Організація праці

Міністерство  освіти і науки України

Національний  університет кораблебудування

імені адмірала Макарова

Херсонська  філія 

Кафедра економіки 
 

Курсова робота

з дисципліни: “Економіка праці”

на тему: Організація праці 
 
 
 

                                 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ПЛАН 

ВСТУП                                                                                                                3

1. СУТНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ                                                               4

1.1. Поняття організації праці та її завдання                                                   4

1.2. Зміст наукової  організації праці                                                                6                                  

2. ОСОБЛИВОСТІ  ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ ТА ЇЇ ЕФЕКТИВНІСТЬ             9

2.1 Поділ і кооперування праці                                                                         9

2.2. Умови праці і фактори їх формування                                                    12

2.3. Організація  робочих місць                                                                       15

2.4. Трудовий  процес і його раціоналізація                                                   21

2.5. Охорона і безпека праці                                                                           24

ВИСНОВКИ                                                                                                     28

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ                                                 29 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

    Організація праці є необхідністю і невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Розрізняють “суспільну організацію праці" (розподіл суспільного продукту та кооперація праці в масштабах держави, регіону, області) та “організацію праці на рівні підприємства”.

    В умовах ринкової економіки на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання організації праці. Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат у процесі виробництва продукції і надання послуг належної якості. Соціально-психологічні завдання передбачають створення таких умов праці, які б забезпечували високий рівень працездатності зайнятих у виробництві. Крім того, працівники мають одержувати задоволення від роботи, яку виконують.

     Окрім суспільної організації праці та організації праці на рівні підприємства часто зустрічається поняття “наукова організація праці” (НОП) — тобто така організація праці, що базується на досягненнях науки і передовому виробничому досвіді.

     Наукова організація праці передбачає систематичне впровадження досягнень науки і  передового досвіду та дозволяє найкращим  чином поєднувати техніку і людей  в єдиному виробничому процесі, забезпечує найбільш ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів, безперервне підвищення продуктивності праці.

     Ефективність  будь-якої трудової діяльності залежить від рівня організаці праці 
 
 
 
 
 

2. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ  ПРАЦІ ТА ЇЇ  ЕФЕКТИВНІСТЬ 

      2.1 Поділ і кооперування  праці 

    Поділ праці як спеціалізація трудової діяльності, що призводить до виділення і співіснування різноманітних її видів, з доісторичних часів був основним фактором зростання продуктивності праці. В певній формі поділ праці існує на всіх рівнях людської діяльності: від світового господарства до сім'ї і робочого місця.

    Суспільний поділ праці — це диференціація в суспільстві як цілому соціальних функцій, що виконуються певними групами людей, і виділення у зв'язку з цим різних сфер суспільства (промисловість, сільське господарство, наука, мистецтво, армія і т. д.), які, в свою чергу, поділяються на дрібніші галузі й підталузі.

    Технічний поділ праці — диференціація видів трудової діяльності між підрозділами та працівниками підприємства, що, враховуючи цілі виробництва, полягає у закріпленні за кожним працівником і за кожним підрозділом їхніх обов'язків, функцій, видів робіт, технологічних операцій. Вирішення цього завдання повинно передбачати не лише вимоги раціонального використання робочого часу і кваліфікації працівників, але і збереження змістовності праці, попередження її монотонності, гармонізацію фізичних та психічних навантажень на працівників тощо.

    Розрізняють такі основні види поділу праці всередині  підприємства:

    1) функціональний — поділ праці між різними категоріями працівників підприємства залежно від характеру виконуваних ними функцій і участі у виробничому процесі. Він проявляється у двох напрямках: а) виділення в складі персоналу підприємства таких основних категорій: робітники і службовці (до службовців належать технічні виконавці, спеціалісти (фахівці і професіонали), керівники); б) поділ працівників на основних (що безпосередньо виробляють основну матеріальну чи нематеріальну продукцію підприємства) і допоміжних (що створюють необхідні умови для ефективної роботи основних працівників). Зміни характеризуються зростанням частки спеціалістів у загальній кількості персоналу та частки допоміжних працівників, що займаються наладкою обладнання, інформаційним обслуговуванням і т. ін.

    2) технологічний — поділ праці за технологічними операціями і процесами, за фазами, видами робіт, виробами, деталями. Він визначає розстановку працівників згідно з технологією виробництва і значно впливає на рівень змістовності праці. Важливим завданням організації праці є пошук оптимального рівня технологічного поділу праці. Дуже вузька спеціалізація спричиняє монотонність, що викликає надмірну втому та зменшення продуктивності праці. Надто широка спеціалізація може стати причиною неякісного виконання робіт. Різновидами цієї форми поділу праці є предметний, подеталь-ний та поопераційний поділ;

    3) професійний — поділ праці між групами працівників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт. У цьому напрямку зміни характеризуються зростанням частки професій інтелектуальної праці, механізованої праці, професій широкого профілю;

    4) кваліфікаційний — поділ праці між групами працівників залежно від складності виконуваних ними робіт. Працівники однієї і тієї ж професії можуть мати різні знання, вміння і досвід роботи, що відображається у кваліфікації — якості роботи (праці) і лежить в основі розподілу працівників за групами кваліфікації — розрядами, категоріями, класами тощо. Зміни тут відбуваються в напрямку підвищення культурно-технічного і кваліфікаційного рівня працівників і, відповідно, частки висококваліфікованих працівників у загальній їх чисельності.

