатів місцевих органів влади  (чис. жін. /чис. чол.)	38/62	42/58	42/58	43/57	44/56	45/55
1.3. Гендерного співвідношення серед депутатів обласних органів влади (чис. жін. / чис. чол.)	9/91	11/89	15/85	19/81	20/80	30/70
1.4. Гендерного співвідношення серед  депутатів районних органів влади  (чис. жін. / чис. чол.)	18/82	21/79	24/76	27/73	28/72	30/70
1.5. Гендерне співвідношення серед  депутатів міських [обласного  значення] органів влади, (чис. жін. / чис. чол.)	21/79	22/78	25/75	28/72	29/71	30/70
1.6. Гендерного співвідношення серед  депутатів селищних органів влади  (чис. чол. / чис. жін.)	42/58	47/53	47/53	48/52	48/52	50/50
1.7. Гендерного співвідношення серед  депутатів сільських органів  влади (чис. чол. / чис. жін.)	42/58	47/53	48/52	49/51	50/50	50/50
1.7. Гендерного співвідношення серед  депутатів сільських органів  влади (чис. чол. / чис. жін.)	42/58	47/53	48/52	49/51	50/50	50/50
1.9. Гендерного співвідношення серед  вищих державних службовців (1—2  посадових категорій), (чис. жін./чис.  чол.)		15/85	17/83	20/80	25/75	30/70
Завдання 2. Скорочення розриву у  доходах жінок і чоловіків
2.1. Співвідношення (відсоток) середнього  рівня заробітної плати жінок  і чоловіків, %	73	71	73	76	85	86

 

Скороченню гендерної  професійної нерівності сприятимуть  цілеспрямовані заходи державної політики, спрямовані на зростання престижу та рівня оплати праці у традиційно «жіночих» галузях, боротьбу з гендерними стереотипами, що звужують можливості професійного вибору як жінок, так і чоловіків, починаючи з рівня здобуття освіти, розширення можливостей освіти упродовж усього життя.

Визначальне значення для забезпечення гендерного паритету у суспільстві має можливість збалансованого поєднання професійної діяльності та сімейних обов’язків як жінок, так і чоловіків, шляхом трансформації сталих стереотипів щодо традиційних гендерних ролей, більшого залучення чоловіків до виконання сімейних і батьківських обов’язків, заохочення чоловіків до використання відпустки з догляду за дітьми, можливість надання якої визначається чинним законодавством.

Хоча гендерна нерівність негативно впливає здебільшого на жінок, чоловіки також зазнають певних проявів дискримінації у суспільстві. Про менш сприятливе становище чоловіків свідчать демографічні характеристики населення України, оскільки для чоловіків характерна не лише менша середня очікувана тривалість життя, а й гірші характеристики здоров’я. Гендерні обмеження чоловіків також існують у сфері шлюбно-сімейних стосунків, оскільки чоловіки часто мають обмежені можливості реалізації права на батьківство після розлучення. Пенсійний вік для жінок у нашій країні встановлено на 5 років раніше, ніж для чоловіків, що можна трактувати, з одного боку, як дискримінацію жінок у трудовій сфері (менше можливості мати оплачувану роботу), а, з іншого боку, як дискримінацію чоловіків (менше можливості мати вільний час, особливо з урахуванням меншої тривалості життя чоловіків).

Тому гендерний розвиток не можна розуміти винятково як боротьбу за права жінок. Він означає досягнення однакових і широких можливостей  усебічного розвитку та повної реалізації людського потенціалу як чоловіків, так і жінок з метою утвердження загальнолюдської справедливості та максимального соціально-економічного прогресу людства.[16]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Аналіз соціально-економічного  потенціалу України

3.2 Аналіз добробуту  країни

3.2.1 Розрахунок і аналіз  ІРЛП для України

Розглянемо становище  України на сьогодення у світі  за показником ІРЛ.

Таблиця 5

Года	ІЛР	Очікуєма тривалість життя	Средня тривалість освіти	Очікуєма тривалість освіти	ВНД на душу населеня($)	ВНД-ИЧР рейтинг	ИЧР не пов'язаний з доходом
2011	0,729	68,5	11,3	14,7	6 175	24	0,81
2010	0,71	68,6	11,3	14,6	6 535	6	0,794

Діаграма 1

 Як ми можемо  спостерігати індекс людського  розвитку зріс на 0,019 але ми зрушились на 7 позицій вниз, якщо у 2010 році ми були 69, то в 2011 вже 76.

