Основні етапи роздержавлення та приватизації в Україні

  Державний комітет статистики України

ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ СТАТИСТИКИ, ОБЛІКУ ТА АУДИТУ 

 

 

 

 

 

 

  

 

 

 

 

 

 

Контрольна  робота

з дисципліни «Національна економіка»

на тему «Основні етапи  роздержавлення

та приватизації в  Україні»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  

 

Студентки

Царькової Марини Сергіївни

Курс 4 Група 1128

Спеціальність «Фінанси»

 

Науковий керівник

      Голюк Вікторія Ярославівна

 

 

  

 

 

 

 

 

Київ 2013

Вступ...............................................................................................................3

1. Роздержавлення, форми і методи............................................................4

2. Приватизація, її роль  в перетворенні відносин власності,  методи приватизації..........................................................................................................12

3. Пропозиції..................................................................................................18

 Висновки........................................................................................................20

 Список використаної літератури.................................................................22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 Постановка проблеми  роздержавлення в загальному  вигляді та її зв'язок із  важливими науковими і практичними  завданнями викликана тим, що ринкова система висуває до економічної діяльності держави доволі жорсткі вимоги. Практично в жодній країні поки що їх не вдалось реалізувати. В багатьох країнах роль держави надмірно велика, а стимулюючий потенціал ринку затребуваний не повністю. Держава не зуміла утриматись у межах, відведених їй ринком, що стало причиною виникнення багатьох проблем, вирішення яких вимагало значної перебудови господарського механізму впродовж 80—90-х pp. XX столітгя. Отже, проблема роздержавлення є надзвичайно важливою і актуальною на сучасному етапі розвитку суспільства.

 Аналіз останніх  досліджень і публікацій, в яких  започатковано розв'язання даної  проблеми, показує, що ці труднощі  не подолано і нині.

У вітчизняній економіці  на початку 90 pp. XX ст. одержавлення досягло безпрецедентних за світовими мірками масштабів. Таким чином, роздержавлення перетворилось нині на загальносвітову тенденцію.

 Невирішеними раніше  частинами загальної проблеми  роздержавлення, що постали нині  перед дослідниками цієї проблеми, є чітке визначення критеріїв, способів, умов, принципів і основних напрямків підвищення його соціально-економічної ефективності, а також обґрунтування доцільності джерел фінансування здійснюваних заходів.

 Цілі роботи полягають  у висвітленні ролі державного  сектору і стану державного підприємства в ринковій економіці, визначенні проблем, які породжує роздержавлення, аналізі досвіду і основних способів роздержавлення, окресленні необхідних умов успішного проведення приватизації.

 

 

1. Роздержавлення, форми і методи

 

 Економічною основою виконання державою своїх функцій є державний сектор, який звичайно ототожнюють із сукупністю форм безпосередньої участі держави у виробництві, розподілі, обміні. Наприклад, бюджет, як частина державного сектору в сфері розподілу, необхідний для перерозподілу доходів, фінансування випуску суспільних товарів, стимулювання науково-технічного прогресу, забезпечення збереження навколишнього середовища тощо. Беручи на себе надмірні функції, держава викликає штучне зростання державного сектору.

 Розглянемо стан  державного підприємства в ринковій  економіці. Навіть наділене значними  правами і відповідальністю, воно  ніколи не зможе бути повністю  незалежним від держави. В господарській  діяльності державного підприємства  завжди присутні як ринкові,  так і ті, що йдуть від держави, неринкові фактори, котрі спричиняють політизацію, є доволі мінливими, залежать від амбіцій політиків, які прагнуть до переобрання, курсу уряду, розпоряджень міністерств, які прагнуть збільшити надходження до бюджету тощо. Тому державні підприємства первісно опиняються у складній, невизначеній ситуації, передбачити яку важче, ніж ринкову кон'юнктуру. Тим самим державне підприємство свідомо стає в невигідне становище у порівнянні з конкурентами приватного сектору економіки.

