Основні закони регіонального розвитку країни

     Отже, має бути проведена децентралізація  і деконцентрація публічної влади. Під нові повноваження має бути сформована відповідна ресурсна база, посилена політико-юридична відповідальність органів публічної влади. Це, зокрема, означає і зміну обсягів фінансування з різних джерел, оскільки не тільки бюджет має бути джерелом фінансування регіональних соціальних програм. Останнє, до речі, стимулюватиме місцеву владу до пошуку додаткових джерел фінансування та більш ефективного використання виділених коштів. Але передавати повноваження і відповідальність за регіональний розвиток на органи місцевого самоврядування не можна допоки:

    - не буде створена дієва і  ефективна система місцевого  самоврядування і, у першу чергу,  спроможна територіальна громада;

    - не буде ефективних механізмів  контролю з боку виконавчої  влади і територіальних громад за рішеннями і діями органів місцевого самоврядування;

    - не буде запроваджено комплексний  моніторинг розвитку регіонів  у адміністративно-територіальному  розрізі.

     Дієздатна територіальна громада повинна  утримувати і розвивати необхідну  інфраструктуру. Нею повинні надаватися базові адміністративні і громадські послуги (водопостачання, водовідведення, енергозабезпечення, дошкільна та середня освіта, соціальний захист, утримання доріг, санітарне, медичне, культурне обслуговування тощо). До завершення формування дієздатних громад ліквідовувати райдержадміністрації не можна, оскільки не буде кому виконувати їх функції.

     Перш  за все, нова державна регіональна політика має бути спрямована на вирівнювання якості життя населення різних регіонів, а це означає, що у всіх регіонах України для людини повинні бути створені рівні умови доступу до якісних освітніх, медичних, культурно-побутових та інших послуг, що надаються відповідно до державних стандартів та нормативів).

За цих  умов необхідним є формування і реалізація виваженої державної регіональної політики, виходячи з базових довгострокових цілей (соціально-економічне зростання регіонів, подолання основних міжрегіональних диспропорцій, досягнення прийнятних норм і стандартів рівня та умов життя людей незалежно від регіону проживання), підтримка цієї політики, систематичне спостереження за станом реалізації політики, проведення моніторингу та оцінювання політики. В основу оцінки ефективності діяльності регіональної влади мають бути закладені показники людського розвитку регіону.

     Стратегічними пріоритетами державної регіональної політики України на сучасному етапі  є:

    - підвищення якості життя людини;

    - духовно-ментальна, суспільно-політична,  соціально-економічна консолі-дація  регіонів і досягнення на цій  основі цілісності і гомогенності гуманітарного, інформаційногота економічного простору;

    - підвищення конкурентоспроможності  регіонів;

     Регіональна політика повинна у першу чергу  мінімізовувати загрози національній безпеці і реалізовувати національні  інтереси, сформульовані у ст. 7 Закону України “Про основи національної безпеки України».

     Вироблення  і формування цілей, пріоритетів  і завдань кожної складової державної  регіональної політики повинно враховувати  стратегічні цілі, пріоритети та завдання політики національної безпеки, передбачені ст. 3 Указу Президента України “Про стратегію національної безпеки України», а сама реалізація цих складових повинна враховувати відповідні основні напрями державної політики з питань національної безпеки, передбачені ст. 6 Закону України “Про основи національної безпеки України», та підпадати під механізми державного і громадського контролю згідно з чинним законодавством.

     При цьому, очевидно, потрібно подбати про  створення механізмів саморозвитку регіонів і зміцнення їх фінансово-ресурсної бази, що передбачає:

    - можливість не тільки виходити  на міжнародні ринки фінансових  та кредитних ресурсів, а й  забезпечити введення регіональних  податків та зборів і передачу  частини загальнодержавних податків  на регіональний рівень;

    - формування інноваційної структури та регіональних інноваційних систем;

    - забезпечення економічної мотивації  інноваційної діяльності підприємств;

    - розробку і здійснення системних  структурних реформ економіки  регіонів,        спрямованих  на забезпечення сталого розвитку регіонів на інноваційній основі.

