Основні закони регіонального розвитку країни

       ^{УДОСКОНАЛЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ БАЗИ РЕГІОНАЛЬНОГО  РОЗВИТКУ} 

       ^{Предметом регулювання мають  стати суспільні  відносини у сфері  регіонального розвитку. Удосконалення нормативно-правової бази регіонального  розвитку повинно  проходити у напрямку збільшення кількості  нормативних актів  із найвищою юридичною  силою (законів), формулювання і юридичне закріплення основоположних правових норм, що стосуються найважливіших питань регіонального розвитку, формулювання чітких конструкцій „конституційна норма – закон – підзаконний нормативно-правовий акт”.}

       ^{Таким чином, з метою  посилення регулюючого впливу на суспільні відносини у сфері регіонального розвитку, на сучасному етапі формування регіональної політики слід здійснити такі заходи:}

       ^{1. Уніфікувати правові  норми „регіон”, „державна регіональна  політика”, „депресивна  (проблемна тощо) територія”, зокрема через внесення відповідних змін до Закону України „Про стимулювання розвитку регіонів” та проекту закону „Про засади державної регіональної політики” з метою перетворення таких норм на первинні норми, без ремарок „для цілей даного закону”.}

       ^{2. При розробці законопроектів  про адміністративно-територіальний  устрій (у рамках  проекту Плану  заходів з реалізації  Концепції державної  регіональної політики), унормовуючи поняття  „адміністративно-територіальна  одиниця”, поняття  видів таких одиниць, слід враховувати співвідносність цих понять із поняттям „регіон”, з метою створення можливостей для довгострокового планування і прогнозування розвитку регіонів.}

        ^{3. Розробити нормативно-правовий  акт щодо унормування  механізму державного  регулювання розвитку регіонів, яким забезпечити чіткість розуміння і використання засобів правового впливу держави на регіональний розвиток і досягнення цілей розвитку кожного регіону та моніторингу досягнення цілей, з метою однозначного визначення у структурі органів виконавчої влади суб’єкта права здійснення регіональної політики.}

       ^{4. Розробити методику  комплексної інтегральної  оцінки соціально-економічного  розвитку регіонів, в основу такої  оцінки покласти  індекс регіонального  людського розвитку  як той, що у  повній мірі відображає мету і засоби соціально-економічних трансформацій; і унормувати таку методику у підзаконному нормативно-правовому акті.}

       ^{5. Унормувати у підзаконних  актах механізми  соціального забезпечення  жителів регіонів  на основі визначення  соціальних стандартів життя населення.}

       ^{6. З метою ефективного  втілення таких  інструментів стимулювання  розвитку регіонів, як угоди про  регіональний розвиток  між Кабінетом  Міністрів України  і обласними радами, слід унормувати  організаційно-правові  засади регулювання  розвитку регіонів, принципи та інструменти досягнення національних цілей, функції регулювання розвитку регіонів.}

       ^{СИСТЕМА ДОКУМЕНТІВ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ} 

     ^{Державна  стратегія регіонального  розвитку (стратегії  регіонального розвитку) розробляється на строк сім років, з синхронізацією цього строку із відповідними семирічними бюджетними періодами Європейського Союзу та визначає:}

    ^{- пріоритети, основні  цілі та напрями  регіонального розвитку;}

    ^{- пріоритети міжрегіонального  та транскордонного  співробітництва;} 

    ^{- заходи з підвищення конкурентоспроможності;}

    ^{- механізми її реалізації;}

    ^{- систему моніторингу  її реалізації.}

     ^{Реалізація  Державної стратегії  регіонального розвитку та стратегій регіонального  розвитку здійснюється шляхом розроблення  та виконання планів їх реалізації, що містять конкретні програми та проекти.}

     ^{Прийняття функціонального  закону “Про засади державної регіональної політики” (або двох законів: про основи ДРП та про регіональний розвиток)}

^{перегляд  та взаємоузгодження таких законів, як :}

    ^{- № 2856-ІV від 08.09.2005 р. «Про стимулювання розвитку регіонів»;}

    ^{- №1621-IV від 18.03.2004 р.  «Про державні  цільові програми»  ;}

    ^{- №1602-III від 23.03.2000 р. «Про державне  прогнозування та  розроблення програм  економічного та  соціального розвитку  України».}

     На  сьогодні державою реалізовується понад 300 цільових програм. Проте вони не взаємоузгоджені і фінансується менше третини з них.

     У 2000 році було ухвалено Закон України  “Про державні соціальні стандарти  та державні соціальні гарантії”, який заклав правові засади формування та застосування соціальних стандартів. У 2002 році Урядом України було розроблено Державний класифікатор соціальних стандартів і нормативів, однак досі не існує жодного прикладу їх офіційного затвердження. Відповідно, отримання публічних послуг і їх якість залежить від місця проживання людини, що не справедливо.

     АНАЛІЗ  НОРМАТИВНИХ АКТІВ ТА ПРАВОВОЇ БАЗИ 

     Першим  нормативним актом у якому  формулювалася мета державної регіональної політики була “Концепція державної  регіональної політики», затверджена  Указом Президента України у 2001 році. У Концепції передбачалося два етапи її реалізації: 2001 – 2003 роки і період після 2003 року.  У цьому документі також виписувалися конкретні завдання, які мали бути реалізовані в цих часових рамках. Частина з них не виконана і досі, а саме:

     1) не розмежовано функції і повноваження  центральних і місцевих органів  виконавчої влади та органів  місцевого самоврядування;

     2) не створено національних і  регіональних інформаційних систем  та баз даних земельних ресурсів (ділянок), нерухомого майна, прав власності (корпоративних прав);

     3) не введено оподаткування майна  (капіталу);

     4) не визначено правового режиму  комунальної власності;

     5) не розмежовано об’єкти спільної  власності територіальних громад, що перебувають в управлінні  районних та обласних рад;

     6) не проведено укрупнення сільських  громад і не внесено відповідних  змін до адміністративно-територіального  устрою.

