Основні етапи роздержавлення та приватизації в Україні

 Друга умова —  існування розвиненої ринкової  інфраструктури. Так, без фондової  біржі канали оперативного міжгалузевого і міжрегіонального переміщення капіталів і ресурсів залишаться закритими, а приватизація не зможе реалізувати ринковий потенціал економіки. При цьому слід зазначити, якщо в ході приватизації людина отримала цінний папір, яким не може вільно розпорядитись, наприклад, продати на фондовій біржі, то фактично їй вручили свідоцтво на участь у розподілі прибутку, але він не став власником.

 Третя умова —  достатня ємність фінансових  ринків, які повинні зуміти «переробити»  масу акцій підприємств, що приватизуються. Звідси виходить, що потік акцій необхідно організувати так, щоб їхня пропозиція не вийшла за межі вірогідного обсягу попиту на акції колишніх державних підприємств. Інакше відбудеться падіння курсу акцій і підприємства продаватимуться за безцінь. Крім того, без фінансового ринку неможливо буде визначити реальні ринкові ціни майна, що приватизується.

 Четверта умова  — розподіл майна, яке приватизується. Було б помилкою вважати, що  в розвинених країнах світу  державні підприємства, які розпродаються, може купити будь-який бажаючий. У Франції, наприклад, діє доволі жорсткий регламент розподілу: 10% акцій таких підприємств призначаються в першу чергу і за зниженим курсом його працівникам; 50% — будь-яким французьким громадянам, підприємствам, банкам, фондам тощо; 25% — найкрупнішим фінансовим інститутам країни; 15% — іноземцям. У Німеччині держава залишає за собою 51% акцій фірм, що приватизуються, або 25,1%. За будь-яких обставин така доля акціонерного капіталу поставила державний орган, що ним володіє у становище кваліфікованої меншості, здатної впливати на прийняття рішень.

 Досвід закордонних  країн свідчить, що перетворення  підприємств на об'єкти колективної  власності, збільшення їхньої  частки в акціонерному капіталі  приховує чималі економічні проблеми. Так, співвласники власності будуть будь-якою ціною утримувати свої робочі місця, а отже, гальмувати технологічні нововведення, будуть схильні спрямовувати кошти на збільшення заробітної плати, а не на оновлення виробничих фондів.

 П'ята умова —  оптимальний розподіл повноважень  між центральними і місцевими  органами державної влади, який  виключав би блокування останніми  національних програм приватизації. Показовим тут є приклад Німеччини,  де державний сектор, відрізняючись  регіональним різноманіттям, включає в себе федеральні, земельні, місцеві й інші типи державних підприємств, а також їхні комбінації. У цій країні програма приватизації гальмується через те, що наштовхується на протидію урядів земель, котрі не збираються розлучатись зі своєю власністю, не дивлячись на тиск федеральної влади. Досвід розв'язання таких конфліктних ситуацій становить інтерес для України. Це і буде відповіддю відомому вченому П. X. Кучерявенко на його побоювання щодо необґрунтованого роздержавлення крупних підприємств Харківського регіону.

 Шоста умова - створення  правової основи приватизації. Зазначимо,  що найбільші труднощі з роздержавленням  виникали там, де в законах  зафіксована обов'язкова належність  тих або інших галузей державному  сектору. Навпаки, англійське законодавство, яке не містить таких юридичних перешкод приватизації, допомагає уряду змінювати межу між державним і приватним підприємствами.

 Скрізь, де держава  намагалась дотримуватись зазначених  вище умов, приватизація принесла  відчутні результати: сприяла зміцненню механізму ринку, стала дієвим засобом антиінфляційної профілактики, поліпшила стан державних фінансів, зробила більш демократичними відносини власності й управління підприємствами. В Англії, наприклад, після приватизації відомої корпорації «Брітіш телеком» до числа її співвласників увійшли 2,25 млн. англійців, включаючи 96,0% зайнятих на самій «Брітіш телеком».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Приватизація, її роль в перетворенні  відносин власності, методи приватизації

 

 Українська економіка в 1999—2006 роках засвідчує чіткі ознаки відродження. Вона рухається вперед, однак, на жаль, темпи її розвитку не відрізняються стабільністю. Зростання має стати незворотним, але як цього досягти? Багато хто із спеціалістів пропонує свої підходи до розв'язання цієї проблеми, які зводяться до необхідності широкомасштабної трансформації державної власності через приватизаційну реформу, мета котрої полягає у створенні засад для ринкової економіки на основі приватної власності.