     Збалансований розвиток території неможливий без  удосконалення територіальної організації  влади та територіального планування, що включає Генеральну схему планування території держави, схеми планування територій областей, районів, генеральні плани міст, сел та селищ.

     У зв’язку з цим важливо удосконалити діючий Закон України “Про Генеральну схему планування території України” (2002 р), який визначає довгострокові  параметри територіального розвитку держави, передбачає раціональне використання її земель, створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, охорони довкілля, пам’яток історії та культури, визначення державних пріоритетів розвитку систем розселення, соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури. Разом з тим Генеральна схема є і базисом для розробки інших видів регіональних містобудівних проектів: схем планування території окремих областей та адміністративних районів, транскордонних містобудівних проектів, обґрунтування проходження трас міжнародних транспортних коридорів тощо. Саме тому моніторинг та коригування Генеральної схеми знаходяться у нерозривному зв’язку із процесом актуалізації всієї регіональної містобудівної документації. Тому необхідно звернути увагу на зміни тенденцій розвитку окремих показників, за-

кладених  у Генеральну схему. Зокрема, йдеться  про динаміку розвитку чисельності  населення, рівня урбанізації, структури  використання земель і територій, будівництва  житлового фонду, зростання соціальної та транспортної інфраструктури. Щодо загальних змін у чисельності населення України, то, на жаль, вони підтверджують прогнози Генеральної схеми – за останні 8 років населення скоротилось на 3 млн. осіб і цей процес триває. Україна, на нашу думку, вже досягла піку урбанізації (68%), і за період реалізації Генеральної схеми він залишається практично незмінним.

     Разом з тим відбуваються процеси, які  не було передбачено Генеральною  схемою, зокрема суттєве зростання  площі земель населених пунктів, насамперед сільських. Протягом 2000-2008 років площа сіл збільшилась майже на 250 тис. га, у той час як площа міст – лише на 67 тис. га. Таке неочікуване у порівнянні із Генеральною схемою збільшення площі населених пунктів за умови паралельного демографічного спаду змушують нас не тільки повернутися до прогнозів, закладених у цей документ, але й дослідити причини виникнення такого явища, насамперед у Київській, Одеській областях, Автономній Республіці Крим.

     Іншим напрямком коригування рішень Генеральної  схеми є структура системи  розселення України. Як відомо, у Генеральній схемі передбачалася багаторівнева структура системи розселення, верхній щабель якої займають 8 регіональних систем: Київська, Харківська, Донецька, Дніпропетровська, Вінницька, Одеська, Кримська та Львівська.

     В процесі дослідження умов розвитку кожної із регіональних систем розселення встановлено об’єктивну необхідність виділення із складу Львівської системи Волинської та Рівненської областей і утворення дев’ятої (Волинської) регіональної системи. Таке рішення підкріплюється не тільки спільністю історичних, демографічних, планувальних та інших умов розвитку двох вищезгаданих областей, але й наближення структури регіональних систем розселення до структури економічних районів, яка пропонується переважною більшістю фахівців.

     Ще  однією важливою проблемою є удосконалення схеми транспорту. Насамперед, це стосується проходження транспортних коридорів поблизу найбільших міст України: Києва, Львова, Харкова, Одеси, Дніпропетровська та Донецька, які у 2012 році стануть аренами проведення Чемпіонату Європи з футболу.

     Останнім  часом намітилася тенденція суттєвої зміни трас затверджених автомобільних  доріг без узгодження із Генеральною  схемою. Так, при розробці Генерального плану м.Києва і його приміської зони було уточнене проходження обхідної дороги в районі м.Борисполя. У регіональній схемі був запропонований обхід м.Борисполя з півдня з перетинанням траси Київ-Харків-Довжанський у районі Новоолександрівки. Не звертаючи увагу на це обгрунтування, підрозділами Мінтрансу без узгодження з генеральним планом Борисполя проектується обхід Борисполя із північного сходу, пропускаючи трасу обходу через місто. І таких прикладів, на жаль, чимало.