 Зазначимо, що підприємства державного сектору вступають у ринкову конкуренцію серйозно ослабленими, тому що вони розраховують не стільки на себе, скільки на особливе відношення держави — у вигляді дотацій, які спасають від зруйнування, податкових пільг, списання або продовження кредитної заборгованості, гарантованого збуту в межах державного замовлення і так далі. У державних підприємств немає зобов'язань перед акціонерами, їм не загрожує банкрутство. Все це негативно відбивається на витратах і цінах, освоєнні нових технологій, рівні організації виробництва, якості управління та інших параметрах господарської діяльності.

 Коли в економіці  надто багато державних підприємств,  то їхні працівники стають  першими жертвами урядової політики, спрямованої на подолання над-звичайних економічних ситуацій. їм загрожує заморожування заробітної плати, обмеження прав у конфліктах з адміністрацією, включаючи заборону на страйки, адміністративне вилучення частини прибутку і багато іншого. Тому приватизація, яка проводилась у 80-ті pp. XX ст. в розвинених країнах, не викликала протестів основної маси службовців, котрі вважали, що, ставши співвласниками власних підприємств, вони зуміють вповні скористатись перевагами сучасного ринкового господарства.

У різних країнах роздержавлення породжує різні проблеми. Там, де існує ефективна ринкова економіка, роздержавлення багато в чому зводиться до звуження сфери державного підприємництва. В Україні доведеться провести не лише широкомасштабне роздержавлення виробництва, зберігши зону державної природної монополії, але й здійснити глибинні зміни у відносинах обміну та розподілу. Державна торгівля несумісна з ринком, і можна очікувати, що саме тут роздержавлення піде швидше за все. Роздержавлення сфери розподілу, ліквідуючи сферу натурального розподілу ресурсів, призведе до зростання ролі держави в перерозподілі доходів через механізми центрального і місцевих бюджетів. Упродовж часу бюджетна процедура, що пов'язує оподаткування с державними витратами, стане основним способом перерозподілу доходів, оскільки буде неможливе адміністративне маніпулювання цінами і податками.

  Досвід, нагромаджений  в останні роки розвиненими  країнами, засвідчує, що роздержавлення  не тотожне відходу держави  від економіки. Так, звуження  сфери державного підприємництва  супроводжується розвитком податкових, кредитно-грошових та інших методів державного регулювання. Сучасне ринкове господарство залишається регульованим: держава змінює лише форми своєї діяльності, намагаючись ліпше пристосуватись до вимог ринку .

 Доволі виразно виявляється тенденція до ідеологізації роздержавлення, стає неістотним, які політичні сили його проводять: соціал-демократи, котрі обстоюють розширення державного сектору, або праві партії, що турбуються про свободу приватного підприємництва. Так, денаціоналізацію однієї з найбільших у Великій Британії нафтової компанії «Брітіш петролеум» здійснили не консерватори, а лейбористи, які знаходились при владі в середині 70-х pp. XX століття. В Швеції після відходу соціал-демократів консерватори провадили політику розширення державного сектору, а в 1982 р. соціал-демократи, котрі перемогли на виборах, розпочали реалізацію програми поміркованої приватизації. У 90-ті pp. XX ст. денаціоналізація економіки Франції здійснювалась президентом-соціалістом, в Австрії — коаліційним урядом, котрий очолювали соціал-демократи. Як видно, в питаннях приватизації державної власності переважають не стільки ідеологічні, скільки прагматичні міркування, оцінки її економічної доцільності.

Як випливає зі світового  досвіду, добре себе зарекомендували щонайменш чотири способи роздержавлення:

1) приватизація власності,  коли співвласниками колишньої  державної власності можуть стати  колективи підприємств, фізичні  особі, банки, акціонерні товариства, кооперативи, закордонні фірми  тощо. При цьому слід зазначити, що приватизація не обов'язково повинна бути стовідсотковою, не

рідко економічно доцільно зберегти за державою частину акціонерного капіталу підприємств, які раніше належали йому;

2) лібералізація ринків, коли держава взяла курс на зниження або відміну бар'єрів, котрі перешкоджають доступу нових конкурентів, стимулює диверсифікацію виробництва і продажу, заохочує малий бізнес, що заповнює ринкові ніші, послаблює митні обмеження, які полегшують надходження імпортних товарів, — все це робить ринки більш вільними;

