Основні закони регіонального розвитку країни

       ^{З М І С Т} 
 

^{1. НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ  ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО            РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ  .........................................................................ст. 3 - 6} 

^{2. ОСНОВНІ ЗАКОНИ  РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ  КРАЇНИ ........ст. 6 - 9} 

^{3. УДОСКОНАЛЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ БАЗИ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ.............................................................................................ст. 9 - 10} 

^{4. СИСТЕМА ДОКУМЕНТІВ  РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ....................ст. 11} 

5. АНАЛІЗ  НОРМАТИВНИХ АКТІВ ТА ПРАВОВОЇ БАЗИ..............ст. 12 - 20 

^{6. РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК  УКРАЇНИ.........................................ст. 20 - 21} 

^{7. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ...........................................ст. 22} 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       ^{НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ  ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ}

       ^{РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ} 

       ^{Регіональний  розвиток в Україні  вимагає застосування значного обсягу важелів  державного регулювання. Це обумовлено низкою причин: неможливістю вирішення всіх питань у рамках договірних відносин між органами влади, органами місцевого самоврядування та громадським сектором; необхідністю посиленого державного впливу на окремі явища суспільного життя у регіональному вимірі; неоднорідністю соціально-економічного та гуманітарного розвитку окремих частин країни, внаслідок чого регіони мають різноспрямовані інтереси та виникає необхідність застосування механізмів, які б втілювали і реалізовували державний інтерес. Серед важелів державного регулювання регіонального розвитку на особливу увагу заслуговують правові норми, що повинні створювати основу для стабільного розвитку регіонів і максимально ефективної віддачі від функціонування відповідних господарських комплексів.}

       ^{У юридичному полі, де регулюються питання  регіонального розвитку, нині існують такі проблеми:}

       ^{1. Відсутність у нормативно-правових актах єдиних первинних юридичних норм з окремих питань регіонального розвитку.}

       ^{Саме  поняття „регіон” потребує нормативно-правового  врегулювання і має  стати первинною  правовою нормою. Натомість, незважаючи на постійне оперування поняттям „регіон”, такої загальнопоширеної норми не існує. Власне, є визначення поняття „регіон” у Законі України „Про стимулювання розвитку регіонів”, однак тільки в сенсі значення терміну для даного закону. Концепція державної регіональної політики пропонує визначення регіону також в межах виключно Концепції: „регіонами, у визначенні цієї концепції, є ...”. На нашу думку, це питання потребує врегулювання у розробленому фахівцями Міністерства регіональної політики та будівництва проекті Закону України „Про засади державної регіональної політики”. Крім того, залишається відкритим співвідношення юридичних термінів „регіон”, „область”, „адміністративно-територіальна одиниця”.}

         ^{Отже, при розробці  нових нормативно-правових  актів об’єктивно  виникає потреба  оперувати поняттями „регіон” і т.п., однак часто не використовуються відсилочні норми до інших законів, а формулюються правові норми у вигляді „понять даного закону”, „у розумінні даного закону”. Це сприяє збільшенню замкненості окремих сегментів правового поля, неможливості встановлення єдиного предмету регулювання щодо суспільних відносин у регіональній сфері, різнотлумаченню окремих понять.}

       ^{Інший приклад – значна кількість територій  України є депресивними. Поняття „депресивна  територія” чи „депресивний регіон” широко аналізуються у науковій літературі, до таких територій відносяться райони, області, окремі населені пункти. Однак для вироблення заходів державного регулюючого впливу на подолання чи зменшення депресивності має бути сформульована чітка законодавча норма „депресивна територія”. У Законі України „Про стимулювання розвитку регіонів” (2005 р.) є поняття „депресивна територія”, у згаданому законопроекті „Про засади державної регіональної політики” – подана відсилочна норма стосовно такого поняття, а у Концепції державної регіональної політики така норма вживається без роз’яснення її суті. У Законі України „Про Генеральну схему планування територій України” визначено „території, які потребують державної підтримки”.}

       ^{2. Слабкий зв’язок  конституційних норм та законів, реалізація конституційних норм у законах.}