Це може значити те що ми зростаємо повільніше ніж інші країни.також ми бачимо що у нас впав ВНД(Валовий національний дохід) на дущу населення і різниця у рейтингу значна, але не дивлячись на це наш ІРЛ зріс. Тому можна стверджувати що ВНД дуже не чіткий і не пріорітетний показник добробуту. (Додаток 2)

3.2.2 Розрахунок і аналіз  індексу бідності

 

Таблиця 6

Роки	Коєфіцієнт  бідності	Багатомірна бідність		Наслення у  зоні багатовимірної бідності(%)	Населення мімінум з 1 гострою депривациєю			Населення за межою бідності
		Коефіцієнт  бідності(%)	Інтенсивність деприватизації(%)		Освіта(%)	Здоровья(%)	рівень життя(%)	1,25 долл. США  в день по ПКС(%)	Национальна  межа бідності(%)
2007	0,008	2,2	35,5	0,2	1	0,2	0,1	0,1	7,9
2008	0,008	2,2	35,7	1,2	6,2	2,1	0,2	<2	19,5

З цієї таблиці ми бачимо, що бідність з кожним роком прогресує  величезними кроками, а тому дивно  що ми зростаємо у рівні добробуду, коли наша країна занепадає, за рік  рівень бідності підскочив у 3 рази, це вказує на неповноцінне регулювання держави, а отже її слабкість.( Додаток 3)

3.2.3 Розрахунок і аналіз  індексу гендерної рівності

Тепер розглянемо положення  України за індексом тендерної нерівності, ця проблема вже не така госта, як ще століття тому, але все одно жінок утискують у правах, а мі же в демократії, тому у нас все повинно біти рівно.

Таблиця 7

Роки	Індекс гендерної  нерівності		Індекс материнської смертності 2008 р	Коеф. народжуваностфі  у підлітків	Місця  парламенте  (жінки, %)	Населеня,яке  має як мінімум средне освіту  (% люди 25 лет и старші)		Коэфіцієнт  економічної активності населеня  (%)		Коэффициент розповсюдженості методов контрацепции  (% замужних  женщин в воз-  расте 15–49 лет)	хоча б 1 відвідування консультації	Пологи у  кваліфікованого лікаря
	рейтинг	значення				Жінки	Чоловіки	Жінки	Чоловіки
2008	44	0,463	18	28,3	8,2	91,5	96,1	62,3	72,6	66,7	99	99
2011	57	0,335	26	30,8	8	91,5	96,1	52	65,4	67	99	99

На основі цієї таблиці  можно сказати що поки в Україні домінують чоловіки, але різниця в економічній активності з 10 до 13 % не є добрим показиком по відношенню до тендерної рівності, що відобразилось на рейтингу у Звіті про людський потенціал.[14](Додаток 4).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ  ЖИТТЯ В УКРАЇНІ

4.1Державне регулювання рівня та якості життя населення

 Методи прямого регулювання безпосередньо впливають на рівень та якість життя населення. Прикладом прямого державного регулювання є чинна нормативно-правова база, яка регламентує  права,  обов’язки  та міру відповідальності населення. Одначе міра впливовості прямих методів істотно залежить від особливостей застосовуваних засобів державного  регулювання. Так, підвищення розміру пенсій   чи інших соціальних виплат позитивно позначається на рівні та якості життя лише тих категорій  населення (пенсіонерів, інвалідів тощо), для яких трансферти є основним чи єдиним джерелом їхніх доходів. У той же час, решта населення до зазначених змін поставиться байдуже (оскільки їхні доходи залишаться незмінними), або ж негативно (збільшиться соціальна складова Державного бюджету, що зумовить гальмування темпів економічного розвитку та інші макроекономічні негаразди).

Методи непрямого регулювання характеризуються  опосередкованим впливом на рівень та якість життя населення, оскільки передбачають створення сприятливих умов для взаємодії між економічними суб’єктами. При цьому головним завданням  держави є максимальне узгодження інтересів держави, бізнесу та населення. Міра впливовості непрямих методів на рівень та якість життя населення залежить не лише від особливостей застосовуваних засобів державного регулювання, а й від способу життя, яке притаманне тому чи іншому індивіду. Наприклад, ревальвація національної валюти (2005 р.) практично не позначилася на гривневих доходах населення (хоча їх еквівалент, обчислений в умовних одиницях, збільшився), але обумовило знецінення їхніх валютних заощаджень та кредитних зобов’язань, чергове зростання цін на нерухомість та загострення інших соціально-економічних проблем, але лише для тих прошарків населення, які мали безпосереднє відношення до зазначених вище економічних операцій (власників депозитних чи кредитних рахунків, суб’єктів ринку нерухомості).

Методи нормативно-правового регулювання  базуються на розробці та виданні юридичних норм, які упорядковують відносини між громадянами й органами державної влади, найманими працівниками і роботодавцями тощо.