     Останнім  часом спостерігаються зміни  щодо розроблення нових генеральних  планів населених пунктів, які входять  до адміністративних меж Житомирської, Івано-Франківської, Дніпропетровської, Львівської, Київської, Полтавської та Сумської областей. Але значна кількість населених пунктів (здебільше це середні та малі міста) мають генеральні плани, які морально застаріли. У зв’язку з цим необхідно змінити тенденції у бік підвищення темпів розроблення зазначеного виду містобудівної документації для усіх населених пунктів. 

       ^{РЕГІОНАЛЬНИЙ  РОЗВИТОК УКРАЇНИ}

       ^{До  складу України входять 24 області, АР Крим, два  міста республіканського  підпорядкування: Київ та Севастополь. Усього в державі існує близько 12 тисяч різних територіальних утворень. Різні території України мають свої особливості й відмінності як щодо економічного розвитку, так і в соціальному, історичному, мовному та ментальному аспектах. Нині в Україні склалися реальні передумови для розробки та реалізації соціально-економічної політики і на загальнодержавному, і на регіональному рівнях. Саме брак власної регіональної політики в недалекому минулому призвів до значних диспропорцій у регіональній структурі економіки держави, нагромадження економічних та соціальних проблем.}

       ^{Україна є однією з великих  країн Європи (за територією і населенням), має велике різноманіття природно - кліматичних, ресурсних, демографічних, етнічних, структурних та інших особливостей регіонів. Все це вимагає сильної та дієвої державної регіональної політики, яка повинна бути важливою складовою загальнодержавної політики країни. Певні позитивні зрушення, на жаль, не завжди підкріплювалися системністю процесів регіоналізації та удосконаленням «центр-регіони», міжрегіональними відносинами та міжбюджетними відносинами. Економічні, а особливо політичні новації останніх років потребують нової концепції та моделі регіональної політики. Аналіз процесів регіонального розвитку України констатує певні негативні тенденції, зокрема: поглиблення міжрегіональних суперечностей, зростання диспропорцій та загострення економічних і соціальних проблем регіонів. Головною причиною цих тенденцій є те, що в Україні не створено цілісної дієвої системи реалізації державної регіональної політики, не сформовано ефективного механізму взаємовідносин центру з регіонами та регіонів між собою. Несистемним залишається правове поле у сфері регулювання регіонального розвитку.}

       ^{Запровадження у 2006 році в Україні політичної реформи кардинально змінює формат системи управління регіональним і місцевим розвитком, розподіл повноважень та відповідальності за розвиток територій. Передання основних повноважень у сфері регіонального й місцевого розвитку органам місцевого самоврядування гальмується відсутністю адекватної системи й механізмів контролю за ефективністю рішень і дій цих органів: з одного боку, послаблюється вертикаль виконавчої влади, з іншого - не сформовано дієві механізми контролю місцевої влади громадами.}

       ^{У 2005-2006 роках робота з нормативного забезпечення регіональної політики суттєво активізувалась. Зокрема у 2005 р. прийнято Закон України  «Про стимулювання розвитку регіонів», який визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики стимулювання розвитку регіонів і подолання депресивності територій. Цим Законом передбачено запровадження нової моделі стимулювання розвитку регіонів і депресивних територій. 21 липня 2006 р. Постановою Кабінету Міністрів України затверджено Державну стратегію регіонального розвитку на період до 2015 року. Ухвалення такого документа є надзвичайно важливим етапом удосконалення організаційно-правового забезпечення державної політики регулювання регіонального розвитку. В Стратегії визначено ключові проблеми регіонального розвитку, сформовано пріоритети державної регіональної політики з точки зору загальнонаціональних потреб на період до 2015 року.}