       ^{Конституційними нормами регулюються  окремі аспекти розвитку регіонів, зокрема, питання  територіального  устрою України (розділ IX, X), системи місцевих державних адміністрацій (розділ VI), системи місцевого самоврядування (розділ XI). Вказані норми отримали реалізацію у відповідних законах – „Про місцеве самоврядування в Україні”, „Про місцеві державні адміністрації”, „Про Генеральну схему планування території України”. Нині провадиться реалізація конституційних норм у рамках Концепції державної регіональної політики (2008 р.), у якій містяться норми про предмет, форми та методи державного регулювання розвитку регіонів. Реалізації потребує конституційна норма про адміністративно-територіальний устрій, що якраз і передбачено у проекті Плану заходів з реалізації Концепції державної регіональної політики.}

       ^{На  порядку денному  постало питання  про визнання права  обласних та районних рад створювати виконавчі  комітети з метою  забезпечення реалізації норм Європейської Хартії місцевого самоврядування (1985 р.), ратифікованої Україною. Однак, це потребує правового врегулювання через внесення змін до Конституції України, і надалі через ухвалення відповідних законів.}

       ^{3. Нормативно-правове  поле, що регулює  регіональний розвиток містить незначну частку законів, як нормативних актів найвищої юридичної сили, і кодифікованих нормативно-правових актів.}

       ^{Аналіз  конфігурації правового  поля, що стосується проблем регіонального  розвитку в Україні, його кількісних та якісних параметрів, переліку нормативно-правових актів, які прямо чи опосередковано стосуються питань регіонального розвитку, дають підстави стверджувати, що переважну частку серед актів займають підзаконні нормативно-правові акти. За оцінками експертів, закони займають не більше 2 % від усіх чинних відповідних нормативно-правових актів. Така незначна частка законів є ознакою неврегульованості питань регіонального розвитку і неможливістю побудови чітких конструкцій „конституційна норма – закон – підзаконний акт”. Адже закон є нормативним юридичним актом представницького органу влади, що має найвищу юридичну силу. А головне в даному контексті – закон має містити первинні правові норми країни, новітні і такі, які стосуються ключових питань суспільного життя. Тому від розподілу предметів регулювання серед законів та підзаконних актів залежать правові можливості врегулювання окремих питань регіонального розвитку. Підзаконні ж нормативно-правові акти мають забезпечувати конкретизоване нормативне регулювання різного роду відносин у площині регіонального розвитку.}

       ^{Уся система нормативно-правових актів, що прямо чи опосередковано регулюють  питання регіонального  розвитку, має бути кодифікована, наприклад, через ухвалення  муніципального кодексу, який би забезпечував узагальнене та системне регулювання даної групи суспільних відносин. Крім того, розробка такого кодексу дозволила б, з одного боку, уникнути дублювання основоположних понять регіональної політики – „регіон”, „державна регіональна політика”, „депресивна територія”, „макрорегіон”, „мікрорегіон”, а з іншого, – збільшила б кількість бланкетних правових норм, зменшивши кількість відсилочних.}

       ^{4. Незначна частка  законів та підзаконних  актів, що безпосередньо  стосуються питань  регіонального розвитку, у загальному масиві  нормативно-правових документів України.} 

       ^{ОСНОВНІ ЗАКОНИ РЕГІОНАЛЬНОГО  РОЗВИТКУ КРАЇНИ} 

       ^{Незважаючи  на необхідність застосування правових інструментів до регулювання перебігу суспільних подій  на регіональному  рівні, кількість  нормативно-правових актів, предметом  регулювання яких виступає власне регіональний рівень державної політики, є незначною. Зокрема, це закони України „Про місцеве самоврядування в Україні”, „Про місцеві державні адміністрації”, „Про стимулювання розвитку регіонів”, „Про державні цільові програми”, а також „Концепція державної регіональної політики”, затверджена Указом Президента України (2001 р.), „Концепція державної регіональної політики” (затверджена на засіданні Кабінету Міністрів України 2 липня 2008 р., на стадії розгляду знаходиться проект Розпорядження Кабінету Міністрів України „Про затвердження плану заходів з реалізації Концепції державної регіональної політики”), „Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року”, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України (2006 р.).}

       ^{Питань  регіонального розвитку торкаються окремі норми  Бюджетного та Земельного кодексів. Однак, не існує базового закону щодо регулювання  розвитку регіонів. Таку прогалину нині намагається заповнити  закон України  „Про засади державної  регіональної політики”, проект якого розроблено за дорученням Кабінету Міністрів України як реалізація Концепції державної регіональної політики (2008 р.). Як зазначено в пояснювальній записці до цього законопроекту, такий закон є умовою для створення правової основи реалізації нової державної регіональної політики її суб’єктами.}