 Для подальшого  успішного розвитку вітчизняної  економіки й зміцнення процесів  її зростання вкрай гостро  постає питання підвищення ефективності  господарювання. Згідно з класичною  економічною теорією держава  — неефективний власник в умовах  ринкової економіки. Саме приватизація дає можливість підвищити ефективність національної економіки. Завдяки формуванню конкурентного середовища приватизація дає змогу створити умови для підвищення конкурентоспроможності вітчизняного підприємництва, є запорукою комплексних структурних зрушень в економіці держави, впливає на наповнення державного бюджету, на розвиток ринкової інфраструктури, визначає державну інвестиційну політику.

 Приватизаційний процес  розпочався в Україні 1992 року  й характеризується неоднорідністю  темпів проходження, що пов'язано з певними труднощами. Однак проблеми у проведенні справжньої ринкової реформи виникли ще тоді, коли Україна була у складі Радянського Союзу.

 У вузькому розумінні  приватизація означає не політику, яка охоплює всі сектори економіки, а повну (або часткову) передачу прав власності на капітал відповідного державного підприємства акціонерному товариству або приватній особі.

 Накопичений світовий  досвід приватизації неможливо  застосовувати без серйозних  доробок при передачі вітчизняних  підприємств у приватну власність через ряд особливостей. Основне протиріччя приватизації у постсоціалістичних країнах пов'язане з тим, що вона розглядається як продаж підприємств, якими ніхто не володіє, та вартості яких ніхто не знає, покупцям, у яких немає грошей. Крім цього, розвиток приватизації державної власності в Україні повинен подолати нерозвиненість ринкових механізмів та відсутність відповідної інфраструктури. Необхідність розв'язання цих проблем, наявність низки невирішених науково-практичних питань приватизації промислових підприємств визначили вибір теми дисертації, її характер та основні напрямки дослідження.

 Формування ринкової  економіки в Україні висунуло  як найважливішу умову необхідність  приватизації об'єктів державної  власності. Приватизація (від лат. "privatus" - приватний) - це передавання державної власності (земельних ділянок, промислових підприємств, банків, засобів транспорту і зв'язку, будівель, акцій, культурних цінностей) за плату або безкоштовно в приватну власність.

 Законодавчими актами визначаються також основні принципи приватизації державного майна:

• забезпечення кожному громадянинові України рівного доступу до об'єктів приватизації та необмеженого вибору сфер приватизації;
• охоплення цим процесом усіх сфер економіки з урахуванням інтересів усіх суб'єктів, у тому числі трудових колективів і окремих громадян;
• використання всіх форм власності згідно з економічною доцільністю, а не якимись іншими критеріями, без абсолютизації однієї з них;
• залишення у власності держави майна, необхідного для виконання нею своїх функцій;
• здійснення роздержавлення і приватизації з дотриманням антимонопольного законодавства.

 

 Згідно з Концепцією  роздержавлення і приватизації  підприємств, землі та житлового  фонду в Україні, основними  формами приватизації є:

• продаж на аукціоні - спосіб приватизації, коли власником об'єкта стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну;
• викуп державного майна, зданого в оренду. За даного способу приватизації власником об'єкта стає його орендар;
• продаж за комерційним конкурсом. Тут власником об'єкта стає покупець, який запропонував найвищу ціну;
• продаж за некомерційним конкурсом. У даному випадку власником об'єкта стає покупець, котрий запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за рівних умов - найвищу ціну;
• продаж акцій відкритих акціонерних товариств (на аукціонах, за конкурсом, на фондовій біржі). Власниками державних підприємств тут стають покупці, які на конкурсних засадах запропонували найвищу ціну за найбільшу кількість акцій;
• викуп об'єктів малої приватизації товариствами покупців, що створені працівниками цих об'єктів. Такий спосіб приватизації не передбачає конкуренції покупців;
• продаж з відстрочкою платежу. Власником стає покупець, котрий на конкурсних засадах здобув право сплатити за придбаний об'єкт з відстрочкою платежу на три роки за умови попереднього внесення 30% його вартості.

 Однак значна частина  державної власності приватизації  не підлягає. Вона включає: 

• майно органів державної влади, управління, Збройних Сил;
• золотий і валютний фонди;
• державні матеріальні резерви;
• комплекси з виготовлення цінних паперів і грошових знаків;
• національні культурні та історичні цінності;
• об'єкти освіти, науки, культури, що фінансуються з бюджету;
• майнові комплекси підприємств з виготовлення зброї;
• атомні електростанції.