3) оздоровлення приватного  сектору — мається на увазі  поступова ліквідація неринкового  середовища, в якому перебувають  його підприємства: зменшення бюджетних  надходжень, відмова від списання  кредитної заборгованості, відміна податкових пільг, розповсюдження принципів управління і оцінок ефективності капіталовкладень, що існують у приватному бізнесі, і т. ін. Такі дії підвищують конкурентоспроможність державних підприємств, готуючи їх до роздержавлення. Якщо підприємство при формуванні своєї інвестиційної програми все менше покладається на бюджет і все більше звертається до ринку приватних капіталів, то воно, залишаючись державним у виробництві, поступово перестає бути таким у обігу;

4) створення змішаних  підприємств, коли для стимулювання їхнього виникнення і розширення сфери діяльності використовують пільгове оподаткування, особливий режим кредитування, наприклад, кошти з програми приватизації спрямовують на підприємства, де частка держави в акціонерному капіталі нижча 100%.

 На практиці спостерігаються комбінації різних способів роздержавлення, проте головними вважаються приватизація і лібералізація ринків. Розглянемо їх детальніше.

 При лібералізації  ринків державне підприємство  втрачає владу над ринком, який  перетворюється з монопольного на конкурентний. Лібералізація ринків означає роздержавлення без приватизації. Припустимо, що якась державна монополія виробляє і продає 1000 одиниць певного продукту. Повністю контролюючи ринок, вона збирається збільшити виробництво і збут ще на 500 одиниць, що дозволяє збільшити ємність ринку. Якщо держава має твердий намір лібералізувати ринок, вона зобов'язана зробити так, щоб додаткові 500 одиниць були доставлені на ринок іншими виробниками. Частка державного підприємства становитиме 67% (1000:1500) нового обсягу продажу.

 Інакше кажучи, лібералізація  цін викликає два ефекти —  демонополізацію і відносне зменшення  сфери державного підприємництва. З цієї точки зору лібералізація  є ефективнішою за приватизацію, яка нічого не змінює в структурі ринків. Очевидно, що споживачам байдуже, який саме монополіст — державний чи приватний — знижуватиме його добробут, пропонуючи товари низької якості за монопольно високою ціною.

 Разом з тим,  приватизація має свої переваги  порівняно з лібералізацією.

 По-перше, вона дає власності реального господаря, що дозволяє включити ринкові механізми.

 По-друге, вона супроводжується  значним зростанням пропозиції  акцій державних підприємств,  що приватизуються на фінансових  ринках. Оскільки ринки сполучуються  один з одним, відбувається загальне збільшення пропозиції, яке не пов'язане зі зростанням витрат, не тягне за собою розширення попиту. Навпаки, зростання пропозиції товару викликало б зростання витрат, зокрема заробітної плати, і підвищення попиту.

 По-третє, приватизація має протиінфляційний ефект. Для споживача акції є кращими, ніж товари. Маючи акції, він цілком реально зможе розраховувати на дивіденд, на зростання свого доходу, а купівля товару такого не обіцяє. Акції завжди можна обернути на гроші, товар — не завжди. Переведення грошових доходів на придбання акцій знижує поточний попит на ринках товарів і послуг, що особливо важливо в інфляційних ситуаціях.

 Відомо, що держава  здійснює фінансову допомогу  підприємствам державного сектору  за рахунок засобів бюджету.

По-четверте, приватизація істотно ослаблює фінансову напругу  у видатковій частині бюджету. Зазначимо, що виручка від продажу державної  власності також надходить до бюджету, збільшуючи його доходи. В  цілому це гальмує інфляційний процес. Зрозуміло, що лібералізація ринків не може дати таких ефектів.

 Для того, щоб приватизація  пройшла успішно, необхідне виконання  низки умов.

 Перша умова —  існування суб'єктів державної  власності, тобто закладів, які  за законом мають право продавати  або купувати акції державних підприємств. У країнах з економіками ринкового типу такими закладами є холдингові (власницькі) корпорації, що знаходяться під контролем законодавчої влади. Принципово важливо, що їхні права не можуть бути делеговані нікому. В усіх розвинених країнах відхилено право виконавчих органів, у першу чергу міністерств, розпоряджатись майном підконтрольних їм підприємств. В Україні мережа холдингових корпорацій лише формується.