       ^{5. Нечітке правове  визначення суб’єктів  здійснення регулюючого  впливу на регіональний  розвиток.}

       ^{Основним  державним органом  виконавчої влади, який реалізує регіональну  політику в регіонах і залучає регіони до процесу формування регіональної політики, є Міністерство регіонального розвитку та будівництва України. Серед його завдань – участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної регіональної політики; сприяння узгодженню діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у цій сфері, залучення громадськості до участі у підготовці та обговоренні проектів відповідних рішень органів державної влади; сприяння ефективному використанню економічного, наукового і трудового потенціалу, природних та інших ресурсів, а також особливостей регіонів; удосконалення механізму регулювання відносин „центр – регіони”, адміністративно-територіального устрою України, правових, економічних, організаційних та інших засад розвитку державного управління і місцевого самоврядування; участь у розробленні та впровадженні правового, економічного та організаційного механізму вирівнювання і стимулювання сталого розвитку регіонів, їх співробітництва, здійсненні відповідно до законодавства заходів щодо подолання депресивності окремих територій. Звісно, потреба у виникненні особливого, окремого суб’єкта регулювання суспільних відносин у сфері регіонального розвитку виникла давно і була втілена у створенні даного міністерства. Однак, щоб діяльність цього міністерства не носила міжвідомчий характер, сфера суспільних відносин, регулювати які покликані завдання даного міністерства, має бути чітко виокремлена і не підпадати під сферу впливу інших міністерств.}

       ^{6. Відсутність нормативно  врегульованої методології інтегральної оцінки соціально-економічного розвитку регіонів.}

       ^{Для цілей стратегічного  планування і прогнозування  розвитку регіону  необхідно мати єдиний критерій, за яким можна  оцінити стан даного регіону і визначити  його місце серед  інших регіонів. На сьогодні такими критеріями є показники валової доданої вартості і валового регіонального продукту. З огляду на загальну мету соціально-економічних трансформацій і в контексті побудови соціально орієнтованої економіки, таким показником може стати індекс регіонального людського розвитку. У законопроекті „Про засади державної регіональної політики” введене таке поняття, однак „у розумінні даного закону”. Натомість, таке поняття має стати правовою нормою для усіх нормативно-правових актів, що регулюють відносини у соціально-економічній сфері регіонального розвитку. Методологія розрахунку і обов’язковий характер обрахунку такого показника має бути затверджений підзаконним нормативно-правовим актом.}

       ^{Слід  сказати, що внаслідок  реалізації Закону України „Про стимулювання розвитку регіонів” (2005 р.) було започатковано роботу з розробки довгострокових стратегій соціально-економічного розвитку регіонів України і укладання угод по реалізації таких стратегій. Однак загалом механізм державного регулювання розвитку регіонів є несистемним, крім того, відсутні критерії оцінок досягнення цілей державного регулювання розвитку регіонів.}

       ^{Іншими  проблемами нормативно-правового  поля регіонального  розвитку виступає неузгодженість прав і обов’язків місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, особливо на рівні областей, щодо окремих питань регіонального розвитку, що призводить до виникнення компетенційних суперечок; наявність значної кількості делегованих повноважень, що позбавляє суб’єкти місцевого самоврядування організаційно-правової самостійності внаслідок того, що делеговані повноваження практично стають не правом, а обов’язком.}

       ^{Ревізія та подальший розвиток правового поля, що регулює суспільні  відносини у сфері  „держава-регіон”, повинні бути спрямовані на винайдення або створення можливостей реалізації інтересів держави та регіонів, оптимізацію відносин між регіонами. Чинне нормативно-правове забезпечення регіонального розвитку потребує удосконалення, яке має відбуватися у двох площинах: чітке визначення самого предмету регулювання, тобто встановлення, які відносини та явища у регіональному розвитку потребують регулювання, визначення обсягів та механізмів впливу і внесення змін та доповнень до актів нормативно-правової бази. Кожен нормативно-правовий акт у структурі юридичного поля з регулювання питань регіонального розвитку повинен мати чітке місце, а сфера його регулювання не перетинатися із сферою регулювання інших актів.}