 Державний сектор  економіки має місце в усіх  країнах. Значне місце в економіці  він займає як у нових індустріальних  країнах (Південній Кореї, Сінгапурі,  Тайвані, Гонконгу), так і в  старих (Швеції, Голландії, Данії, Португалії). Традиційно високою є питома вага цього сектору в національній економіці Франції - 33%, Австрії - 37%, Італії - понад 40%.

 Отже, сьогодні в  Україні відбуваються істотні  перетворення у відносинах власності.

 Роздержавлення - досить  складний процес як у плані шляхів та способів, так і в плані соціально-економічного змісту. Основним результатом роздержавлення має стати зміна економічних функцій та ролі держави в напрямку їхньої націоналізації. Роздержавлення усуває монополію та економічний диктат держави, тому що остання перестає бути єдиним власником. Проте економічна роль держави як одного з власників та як сили, що встановлює законодавчі норми діяльності для всіх власників, залишається значною.

 Роздержавлення в  економічному плані виступає  як процес, спрямований і на обмеження державного впливу на економічні процеси, і на створення недержавного сектора з різноманітними формами власності та відповідними типами господарювання, з чого випливає перетворення самого державного господарства та звуження сфери державного підприємництва. Процес роздержавлення пов'язаний з демонополізацією, приватизацією, денаціоналізацією економіки, а також складовими частинами цих процесів - децентралізацією управління, орендою, корпоратизацією (акціонуванням), комерціалізацією, персоніфікацією власності. Враховуючи стан відносин власності, ступінь незалежності кожної окремої людини від результатів й засобів виробництва, можна стверджувати, що на даному етапі саме приватизація є головним аспектом роздержавлення відносин власності за умови, що вона буде здійснюватись разом з роздержавленням інших сторін суспільних відносин. У Законі України "Про приватизацію майна державних підприємств" приватизація визначається як відчуження державного майна, що перебуває в загальнодержавній власності на користь фізичних і юридичних осіб. Спільним для процесів роздержавлення та приватизації є те, що вони зумовлюють зміну майнових відносин, хоча і різною мірою, та мають на меті орієнтацію підприємств на прибуток, ринок і комерцію. Крім того, в процесі приватизації обов'язково змінюється суб'єкт права власності, здійснюється його конкретизація, а під час роздержавлення таке може і не відбуватися.

 Приватизація проводиться  як в Україні, так і в країнах  з ринковою економікою.

 Узагальнення закордонного досвіду приватизації свідчить про те, що трансформація відносин власності об'єктивно обумовлена потребами раціонального господарювання, необхідністю формування механізму регулювання економіки, який базується на ринкових умовах.

 В роботі зазначається, що, розробляючи національну концепцію роздержавлення та приватизації, слід дуже уважно поставитись до вже накопиченого в даній області досвіду держав, які раніше за Україну ступили на цей шлях. Ідея приватизації була запозичена з господарського досвіду Західної Європи, саме тому має сенс більш докладно зупинитись на існуючих підходах до даної проблеми з точки зору методології її дослідження й практичного вирішення.

 Головна причина,  яка виключає примітивне копіювання  східноєвропейськими державами  досвіду капіталістичних країн, - принципово різні стартові умови приватизації. В економічній історії західних країн не було таких випадків, коли вся власність у найкоротші терміни перетворювалась із суспільної або державної в приватну. Процес розподілу власності та формування класу сучасних власників на Заході налічує декілька століть.

 Проте немає такої  країни, де б цей процес проходив  відповідно до якогось організаційного  плану та в стислий історичний  строк.

 Узагальнення світового  досвіду роздержавлення та приватизації свідчить, по-перше, що державні підприємства можуть бути висококонкурентними, ефективними, якщо вони функціонують в умовах конкуренції, живуть за законами ринкової економіки, а не розраховують на бюджетне фінансування та різного роду пільги. По-друге, роздержавлення і приватизація з усіх країнах через певний час змінюються націоналізацією та реприватизацією. Тобто такі процеси відбуваються циклічно. По-третє, приватизація і роздержавлення здійснюються не лише з метою підвищення ефективності виробництва, а як засіб зниження соціальної напруженості в суспільстві.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Пропозиції

 

Що корисне може взяти  з досвіду інших країн Україна? Наприклад, американська економіка  за співвідношенням приватного і  державного підприємництва є досить далекою від української економіки, посідаючи унікальне положення навіть у західному світі. В американській економіці, де, здавалося б, нічого приватизувати, знаходять острівки державної власності (в'язниці, послуги «швидкої медичної допомоги»), що підлягають передачі приватному бізнесу, але для української економіки це віддалена перспектива.