    Поділ праці як одночасне співіснування  різних видів трудової діяльності відіграє важливу роль у розвитку організації  виробництва і праці. Він є  необхідною передумовою організації  виробництва та підвищення продуктивності праці. Поділ праці дозволяє організувати послідовну та одночасну обробку багатьох предметів праці на всіх фазах виробництва та стадіях технологічного циклу. Спеціалізація виробничих процесів сприяє вдосконаленню трудових навичок працівників.

    Однак існують межі економічної та соціальної доцільності в процесі поділу праці, які часто не збігаються. З  економічної точки зору поглиблювати поділ праці доцільно доти, доки це поглиблення супроводжується  підвищенням ефективності використання робочої сили і обладнання, враховуючи також витрати на проектування та організацію виробничих процесів і нормування праці. З соціальної точки зору межею доцільності подальшого поглиблення поділу праці є збереження широкої кваліфікації працівників та змістовності їх роботи, попередження монотонності та надмірної втоми.

    З поділом праці нерозривно пов'язане  її кооперування, що означає досягнення раціональних пропорцій в затратах праці різних видів і передбачає встановлення раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками трудового процесу, узгодження інтересів людей і цілей виробництва.

    Кооперування  праці на підприємстві здійснюється в різних формах, наприклад при  індивідуальному виконанні роботи на окремих робочих місцях, при  багатоверстатній роботі або поєднанні трудових функцій і спеціальностей, при колективній роботі.

    Провідне  місце серед колективних форм організації сучасної праці належить бригадній. Бригада — це група працівників, що разом здійснюють виробничий процес або його частину і колективно відповідають за результати своєї роботи. Основними видами бригадної організації праці є спеціалізовані бригади (складаються із працівників однієї професії, що виконують однорідні технологічні процеси) і комплексні бригади (складаються із працівників різних професій, що виконують комплекс взаємопов'язаних технологічно різнорідних робіт).

      Створення бригад відбувається за наявності відповідних  матеріально-технічних і організаційних передумов. Основні з них такі:

• неможливість розподілу загальної роботи між окремими виконавцями;
• необхідність забезпечення чіткої взаємодії між основними і допоміжними робітниками для досягнення вищого результату в праці;
• необхідність визначення обов'язків і обсягу робіт за відсутності постійних робочих місць;
• наявність спільної мети та зв'язків між робітниками в процесі праці;
• взаємозамінюваність і суміщення професій в окремих робочих групах;
• відповідний кількісний і професійно-кваліфікаційний склад робітників;
• можливість визначення норм і нормативів трудових і матеріальних затрат на кожну з операцій, або на кінцеву продукцію;
• можливість обліку трудових і матеріальних затрат по операціях і по кінцевій продукції;
• наявність системи планування й обліку операційної і кінцевої продукції та ін.

 
 
 

2.2. Умови праці і  фактори їх формування 

     Умови праці — це сукупність взаємозв'язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних факторів конкретної праці, обумовлених рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, які визначають стан виробничого середовища та впливають на здоров'я і працездатність людини (рис. 1).

     Працездатність  визначається здатністю людини виконувати певну роботу протягом заданого часу і залежить від чинників як суб'єктивного, так і об'єктивного характеру (статі, віку, стану здоров'я, рівня  кваліфікації, умов, за яких відбувається праця тощо). 

     Рис. 1. Класифікація умов праці. 

     Відповідно  до рекомендацій МОП  визначають такі основні  фактори виробничого середовища, що впливають на працездатність людини в процесі виробництва:

• фізичне зусилля (переміщення вантажів певної ваги в робочій зоні, зусилля, пов'язані з утримуванням вантажів, натисненням на предмет праці або важіль управління механізмом протягом певного часу). Розрізняють такі види фізичного зусилля: незначне, середнє, сильне і дуже сильне;
• нервове напруження (складність розрахунків, особливі вимоги до якості продукції, складність управління механізмом, апаратом, приладдям, небезпека для життя і здоров'я людей під час виконання робіт, особлива точність виконання). Є такі види напруження: незначне, середнє, підвищене;
• робоче положення (положення тіла людини і його органів відносно засобів виробництва). Розрізняють робоче положення обмежене, незручне, незручно-стиснене і дуже незручне;
• монотонність роботи (багаторазове повторення одноманітних, короткочасних операцій, дій, циклів). Монотонність може бути незначна, середня, підвищена;
• температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні (градуси за Цельсієм, відсоток вологості, калорії на 1см² за хвилину). Стадії впливу зазначених факторів поділяються на: незначні, підвищені або знижені, середні, високі, дуже високі;
• забруднення повітря (вміст домішок в 1м³ або літрі повітря і їх вплив на організм людини). Ступінь забруднення повітря може бути незначний, середній, підвищений, сильний, дуже сильний;
• виробничий шум (частота шуму в герцах, сила шуму в децибелах). Розрізняють помірний, підвищений і сильний шум;
• вібрація, обертання, поштовхи (амплітуда на хвилину, градуси і кількість обертів або поштовхів за хвилину). Є такі рівні значень указаних факторів: підвищені, сильні, дуже сильні;
• освітленість у робочій зоні (в люксах). Освітленість може бути нормальна, недостатня або осліплююча.