     Що  ж до правової бази, яка регламентує  міжбюджетні відносини в Україні, то вона впродовж років реформ зазнала  значної трансформації, однак досі не сформовано зацікавленості органів  місцевого самоврядування у збиранні тих доходів, що не враховуються при  визначенні міжбюджетних трансфертів. Цей важливий механізм бюджетного регулювання регіонального і місцевого розвитку держава фактично не використовує у регіональній політиці. На сьогодні відсутня достатня ресурсна база або вона нераціонально використовується (у тому числі через розпорошення ресурсів) для реалізації прийнятих програм та стратегій. Найістотнішими проблемами фінансового забезпечення регіонів є:

     а) невиправдано велика залежність місцевих бюджетів від загальнодержавних  трансфертів.

     б) значна диференціація доходів і видатків місцевих бюджетів (разом із трансфертами) у розрахунку на одного мешканця. Причому диспропорція у видатках більша від диспропорції у доходах;

     в) невідповідність фінансового забезпечення обсягу переданим державою на регіональний та місцевий рівні соціальних функцій.

     Посилення замкнутості регіональних господарських  комплексів та збільшення ролі зовнішньоекономічних зв’язків призвели до дезінтеграції  регіонів, ослаблення міжрегіональних  економічних зв’язків, а нерівномірність  регіонального розвитку і висока диференціація умов і рівня життя населення у регіонах України сприяють зростанню соціальної напруги та уповільнюють динаміку суспільних трансформацій.

     Диференціацію регіонів, що проявилася у різних формах, можна класифікувати за різними групами критеріїв, а відтак порівнюючи, аналізувати, прогнозуючи, формувати регіональну політику та виробляти заходи, форми і методи впливу для появи бажаних тенденцій.

Під державною  регіональною політикою ми розуміємо  складову політики держави, спрямовану на організацію її території в економічному, соціальному, гуманітарному, екологічному, політичному аспектах відповідно до державної стратегії розвитку.

     В “діяльнісних” термінах це здійснення управління економічним, соціальним, гуманітарним, екологічним, політичним розвитком держави у регіональному розрізі відповідно до державної стратегії розвитку.

     Отож  державна (національна) регіональна  політика включає складові, які одночасно  є напрямами регіональної політики, а саме:

    - соціальна (соціальний захист, житлова, демографічна, урбаністична, рекреаційна, політика зайнятості);

    - економічна (промислова, аграрна);

    - екологічна;

    - гуманітарна (національно-етнічна,  культурна, освітня, міжконфесійна);

    - науково-технічна;

    - інформаційна;

    - зовнішньоекономіча;

    - управлінська.

     Для кожної з цих складових держава  повинна встановлювати цілі, пріоритети у регіональному розрізі та визначати  обсяг централізованих ресурсів і завдання місцевим державним адміністраціям.

     Таким чином, кожна складова регіональної політики має свою мету і свої засоби реалізації. Відповідно, можна говорити про економічні, соціальні, гуманітарні, політичні цілі регіональної політики. Зазначимо, що будь-який регіон як складна соціально-економічна система, має власну множину цілей розвитку. Тому перед демократичною державою стоїть завдання узгодження національних цілей з цілями регіональними. Зазначимо, що перебуваючи у складі такого державного утворення як СРСР, Україна не мала власної регіональної політики, не розробляла її. На території України реалізовувалася політика, вироблена у метрополії.

     У 1991 році в Україні заговорили про  реструктуризацію економіки регіонів з метою створення з уламку радянської економіки цілісної економіки  самостійної держави.

     Виробляючи  її ринкову модель, ми користуємося методологічними підходами, відомими в СРСР і Європі. За відсутності стратегії державного розвитку як основоположного документа важко виробити цілісну регіональну політику, реалізація якої дала б очікуваний результат. Хоч зазначимо, її почали свідомо формувати лише після того, як економіку вразила стагнація, з’явилися кризові регіони. В цих умовах одночасно напрацьовувалися три парадигми державної регіональної політики: реструктуризація економіки регіонів, стимулювання точок зростання і допомога депресивним регіонам.

     До  теперішнього часу надання державної  підтримки соціально-економічного розвитку регіонів здійснюється за такими основними напрямами:

    - розробка та реалізація програм  державної підтримки соціально-економічного  розвитку окремих регіонів та  територій;

    - реалізація галузевих програм,  якими передбачається виділення  коштів на підтримку визначених  територій та соціальний захист  їх населення;

    - регулювання міжбюджетних відносин.

     Проте, незважаючи на затвердження Кабінетом  Міністрів України низки державних  програм стимулювання регіонального розвитку, діючий механізм надання державної підтримки адміністративно-територіальним одиницям залишається малоефективним. Більшість затверджених програм розвитку територій не виконані у повному обсязі у зв’язку з недофінансуванням з державного та місцевих бюджетів. Окрім того неефективно використовуються державні ресурси у регіонах через неналежну координацію їх діяльності галузевими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади як головними розпорядниками коштів державного бюджету.

     Сьогоднішні глобальні виклики і тенденції  купно з означеними проблемами регіонального  розвитку України зумовлюють необхідність вироблення нової державної регіональної політики, покликаної подолати існуючі  загрози і створити нові можливості розвитку регіонів. Відповідно, формується нова парадигма – регіональний саморозвиток, який полягає у створенні умов для реалізації інтересів регіонів під відповідальність місцевої влади.